Незалежність суддів

Поєднання обрання суддів і їх призначення

Інстанційність

Територіальність

Спеціалізація

(ч. 1 ст. 125 Конституції України, ч. 1 ст. 17, ст. 18, Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)

Два підходи до розуміння принципу спеціалізації:

1) у системі судів загальної юрисдикції поряд із загальними судами утворюються і діють спеціалізовані суди (адміністративні, господарські суди). Такий підхід був реалізований у попередньому Законі "Про судоустрій України".

2) суди мають бути організовані з урахуванням особливостей предмета судових справ за відповідною юрисдикцією та зумовленого цими особливостями виду судочинства (розділ III Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів). Цей підхід переважно утілено у чинному Законі України «Про судоустрій і статус суддів».

(ч. 1 ст. 125 Конституції України, ч. 1 ст. 17, ч. 2-3 ст. 19 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)

Цей принцип передбачає, що суди мають бути утворені так, щоб їх юрисдикція охоплювала певну територію держави, виходячи з потреби наближення судочинства до людини. Територіальність означає децентралізацію нижчих ланок системи судів загальної юрисдикції (місцевої та апеляційної). Тому кожен місцевий та апеляційний суди мають свою територіальну юрисдикцію (підсудність) - тобто поширення компетенції суду на правовідносини, що виникли чи існують на певній території.

(ч. 2 ст.19 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)

Відповідно до цього принципу суди мають бути організовані так, щоб забезпечити право на перегляд судового рішення у суді вищого рівня. Для забезпечення правосудності судових рішень діють суди вищих інстанцій, зокрема апеляційної та касаційної.

(ч. 4 ст. 126, ч. 1 ст. 128, ч. 2 і 4 ст. 148 Конституції України)

В Україні перше призначення на посаду судді здійснюється Президентом України на п'ять років, а після закінчення цього строку суддю обирає безстроково Верховна Рада України. Суддів Конституційного Суду України призначають Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України на дев'ять років без права бути призначеним на повторний строк.

(ст. 126, ч. 1 ст. 129 Конституції України, Рішення Конституційного Суду України у справі про незалежність суддів як складову їхнього статусу від І грудня 2004 року, ст.. 6 ЄКПЛ, ст. 47, 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, Європейська хартія про статут для суддів» від 10 липня 1998 року).

Незалежність суддів проявляється на двох рівнях - інституційному та індивідуальному. На інституційному рівні її необхідно розглядати як незалежність судової влади, тобто спроможність судів здійснювати правосуддя, не піддаючись будь-якому втручанню, насамперед з боку інших гілок влади. Незалежність судової влади від законодавчої і виконавчої гілок влади є проявом дії принципу розподілу влади. Без реальної незалежності навряд чи можна говорити про наявність у державі судової влади як такої. Незалежність суддів на індивідуальному рівні проявляється у тому, що судді вирішують судові справи відповідно до їхньої власної оцінки доказів, права і справедливості без примусу, підкупу, втручання, погроз з боку влади або окремих громадян.

При аналізі вимоги незалежності суддів можна виділити два її аспекти: зовнішній і внутрішній. Зовнішній аспект полягає у такому становищі судів, яке забезпечує здійснення ними правосуддя незалежно від впливу з боку будь-яких державних органів, недержавних інституцій, посадових осіб чи окремих осіб. Внутрішній аспект незалежності суддів зводиться до свободи від втручання у їхню діяльність інституцій судової влади, інших суддів. Особливістю судової влади має бути відсутність відносин підпорядкування, субординації одних суддів іншим. Суддівське переконання при вирішенні судових справ повинно бути вільним від прохання, наказу чи іншого позапроцесуального впливу, який виходить від інших представників судової влади.

Незалежність суддів забезпечується:

1) особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення;

2) недоторканністю та імунітетом судді;

3) незмінюваністю судді;

4) порядком здійснення судочинства, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення;

5) забороною втручання у здійснення правосуддя;

6) відповідальністю за неповагу до суду чи судді;

7) окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом;

8) належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді;

9) функціонуванням органів суддівського самоврядування (зокрема, суддя має право звернутися з повідомленням про загрозу його незалежності до Ради суддів України, яка зобов'язана невідкладно перевірити і розглянути таке звернення за участю судді та вжити необхідних заходів для усунення загрози);

10) визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту;

11) правом судді на відставку.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об'єднання зобов'язані поважати незалежність судді і не посягати на неї.

Дата добавления: 2014-01-04