Студопедия

КАТЕГОРИИ:



Мы поможем в написании ваших работ!

Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Мы поможем в написании ваших работ!

Тема 3. Розвиток психологічних уявлень у контексті міфології та філософії давнього світу


Лекція 1

1. Міфологічна психологія первісного суспільства та основні її категорії: фетишизм, анімізм, метемпсихоз, метаморфози, тотемізм.

Ритуали і табу, ініціація та пізнання вікових особливостей психіки.

2. Міф та міфологічна свідомість як джерело психологічної думки.

Ключові слова: фетишизм, анімізм, метемпсихоз, метаморфози, тотемізм, табу, ініціація, міфи, міфологічна свідомість.

1.Первісний, донауковий світогляд про душу далеких предків встародавньому родовому суспільстві більшості народів був міфологічним,пов’язаним з фетишизмом, анімізмом, тотемізмом, магією та різними табу (заборонами). На міфологічному етапі ІП у давніх народів закладався фундамент уявлень про психіку людини та її особливості. Свідомість первісної людини спромоглася на розподіл довколишнього світу на тіло (предмети, що реально існують) та душу (те, що спричинює зміни у світі і в самій людині).

Психічний стан давньої людини стан відображається в анімізмі, який поступово формується. Анімізм(від лат. "аніма" – душа) – світогляд первісної людини, такий рівень розуміння природи, де душа визнається існуючою у всіх природних тілах, явищах та визначає їх безперервні перетворення. Кожна чуттєва річ наділялася зверхприродним двійником – душею (багатьма душами). Анімістичні уявлення про душу наближали її до повітря (нею наділялись люди, тварини, рослини та, навіть, камені). Особиста душа, за міфологічними віруваннями – це людський образ, який нагадує повітря, пару, тінь, вона вільно входить і виходить з тіла та здатна відвідувати тіла інших людей, тварин і навіть неживі речі, оволодіваючи ними, впливаючи на них, виступаючи причиною життя. Стародавні греки називали душу словом "псюхе" (дало ім'я психології), яке зв'язували з явищами, властивими зовнішній природі (повітря), організму (дихання) і психіці. Наявністю душі намагались пояснити всі незрозумілі явища в житті людини. В анімістичних уявленнях перетворення тіла часто мислились як результат перетворень душі; а при пошкодженні тіла відбувається й пошкодження душі.



Анімізм це також віра в прихований за видимими речами сонм духів (душ) як особливих "агентів" або "примар", які покидають людське тіло з останнім диханням і є безсмертними. Навколишній світ сприймався як залежний від свавілля цих душ. Первісна людина відчувала жах і безпорадність перед силами природи, тому одухотворення природи робить її більш зрозумілою. Отже, первинні переконання про душу відносяться до історії загальних переконань на природу.

В період общинно-родового ладу у більшості народів спостерігалось явище перенесення людської свідомості на природу і на неживі предмети, коли людина бачила у них свій аналог, що володіє властивими їй емоціями і здатністю мислити. Необхідність одушевляти предмети, надавати їм незвичайний сенс – це відсутність пояснення багатьох явищ, страх перед ними. Так виник фетишизм(від фр. "fй tiche" - ідол, талісман) культ неживих предметів – фетишів, які наділяються надприродними властивостями, обожнюються, з ними пов'язується можливість задоволення своїх бажань. Фетишем міг стати будь-який предмет, який вразив чимось уяву людини: (камінь незвичної форми, кусок дерева, частини тіла - зуби, ікла, кістки тощо), або знайдений в незвичайній обстановці. Пізніше з'явилися виготовлені з каменю, кістки, дерева, металу фігурки. Нерідко фетишем ставав випадково обраний предмет, і якщо його власника супроводжувала удача, то фетиш наділявся магічною силою, а якщо ні, - його замінювали іншим. У деяких народів існував звичай дякувати, а іноді і карати фетиші. Фетиш міг бути малюнком і навіть татуюванням на тілі. Особлива група фетишів пов'язана з поширеним у багатьох народів культом предків, зображення яких ставали фетишами, яким поклонялись (ідоли - людиноп дібні фігурки з дерева, каменю, глини).

