Історія формування біорізноманіття на території України

З появою землеробства почалися докорінні зміни в природних ландшафтах, оскільки ця форма господарювання призвела до заміни природної рослинності культурною, позначилась на властивостях ґрунту. На перших етапах землеробського освоєння Лісостепу сільськогосподарські угіддя займали незначний відсоток території і були приурочені головним чином до широколистяно-лісових ландшафтів, розташованих поблизу річкових долин. Лучно-степові ландшафти Лісостепу на вододілах залишались майже неосвоєними до XVI-XVII ст. Через недосконалість знарядь обробітку ґрунту і потужну дернину степової рослинності широке сільськогосподарське використання чорноземів було неможливе. Водночас звільнення орних ділянок від лісу шляхом випалювання було добре знайомим та найзручнішим для давніх землеробів. У зоні мішаних лісів підсічна система землеробства проіснувала аж до початку XX ст.

З XVI ст. зменшення лісистості у Лісостепу і Поліссі відбувалось швидкими темпами не лише за рахунок збільшення населення і потреб у сільськогосподарських угіддях, а й за рахунок розвитку промислів, пов'язаних з використанням деревини у виробництві металу на руднях, скла – на гутах, поташу – на будах тощо. Крім того, активно починає розвиватися експорт деревини. У XVII ст. завдяки цим чинникам земельні ресурси широколистяно-лісових ландшафтів були практично вичерпані, і почалося землеробське освоєння лучних степів Лісостепу. Ці ландшафти були розорані до кінця XVIII ст. З цього моменту настала черга землеробського освоєння степової зони, природна рослинність якої була майже повністю знищена впродовж століття.

Швидке зростання населення і розвиток товарності сільськогосподарської продукції змушували виробників максимально розширювати орні площі за рахунок ландшафтів, які раніше вважалися непридатними для землеробства (круті схили, піщані тераси, заплави річок тощо). Внаслідок цього наприкінці XIX ст. спостерігається «вибух» водної ерозії – змивання ґрунту на схилах, швидке зростання ярів, замулення і пересихання малих річок та заплавних озер.

У XX ст. чинниками антропогенних змін ландшафтів стали індустріалізація виробництва, осушення заболочених земель, будівництво водосховищ і каналів, хімізація сільськогосподарських угідь та ін. Нераціональна господарська діяльність людини руйнує ландшафти. Добування корисних копалин призводить до утворення кар'єрів, відвалів, териконів. Забруднюючі речовини, що викидаються підприємствами в атмосферу і гідросферу, впливають практично на всі ландшафти. Осушення та зрошення змінюють природний водний режим ландшафтів і викликають не властиві для них фізико-географічні процеси (видування торфовищ, підтоплення і засолення чорноземів та ін.).

Отже, в Україні в наш час незмінених господарською діяльністю людини ландшафтів практично не залишилось. Малозмінені ландшафти становлять 15-20% території. Це, головним чином, вторинні лісові насадження, заболочені ділянки, території заповідників. За оцінками фахівців, площа таких ландшафтів має складати 40%, щоб компенсувати антропогенний вплив.

o У I ст. після Р.Х. ліси росли на 55% території України (в її сучасних межах), степи займали 32% площі, болота та плавні – 5%, солонці та солончаки – 3%, луки – 1%. Нині лісів залишилося 14,6%, степів – менше 1%, боліт та плавнів – 3%, солонців та солончаків – 1,5%. Лише площа лук зросла і сягає близько 9%. Площа заповідних територій у 2000 р. становила 4,1%, що у 2,5 рази менше середнього показника по Європі.

Дата добавления: 2014-01-04