Модель кругових потоків

В основі макроекономічного аналізу лежить модель кругових потоків (модель кругообігу ВВП, модель кругообігу доходів та витрат). Але перед тим, як говорити про сучасне уявлення макроекономічної науки про цю модель, необхідно сказати, що вона, як і макроекономіка, має свою історію.

Макроекономіка – одна з наймолодших економічних наук. Загальновизнано, що своєї зрілості вона досягла в 30-х рр. ХХ століття, в період світової економічної кризи, коли виникла необхідність державного втручання в економічну практику. В сучасному вигляді макроекономічна наука почала розвиватись після виходу в 1936 р. роботи Джона Мейнарда Кейнса (1883–1946) «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей».

На думку більшості економістів існує й докейнсіанський період розвитку макроекономіки.

В 1576 році француз Жан Боден обґрунтував змінення рівня цін (тобто інфляцію) результатом змінення співвідношення між кількістю грошей і товарів в економіці. Це – одна зі спроб макроекономічного аналізу цін з використанням кількісної концепції грошей. Ця концепція лежить в основі сучасної монетарної теорії.

Подальший розвиток макроекономічний аналіз одержав в ХVIII столітті в працях французької школи фізіократів. На чолі цієї школи, як відомо, стояв Франсуа Кене (1694-1774). Він розробив макроекономічну модель господарчого круговороту, так звану економічну таблицю. Слід сказати, що це була перша в історії економічної науки спроба представити аналіз відтворення суспільного продукту і віддзеркалити цей процес схематично. Економічна таблиця Кене мала ряд недоліків і суперечностей. Головним недоліком таблиці виявилось те, що вона не давала пояснень, як в економіці забезпечується „природний порядок”. Тобто, вчений не розкрив механізму саморегулювання ринкової економічної системи.

На це питання знайшли відповідь представники класичної політичної економії. Відповідно до цієї теорії, здатність ринку до саморегулювання, до досягнення так званого природного порядку в економіці, забезпечується за допомогою механізму ціноутворення. Найбільш яскравим представником англійської школи класичної політичної економії був, як відомо, Адам Сміт (1723-1790).

Особливим етапом в розвитку макроекономіки слід вважати марксизм. Карл Маркс (1818-1883) запропонував дві моделі господарчого кругообігу – простого і розширеного. Як відомо, на той час макроекономічні ідеї Маркса не одержали належного світового визнання.

Після світової економічної кризи 1929-1933 рр. стало зрозуміло: основний постулат класичної теорії про те, що ринок здатен швидко й ефективно вирішувати економічні проблеми не підтвердився. Виникла необхідність в новій макроекономічній теорії. ЇЇ засновником став англійський економіст Джон Мейнард Кейнс, а його теорія одержала назву кейнсіанської. Кейнс вперше висунув ідею про те, що ринкова рівновага – це ще не благо для економіки. Він довів, що в ній (ринковій економіці) можлива „рівновага при неповній зайнятості” і що для усунення такої ситуації необхідне державне втручання в економіку. До основних важелів такого втручання Кейнс відносив бюджетно-податкову і грошово-кредитну політику, а об’єктом впливу вважав сукупний попит. Ця теорія була домінуючою протягом декількох десятиліть.

В період чергової економічної кризи 70 рр. ХХ ст., виявилось, що державне втручання в економіку не завжди дає очікуваний позитивний результат. Довготривале стимулювання сукупного попиту породжує інфляцію. Вперше в світовій практиці виник такий феномен, як стагфляція, тобто коли одночасно має місце спад виробництва і зростання цін. Ця обставина суттєво вплинула на авторитет кейнсіанської теорії. На цьому фоні, як реакція на недоліки кейнсіанства, інтенсивно почав розвиватись напрямок економічної теорії, який згодом одержав назву «неокласична теорія». Напрямок неоднорідний і розпадається на декілька складових. Серед них на сучасному етапі виділяються монетаризм, теорія раціональних очікувань, теорія економіки пропозиції.

Таким чином, сучасна макроекономіка не має єдиної домінуючої теорії. Вона спирається на цілий ряд теорій, які взаємодоповнюють одна одну і дають практикам можливість вибору, тобто самим визначати ефективність кожної теорії залежно від суб’єктивних уявлень, а також з урахуванням конкретно-історичних умов, цілей і пріоритетів національної державної економічної політики.