Генезис фетишизму загалом, криється в анімістичному погляді на природу, за яким навіть об'єкти неживого світу обдаровані життям, розумом, волею і душею. Первинним типом фетиша є той, в якому вбачали самостійну, яка притаманна йому самому силу. Стосовно інших фетишів вважалось, що вони мали силу, яка вселилася в них зовні (якийсь дух). Тобто, первісна людина в неживих предметах бачила щось живе. Також були фетиші, що не володіють самостійною силою, а отримують її лише внаслідок близькості їх або відношення до певного божества або священного предмету (наприклад, річ, взята з гробниці шамана, місцеперебування якогось божества тощо). До фетишизму дуже близьке ідолопоклонство: ідол (предмет з дерева, глини та ін.матеріалів і різні амулети, талісмани) відрізняється від фетиша тим, що він являє собою матеріальний об'єкт, якому дана певна людська чи тваринна форма. Психологія ідолопоклонстваподібна фетишизму: віра, що в ідолі є могутня душа, або, що в нього вселився дух божества, який в нагороду за дану йому красиву форму, надає допомогу людині.

Тобто, дії та події, не обумовлені очевидними причинно-наслідковими зв'язками, в уявленні первісної людини, залежали від волі випадку, а первісний колектив покладав відповідальність за них на потойбічні сили надприродного світу. Первісні люди вважали, що якщо сили цього світу регулюють закони природи і суспільства, то належна повага до них – це найперший обов'язок колективу для нормального його існування, перебування під чимось захистом.

Деякі дослідники ІП називають ранній період первісної міфології тотемним.

Тотемізмсвоєрідний культ так званого тотема (totemназва тварини, якій клан надає спеціальний культ).

Під тотемом мається на увазі клас (обов'язково клас, а не індивід) об'єктів або явищ природи, якому та або інша первісна соціальна група, рід, фратрія, плем'я, а іноді і індивід – надають спеціальне поклоніння, з яким вважають себе споріднено зв'язаним і по імені якого себе називають. Наприклад, тотемом у стародівніх предків були вітер, вода, солнце, золото, частини окремих тварин або рослин (голова черепахи, кінці листя і т. п.), але найчастіше — класи тварин і рослин. Найбільш поширеними (стародавніми) тотемами були тварини.



Основна ознака тотемізму в тому, що тотем вважається родоначальником даної соціальної групи і кожен індивід тотемного класу — кровним родичем, родичем кожного члена групи його поклонників. Якщо тотемом, наприклад, була ворона, то вона вважалась дійсним прародителем даного роду і кожна ворона — родичем.

Тотем забезпечував необхідну регуляцію поведінки і життя всієї общини та включення її членів в спільність через передачу за допомогою традиції колективного досвіду. Мотив знищення і відродження тотема асоціювався з актом поїдання тварини.

Здавна також існувало вірування у можливість переходу людських душ у будь-які істоти і предмети (метемпсихоз). Люди вважали, що душа може переселитись у тварину або рослину. Ще в дохристиянські часи існувало уявлення про те, що сорок днів після смерті людини душа, вийшовши з тіла, блукає, а потім іде на той світ, і подорож душі на той світ дуже довга й небезпечна. Згідно з одним віруванням, душа, покинувши тіло, стає зіркою і дивиться згори на землю, тому зорі – душі померлих.

За вченням волхвів (служителів давньослов'янського язичницького культу) душа є живою духовною плоттю людини, яка міститься в її єстві та визначає її вдачу, поведінку, діяльність, взагалі – долю. Відродженню і перевтіленню душі волхви надавали великого значення. За їхнім вченням, душі померлих відроджуються не лише в людях, але і в тваринах, деревах, рослинах, в нових струмках, річках тощоуші мужніх воїнів відроджуються в дубах та ін. деревах, тому вони дозволяли брати на паливо лише сухе зілля та повалені (вітром) чи (блискавкою) дерева). Відроджуватися і перевтілюватися душа могла, на думку волхвів, обмежену кількість разів (три, чотири, сім, вісім, дев'ять і дванадцять разів – у залежності від своєї "потужності"). Далі душа "втомлювалася" і летіла до Вирію на вічне проживання. Уявлення про переселення душ істотно увійшли в філософсько-релігійні системи брахманізму та буддизму (реінкарнація). Наприклад, згідно індуїстським уявленням, душа переселяється в інше тіло: вона життя за життям приймає різні тіла - кращі чи гірші - в залежності від її діянь в попередніх втіленнях.

