Обмеженість ринкового механізму і необхідність державного втручання в економіку. Основні економічні функції держави

ТЕМА 9. ДЕРЖАВА ЯК СУБ’ЄКТ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Програмна анотація

9.1. Обмеженість ринкового механізму і необхідність державного втручання в економіку. Основні економічні функції держави.

9.2. Вплив держави на економічну рівновагу.

9.3. Економічна політика держави та її основні напрямки. Стабілізаційна політика.

В темі 1 розглянуто модель економічного кругообігу в умовах чистого ринку, тобто в бездержавній економіці (рис. 1.1), суб’єктами якої є лише домогосподарства і підприємства, якій ми приділили достатньо уваги і в темах 3-8. Але в реальному житті не існує чистого ринку, а панує змішана економіка, в якій поряд із суб’єктами приватної економіки велику координаційну роль виконує держава (рис. 1.2).

Ринковий механізм вільної конкуренції має багато переваг, його можливості великі, але не безмежні. Існують області, де механізм вільної конкуренції не спрацьовує і потрібно втручання держави.

Серед аргументів на користь ринкової системи виділяються:

1. Ефективність розподілу ресурсів.

2. Свобода підприємництва і вибору.

Відповідно до першого аргументу, конкурентна ринкова система спрямовує ресурси у виробництво тих товарів і послуг, яких суспільство більш за все потребує. “Невидима рука” управляє особистою вигодою, забезпечуючи виробництво найбільшої кількості необхідних товарів із наявних ресурсів, тобто максимальну економічну ефективність.

Стосовно другого аргументу, лише ринкова система спроможна координувати економічну діяльність без примушення. Ринкова система надає свободу підприємництву і вибору, власне на цій основі вона і процвітає.

Хиби, притаманні ринковому механізму, і є тими об'єктивними обставинами, що обумовлюють необхідність державного регулювання економіки.

Виділяються такі аргументи проти ринкової системи:

1. Послаблення конкуренції за допомогою двох основних джерел: злиття фірм, таємних змов компаній; технічного прогресу, що часто потребує існування невеликої кількості значних фірм, а не великої кількості дрібних.

2. Нерівний розподіл прибутків. Ринкова система дозволяє найспроможнішим або спритним підприємцям накопичувати величезну кількість матеріальних ресурсів. Право успадкування з часом посилює процес накопичення, що породжує в ринковій економіці надзвичайно нерівний розподіл грошових прибутків.

3. Існування зовнішніх витрат і вигід переливу (екстерналій), які припадають на економічних агентів, що не є безпосередньо покупцями і продавцями.

Прикладом виникнення витрат переливу є забруднення навколишнього середовища виробником якогось товару. При цьому витрати суспільства перевищують приватні витрати виробника даного товару.

Вигоди переливу виникають при одержанні таких благ, як освіта, масова іммунізація, розвиток НТП в результаті проведення наукових досліджень і ін. При цьому вигоди суспільства перевищують вигоди економічного агента, що надає благо.

4. Необхідність надання суспільних товарів. Ринкова система враховує лише індивідуальні потреби і не бере до уваги потреби суспільства в таких товарах, як: національна оборона, боротьба зі стихійними лихами і ліквідація їхніх наслідків, охорона суспільного порядку і т.д.

5. Нестійкість економічної системи. Рушійні механізми немонополістичної високорозвиненої ринкової економіки одночасно містять у собі елементи стагнації економічного розвитку. Це спостерігається, насамперед, у тому, що системна рівновага в економіці досягається при неповній зайнятості факторів виробництва. Держава бере на себе функцію забезпечення сумісності ефективного попиту з повною зайнятістю.

Зазначені вище недоліки ринкового координаційного механізму, дозволяють виділити такі основні групи виконуваних державою економічних функцій.

1. Підтримка функціонування ринкової системи шляхом забезпечення правової бази і створення конкурентного середовища, захист конкуренції через антимонопольне законодавство.

2. Перерозподіл прибутків і багатства. Здійснюється за допомогою трансфертних платежів, державного регулювання цін і заробітної плати (установлення мінімальних ставок заробітної плати, гарантування цін на окремі види продукції, наприклад, сільськогосподарську).

3. Коректування розподілу ресурсів із метою зміни структури національного продукту. Ця функція держави пов'язана з виникненням витрат або вигід переливу, а також із наданням суспільних товарів.

Для врегулювання проблеми непропорційного розподілу ресурсів, пов'язаної з витратами переливу, зазвичай застосовують 2 типи заходів: законодавчі (що забороняють або обмежують) і особливі податки, за допомогою яких на фірму-порушника покладаються витрати переливу.

Проблему непропорційного розподілу ресурсів, пов'язану з наявністю вигід переливу, вирішують двома шляхами: 1) за рахунок збільшення попиту за допомогою забезпечення споживачів купівельною спроможністю, що можна використовувати тільки на придбання товарів і послуг, пов'язаних із виникненням вигод переливу; 2) за рахунок збільшення пропозиції цих товарів за допомогою надання субсидій на їхнє виробництво.

