Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Управління інвестиційними зв’язками





Зв'язки з інвестором дійсно схожі з відносинами, складаються при створенні родини. По суті чоловік і виступає інвестором шлюбу. При цьому досвід людства повний яскравих описів хитромудрих інтриг і бурі страстей. Інвестиційна поведінка організацій не менш драматична й складна. Вона визначається бізнес-системами, зокрема інституціональним середовищем, національними традиціями, історичними факторами. У сукупності ці умови визначають об'єктивну модель інвестиційного середовища для кожної країни. Дана модель може змінюватися під впливом багатьох причин, але її основні закономірності в цілому консервативні. Дії організації в цьому середовищі також можуть бути різними, але й вони визначаються практикою, яка склалася. Звичайно виділяють два джерела інвестиційного фінансування – внутрішні джерела організації й зовнішні притягнуті ресурси. Перший вид застосовує рідше, хоча кеш-флоу компанії і є дешевим ресурсом капіталу через нульові інституціональні витрати. Такі відносини характерні для моделі реінвестиції в корпораціях з диверсифікованим бізнесом.

Однак розвиток ринків капіталу із широким набором фінансових інструментів витісняє таку «самодостатню» і малоефективну інвестиційну модель. Основним видом є залучення фінансових ресурсів на зовнішніх ринках. Залежно від гарантійного покриття (емітовані цінні папери, інші активи або зобов'язання), порядку відшкодування й умов взаємодії фінансування ставиться до акціонерного або позичковому капіталу. В умовах, коли інвесторів завжди менше, чим інвестиційних проектів, виникає ринкова конкуренція за право придбання ресурсів. Потенційного інвестора треба «окрутить», залучити інвестиційними вигодами, а потім (після виділення інвестицій), продовжувати підтримувати з ним «режим найбільшого сприяння».

Відносини із приводу інвестицій можна класифікувати по наступних видах:

- з акціонерами (власниками) організації;

- з потенційними інвесторами;

- з інфраструктурою ринку капіталу;

- з регулювальними органами.

В основі класифікації – виділення основних груп суб'єктів інвестиційного процесу. Найбільш відомий перший вид – група власників компанії, що володіє цінними паперами, що звертаються на ринок капіталу, що емітується організацією для залучення інвестицій (акції, облігації, інші фінансові інструменти), або, що володіє правами її засновника-власника (співвласника). Відносини менеджменту із власниками становлять важливу частину його комунікацій, які можна віднести до внутрішніх зв'язків. Відносини із професійними (рідше – індивідуальними) потенційними інвесторами або кредиторами є важливими зовнішніми комунікаціями. Вони носять довгочасний характер і скоріше нагадують відносини з партнерами, чим зі сторонніми контрагентами. Це ставиться й до глибини поінформованості про стан справ, і до зацікавленості в успіху інвестиційної ідеї. Третя група – інфраструктурна, сама численна по різновиду вхідних у неї суб'єктів. Це саморегулювальні об'єднання професійних учасників ринку, різні консультаційні фірми, фондові біржі, депозитарії, реєстратори, клірингові центри, фірми-оцінювачі, аналітики фінансового ринку, аудитори, різні допоміжні інвестиційні структури. За своїми функціями із цією групою граничать державні регулювальні органі (наприклад Комісія із цінних паперів і біржам у США). Їхнє завдання – правове й нормативне регулювання інвестиційних процесів відповідно до політичних завдань держави й інтересів країни.



Вибір інвестиційної моделі залежить від багатьох обставин: від можливості покривати результатами фінансової діяльності взяті боргові зобов'язання, від реального рівня ліквідності (відносини поточних зобов'язань компанії до всіх зобов'язань), нарешті від величини левериджу (співвідношення власних і позикових коштів). Усі ці розв'язки входять у поняття корпоративного управління, яке є сукупністю функцій мобілізації капіталу, ефективного розподілу ресурсів і контролю над результатами інвестування. Правильно побудована система корпоративного управління не тільки дозволяє усунути ризик втрати активів компанії. Вона виступає фактором гарантії фінансової транспарентності організації й відповідальності інвесторів. Тому відносини з інвесторами (IR-Менеджмент) є найважливішою складовою частиною корпоративного управління. Діапазон управлінських розв'язків, пов'язаних з інвестиціями, дуже широкий. І далеко не завжди IR-менеджмент здійснюється тільки в зовнішньому середовищі.

Управління комунікацій з інвестором залежить від його статусу. Інвестори підрозділяються на:

- міноритарних акціонерів (відносини яких з компанією обмежуються фінансуванням її діяльності й одержанням дивідендів);

- мажоритарних акціонерів (власники великих пакетів, що здійснюють моніторинг менеджменту компанії або, що ухвалюють участь у її керуванні);

- співвласників невеликих фірм (для яких бізнес вузькодиверсифікований, становить часто єдину інвестицію їх капіталу);

- кредиторів компанії, що фінансують її під заставу активів або паперів.

Міноритарні акціонери, як правило, виступають у ролі фізичних або юридичних осіб, що не мають стійких зв'язків з компанією. Але вони можуть поєднуватися в суспільні асоціації, що представляють консолідовану думку міноритаріїв.