В міфах стародавніх народів чудеса часто виявляються в різноманітних перетвореннях – метаморфозах –раптових змінах зовнішньої форми людей та богів. Перетворення людей на тварин і рослини відбивають первісні тотемістичні уявлення. В римській літературі своєрідним підручником міфічних чудесних перетворень стали знамениті «Метаморфози» П. Овідія Назона (43 р. до н. е. — 17 р. н. е.) – складається з 250 невеликих поем — переказів давніх міфів переважно про перетворення богів і людей на звірів і птахів, на рослини, скелі, річки, сузір’я тощо. В більшості метаморфоз у міфах ідеться про чудесні перетворення людей чи людиноподібних істот. До нечисленних міфів про перетворення неживих речей на людей належить міф про кіпрського володаря Пігмаліона, який закохався в статую прекрасної жінки (німфи Галатеї) і вблагав богиню афродіту зробити її справжньою, живою жінкою. В Овідієвих «Метаморфозах» на рослину перетворюється юнак Наркіс (квітка нарцис). Деякі метаморфозизакінчуються перетворенням міфічних персонажів на сузір’я. Велика і Мала Ведмедиці — це перенесені на небо аркадійська та ідійська (від гори Іда на острові Кріт) німфи в образі звірів. Баран (Овен) — це той, на якому Фрікс перелетів із Греції в Колхіду, носій золотого руна. Рак — це той, що намагався перешкодити Гераклові вбити Лернейську гідру.

Жива істота і неживий предмет стають в тотемізмі особливими формами виразу однієї і тієї ж душі. Вона виноситься за тіло і поза ним веде своє існування (екстеріоризація душі), а протилежний процес - інтеріоризація душі, входження в її тіло (інкарнація). Уявлення про метемпсихоз є похідним від уявлення по екстеріоризацію та інтеріоризацію.

Якщо душа переходить з одного тіла в інше, останнє змінюється, щоб бути відповідним душі. Такі метаморфози тіла вказують на метаморфози душевних властивостей. Переселення душ і метаморфози в уявленнях давніх народів наближають людину до стану досконалості, де душа і тіло будуть життєво адекватні одне одному. У безкінечних перетвореннях душа вбирає в себе незлічене багатство світу, і зміст її зливається з ним. Душа через себе відображає цей світ, виступає знаряддям, яке здійснює відображення всього світу.

Уявлення людей про душу в міфологічний період визначають їх поведінку, для регуляції якої існували певні ритуали - (від лат. ritualis (обрядовий), від - лат. ritus — «релігійний обряд») – дія, обряди урочистого, демонстративного характеру, де форма виконання жорстко регламентована, що здійснюються внаслідок своєї символічної важливості та спроможності викликати емоції у присутніх (нерідко вважається, що ритуал може впливати на природні та надприродні сили). Ритуал є стійким видом суспільних відносин, що склалися історично, впродовж життя багатьох поколінь, проявляються в символічній формі та регламентуються суспільною думкою, звичаями, а іноді і законами. Звичаї, ритуали, пов'язані з народженням, наданням ім'я, одруженням, зрілістю, похованням, спілкуванням з мертвими мають у своїй основі певне уявлення про душу. Дотримання ритуалів, звичаїв має на меті зберегти людську спільноту. Виникнення ритуалів пов’язано з практичними потребами життя первісних людей, з необхідністю зберегти і передати нащадкам трудові навички, світогляд, культурні і соціальні відносини свого часу. Вони зародились на основі трудової діяльності і суспільних відносин первісних людей. Крім того, органічно поєднуючи в собі танці, музику, пісні, перші ритуали задовольняли потребу людей у самовираженні, передачі різних почуттів. Давні ритуали, навіть вважають однією з форм первісного мистецтва, специфічною формою естетичного засвоєння дійсності. Кожен з давніх ритуалів являв собою сукупність церемоній – урочистих та урочисто-траурних процесій, урочистих прийомів і обрядів – традиційних дій, пов’язаних з виконанням певних суспільних актів, традиційних ігор, розваг.

