The world-wide Web

World-Wide Web (WWW, Web, W3, Всесвітня павутина) є най­більш популярним сервісом Інтернет і дуже зручним способом роботи з інформацією. Створений у 1991 р. Автор — Тім Бернерс-Лі з Європейської лабораторії фізики елементарних частинок (Centre Europeen des Recherches Nucleaire, CERN) у Женеві (Швейцарія) — разом зі своєю командою розробляв систему WWW як спосіб організації інформації для наукових співробітників. Сьогодні це один з найзручніших засобів пошуку та розповсюдження інформації. В основу WWW покла­дено технологію гіпертексту, основні ідеї якої було розроблено ще на початку XX століття. Батьком концепції гіпертексту в су­часному розумінні вважають Теодора Хольма Нельсона. Сього­дні повноваження з реалізації можливостей Web належать Між­народному консорціуму W3C (http://www.w3.org/).

Гіпертекст (гіпер- від англ. «hyper-» — «над-») — це зви­чайний текст, який містить посилання як на власні фрагменти, так і на інші тексти. Такий метод подання інформації дає змогу переглядати її незалежно від способу її початкової організації, за довільним маршрутом. Найпростішим прикладом гіпертексту є книга, зміст якої — це посилання на її розділи, користуючись якими можна не читати книгу від самого початку і до кінця, а відразу перейти на сторінку з потрібною інформацією.

У World Wide Web одиницею зберігання гіпертексту є Web-сторінка — електронний документ, підготовлений за допомогою мови розмітки гіпертексту HTML (HyperText Markup Language).

Гіпертекст — приклад застосування

Прикладом гіпертекстової системи є он-лайнова ІC поліції Шотландії PINS (Police On-line Information System) — навчально-довідкова бібліотека, яка містить два головні керівництва, що ви­користовуються шотландською поліцією, — закон про дорожній рух і кримінальний кодекс. Кожен із цих документів містить понад 3000 сторінок стислого тексту, з яких близько 1000 сторінок що­річно оновлюються з різних причин. Після автоматичного розпі­знавання розділів і секцій пошуком абзаців, курсиву і т. ін. текст було розбито на окремі Web-сторінки, між якими встановлено ієрархічні зв'язки і визначено механізм навігацн та повнотекстового пошуку. PINS було запущено Королевою Великобританії в червні 1998 року.

Web-сторінка може містити не тільки текст, а й графіку, звук, відеозображення, елементи програмного коду (наприклад, мовою Java) та ін. Тому такі документи називають гіпермедійними. До того ж за допомогою WWW можна дістати доступ до telnet, e-mail, ftp та інших сервісів Інтернет.

Комплекс пов'язаних за темою Web-сторінок називають Web-сайтом (від англ. «site» — місцерозташування). Часто, але не завжди файли, що входять до складу сайту, зберігаються на од­ному Web-сервері — комп'ютері, підімкненому до Інтернет, який має IP-адресу, зберігає Web-сторінки та інші файли і надає їх ко­ристувачам у відповідь на запити. Послуги з розміщення сайту в WWW називають хостингом.

Для запитування та відображення Web-сторінок призначено спеціальні прикладні програми — Web-броузери (або просто броузери, від англ. «browser», «browse» — перегорнути, пере­глянути). Найбільш популярними броузерами є Microsoft Internet Explorer, Netscape Communicator, Opera.

World Wide Web у своїй роботі використовують і комерційні фірми, і громадські організації як для доступу до актуальної ін­формації, так і для подання відомостей про себе й свою діяль­ність. Це досягається за допомогою Web-серверів різних типів.

За логікою навігації в середовищі Інтернет розрізняють дві ос­новні групи Web-серверів: сервери управління трафіком, мета функціонування яких — пошук ресурсів, необхідних користува­чеві, та кінцеві сервери, що містять такі ресурси.

