Сукупна пропозиція: сутність і фактори динаміки. Класичний і кейнсіанський підходи до аналізу сукупної пропозиції

Сукупна пропозиція характеризує бажання і можливості виробників країни виготовляти і постачати на ринок продукцію, надавати послуги при певному рівні цін, який склався в економіці. Величину сукупної пропозиції можна визначити як об’єм реально виготовленого в країні продукту при певному рівні цін.

Розрізняють цінові і нецінові фактори сукупної пропозиції.

Підвищення загального рівня цін в економіці скорочує можливості і бажання економічних суб’єктів виробляти товари і надавати послуги, а тому скорочує сукупну пропозицію і навпаки. Таким чином, залежність сукупної пропозиції від рівня цін пряма. Відмічена залежність одержала назву закону сукупної пропозиції. Графічно цю закономірність віддзеркалює крива сукупної пропозиції (AS). Крива AS має висхідний (вправо уверх) характер. Всі можливі варіанти співвідношення рівня цін і сукупної пропозиції розміщуються на кривій сукупної пропозиції (точки А і В) і визначають величину сукупної пропозиції (рис. 3.3).

P

AS

B

P₂

A

P₁

Q₁ Q₂

Q

Рисунок 3.3. Крива сукупної пропозиції (AS), Р – загальний рівень цін в економіці, Q – реальний об’єм національного виробництва.

Окрім цінового, на сукупну пропозицію впливають і нецінові фактори. Вони змінюють величину сукупної пропозиції при кожному з можливих рівнів цін (рис. 3.4).

До основних нецінових факторів, що впливають на сукупну пропозицію, можна віднести:

- наявність ресурсів для виробництва продукції і рівень цін на них;

- змінення технології і продуктивності виробництва;

- динаміка податків і дотацій виробникам та інші фактори.

Змінення цін на ресурси відіграє визначальну роль у збільшенні або зменшенні сукупної пропозиції. Поява додаткових сировинних джерел призводить до здешевлення сировини, що сприяє розширенню сукупної пропозиції. Дефіцит же ресурсів супроводжується, як правило, підвищенням цін на них і скороченням об’ємів національного виробництва.

Зміни в технології і продуктивності відбуваються, як правило, в результаті науково-технічного прогресу. Під продуктивністю, як відомо, розуміють співвідношення об’ємів виготовленої продукції і величини витрачених на виробництво засобів (ресурсів, коштів). Чим менше на одиницю виготовленої продукції витрачається ресурсів, тим більше можливості виробника, тем більше сукупна пропозиція. Якщо економіка країни базується на застарілих технологіях, характеризується низькою продуктивністю, то й можливості сукупної пропозиції обмежені.

Податки і дотації також значно впливають на можливості виробників. В тому випадку, коли податки високі, сукупна пропозиція зменшується. Якщо ж податковий тягар скорочується, то слід очікувати розширення сукупної пропозиції. Дотації відіграють протилежну роль відносно динаміки сукупної пропозиції.

Вплив нецінових факторів графічно можна представити зрушенням кривої AS вправо униз (в разі збільшення – AS₁) и вліво уверх (в разі зменшення сукупної пропозиції – AS₂), (рис.3.4).

P

AS₂ AS AS₁

B² B B¹

P₂

A² A A¹

P₁

Q₁² Q₁ Q₂² Q₁¹ Q₂ Q₂¹ Q

Рисунок 3.4. Вплив нецінових факторів на сукупну пропозицію.

В макроекономічній науці зазвичай враховують два підходи до аналізу сукупної пропозиції: класичний і кейнсіанський. Коротко і просто особливості класичного підходу можна пояснити тим, що класики досліджують поведінку економічної макросистеми здебільшого в довгостроковому періоді. Кейнсіанці вивчають функціонування економіки держави на порівняно коротких відрізках часу.

