Завдання 8

Прочитайте фрагмент тексту та дайте відповідь на запитання для роздумів.

Ч.Х.Кулі Теорія «Дзеркального Я»

Людина має стільки «соціальних Я», скільки існує осіб і груп, про думку яких він піклується. «Дзеркальне Я» (looking-glass self) - це суспільство, що виконує роль своєрідного дзеркала. У такому дзеркалі ми можемо бачити реакції інших людей на нашу власну поведінку. Наше поняття про самих себе бере початок саме з такої рефлексії. Спостерігаючи відповіді інших людей - або уявляючи, якими вони повинні бути, тобто як повинні були б реагувати оточуючі на ту чи іншу нашу дію, - ми тільки й здатні оцінювати самих себе й власні дії.

Якщо образ, що ми бачимо в дзеркалі, або тільки уявляємо, що бачимо, сприятливий, наша Я-концепція одержує підкріплення, а дії повторюються. А якщо несприятливий, наша Я-концепція переглядається, а поведінка змінюється. Ми визначені іншими людьми й керуємося у своїй поведінці й сприйнятті подібним визначенням. Одержуючи підтвердження нашому уявленню про самих себе раз за разом, ми зміцняємося в собі, здобуваючи поступово цілісність самого себе. Засвоювані людиною уявлення про власне «Я», що виникають у свідомості інших людей, Кулі називає «уявленнями уявлень».

Я-концепція, формується, уточнюється й зміцняється з кожним днем у взаємодії людей один з одним. Тому, з того, як ставляться до особи інші, вона може робити висновок, до якого типу людей він належить. Думка кожного про свої інтелектуальні можливості, моральні якості й фізичні здатності, про те, які вчинки від нього очікують, виникає в ході взаємодії в організованих групах (первинних і вторинних). Тому Кулі розглядає почуття власної самовизначеності як «дзеркальне Я».

Процес соціалізації починається з того, що дитина навчається розуміти саму себе як об'єкт за допомогою прийняття ролей інших людей, дитина сприймає себе скоріше реципієнтом дії, ніж діючою особою. Помічаючи, як інші люди ставляться до неї, дитина починає усвідомлювати своє місце усередині культури й міжособистісних відносин. Процес соціалізації проходять, насамперед, у первинних групах. Термін «первинна група», введений у соціологію Ч.Кулі, характеризує спільності, у яких існують довірчі, «віч-на-віч» контакти й кооперація. Вони первинні, головним чином, тому, що відіграють фундаментальну роль у формуванні соціальної природи й ідей людини. Психологічний результат інтимних (довірчих) зв'язків - з'єднання людей у якусь цілісність.

Аргументы и факты. – 1992. - № 10.

Запитання для роздумів

1. Дайте пояснення концепції «дзеркального Я».

2. Що мав на увазі Ч.Кулі, коли вживав термін «первинна група»?

3.2.3. Завдання на семінар

Тематичні реферати за концепціями особистості сучасних західних та вітчизняних вчених. Приблизні теми:

1. Рольова концепція особистості Дж.Міда.

2. Концепція особистості у працях представників марксистської школи.

3. Громадянин та людина в класичній вітчизняній літературі.

3.3. СОЦІОЛОГІЧНЕ РОЗУМІННЯ КУЛЬТУРИ. ЦІННОСТІ ТА НОРМИ. СОЦІАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ ТА СОЦІАЛЬНІ ВІДХИЛЕННЯ

· співвідношення понять «культура» і «суспільство»

· основні види (форми) та складові культури

· складові поняття «соціальний контроль»

· що включає в себе механізм освоєння, відтворення і творення культури

· аналізувати наявні в Україні субкультури

· пояснити значення соціальних інститутів, створених для здійснення соціального контролю

· пояснити негативні та позитивні відхилення від соціальних норм

· культура · субкультура · масова та елітарна культура · соціальний контроль · норми

· санкції · аномія · конформізм · девіантна та делінквентна поведінка

3.3.1. Пояснення основних категорій теми через структурно-логічні схеми та таблиці

Одним з найважливіших чинників розвитку людини і суспільства є культура. З XVII ст. поняття «культура» почало вживатись в широкому сенсі для визначення всього, що було створене людиною. Об’єктом активного вивчення культура стає вже з XVIII ст., коли про неї починають розмірковувати такі філософи, як Іоган Готфрід Гердер, Вільгельм фон Гумбольд, Імануіл Кант, Іоган Готліб Фіхте та інші.