4. Стабілізація економіки, тобто контроль за рівнем зайнятості й інфляції, породжуваних коливаннями економічної кон'юнктури, а також стимулювання економічного росту.

У більшості ринкових економік зростання відбувається нерівномірно, тобто мають місце цикли ділової активності, коли в якійсь момент часу спостерігається швидке зростання, супроводжуваний погрозою інфляції, а потім наступає стагнація з неприйнятним рівнем безробіття. Для рішення цих проблем потрібно втручання держави за допомогою реалізації відповідної фіскальної і грошово-кредитної політики.

5. Досягнення і зберігання національних конкурентних переваг у світовій економіці. Ця функція держави здійснюється за допомогою розвитку спроможності фірм конкурувати в нових і традиційно сформованих галузях на світовому ринку.

Щоб зрозуміти роль держави в економіці, звернемося до моделі економічного кругообігу в умовах змішаної економіки (рис. 1.2). Усі потоки, які відображають економічні відносини між домогосподарствами і підприємствами, залишаються такими, як і в умовах чистого ринку. З суб'єктами економічної системи уряд (держава) пов'язаний через такі інструменти: податки, трансферти, державні закупівлі і позики.

Податки є основним джерелом доходів державного бюджету і стягуються із суб'єктів приватної економіки: податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток підприємств, продуктові (непрямі) податки тощо. Сума податкових платежів до державного бюджету – це валові податки. Але поряд із цим уряд має справу зі зворотними платежами приватному сектору економіки, які приймають форму трансфертних платежів. До них належать пенсії, стипендії, виплати безробітним, дотації, субсидії тощо. Валові податки за мінусом трансфертних платежів назвемо чистими податками:

T = AT – TR (9.1)

де Т – чисті податки; АТ – валові податки; TR – трансфертні платежі.

У наведеній моделі економічного кругообігу доходи уряду подано складаються з чистих податків, оскільки лише вони характеризують дійсну величину коштів, які надходять у розпорядження уряду від приватного сектору економіки. Іншими словами, чисті податки – це наявний дохід уряду. Державні видатки в моделі економічного кругообігу виступають у формі державних закупівель. Вони охоплюють платежі уряду за товари та послуги, які закуповуються у приватних підприємств на відповідних ринках і надаються суб'єктам приватного сектору економіки. До товарів, які закуповує уряд, можна віднести військову техніку, будівлі, офісні меблі, канцелярські товари, комп'ютери. Серед послуг основними є послуги органів державного управління, армії, міліції, освіти, охорони здоров'я тощо.

Позики є обіговим інструментом фінансування уряду. Практика показує, що уряд не завжди спроможний збалансувати свій бюджет за рахунок доходів, які надходять від приватного сектору економіки. Внаслідок цього виникає бюджетний дефіцит, який може фінансуватися за рахунок позик. Ці позики здійснюються переважно за рахунок продажу державних облігацій (облігацій внутрішньої державної позики – ОВДП).

Передусім позики можуть надаватися уряду приватним сектором економіки – безпосередньо домогосподарствами або фінансовими посередниками через механізм фінансових ринків. В особливих випадках уряд може запозичувати грошові кошти у центрального банку за рахунок грошової емісії. Алеї інколи бюджетні доходи можуть перевищувати урядові видатки.. Це має означати, що уряд повертає борги за отриманими в минулому позиками в більшій мірі, ніж отримує нові позики. Отже, державні закупівлі, як і державні видатки в цілому, залежать не лише від доходів уряду, а й від обсягів чистого державного запозичення.

Із наведеної моделі економічного кругообігу можна побачити, яку роль виконує держава в системі макроекономічного регулювання. Зрозуміло, що не всі функції знайшли відображення на рис. 1.2. По-перше, можна простежити перерозподільчу функцію в економіці. Змінюючи рівень податків і трансфертів, держава перерозподіляє доходи між приватним сектором економіки і виробництвом суспільних благ. Крім того, стягуючи податки із заможних домогосподарств, держава за допомогою трансфертних платежів, що надаються незаможним домогосподарствам, зменшує розрив у доходах між окремими домогосподарствами. Отже, виконуючи перерозподільчу функцію, вона реалізує певну соціальну політику. По-друге, потоки, що пов'язують уряд із суб'єктами приватного сектору економіки, подають інформацію про методи, за допомогою яких держава може виконувати стабілізаційну функцію в економіці. Наприклад, в умовах надмірного безробіття уряд може збільшити державні закупівлі. За незмінних податків і трансфертів цей захід збільшить сукупний попит і обсяг виробництва, що зменшить рівень безробіття. Аналогічно, за незмінного рівня державних закупівель зниження урядом податків або збільшення трансфертних платежів викличе збільшення наявного доходу приватного сектору економіки, що стимулюватиме зростання сукупного попиту та обсягів виробництва. В умовах високої інфляції уряд може вдаватися до протилежних заходів: зменшити державні закупівлі, підвищити податки або скоротити трансфертні платежі.

Дата добавления: 2014-01-04