Ринок праці: попит, пропозиція, рівноважна „ціна” праці

Ринок праці посідає головне місце серед ринків виробничих ресурсів. В даному випадку пропонується аналіз ринку праці на основі теорії граничної корисності, теорії граничної продуктивності праці і капіталу.

Ринок праці можна визначити як систему економічних відносин між його суб’єктами з приводу купівлі-продажу послуг праці за цінами, які складаються під впливом попиту і пропозиції. Залежно від співвідношення між попитом і пропозицією на ринку праці визначаються заробітна плата, рівень зайнятості і безробіття, а в кінцевому підсумку – обсяг виробництва товарів і послуг.

Суб’єктами ринку праці являються роботодавці і наймані працівники.

Об’єктами на ринку праці виступають умови найму на роботу і якість послуг праці.

Під попитом на працю слід розуміти платоспроможну потребу роботодавців в послугах праці робітників певних професій і кваліфікації.

Ціна попиту на працю виступає у вигляді максимально припустимої (з точки зору підприємця) ставки заробітної плати для найманих працівників.

Попит на ринку праці в макроекономіці, як і на ринках інших ресурсів, є похідним від попиту на товари і послуги. Крім того, попит на ринку праці залежить від продуктивності праці. Продуктивність праці кожного додаткового найнятого виробника, згідно теорії граничної продуктивності праці, починаючи з певного моменту, зменшується. Зрозуміло, що підприємець може наймати додаткових робітників, тобто збільшувати попит на працю, тільки до тих пір, поки заробітна плата (витрати підприємця на ресурс праці) не почне перевищувати вклад робітника в продукт, який виробляється.

Крива попиту на працю L_D, що віддзеркалює залежність між заробітною платою і величиною попиту на працю з боку покупців, є спадною (рисунок 4.1). Це пояснюється похідним характером даного попиту від попиту на товари і послуги, з одного боку, і потребою підприємця в збільшенні кількості найманих працівників – з іншого.

Під пропозицією праці розуміють різноманіття і якість послуг праці, які пропонуються для реалізації.

Ціна пропозиції виступає у вигляді максимальної ставки заробітної плати, яка задовольняє тих, хто наймається на роботу.

Крива пропозиції праці L_S віддзеркалює залежність між заробітною платою і пропозицією праці з боку робітників.

Форму кривої пропозиції праці визначають: „ефект заміни (заміщення)”, „ефект граничних витрат праці”, „ефект доходу”.

„Ефект заміни” діє при підвищенні заробітної плати. Робітнику вигідно відмовитись від годин дозвілля і збільшити свій робочий час, якщо ціна його праці дає можливість купувати більше товарів і послуг.

Наприклад. якщо в розпорядженні робітника знаходиться годин, а погодинна реальна заробітна плата (w) дорівнює:

w = W / P, де (4.3)

W – номінальна заробітна плата,

P – індекс споживчих цін,

то, сукупний запас часу робітника в грошовому вираженні становитиме: w ´ . Сукупний запас часу можна розділити між споживанням і відпочинком:

= C + D, де (4.4)

С – споживання,

D – відпочинок.

Ціною години відпочинку виступає зароблена сума, яку можна було б отримати, якби замість відпочинку працювали, або споживання, від якого відмовились.

Якщо через l позначити кількість годин відпочинку, то альтернативна вартість відпочинку становитиме:

D = l ´ w (4.5)

Тоді сукупний запас часу буде дорівнювати:

w = l w + C, (4.6)

а величина споживання становитиме:

C = w (– l) (4.7)

Таким чином, якщо реальна заробітна плата зростає, то стає доступнішим більший об’єм споживання і робітник відмовляється від дозвілля.

„Ефект граничних витрат праці” полягає в наступному. Збільшуючи свій робочий час, робітник втрачає більше фізичної і розумової енергії на кожну додаткову одиницю робочого часу, тобто граничні витрати праці зростають. Це означає, що тільки за умов збільшення заробітної плати індивід погодиться працювати більше.

„Ефект доходу” має місце при збільшенні заробітної плати. Він проявляється в тому, що задовольнивши свої першочергові потреби, робітник, який одержує високу плату, починає більше цінити дозвілля. Щоб зацікавити його збільшити пропозицію своєї праці на ринку, необхідно збільшити йому заробітну плату. Може виникнути ситуація, коли внаслідок „ефекту доходу робітник скоротить пропозицію праці, віддавши перевагу дозвіллю.

Крива пропозиції праці L_S представлена на графіку 4.1.

W c

L_S

L_d

безробіття (надлишок робітників)

W₁ b

Е

W_E нестача робітників

W₂

a

L₁ L_E L₂ L

Рисунок 4.1. – Рівновага на ринку праці.

На відрізку ab кривої L_S переважає „ефект заміни” і пропозиція праці гнучка. В цьому випадку робітники реагують на більш високу реальну заробітну плату, зменшуючи час свого дозвілля.

На відрізку bc кривої L_S переважає „ефект доходу” і споживання, і дозвілля зростають у відповідь на підвищення заробітної плати. В цьому випадку пропозиція праці має зворотну спрямованість, тому що підвищення заробітної плати фактично зменшує пропозицію праці.

Перетин кривих попиту і пропозиції в точці Е демонструє, що існує лише одна ціна – w_E, при якій інтереси продавців і покупців співпадають, – це і є рівноважна „ціна” праці (заробітна плата) (графік 4.1). Таким чином, рівноважна ціна праці – це ціна, за якої об’єм попиту на працю дорівнює об’єму його пропозиції.

Зростання заробітної плати вище точки рівноваги, скажімо до w₁, викличе надлишкову пропозицію на рику праці, або безробіття. Надлишок пропозиції над попитом, конкуренція за робочі місця будуть сприяти зниженню ставки заробітної плати до рівня рівноваги (w_E).

Зниження заробітної плати до рівня w₂ означає нестачу робітників, що змусить роботодавців підвищити винагороду, щоб залучити нових робітників. В підсумку зарплата знову підніметься до рівноважного рівня w_E .

Дата добавления: 2014-01-04