Культура – це специфічно людський спосіб діяльності, який направлений на створення духовних і матеріальних цінностей. Існує величезна кількість визначень культури, які мають далеко не однакове значення. Узагальнивши близько 500 визначень, американські вчені дійшли висновку, що культура – це система ідеалів, цінностей, норм поведінки, втілених в соціальному розвитку людини, в його духовному світі. Ця система динамічно розвивається.

Культура – це діяльність людей, що направлена на створення, збереження, використання і передачу поколінням матеріальних і духовних цінностей, а також самі цінності.

А.Кребер і Х.Клаксон виділили три основні характеристики, на які звертали увагу більшість дослідників феномену культури:

o культура – це те, що передається не біологічно, а за допомогою навчання; культура не пов’язана із особливостями людини як біологічної істоти, вона створена нею; культура протилежна природі;

o культура – це те, що відрізняє людину від тварини, що притаманне тільки людському суспільству;

o культура передається за допомогою знаків, символічних форм (мови, мистецтва, виробів, інструментів тощо) і пов’язана з ідеями.

Найбільш плідними є визначення культури через діяльність людей, оскільки будь-які цінності – матеріальні чи духовно-культурні – є результатом діяльності людей, соціальних груп, класів, націй, народів, держав. З позиції соціології існує три основні сфери людської культури як діяльності.

В культурі існує притаманна їй впорядкованість, структурованість.

Як правило, її розділяють на два основних типи: матеріальну і духовну.

Матеріальні цінності суспільства Засоби виробництва Житло, предмети побуту Храми і монастирі Засоби пересування і зв’язку Бібліотеки, книги, музеї, театри Картини, галереї

Духовні цінності суспільства Мова Знання Ідеї, теорії, концепції Мистецтво Міфи і релігія Моральні, соціальні норми Соціальні цінності

Культура є досить важливим чинником розуміння людиною своєї належності до певної спільності людей. Культур існує стільки, скільки існує в суспільстві окремих, відносно обумовлених від всіх інших соціальних груп.

Народна культура – твори мистецтва, які створюються непрофесійними авторами: казки, пісні, міфи, фольклор. З неї виходить і втілює в собі національну своєрідність певного народу національна культура.

Елітарна культура – передусім, високе мистецтво, класична література, сприйняття якої потребує високого рівня освіти. До неї відносять академічну музику, літературу, вишукане мистецтво. Її творцями є талановиті, видатні живописці, музиканти, артисти, письменники; споживачами – високоосвічена і творча інтелігенція, літератори, композитори, критики, вчені, тонкі знавці і цінителі літератури, мистецтва з «пересічних» громадян.

Масова культура – явище, яке виникло в XX ст. внаслідок розвитку засобів масової інформації. Нею захоплюються всі прошарки і соціальні групи. Але зазвичай носіями її є молодіжні прошарки населення. Вона не претендує на вишуканий смак і серйозність духовних потреб, має здебільшого розважальний характер, достатньо недовговічна.

Домінуюча культура – сукупність культурних універсалій корінної нації, насамперед, її мови, традицій, цінностей, моральних норм. Наприклад, більшість населення України вільно володіє українською мовою, працелюбні, шанують українську пісню тощо.

Субкультура – система цінностей, групових норм, стилів життя, стереотипів поведінки певної соціальної групи. Наприклад, субкультура молодіжна, людей похилого віку, конфесійна, субкультура злочинного світу тощо. В Україні існує багато етнічних субкультур: кримськотатарська, єврейська, угорська, грецька та ін. Існують в Україні й регіональні субкультури, наприклад, субкультура Закарпаття, західних, східних областей.

Контркультура – комплекс ідей, цінностей, стереотипів поведінки, який прийнятий певною соціальною групою в якості альтернативи (протидії) по відношенню до загальноприйнятої в суспільстві системи цінностей, норм поведінки. Культура, яка не просто відрізняється, а протистоїть їй, відкидає загальновизнані норми і цінності. Наприклад, контркультура злочинної групи (терористи, наймані вбивці, крадії, насильники). Позитивні приклади контркультури можна зустріти в тоталітарних суспільствах, де відстоюються ідеї демократії (дисиденти).

Найяскравіше роль культури виявляється в її основних функціях. Культура виконує важливі функції в житті людей і суспільства в цілому.