Емоційно ритуали виражають суть, зміст традицій, пов'язаних із суттєвими подіями в житті суспільства. Вони виникають на основі народного досвіду, у якому на перший план виступає естетична, наочно-чуттєва сторона. Це особлива форма соціального спілкування. Ритуали впливають на суспільний настрій, суспільну думку та в якійсь мірі на інші форми суспільного усвідомлення.

Ритуал являє собою демонстрацію форми, що втілює не стільки змістовність цінностей, скільки ставлення до них – визначення, повагу. Ритуал наповнює змістом ситуацію і поведінку в ній, дає відчуття початку чи завершення подій, що забезпечує почуття доцільності, немарності поведінки, правильності того що відбувається, є маркером завершеності подій. Спільне виконання громадських ритуалів стверджувала єдність, давало можливість відчути свою причетність до спільноти та її життя.

З найдавніших часів відомі обряди ініціації (від лат. іnitiatio - починати, присвячувати, посвячення) – звичай, що був широко поширений у первісних і традиційних суспільствах народів світу, суть якого полягає у переході індивіда з одного статусу в іншій, зокрема включення в деяке замкнуте коло осіб (у число повноправних членів племені, в чоловічий союз, круг жерців, шаманів тощо), і обряд, ритуал, що оформляє цей перехід. Ритуали ініціації готували людину до серйозних змін в її житті, зокрема супроводжували досягнення нею статевої зрілості – переведення юнаків і дівчат у дорослі вікові класи, посвячення в «доросле життя». В їх основі лежала, у зародковому вигляді, ідея переселення душі, прижиттєвого вмирання і воскресіння в іншому вигляді. Особливостями цих обрядів є: 1) обов’язковість для певного віку; 2) наявність фізичних і моральних іспитів; 3) ізоляцію на час ініціації; 4) посвячення в звичаї, вірування й моральні закони племені. Ініціація мала на меті підготовку підростаючого покоління до виробничого, суспільного, шлюбного і духовного життя в межах своєї групи. Зазвичай ініціації полягали в різноманітних випробовуваннях на фізичну силу, спритність, витривалість. Нерідко вони супроводжувалися фізичним болем, тортурами, різного роду операціями. З тим, що ініціюється відбувалася онтологічна зміна, що пізніше знаходила свій вираз в усвідомленій зміні зовнішнього статусу. В процесі ініціації суб'єкт залучався не до знання, а до таємниці.

Також у давніх людей існувало явище табу (полінезійське "не можна") – система заборон на виконання певних дій. В період первісного суспільства вони регламентували і регулювали життя індивідів і груп (родини, роду, племені та ін.). Сукупність табу, що накладались жерцами і вождями, охоплювала різні сторони життя і поширювалася на слова (заборона вимовляти імена людей, небіжчиків, духів, богів, назви тварин і ін.); людей (воїнів, правителів тощо); тіло людини і частини тіла;спілкування, сексуальні і шлюбні відносини, різноманітні форми і види поведінки, дії повсякденного життя (відкриття обличчя, вихід з житла та ін.); їжу і питво; тварин, рослини, різні предмети ісимволи предметів (землю, зброю, амулети тощо), відвідування певних місць та багато ін. Звичаєве право стародавніх народів жорстоко карало усіх, хто грубо порушує моральні заповіді. Так, порушення заборони мало наслідком кару надприродних сил (у вигляді причини, хвороби або смерті) і різноманітних соціальних санкцій з боку співтовариств та їх лідерів. У первісні і наступні часи табу виступали як засіб соціального контролю і соціального керування.

Моральні дозволи, обмеження і табу, встановлені звичаєвим правом, свідчать, про психологічне страхування власного здоров'я, яке охороняється дієтичним харчуванням і нормами поведінки. Підґрунтям табу є заборонна дія, яку жагуче прагне порушити несвідоме. Для численних табу первісної людини притаманні немотивованість, примусовість, ритуалізм.

 

2.В суспільній свідомості століттями панувала міфологічна картина світу. Уявлення про людську психологію за стародавніми міфами відрізняються тонкістю розуміння людської психології і якостей на базі практики свого спілкування з ближніми.

Міфологія –ця форма суспільної свідомості, спосіб розуміння природної і соціальної дійсності на ранніх стадіях суспільного розвитку. Найбільш характерна риса релігійних уявлень стародавніх греків до рабовласницького суспільства (VII-VI вв. до н.е.) полягає у віддзеркаленні родових зв'язків у формі міфу і культу предків. Міфологічний образ людського мислення об'єктивно був відображенням реальної родової суспільно-економічної практики.