Різниця між короткостроковим (зазвичай до 2-3 років) і довгостроковим періодами в макроекономіці пов’язують головним чином з поведінкою номінальних і реальних величин. В короткостроковому періоді номінальні ціни на продукцію и ресурси, а також номінальні заробітна плата, ставка відсотка та ін. Під впливом ринкових коливань змінюються повільно, зазвичай говорять про їх „жорсткість”. Навпаки, такі реальні величини як об’єм виробництва, рівень зайнятості – більш рухливі, „гнучкі”. В довгостроковому періоді – навпаки – номінальні величини у підсумку змінюються доволі сильно, вважаються „гнучкими”, а реальні змінюються вкрай повільно, так, що для зручності аналізу їх дуже часто розглядають як постійні.

Сукупність умов, виходячи з яких будуються класичний і кейнсіанський аналізи сукупної пропозиції, представлені в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1.

Класичний підхід до аналізу сукупної пропозиції	Кейнсіанський підхід до аналізу сукупної пропозиції
- ціни гнучкі і чутливі до ринкових коливань сукупного попиту і сукупної пропозиції; - об’єм національного виробництва визначається наявністю факторів виробництва і технологією, а не рівнем цін; - економіка функціонує в умовах повної зайнятості.	- Ціни відносно жорсткі і слабко реагують на ринкові коливання; - об’єм національного виробництва і зайнятість ресурсів рухливі і порівняно швидко реагують на коливання ринку; - економіка функціонує в умовах неповної зайнятості.
Крива AS – вертикальна на рівні випуску при повній зайнятості.	Крива AS – горизонтальна.

З урахуванням двох підходів, графік сукупної пропозиції приймає наступний вигляд (рисунок 3.5).

Розрізняють:

I – горизонтальний або кейнсіанський відрізок кривої сукупної пропозиції. Він характеризує таку ситуацію в економіці, коли фактори, що знаходяться в розпорядженні економічних суб’єктів, використовуються не повністю. Існують не задіяні в процесі виробництва потужності, сировина, робоча сила. По мірі збільшення об’ємів виробництва вільні фактори втягуються в процес виробництва, майже не впливаючи на рівень цін: він залишається стабільним (переміщення з точки А в точку В на графіку 3.5). Така ситуація може зберігатись лише до визначеного моменту (точка В). Після того, як економіка досягне об’єму виробництва, який дорівнює Q₁¹, ситуація на ринку починає змінюватись;

II – висхідний або проміжний відрізок кривої сукупної пропозиції свідчить про те, що залучення у виробництва вільних факторів має певні границі і з часом призводить до збільшення затрат на виробництво, що позначається на вартості продукції. В економіці відбувається загальне зростання цін на товари і послуги і розширення об’ємів їх виробництва (таку ситуацію віддзеркалює рух по кривій сукупної пропозиції з точки В в точку С);

III – вертикальний або класичний відрізок кривої сукупної пропозиції віддзеркалює таку ситуацію, коли всі фактори, що знаходяться в розпорядженні економіки, задіяні в процесі виробництва. Об’єм національного виробництва при цьому може сягати максимально можливого рівня. Q₂ означає об’єм ВНП, який може бути досягнутим в даній економічній системі в умовах повної зайнятості. В такій ситуації подальше розширення об’ємів виробництва неможливе, вірніше збільшення виробництва продукції на одних підприємствах можливо лише за рахунок „перетягування” ресурсів і факторів від інших виробників внаслідок більш високої плати за можливість їх одержання і використання. В цьому випадку економіка стикнеться з загальним підвищенням цін при незмінному об’ємі валового національного продукту (таку ситуацію на графіку 5 віддзеркалює переміщення з точки С в точку D).

C

P₃

III

Р₂ D

А В

Р₁ II

I

Q₁ Q₁¹ Q₂

Q

Рисунок 3.5. Крива сукупної пропозиції з урахуванням класичного та кейнсіанського підходів до аналізу.

Відзначимо, що в економічній літературі зустрічаються як перша так й друга з розглянутих моделей AS і якщо необхідно акцентувати увагу не на часовому аспекті аналізу, а на наближенні економіки до потенціалу, використовують вигнуту криву AS, де поєднуються (не розрізняються) кейнсіанський і класичний відрізки (графік 3.3).

З’ясувавши фактори, які впливають на сукупну пропозицію і сукупний попит, ми можемо перейти до аналізу рівноважного стану національного ринку.

Дата добавления: 2014-01-04