Фінансовий план: його побудова і оцінка

Суть фінансового планування зводиться до визначення обсягу фінансових ресурсів, необхідних для діяльності підприємства, а також джерел їх надходження. Метою такого плану є взаємоузгодження доходів і витрат.

Основними завданнями фінансового плану є:

• забезпечення фінансовими ресурсами виробничу і інвестиційну діяльність підприємства у плановому році;

• визначення напрямів найбільш ефективного вкладення капіталу;

• виявлення резервів збільшення прибутку за рахунок більш раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів.

Фінансовий план складається для управління поточною та стратегічною діяльністю підприємства. Від його змісту і обґрунтованості залежить взаємовідносини з постачальниками, споживачами, кредиторами, інвесторами, від довіри яких залежать розміри активів підприємства і можливості його ефективного господарювання.

До складових фінансового плану відносяться:

- план доходів і витрат (прибутків і збитків);

- план балансу активів та пасивів підприємства;

До фінансового планування тісно примикають також складання довгострокового плану (бюджету), розрахунки капіталовкладень та оцінка інвестиційних проектів, довгострокова стратегія фінансування підприємства.

Звичайно, фінансовий план тісно пов'язаний з іншими розділами плану підприємства (балансами виробництва і використання продукції рослинництва, тваринництва і промислових підрозділів, планом витрат і собівартості продукції). Тобто без урахування виробничої програми фінансовий план неможливо скласти.

У процесі фінансового планування доцільно цю роботу проводити поетапно. Спочатку слід провести аналіз (оцінку) фінансових показників за попередній період, використовуючи баланс, звіт про фінансові результати, звіт про власний капітал, звіт про рух готівки. Після цього плануються реалізація продукції і прибутки (збитки) та визначаються напрями і джерела інвестицій, розробляється бюджет готівки (оперативний план). Коротко розглянемо вказані етапи планування.

Аналіз (оцінка) фінансового стану підприємства проводиться з метою пошуку резервів його зміцнення та підвищення прибутковості виробництва як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов’язань перед бюджетом, банками, іншими організаціями та працівниками підприємства. При цьому ураховуючи, що фінансовий стан залежить від багатьох результатів (виробничих, комерційних та фінансово-господарських), його оцінку можна об’єктивно здійснити тільки за допомогою системи показників, що характеризують господарське становище підприємства, відображають наявність і використання фінансових ресурсів. Така оцінка потрібна як самому підприємству, так і кожному з партнерів підприємства – акціонерів, банкірів, податкових адміністрацій, інших підприємств, у кожного з яких свій критерій оцінки.

Оцінивши фінансовий стан підприємства, визначають планові показники реалізації продукції, цін і прибутковості. При цьому враховують,що вхідні грошові потоки господарства за їхніми джерелами поділяють на внутрішні та зовнішні.

Показники фінансового стану підприємства поділяють на 4 групи (табл.6.1).

Групи показників	Методика розрахунку	Нормативне значення
1. Показники ліквідності (платоспроможності) 1.1.Коефіцієнт термінової абсолютної ліквідності 1.2. Коефіцієнт швидкої ліквідності 1.3.Загальний коефіцієнт покриття	Відношення грошових коштів і прогнозованих фінансових вкладень, а також мобілізованих коштів у розрахунках з дебіторами до короткострокових зобов’язань Відношення матеріально-виробничих запасів витрат до суми короткострокових зобов’язань Відношення поточних активів (оборотних засобів) до поточних пасивів	1 і > 0,5 – 0,7 1 – 2
2. Показники ділової активності 2.1.Коефіцієнт оборотного капіталу 2.2. Коефіцієнт оборот-ності власного капіталу	Відношення чистої виручки до середньої величини вартості матеріальних оборотних засобів, грошових коштів та цінних паперів Відношення чистої виручки від реалізації до середнього обсягу власного капіталу	Прискорення оборотності
3. Показники фінансової стійкості (заборгованості) 3.1. Коефіцієнт забор-гованості 3.2. Коефіцієнт забезпе-ченості власним капіталом (незалежності) 3.3. Коефіцієнт манев-реності власних оборотних коштів	Відношення фінансових зобов’язань (кредити, позички і кредиторська заборгованість) до власного капіталу Відношення власних оборотних засобів (робочий капітал) до загальної величини оборотних засобів Відношення власних оборотних засобів до загальної величини власного капіталу підприємств	Прискорення оборотності
4. Показники рента-бельності 4.1. Рівень рентабельності 4.2.Рентабельність вироб-ничих фондів (норма прибутку) 4.3. Рентабельність продажу	Відношення валового прибутку від реалізації продукції до собівартості цієї продукції Відношення чистого прибутку до середньорічної вартості основних засобів і оборотних коштів Відношення чистого прибутку до обсягу продажу	≤ 0,5 ≥ 0,1 0,2 – 0,5

Внутрішні надходження займають до 70% і включають: виручку від реалізації окремо за видами продукції, робіт і послуг тощо, доходи від позареалізаційних операцій (проценти за зберігання грошей у банку, плата за передане в оренду майно, доходи на акції та ін.). Зовнішні надходження – це ресурси, які мобілізуються на фінансовому ринку.

При плануванні реалізації продукції спочатку передбачають виконання зобов’язань за державними і регіональними контрактами. Решту продукції сільськогосподарські підприємства реалізують за своїм вибором заготівельним і торгівельним організаціям, переробним підприємствам, організаціям споживчої кооперації, на ринках і власних магазинах, працівникам господарства, для громадського харчування та ін.