У основі міфологічної культури Стародавньої Греції – матеріально-чуттєвий або одухотворено-розумний космологізм. Космос розуміється тут як абсолют, божество, але античні божки - це ніщо ті ідеї, які утілюються в космосі, тобто закони природи, що керують ним. Космос виступає як абсолюті як витвір мистецтва. Одна з фундаментальних ідей міфологічної свідомостіуявлення про співвідношення людського тіла (мікрокосму) і всесвіту (макрокосму).

Отже, особливістю старогрецького світогляду є внеособистісний характер властивого йому космологізму. Як абсолют виступає сама природа, прекрасна і красиво організована в космічному тілі.Звідси і характерні для старогрецького світогляду два підходи до трактування виникнення і розвитку матеріальної культури: 1) впорядкованим розвитком суспільного життя люди зобов'язані богам (Протагор); у греків боги - людиноподібні не тільки по зовнішньому вигляду, але і по поведінці; 2) творець культури – людина, яка створює її, наслідуючи природу (Демокріт). Тому стародавні греки розрізняли в культурі два протистоящі один одному початки: природне і етичне.

Міф (грец. – сказання, переказ) – родова цілісна суспільна форма свідомості, організована система символічно-образних оповідань, оповідей про богів і культурних героїв і що фантастично відображає уявлення про природу, суспільство і людей. Міф був особливою словесною символічною системою, регулюючою ритуально- практичне життя архаїчного суспільства. Міф – це вже безпосередня форма передфілософської свідомості, але мисленню ще далеко до продуктивної пізнавальної діяльності.

Європейцям до XVI—XVII ст. були знайомі давньогрецькі й давньоримські міфи, які, залишаються найвідомішими й сьогодні.З арабськими, німецькими, слов'янськими, індійськими й індіанськими переказами знайомство відбулося набагато пізніше. Надалі вчені звертаються до вивчення міфів народностей Австралії, Океанії й Африки. Вчені встановили, що міфи не є «привілеєм» окремих народностей, більшість всіх народів на певному етапі свого розвитку створювали міфологічні сюжети, причому чимало з них є практично точною копією один одного. Змінюються тільки імена, місця описаних подій і народи, які створили міфи.Причиною виникнення міфів стала спроба давніх людей осмислити незрозумілі для них світ і сутність людини. Основні особливості міфологічної свідомості: 1) антропоморфізм (основна риса міфологічної свідомості) – перенесення людиною своїх властивостей і характеристик на оточуючий світ: проекція людини себе зовні. За аналогією з собою пояснюються всі природні, космічні явища весь світ живої та неживої природи, божества (низький рівень розвитку пізнання). З антропоморфізму витікали такожі такі характеристики міфологічної свідомості, як гілозоїзм – «оживотворення» оточуючої дійсності, уявлення всього світу, космосу як відпочатку живого (грані між живим і неживим не проводилось та анімізм – одухотворення оточуючого світу, ствердження, що за всіма явищами реального світу (живого і неживого) скривається сонм духів (душ), що визначають буття і функціонування; 2) емоційність, образне сприйняття світу, а (до) логічність: у міфах світ пояснюється не з погляду наукових знань. Міфологічна свідомість не визнає доводів розуму, тому що в цих сказаннях переважають емоції. Для міфів важливі образи, а не поняття та явища, що їх пояснюють;3) асоціативність, у міфах кожен діючий герой є своєрідним символом, шо «розшифровує» поняття або явище, яке стоїть за ним; 4) людина в міфах почуває себе не володарем світу, а лише його малою частиною і не намагається піднятися над природною стихією, відмовитися від суспільних відносин. Людина, природа й суспільство в міфах є нерозрив ним цілим; 5) як правило, міфи не абстраговані: у них кожен образ — конкретний, одухотворений, персоніфікований; 6) міфам властивий свій, особливий час, що інакше називається часом «першооснови» або «першотворення» . Взагалі, міфологічному світогляду відповідає особливий тип психічної організації, що відрізняється нерозчленованістю, єдністю раціонального, емоційного та діючого його компонентів. Міфічні перекази, як правило, поділяються на кілька циклів. Найважливішими серед них є:• міфи про походження світу та Всесвіту, так звані космогонічні міфи;• міфи про походження людини й виникнення суспільних відносин — антропогонічні міфи;• міфи про культурних героїв, які познайомили людей з культурними цінностями й благами;• міфи про кінець світу та Всесвіту — есхатологічні міфи.У космогонічних міфах виділяють дві групи: міфи розвитку й міфи створення.Міфи розвитку пояснюють зародження Всесвіту своєрідним перетворенням первісного стану, що не має визначеної форми. «Усе було в стані невідомості, усе холодне, усе в мовчанні: усе се нерухоме, тихе, і простір неба був порожній...» — так розповідають міфи Центральної Америки про зародження всесвіту.Міфи створення пропонують іншу версію зародження всього живого. Вони стверджують, що творцем світу була якась надприродна істота. Залежно від міфології право діяти приписується чаклунові, творцю, який може бути як людиною, так і твариною (відомі «творці» — койоти, гагари, ворони). Однак, як правило, міфи розвитку плавно перетікають у міфи створення. Дуже часто міф починається розповіддю про первісний стан всесвіту, а потім переходить у детальну розповідь про творця та його діяння.Антропогонічні міфи — це важлива складова частина міфології будь-якого народу. У міфах різних народів помічається одна закономірність: як правило, люди в них «створюються» з горіхів, пороху, глини, дерева. Деякі народи у своїх міфах відбивали свої погляди на походження людини як нащадка тварини (ведмідя, мавпи, лебідя ворони).