Функції культури

Пізнавально-освітня	Створення і відтворення культури, передача соціальної спадковості	Регулятивно-аксеологічна	Об’єднувальна (соборна)
Засвоєння надбань матеріальної і духовної культури. Оволодіння рідною мовою і вивчення іноземних мов. Вивчення літератури і мистецтва, їх розуміння. Набуття досвіду самостійної творчості	Створення і відтворення культурних цінностей (матеріальних і духовних). Зберігання і передача соціальної спадковості. Соціальна трансляція. Застосування і удосконалення людського досвіду	Формування правильного розуміння цінностей і моралі. Забезпечення відповідності особи соціальним нормам та ідеалам. Регулювання повсякденної поведінки людини в усіх сферах соціального життя	Забезпечення цілісності суспільства. Об’єднання людей на основі усвідомлення приналежності до єдиної нації, народу, держави. Забезпечення наступності поколінь і культурно-історичної єдності суспільства

В реальному житті реалізація тієї чи іншої функції можлива тільки у взаємодії з усіма функціями культури як єдиної системи. Всі функції культури здійснюються водночас, більшою або меншою мірою змістовно доповнюючи одна одну.

До основних нематеріальних елементів культури відносять цінності, норми, звичаї, мову, обряд, етикет.

Цінності – призначені всім суспільством або більшою її частиною уявлення про те, до якої мети повинна або може прагнути людина, а до чого вона прагнути не може, не повинна (наприклад, десять християнських заповідей).

Норми – правила і стандарти поведінки, яких повинна дотримуватись людина в суспільстві з певною системою цінностей культури. Норми підтримуються санкціями, тобто покаранням за їх порушення і нагородами за дотримання норм. Отже, санкції можуть бути негативними і позитивними.

Встановлені схеми поведінки, що є обов’язковими на рівні культури загалом, характеризуються як культурні звички.

Етикет – сукупність правил поведінки по відношенню до інших людей, які включають особливі традиції, ритуали і норми, вироблені суспільством або його частиною і які можуть мати релігійне, філософське або якесь інше обґрунтування; як правило, етикет характерний для вищих прошарків суспільства.

Традиції – сукупність елементів культурної спадщини, які передаються з покоління в покоління і є цінністю в рамках певної культури.

Мова – сукупність знаків, які використовуються членами суспільства для комунікації. Мова являє собою систему, яка відображає і підтримує картину світу, характерну для певної культури, а також забезпечує соціальний контроль (оскільки норма не може існувати без мовного висловлювання).

Обряд – сукупність колективних дій, які втілюють в собі певні уявлення і цінності даного суспільства і які викликають у носіїв даної культури аналогічні почуття; які можуть мати колективний характер.

Поведінкові підсистеми духовної культури суспільства
Соціальні цінності	Соціальні норми
Загальновизнані і найбільш значущі ідеали і цілі людей у даному суспільстві	Регулятори поведінки та спільного життя людей у даному суспільстві
Приклад	Неформальні	Формальні
Патріотизм, законослухняність, власність (приватна, державна, акціонерна, кооперативна), працелюбство, добробут, дружба	Природно усталені зразки поведінки	Соціально (законом) визначені правила поведінки.
Моральні норми	Правові норми

Норми є елементами соціального контролю.

Соціальний контроль – система розпоряджень, заборон, переконань, що забезпечує відповідність дій індивіда прийнятим зразкам і упорядковує взаємодію між індивідами.

Соціальний контроль допомагає зберегти живу тканину соціальних відносин. Термін «соціальний контроль» був введений Т.Тардом, який розумів під ним сукупність засобів, за допомогою яких злочинника повертають до нормального життя.

Форми соціального контролю (Р.Парк):

o елементарний (в основному примусові санкції);

o громадська думка;

o соціальні інститути.

Соціальний контроль здійснюється в наступних формах:

o примушення (так звана елементарна форма);

o вплив громадської думки;

o регламентація в соціальних інститутах;

o груповий тиск.

Головні елементи соціального контролю

Соціальні санкції – оперативні засоби соціального контролю, що виконують функції інтеграції суспільства, соціальних груп, соціалізації членів.

Види санкцій (Р.Лап’єр):

- фізичні (покарання індивіда за порушення групових норм);

- економічні (грошова винагорода, штраф тощо);

- адміністративні (звільнення з посади, пониження по службі, арешт, тощо).

Метою соціального контролю – є конформізм. Хоча метою соціалізації конформізм не може бути, бо соціалізація повинна закінчитись внутрішнім погодженням з загальноприйнятими нормами.

Конформізм – зовнішнє погодження із загальноприйнятим, хоча внутрішньо індивід може бути незгодним, але нікому про це не говорить.

Засвоєння соціальних норм – основа соціалізації. Додержання цих норм визначає культурний рівень суспільства. На превеликий жаль, не існує такого щасливого суспільства, в якому всі його члени поводили б себе у відповідності до загальних нормативних вимог.

Відхилення від загальноприйнятих норм називається в соціології девіантною поведінкою. Серйозне порушення закону, що несе за собою карне покарання, називається делінквентною поведінкою.