Повернемось до моделі господарчого кругообігу. Модель кругових потоків в елементарному вигляді (для приватної закритої економіки) представлено на рисунку 1.1. Модель національної економіки в елементарному вигляді включає лише дві групи економічних суб’єктів – домашні господарства і підприємницький сектор – і не враховує державного втручання в економіку, а також будь-яких зв’язків з зовнішнім світом. Із схеми видно, що економіка представлена як замкнена система, в якій доходи одних економічних суб’єктів виступають як витрати інших. Витрати підприємств на ресурси одночасно представляють собою потоки заробітної плати, ренти й інших доходів власників економічних ресурсів, факторів виробництва (праці, землі, капіталу) – домашніх господарств.

З іншого боку, потік споживчих витрат утворює виручку (доход підприємницького сектора від реалізації готової продукції). Потоки „доходи-витрати” і „ресурси-продукція” здійснюються одночасно в протилежних напрямках і безкінечно повторюються. Основним висновком з моделі є рівність сумарної величини продажу підприємств сумарній величині доходів домашніх господарств. Це означає, що для закритої економіки (тобто без будь-яких зв’язків з зовнішнім світом і без державного втручання) величина загального обсягу виробництва в грошовому вимірі дорівнює сумарній величині доходів домашніх господарств.

У відкритій економіці (яка взаємодіє з зовнішнім світом) з державним втручанням модель кругових потоків набуває дещо іншого вигляду (рис. 1.2).

субсидії

податки

експорт

Домашні господарства

транс- ферти

  Підприємства

  Ринок продуктів

  Уряд

Фінансові ринки

інвестиційні кошти

податки

інвестиційні витрати

витрати

Зовнішній світ (закордон)

Рисунок 1.2. Модель кругових потоків у відкритій економіці з урахуванням державного регулювання

Коли в модель вводяться дві інші групи економічних суб’єктів – уряд і решта світу, то вищезазначена „рівність” порушується, тому що з потоку „доходи-витрати” утворюються „відтік” у вигляді заощаджень, податкових платежів та експорту. „Відтік” – будь-яке використання доходу не на покупку виробленої всередині країни продукції. Одночасно в потік „доходи-витрати” вливаються додаткові кошти у вигляді „ін’єкцій” – інвестиції, державні витрати та імпорт. „Ін’єкції” – будь-яке доповнення до споживчих витрат на продукцію, вироблену всередині країни.

Схема взаємодії між рішеннями домогосподарств про витрати і рішеннями підприємницького сектора з приводу виробництва залишається незмінною, хоча й ускладнюється за допомогою трансфертів, субсидій, податків та інших інструментів державного регулювання коливань рівня виробництва, зайнятості і рівня цін. Якщо домашні господарства вирішують витрачати менше, то підприємства змушені скорочувати випуск продукції, що, у свою чергу, призводить до зниження доходів. Рівень попиту на товари визначає рівень виробництва і зайнятості, а рівень випуску визначає рівень доходів власників факторів виробництва, які (доходи), у свою чергу, визначають сукупний попит.

Основний висновок з моделі: реальний та грошовий потоки здійснюються без перешкод за умов відповідності рівня сукупних витрат домашніх господарств, фірм, держави та закордону рівню сукупного обсягу виробництва. Сукупні витрати дають поштовх до зростання зайнятості, випуску та доходів; з цих доходів знову фінансуються витрати економічних суб’єктів, які знову повертаються у вигляді доходів до власників факторів виробництва і т.д (рис.1.3).

Рисунок 1.3. Інтерпретація висновків з моделі кругових потоків.

Якщо сукупні витрати, що визначають сукупний попит, знижуються, то і сукупний обсяг зайнятості та випуску скорочується, а це, у свою чергу, скорочує сукупні доходи, які визначають сукупний попит. Саме тому одним з найважливіших завдань макроекономічної політики вважається стабілізація сукупного попиту. Підходи щодо вирішення цього завдання різні у представників різноманітних напрямків макроекономічної теорії. Представники кейнсіанського напрямку пропонують здійснювати стабілізацію сукупних витрат за допомогою змінення величини державних і інвестиційних витрат, податків. Монетаристи вважають змінення грошової маси універсальним засобом стабілізації економіки. В рамках теорії раціональних очікувань розробляються концепції макроекономічного управління очікуваннями економічних суб’єктів при повільному зміненні заробітної плати і цін. В моделі раціональних очікувань ціни і заробітна плата швидко реагують на змінення ринкової кон’юнктури і тому економіка швидко стабілізується в обставинах довіри економічних суб’єктів до політики уряду.

Дата добавления: 2014-01-04