Пошукові системи, призначені для пошуку ресурсів Інтер­нет за ключовими словами, які визначає користувач. Пошук здійснюється у спеціальній базі даних, що містить індек­си пошукової системи — терміни, які описують зміст ресурсів Мережі. Шукає ресурси, переглядає їх і приписує їм терміни спе­ціальна програма — робот-індексувальник, якого називають спайдером (від англ. «spider» — павук) або кроулером (від англ. «crawler» — плазун). База індексів пошукової системи постійно оновлюється. Кожна пошукова система має власний особливий спайдер і специфічний спосіб пошуку даних у базі індексів, а то­му результати пошуків у відповідь на один і той самий запит у різ­них пошукових системах можуть бути істотно різними. Класич­ним прикладом пошукових систем є AltaVista — http://www. altavista.com/;

Сервери присутності, які забезпечують віртуальну присут­ність фірм (організацій, підприємств) у середовищі Інтернет. їх називають рекламними, або інформаційними. Такі сервери мо­жуть мати складну будову і для полегшення навігації пропонува­ти функції пошуку потрібної інформації на своїх Web-сторінках;

Інформаційні сервери, призначені для надання інформації за певною тематикою. Такі сервери можна поділити за ознакою платності доступу до інформації або її розміщення на Web-сервері. Власники Web-серверів із безплатними послугами мо­жуть одержувати дохід за спонсорською (рекламною) модел­лю — за рахунок продажу рекламного місця на своїх сторінках чи розміщення баннерів. Баннер — це прямокутний блок, найча­стіше графічний, який містить гіперпосилання на сайт, що рекла­мується;

Серед багатьох інших можливостей Інтернет велику популяр­ність здобули:

4. Чати (від англ, «to chat» — базікати) Internet Relay Chat – спілкування в реаль­ному часі двох і більшої кількості користувачів, коли текст, уве­дений з клавіатури одного з них, практично відразу відобража­ється на моніторах інших учасників. Так створюються «кімнати нарад»;

5. ICQ ( від англ. «I seek you» — «я шукаю тебе») — комуніка­ційна програма, головною функцією якої є «миттєве доставляння повідомлень» між користувачами, кожний з яких має свій унікаль­ний номер.

6. Інтерактивні магазини — Web-сервери, призначені для орга­нізації продажу товарів і надання послуг. Інтерактивний магазин поєднує елементи прямого маркетингу з функціями традиційного магазину. Основні завдання інтерактивного магазину — надавати клієнтові інформацію про товар або послугу, одержувати та об­робляти замовлення, одержувати платню, а в разі торгівлі інфор­мацією ще і відправляти оплачений товар.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.01.2002 р. №3 затверджено Порядок обнародування в мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади. Щоб забезпечити гласність і відкритість, міністерства й відомства, а також державні адмініст­рації областей мають створити, починаючи із січня 2002 року, влас­ні Web-сайти та постійно висвітлювати через них свою роботу. На таких сайтах мають бути представлені українською та англійською (у разі потреби — й іншими мовами) головні завдання та правові основи діяльності органів влади, їхня структура, керівництво, адре­си й телефони, звіти та анонси подій, процедура видачі ліцензій і реєстрації, а також інформація про порядок оскарження рішень і т. ін. Облдержадміністрації також повинні розміщувати на своїх сай­тах інформацію про виконання бюджету областей, рівень оплати енергоносіїв і комунальних послуг, тарифи та пільги, а також про сплату місцевих податків і зборів. Секретаріат Кабінету Міністрів, Міністерство економіки, Держкомзв'язку та інформатизації і СБУ зобов'язані створити єдиний Web-портал Кабінету Міністрів, який об'єднає всі сайти органів виконавчої влади.

«Розкручування» сайту — кілька підходів

Один із міфів, пов'язаних з Інтернет, полягає в тому, що до­статньо лише створити Web-сайт — і його відразу почнуть від­відувати зацікавлені користувачі. Насправді сайтпромоушен — «розкручування» сайту — це тривалий процес, який потребує чи­малих знань і зусиль. Основними шляхами реалізації є такі:

• реєстрація в каталогах;
• публікація інформації' про сайт у розсипках, телеконферен­ціях, групах новин, FFA (Free For All — «вільні для всіх», різновид каталогів, сховище посилань);
• баннерообмін;
• обмін посиланнями з аналогічними сайтами;
• участь у «кільцях» — «Web-рінгах» —тематичних об'єднан­нях сайтів;
• розміщення адреси сайту в листах, електронних книгах і т. ін.;
• публікація інформації про сайт у журналах, газетах, реклам­них проспектах тощо.