У процесі планування грошових надходжень враховуються наступні особливості. Продукцію, що планується продавати працівникам господарства у рахунок оплати праці (включаючи молодняк худоби), оцінюють за прийнятими в господарстві цінами. На громадське харчування продукцію відпускають за плановою собівартістю, але не вище ринкових цін. Видачу продукції працівникам господарства в рахунок грошової додаткової оплати і премій розраховують за плановою собівартістю (але не вище роздрібних цін).

Планова виручка від реалізації конкретного виду продукції по всіх каналах сумується. Розділивши всю виручку на загальну кількість цієї продукції, визначають середню ціну продажу.

Планова собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості й реалізаційних витрат (що не відшкодовуються заготівельними організаціями). Організації, що здійснюють закупівлю сільськогосподарської продукції на умовах державного контракту, несуть усі витрати з її транспортування й розвантаження. Якщо продукція доставляється транспортом сільськогосподарських підприємств, заготівельні організації відшкодовують господарствам витрати за тарифами того виду транспорту, яким здійснювалась доставка продукції.

При плануванні виручки від реалізації продукції та її собівартість слід мати на увазі особливості по окремих видах продукції. Наприклад, план продажу молока закупівельним організаціям у договорах відображається у заліковій масі, а собівартість обчислюють у натуральній масі продукції. Тому слід перераховувати виробничу собівартість на її залікову масу за формулою:

де Сбзм – собівартість 1ц молока у заліковій масі;

Далі планується прибуток і рентабельність по окремих продуктах, галузях і господарству в цілому. Планова сума прибутку (збитку) визначається відніманням від виручки за реалізовану продукцію її собівартості.

На особливу увагу заслуговує метод планування фінансових результатів, заснований на аналізі точки беззбитковості виробництва. Суть цього методу полягає в пошукові критичного обсягу реалізації продукції, при зменшенні якого підприємство починає зазнавати збитків. При цьому використовують два способи – графічний чи за допомогою формули норми беззбитковості.

Для визначення планової величини продажу, яка відповідає беззбитковому рівню підприємства (або продукту), необхідно знати: 1) ціну реалізації одиниці товару; 2) обсяг постійних (фіксованих) витрат, які в короткий період часу не пов’язані безпосередньо з обсягом виробництва і продажу продукції (амортизаційні відрахування, підтримувальний корм, засоби захисту тварин і рослин, орендна плата, проценти за користування кредитом, витрати на утримання апарату управління та ін.); 3) обсяг змінних витрат, що змінюються пропорційно обсягові виробництва (витрати на продуктивний корм, оплату праці основного виробничого персоналу, пальне і мастильні матеріали, транспортні витрати та ін.). Витрати, які неможливо віднести безпосередньо ні до постійних, ні до змінних витрат (на поточний ремонт обладнання, експлуатацію об’єкта і т.д.), доцільно виділити в окрему групу і потім розділити на постійні і змінні затрати.

Розглянемо методику побудови графіка беззбитковості виробництва молока. На осі абсцис через рівні інтервали відкладають продуктивність корів, а на нижній шкалі – валовий надій молока. На осі ординат відкладають школу грошової виручки і витрат, найвища точка якої відповідає сумі виручки від реалізації продукції за максимальної продуктивності корів. Потім проводять лінії грошової виручки, відкладають постійні і змінні витрати, отримуючи сукупні затрати. Із точки перетину сукупних витрат з лінією виручки проводять перпендикуляр на лінію абсцис, що визначає критичний рівень продуктивності корів, за якого досягається беззбитковість виробництва.

Наприклад, в господарстві 200 корів, а молоко реалізується по 3000 грн за 1т, постійні затрати дорівнюють 1300 тис.грн, а змінні витрати складають: при продуктивності 2000 кг – 320 тис.грн, 3000 кг – 550 тис. грн., 4000 кг – 650 тис. грн, 5000 кг – 970 тис. грн, 6000 кг – 1200 тис. грн. Побудував на основі цих даних графік (рис. 6.1.), ми отримуємо рівень беззбитковості при продуктивності корів 3200 кг.

Рис. 6.1. Графік беззбитковості виробництва молока (200 голів корів)

Точку беззбитковості по обсягу продажу (О) можна визначати також за формулою:

де Пв – постійні витрати на загальний обсяг продажу;

Зв – змінні витрати в розрахунку на одиницю продукції.

Значну допомогу товаровиробникам у визначенні точки беззбитковості повинні оказувати науковці, як це робиться в країнах з розвиненою економікою. Тому задачею науковців є розробка точки беззбитковості по урожайності окремих сільськогосподарських культур і продуктивності тварин для конкретних природно-економічних умов.

Заключним етапом складання фінансового плану є розробка бюджету готівки. У ньому наводиться перелік усіх грошових надходжень та витрат господарства за певний період часу. Головне завдання цього бюджету – визначити чи достатньо власних коштів для фінансування витрат і яка потреба є в кредитах. Як правило, бюджет готівки розробляється на квартальний чи місячній основі.

При складанні бюджету готівки спочатку визначають наявність готівки на початок періоду планування (залишки коштів на рахунках і в касі на кінець попереднього періоду). Далі плануються усі грошові надходження за рік і за періодами. Планується також виручка від реалізації основних засобів, матеріальних цінностей, доходів від інших операцій (від спільної діяльності, здачі майна в оренду, надання послуг іншим підприємствам тощо), надходження в рамках державних програм, повернення дебіторської заборгованості тощо. Різниця між сумою грошових надходжень (ураховуючи початковий грошовий баланс) та сумою грошових витрат вказує на суму наявних грошових коштів. Якщо результат є від’ємним, необхідно запланувати отримання нових кредитів, а якщо є вільні кошти – то їх можна планувати для погашення кредитів та відсотків з них.