Поняття про реактивність організму, її види

Поняття про реактивність організму, імунітет.

Лекція № 6

Государственная политика борьбы с безработицей

Поскольку безработица представляет собой серьезную макроэкономическую проблему, выступает показателем макроэкономической нестабильности, государство предпринимает меры для борьбы с ней. Для разных типов безработицы, поскольку они обусловлены разными причинами, используются разные меры. Общими для всех типов безработицы являются такие меры как:

- выплата пособий по безработице;

- создание служб занятости (бюро по трудоустройству).

Специфическими мерами для борьбы с фрикционной безработицей выступают:

- усовершенствование системы сбора и предоставления информации о

наличии свободных рабочих мест (не только в данном городе, но и других городах и регионах);

- создание специальных служб для этих целей.

Для борьбы со структурной безработицей используются такие меры как:

- создание государственных служб и учреждений по переподготовке и

переквалификации;

- помощь частным службам такого типа.

Основными средствами борьбы с циклической безработицей являются:

- проведение антициклической (стабилизационной) политики,

направленной на недопущение глубоких спадов производства и, следовательно, массовой безработицы;

- создание дополнительных рабочих мест в государственном секторе

экономики.

1. Поняття про реактивність організму, її види.

2. Поняття про імунітет. Форми імунітету.

3. Імунна система, органи і клітини імунної системи.

4. Основні типи імунної відповіді.

5. Види порушень імунної системи. Фактори, що послаблюють та зміцнюють імунітет.

Реактивність (від лат. reaction - протидія) — це властивість організму реагувати певним чином на вплив навколишнього середовища. Вона є такою ж властивістю організму, як ріст, розмноження, харчування, обмін речовин. Реактивність формується в процесі еволюції. Вона відображає видові, групові й індивідуальні особливості реагування. Реактивність — одна з основних форм зв'язку і взаємодії організму як єдиної системи із середовищем, яка має головним чином захисний, пристосувальний характер.

Початкові уявлення про реактивність виникли ще в лікарів прадавніх історичних епох, які відзначали, що різні люди хворіють неоднаково. Однак поняття "реактивність” виникло лише на початку XX століття, коли патологи стали виділяти різні типи реагування організму.

Поняття "реактивність" широко використовується в практичній медицині, сприяючи більш правильній оцінці стану хворого. Стан нормальної реактивності організму називається нормергією, підвищеної реактивності - гіперергією (від грец. hyper - більше, ergon - дія), а зниженої - гіпоергією. Гіперергічними називають хвороби зі швидким і інтенсивним перебігом, вираженими змінами в діяльності органів і систем, гіпоергічними - захворювання із млявим перебігом, стертими симптомами, низьким рівнем утворення антитіл і фагоцитозу.

Реактивність організму є одним з важливих факторів патогенезу хвороб, оскільки патологічна реактивність характеризується зниженням пристосувальних можливостей організму. Будь-який патологічний процес тією чи іншою мірою змінює реактивність організму, і в той же час зміна реактивності, що перевищує фізіологічні межі, може стати основою розвитку захворювання. У зв'язку із цим вивчення реактивності і її механізмів має важливе значення для розуміння патогенезу захворювань і цілеспрямованого лікування.

Види реактивності. Найбільш загальною формою реактивності є біологічна, або видова, реактивність. Вона визначається насамперед спадковими факторами й виражає здатність усіх представників даного виду реагувати на різні впливи навколишнього середовища (токсини, гіпоксію та ін.) однотипними змінами життєдіяльності, як правило, захисно-пристосувального характеру. Її також називають первинною. Видові особливості реактивності визначають видовий імунітет до інфекційних захворювань. Так, видовим імунітетом пояснюється несприйнятливість людини до збудників чуми рогатої худоби. Прикладом видових змін реактивності є зимова сплячка тварин, сезонна міграція риб і птахів. Так, ховрашки,заражені в період сплячки чумою, туберкульозом, не хворіють. Сплячка підвищує стійкість до стрихніну й іншим отрутам.

На основі видової реактивності формується групова і індивідуальна реактивність. Групову реактивність мають люди, подібні за певними спадково-конституціональними особливостями (конституціональному типу, групі крові і ін.). Відомо, що люди з I групою крові частіше хворіють на виразкову хворобу шлунка.

Індивідуальна реактивність обумовлена спадковими і набутими факторами. В її основі лежать особливості кожного конкретного організму. Саме індивідуальна реактивність визначає характер перебігу у людини фізіологічних реакцій і патологічних процесів. Вплив якогось одного фактора на групу людей ніколи не викликає у всіх однакових змін у життєдіяльності. Як приклад можна навести те, що при вивченні епідемії одного інфекційного захворювання (зокрема грипу) деякі люди хворіють важко, інші - легко, а треті зовсім не хворіють.

Вона залежить від тих умов зовнішнього середовища, у яких організм розвивається, — характеру харчування, кліматичного пояса, змісту кисню в атмосферному повітрі і т.д. Реактивність залежить від статі. У жіночому організмі реактивність міняється у зв'язку з менструальним циклом, вагітністю. Жіночий організм більш стійкий до гіпоксії, крововтрати, голодування. Відома роль віку в реактивності. Ранній дитячий вік характеризується простими формами реагування і, як правило, низькою реактивністю. Це визначається неповним розвитком нервової, ендокринної та імунної систем, недосконалістю зовнішніх і внутрішніх бар'єрів. Більш складна і у більшості випадків висока реактивність спостерігається в зрілому віці, поступово знижуючись до старості. Особи старечого віку дуже сприйнятливі до інфекції, у них часто розвиваються запальні процеси в легенях, гнійничкові ураження шкіри, слизових оболонок. Причина цього полягає в ослабленні імунних реакцій і зниженні бар'єрних функцій старого організму.

Індивідуальна реактивність може бути специфічною і неспецифічною. Специфічна реактивність виражається в здатності утворювати антитіла на антигенні подразнення. Таким вимогам задовольняє імунна реактивність. Вона забезпечує несприйнятливість до інфекційних хвороб, або імунітет у власному розумінні слова, реакції біологічної несумісності тканин, підвищеної чутливості. Неспецифічна реактивність проявляється при дії на організм різних факторів зовнішнього середовища. Вона реалізується за допомогою таких механізмів, як стрес, зміна функціонального стану нервової системи, фагоцитоз, біологічні бар'єри й ін.

Специфічна і неспецифічна реактивність може бути фізіологічною і патологічною. Фізіологічна реактивність охоплює реакції здорового організму в сприятливих умовах існування, а патологічна реактивність проявляється при впливі на організм хвороботворних факторів.

Дата добавления: 2014-01-04