Портал — це Web-caт, призначений для специфічної ауди­торії, який об'єднує інформаційне наповнення і доставляння важ­ливої інформації, забезпечує спільну роботу, надає персоналізо­ваний доступ до послуг і додатків. Кожний із порталів можна розглядати як відправну точку навігації в Інтернет, але повнота їхніх послуг часто виключає необхідність переходу на інші сайти.

Українські портали — кілька прикладів

AtlasUA (wwW-a^asua-net)- Avanport (www.avanport.com), Bigmir. net (www.bigmir.net), «Воля» (www.volia.com), Gala.net (www.gala. net), <Meta> (www.meta-ukraine.com), «НуВсё» (www.nuvse.com), TopPing (www.tofPin9-Com.ua), Uaport (www.uaport.net), Український портал (www.uaPortal-com)> «Укроп» (Український об'єднаний пор­тал, www.ukrop.G°m)-

Мобільний вхід до Інтернет

Один із напрямків розвитку Інтернет визначається тим, що власників мобільних телефонів сьогодні більше, ніж тих, хто ви­користовує комп'ютер для роботи в Мережі. Для надання можли­вості користуватися послугами Інтернет за допомогою мобіль­ного пристрою зв'язку розроблено протокол WAP (від англ. Wireless Application Protocol). Розповсюдження мобільних телефо­нів з функцією WAP, пристроїв PDA (Personal Digital Assistant, персональний цифровий асистент — портативний кишеньковий комп'ютер), смартфонів (гібрид мобільного телефону і PDA) вже дало по­штовх для розвитку нового різновиду електронної комерції — мо­більної комерції, хоча її майбутнє залишається невизначеним і буде пов 'язане насамперед з удосконаленням безпроводових мереж передавання даних.

Правові проблеми, пов’язані з Інтернет

1.Забезпечення анонімності роботи в Інтернеті

Одна з найважливіших проблем, пов'язаних з Інтернет, полягає в тім, щоб забезпечити конфіденційність користувачів, тобто запобіг­ти прихованому збиранню персональних даних, до якого вдаються переважно комерційні фірми, нагромаджуючи відомості про своїх споживачів (реальних і потенційних). Дані про здійснені покупки в сукупності з демографічною статистикою та іншою інформацією стають ключем до стимулювання продажу та підвищення прибут­ків. Захисники громадянських свобод вважають таку практику по­рушенням фундаментальних прав людини, оскільки здебільшого інформацію про користувачів збирають без їхньої згоди. З іншого боку, таких заходів вдаються й правоохоронні органи, розшукуючи хакерів, педофілів та інших злочинців. Щодо правової регламентації таких дій точаться гарячі суперечки. Але очевидно, що держава, яка забезпечує свободи громадян, саме тим насамперед відрізняється від тоталітарної, що правоохоронні органи в ній не мають вільного доступу до приватної інформації громадян.

У цьому контексті забезпечення анонімності користувачів Інтернет, під якою розуміється неможливість їх ідентифікації, перестає бути суто технологічною проблемою.

Насправді Інтернет за своєю суттю не передбачає забезпечен­ня анонімності. Навпаки, сім'я комунікаційних протоколів TCP/IP базується на тому, що кожний підімкнений до Інтернет комп'ютер має постійний або тимчасовий ідентифікатор — IP-адресу, яка дає змогу відправляти і приймати інформацію. У разі звернення до будь-якого Web-сайту IP-адреса комп'ютера, з яко­го робиться запит, обов'язково заноситься до лог-файла — спеці­ального текстового файлу протоколу роботи серверу, на якому розміщено цей сайт, — звідки його легко можна вибрати.

Одним із підходів до вирішення зазначених проблем є встанов­лення контролю над чужим комп'ютером і робота в Інтернет від його імені. Це незаконний спосіб, до якого вдаються хакери під час своїх атак у Мережі. Але цим принципом можна скористати­ся й цілком легально.

2. Право на інформацію в електронному вигляді.

3. Інформаційна безпека.

4. Електронні угоди.

5. Зміст інформації.

6. Поведінка користувачів в Інтернеті.

Дата добавления: 2014-01-04