Мажоритарні інвестори можуть бути інституціональними аутсайдерами (пенсійні й пайові фонди, страхові компанії й банки, холдинги або інтегровані корпорації) або ж власниками-інсайдерами, що працюють у тій самій компанії ( як правило, у якості вищих менеджерів).

Крім класифікації за критерієм величини пакета акцій, існує поділ на:

- портфельних інвесторів (інвесторів, що формують структуру активів під певні цілі й за певними правилами – так званим інвестиційним деклараціям, з безлічі пакетів акцій різних емітентів);

- прямих (стратегічних, профільних) інвесторів, що інвестують у конкретні довгострокові проекти.

До портфельних інвесторів ставляться інституціональні інвестиційні інститути, орієнтовані на довгострокові дивідендні вступи. До прямих – інвестори, чий бізнес близький до профілю проекту (що дає їм можливість створення інтегрованих корпорацій або поглинання конкурента), або спеціалізовані інвестиційні команди, чий бізнес діє у швидкому розвитку проекту й наступному продажу його по середньоринковим розцінкам (або конкретному замовникові) з доходом, що мало залежать від дивідендної політики. Їхні проблеми й інтереси визначаються специфікою інвестиційного завдання.

Проблемою прямих інвесторів є вихід з інвестицій, іншими словами – одержання готівки, заробленої на своїх інвестиціях. Застосовуються три моделі розв'язку цієї проблеми:

- продаж інвестиційного проекту на ринку (іншому інвесторові, власникові профільного бізнесу й ін.);

- продаж акцій менеджменту (співвласникам) компанії на опціонних або договірних умовах;

- за допомогою публічного розміщення акцій на фондовому ринку – IРО (Initial Public Offering), або нової емісії.

З інших ринкових механізмів контролю, характерних для аутсайдерськой системи, можна назвати механізми банкрутства й приватизації. Але процедура їх застосування настільки розтягнута в часі, що отримані результати вже не можуть відновити колишню ринкову вартість активів компанії.

Наведена коротка класифікація визначає й структуру комунікаційної взаємодії. У різних групах відносин проявляються різні інтереси компанії і її інвесторів. Компанія зацікавлена в пошуку інвестицій, пільгових умовах їх виділення (обслуговування) і в низьких дивідендах. Інвестори зацікавлені в одержанні стабільних і високих доходів від інвестиції, у надійному контролі й можливості впливати на політику менеджменту компанії, яка прагне до високої прибутковості, а інвестори чекають росту капіталізації незалежно від вартості її боргових зобов'язань. Фірми не зацікавлені в зайвім втручанні у свої внутрішні справи, а інвестори не прагнуть підтримувати довгострокові програми розвитку.

Розв'язок про залучення зовнішнього капіталу завжди повинне супроводжуватися розробкою програми управління ризиками фінансового стану компанії – у якості самостійного розділу стратегічного інвестиційного планування.

Тактика дій залежить від обраного організацією виду капітальних вкладень. Найбільш проста класифікація враховує чотири класи капіталовкладень для:

- розширення й розвитку бізнесу;

- модернізації застосовуваної технології й скорочення витрат;

- підтримки досягнутого рівня просування;

- виконання серійних зобов'язань і вимог державного регулювання.

Крім того, сама інвестиційна ідея може відповідати критеріям декількох класів. Тому в інвестиційнім плануванні розглядаються конкретні типи проектів:

- по виду фінансування (із затвердженими фондами й незатвердженим фінансуванням);

- по масштабах (проекти підрозділяються на загальнокорпоративні й дивізіонні);

- по впливу на розвиток бізнесу в цей час і в майбутньому.

Слід мати на увазі, що в умовах конкуренції на залучення інвестицій інвестори порівнюють і вибирають, як правило, не проекти з різних класів, а варіанти усередині одного класу. Оскільки в «однокласників» норми прибутки й набір ризиків приблизно ті самі, набуває особливого значення комунікаційна «упакування» проекту. Пакет інвестиційних документів повинен бути добре продуманий і якісно підготовлений. У нього входять не тільки презентаційні матеріали, зв'язані властиво з інвестиційною програмою. Там же повинні бути присутнім звіти й інші матеріали, що розкривають усі позитивні сторони діяльності компанії, її конкурентні переваги. У якості визначальної переваги, за інших рівних умов, для інвестора може виявитися іміджева складова, близькість проекту до державних програм, суспільне схвалення проекту, стратегічні перспективи проекту, екологічні наслідки, додаткові можливості. Гарне враження залишає наведена в матеріалах добірка думок про проект незалежних авторитетних експертів.

Оскільки організації, що шукають інвестиції для свого бізнесу, і інвестори є складеними елементами не тільки вузької професійної «тусовки» фінансового ринку, але й частками більш широкого соціального середовища, їх діяльність регулюється соціальними нормами, етикою ділового співтовариства, культурою даної країни. Навколо інвестиційної діяльності в національній економіці виникає інфраструктура, складаються правила поведінки, формується правова база. Хоча точне значення зазначених суспільних цінностей для практики корпоративного управління інвестиціями обчислити неможливо, вони виявляють сильний вплив при прийнятті рішень. Існування таких соціальних норм пояснює, чому, за інших рівних умов і близьких з технічної точки зору нормативно-правових базах, у різних країнах виходять різні результати.

 





Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 217; Нарушение авторских прав?


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2020) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.005 сек.