Право на захист сімейного права та інтересу

Див.: п. 1 резолютивної частини Рішення КСУ №18-рп/2004 від 01.12.2004 р. (справа про охоронюваний законом інтерес):

«Поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам».

СК передбачає можливість захисту сімейного права та інтересу не лише шляхом подачі позову до суду, але і через орган опіки та піклування. Оскільки СК передбачає захист не лише суб’єктивного права, а й інтересу, слід розуміти, що інтерес може розглядатись в двох значеннях як правова категорія:

1) в широкому сенсі – тобто як об’єкт захисту інтерес поєднаний з відповідним суб’єктивним правом, а відтак через захист останнього захищається й інтерес; зміст кожного суб’єктивного права визначається інтересом людини;

2) у вузькому сенсі – інтерес перебуває виключно у логічно-смисловому зв’язку із суб’єктивними сімейними правами, але прямо ними не опосередковується, тобто виходить за межі останнього; в цьому статусі інтерес виступає як самостійний об’єкт захисту і через захист існуючого інтересу відбувається захист фактичного стану, в якому знаходиться та чи інша особа (напр. після смерті особи її родичі мають надати згоду на донорство органів – мається на увазі інтерес родичів; у разі порушення цього інтересу родичі можуть звернутися до суду).

У законодавстві категорія осіб, які можуть захищати свій інтерес, який не поєднаний із суб’єктивним правом, визначається як «заінтересовані особи».

Окрім загальних принципів Сімейного права, виділяють спеціальні, тобто принципи сімейно-правових інститутів:

1) принцип свободи і добровільності укладення шлюбу (ст. 24 СК);

2) принцип обов’язкової державної реєстрації шлюбу (п. 3 ст. 21 СК);

3) принцип пріоритету сімейного виховання дітей (ч. 3 ст. 5 СК) тощо.

Значення принципів Сімейного права полягає у тому, що:

1) загальні принципи визначають зовнішні контури правового регулювання, задають основний вектор розвитку законодавства; спеціальні принципи підкреслюють специфіку окремих груп сімейних правовідносин, і таким чином визначають внутрішні рамки здійснення сімейних прав;

2) завдяки існуванню загальних та спеціальних принципів досягається зовнішня та внутрішня єдність положень сімейного законодавства;

3) прикладне значення принципів проявляється в тому, що вони визначають і дозволяють розкрити сутність та призначення Сімейного права, його складових елементів, правильно розуміти та застосовувати конкретні сімейно-правові норми, вирішувати неврегульовані сімейним законодавством спірні ситуації через застосування аналогії закону та права.

У Сімейному праві слід розмежовувати цілі сімейного законодавства з його принципами – ці поняття є взаємопов’язаними, але не тотожними. Цілі визначають зміст принципів, а не навпаки. У зв’язку з цим не можна вважати принципами цілі сімейного законодавства, які перелічені у ч. 2 ст. 1 СК (зміцнення сім’ї, утвердження почуття обов’язку перед батьками тощо.

Дата добавления: 2014-01-04