Різниця між девіантною та делінквентною поведінкою, головним чином, у силі відхилень. Девіація – це незначне відхилення, яке не приймається суспільством, але в той самий час оцінюється ним як не дуже загрозливе. Інша справа – делінквентна поведінка. Вона розглядається суспільством як та, що несе суспільству безпосередню загрозу для нього.

В усі часи суспільство намагалось придушувати, ліквідовувати небажанні форми людської життєдіяльності та її носіїв. Методи і засоби визначались соціально-економічними відносинами, суспільною думкою, інтересами правлячої еліти. Проблеми соціального «зла» завжди цікавили вчених.

Біля витоків соціології девіантної поведінки стояв французький вчений Е.Дюркгейм (1858-1917) – засновник французької соціологічної школи. Він ввів поняття соціальної аномії і визначив її як стан суспільства, коли старі норми і цінності вже не відповідають реальним відношенням, а нові ще не утвердились.

Трактування соціальної аномії різними вченими

Е.Фром	Втрата почуття приналежності до суспільства і своєї соціальної групи. Зазнавати втрату особистої ідентичності і особистих цінностей, відчуженість і самотність. Людина в такому стані відчужується від суспільства, втрачає потребу встановлювати контакти і досягати соціального успіху
Т.Парсонс	Дезінтеграційний стан суспільства, в якому поведінка людей не відповідає вимогам соціальних інститутів. Основний негативний результат аномії – зниження інтегрованості суспільства, зростання почуття небезпеки та кількості психічних відхилень
Р.Мертон	Аномія – будь-яка девіантна поведінка. В кожному суспільстві мета знаходиться в певному відношенні до засобів її досягнення. Мета може бути як суспільно схваленою, так і несхваленою

Напрямки соціології, що пояснюють причини виникнення девіантної поведінки

Автор	Концепції
Р.Мертон	Теорія аномії. Неузгодженість між цілями, які висунуті суспільством, і засобами, які воно пропонує для їх досягнення. Люди пристосовуються до стану аномії різними індивідуальними способами: конформізм, або різні види девіантної поведінки - “інновація”, “ритуалізм”, “ретретизм”
А.Коуен	Теорія конфлікту. Культурні зразки поведінки є відхиленнями, якщо вони засновані на нормах іншої культури. Індивіди, соціалізація яких проходить у середовищі, де переважають та вважаються нормальними цінності, що сприяють девіації, стають носіями девіантної поведінки. Наприклад, злочинець розглядається як носій певної субкультури, конфліктної по відношенню до пануючого в даному суспільстві типу культури
В.Франкл	Відчуття великою кількістю людей відсутності сенсу в житті, що проходить нерідко без можливості якогось реального вибору та неможливістю знайти в ньому позитивний сенс з причин руйнування старих цінностей та традицій, дискредитації «нових», відсутності культури світоглядної рефлексії, яка дозволяє прийти до унікального сенсу своїм неповторним шляхом
Я.І.Гілінський	Наявність в суспільстві соціальної нерівності, неоднакових можливостей у задоволенні потреб для різних соціальних груп

Негативне відхилення – відхилення, яке припускає занадто низький рівень вмінь і навичок, або поведінка, яка вступає в протиріччя із запропонованими культурою зразками. Подібні девіації викликають суспільне несхвалення, а також застосування більш серйозних, ніж несхвалення, санкцій.

Позитивне відхилення – девіація в бік максимально схваленої поведінки, тобто поведінка, яка не відповідає уявленням про середній, нормальний рівень і помітно перевершує його. Геройство – це девіація. Звісно, більшість суспільств заохочує геройську поведінку, хоча далеко не завжди саме геройство є чимось «середньостатистичним». Тому будь-який прояв геройства виявляється відхиленням, і по відношенню до нього також застосовують санкції, але позитивні. Поведінка героїв схвалюється, герої популярні, їх нагороджують.

Один з чинників, що стає домінуючим в посиленні девіантної поведінки – це маргіналізація суспільства, тобто «перехідність», нестійкість. Головною ознакою маргіналізації є розрив соціальних зв’язків, причому, в класичному випадку послідовно рвуться економічні, соціальні і духовно-культурні зв’язки. Загальна нестабільність, руйнування колишнього життєвого устрою, відмова від звичної системи цінностей, безробіття, біженці, руйнування держав об’єктивно приводили до посилення маргіналізації. Інша причина пов’язана з поширенням різного роду соціальних патологій –психічних захворювань, алкоголізму, наркоманії, погіршення генетичного фонду населення.

3.3.2. Творчі завдання та вправи до теми

Дата добавления: 2014-01-04