Імунна система, органи і клітини імунної системи

Імунна система - сукупність органів, тканин і клітин, що забезпечують захист організму від усього генетично чужорідного і збереження клітинно-генетичної сталості організму.

Імунна система складається із приблизно 10¹² імунних клітин і 10²⁰ молекул антитіл. Клітини об’єднані у лімфоїдні органи та тканини.

Зрілі імунні клітини мігрують у вторинні лімфоїдні органи, до яких відносяться селезінка, лимфовузли, та лімфоїдна тканина слизових оболонок, до якої відносяться мигдалини, апендікс та так звані Пейєрові бляшки в кишечнику. Частина клітин знаходиться у кровотоці та лімфоїдних протоках.

Органи імунної системи:

1) центральні – червоний кістковий мозок, підгрудинна залоза (тимус) – тут відбувається утворення та дозрівання імунних клітин.;

2) периферійні - селезінка, лімфатичні вузли, мигдалики, апендикс, скупчення лімфоїдної тканини в слизовій оболонці кишечнику і т.п. – сюди мігрують зрілі імунні клітини.

Імунними клітинами є лімфоцити. Це досить специфічний тип клітин, які при кровотворенні дуже рано відокремлюються від інших клітин крові. Морфологічно вони однорідні, але насправді – дуже різноманітні за своїми функціями. Від інших клітин їх відрізняє наявність антиген-специфічних рецепторів, що кодуються особливими генами.

Антигеном називають будь-яку речовину, що за певних умов викликає імунну відповідь при потраплянні в організм. Звичайно антигенами є відносно великі молекули (в основному білки). Менші молекули, названі гаптенами (деякі ліпіди, вуглеводи і різні ліки) можуть здобувати антигенні властивості при об'єднанні з білковими «носіями».

Введення антигену до організму (природне чи штучне) називається імунізацією. Реакція організму на імунізацію – імунна відповідь. Корінна відзнака імунної відповіді від інших форм захисту організму – це її специфічність. На молекулярному рівні це означає, що молекули антигену і рецепторів лімфоцитів є взаємно комплементарними, тобто підходять один до одного як ключ до замка.

Розрізняють два головні типи лімфоцитів: Т- і В-лімфоцити, які беруть участь в імунітеті по-різному, але постійно взаємодіють між собою.

Т-лімфоцити називаються так тому, що після утворення у кістковому мозку вони проходять дозрівання у тимусі. В-лімфоцити отримали свою назву від так званої бурси Фабриціуса – органу, в якому у птахів відбувається дозрівання цього типу лімфоцитів. У ссавців цей процес проходить у кістковому мозку (bone marrow). Головною функцією В-лімфоцитів є продукція антитіл, а також специфічне представлення антигену Т-лімфоцитам.

Антитіла – це білкові молекули, що утворюється у відповідь на антиген і здатні специфічно зв’язувати його. Організм реагує на появу антигенів виробленням антитіл з такою формою, щоб вони фізично могли зв’язатися з антигеном. Антитіла - специфічні білки гама-глобулінової природи, які називають імуноглобулінами. Кожен В-лімфоцит виробляє тільки який-небудь один вид (клас) антитіл – з п’яти класів імуноглобулінів: IgA, IgM, IgG, IgD, IgE.

Функції Т-лімфоцитів полягають у розпізнанні антигену, цитотоксичному знищенню інфікованих клітин і регуляції імунної відповіді. Як В-, так і Т-лімфоцити несуть на своїй поверхні антиген-специфічні рецептори, але тільки В-лімфоцити можуть секретувати ці рецептори у розчин у вигляді антитіл.

У розвитку імунної відповіді, крім лімфоцитів, приймають участь і інші, клітини, регуляція імунної відповіді відбувається за участі нервової та ендокринної системи. На рівні організму говорять про тріаду нервової, імунної та ендокринної систем.

Дата добавления: 2014-01-04