У міфах про культурних героїв розповідається про відкриття людством знань і культурних благ. З іменами так званих культурних героїв у міфах зазвичай асоціювалися найважливіші винаходи або нововведення, - добування вогню або встановлення форм сім'ї та шлюбу, виготовлення зброї і знарядь праці чи установа правил ініціації. Міфічні герої знайомлять людей з таємницями землеробства, ремесла, намагаються навчити їх жити в незнайомому для них світі. Наприклад, відомий давньогрецький міф про Прометея – кузена Зевса. Прометей означає «той, хто мислить перед тим», «той, хто передбачає». Він познайомив людей з письмом і лічбою, дав можливість займатися будівництвом і ремеслами, познайомив із правилами спільного життя й державного начала. Прометей подарував людям вогонь, завдяки якому їхнє життя змінилося докорінно. За це він був покараний Зевсом. Прометея прикували до гір Кавказу, де щодня орел викльовує йому печінку, яка щодня знову відростає.

В усіх відомих есхатологічних міфах розповідається про те, що незабаром прийде кінець світу.

У міфології в образній формі зазвичай запам'ятовувалися ті найважливіші зв'язку між життям і смертю, природою та культурою, чоловічим началом і жіночим, які раніше осмислювались людиною в процесі її спостережень, вивчення законів світу.

Отже, міфи на певному етапі людського розвитку були викликані потребою людей пізнати навколишню дійсність, хоч якось пояснити незрозумілі для них явища. Людина намагалася усвідомити природу свого походження, зрозуміти влаштування світу й навіть передбачити своє майбутнє. Але міфи — це не наукове пояснення, вони викладені мовою художньої прози й не претендують на науковість. Основні особливості міфів і міфотворчості, а також їхня роль в історії людського суспільства:• особливе сприйняття світу, природи, суспільства й людини та відповідно, особливе пояснення;• міфи встановлювали зв'язки між минулим, сьогоденням і майбутнім.• міфи стали єднальною ланкою між поколіннями, що передає накопичені знання досвід, культурні цінності, але ці цінності дуже часто були негативними.

Найвідомішими пам'ятниками старогрецької міфології вважаються “Іліада” і “Одіссея” Гомера, твори Гесіода “Теогонія”, що відображали образ мислення людини родового суспільства.

З виникненням рабовласницького ладу відбувався перехід від образного мислення до понятійного. Космогонія (наука, що вивчає походження космічних об'єктів і систем), що була тоді початком наукового дослідження, все частіше вступала в суперечність з міфологічним тлумаченням природи.

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Принцип автоматической обработки информации вычислительным устройством | Научного управления производством

Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 6122; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2021) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.007 сек.