Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Соціальна відповідальність і соціальне партнерство





До початку XX в. людство придбало не тільки досвід власного революційно-екстенсивного технологічного розвитку й техногенної боротьби із природою, але й перші проблиски здорової оцінки здійснень технологічної революції. Однак масове усвідомлення того, що вибраний шлях розвитку людства може виявитися згубним, з'явилося лише після психозу «атомного стримування» в «ліберальних шістдесятих». У політику з'явилися «зелені», у науці – енвайронментологи, у суспільнім житті – екологи. Боротьба за гармонічне співіснування економічних чинностей із природою й суспільством стала ухвалювати форми суспільної моралі й державних норм. Виникла потреба ввести в дію суспільний механізм регулювання соціальної відповідальності перед навколишнім середовищем. А отже, треба було створити особливу систему соціальних комунікацій.

Паралельно, і так само динамічно, ішла соціальна боротьба за слушний доступ до суспільних ресурсів різних соціальних груп. Оскільки протягом останніх століть історичного розвитку різних народів різноманітні спроби силового перерозподілу ресурсів виявилися однаково трагічними, прийшло усвідомлення того, що соціальні групи, що володіють величезними ресурсами й більшим економічним потенціалом, повинні добровільно прийняти на себе зобов'язання надавати підтримку менш забезпеченим верствам. Різні політичні моделі розв'язку проблеми соціальної стабільності суспільства приносили малообнадійливі результати. Відомий афоризм У. Черчилля: «Головна проблема капіталізму в надмірно нерівному розподілі благ, а соціалізму – у надмірно рівному». На відміну від перших екзотичних або наївно-лицарських прикладів соціальної відповідальності заможних людей початку XX в. (згадаємо досвід російських добродійників «срібного століття» або клуб «Ротарі» американських мільйонерів) у суспільстві стали поширюватися усе більш масові соціальні акції, що вирівнюють умови розвитку. Це знімало соціальну напругу, вело до налагодження діалогу між конфліктуючими групами. Ідея суспільного компромісу й стабільності стала широко підтримуватися ( у тому числі за рахунок потужного пропагандистського супроводу) і в міжнародній практиці, і в національних моделях «відповідального розвитку». Так з'явилася сучасна ідеологічнаоснова для стабілізації суспільства у формі соціально відповідальної поведінки його основних суб'єктів. Почав формуватися політичний центризм, що став у другій половині століття переважною політичною силою в усьому світі. Його філософією стала ідея соціальної толерантності, знаходження балансу між потребами в економічнім благополуччі різних верств суспільства. У корпоративній практиці стали широко застосовуватися соціальні комунікації як форму суспільного діалогу, як інструмент соціальної відповідальності.



Обидві відзначені історичні тенденції не могли не збігтися в чинність їх загальної філософської природи й загальних соціальних цілей. У результаті в останній чверті століття одержала суспільне визнання концепція сталого розвитку, як симбіоз гармонічного розвитку людства й зовнішнього середовища його проживання, з одного боку, і гармонізація взаємин усередині суспільства – з іншої. У її основі – партнерство всіх чинностей і груп суспільства в ім'я стійкого росту економічного добробуту без шкоди для навколишнього сприятливого середовища й без шкоди для аналогічних цілей майбутніх поколінь. Сьогодні ідеологія сталого розвитку стала генеральною політичною стратегією людства. Її дотримується більшість країн світу й міжнародних організацій.

Так, уже прийнятий або розроблений ряд відповідних документів у Програмі розвитку ООН, Євросоюзі, Міжнародній організації праці, Всесвітній торговельній палаті, Всесвітньої торговельної організації й інших авторитетних міжнародних організаціях. Число країн, що підписали міжнародні документи по гармонізації розвитку людства (наприклад, горезвісний Кіотський протокол по заходах захисту атмосфери), перевищило п'ятдесят. Є й множиться значне число все нових національних і наднаціональних ініціатив по сталому розвиткові, у тому числі серйозних національних самообмежень. Характерно, що рушійної силою більшості ініціатив є й суспільство, і бізнес. У США, Великобританії, Франції, Німеччини, Канаді, Австралії, Нідерландах, Японії, Данії, Тайваневі, Кореї й інших індустріально розвинених країнах розроблені або розробляються кодекси вимог до сталого розвитку. І одночасно удосконалюється комплекс правових, нормативних і ринкових стимулів їх дотримання. Програма розвитку ООН стала щорічно готовити доповіді про сталий розвиток людського потенціалу як у глобальному, так і в регіональному аспекті. При цьому під потенціалом розуміється розширення основних людських можливостей: здоровіше й тривале життя, доступ до знань і ресурсам, соціальне благополуччя. На жаль, Росія поки виявляє в цих доповідях приклади або негативні, або, що насторожують.

Далі був зроблений крок від ідеологічної підтримки й політичних розв'язків до практичних зусиль. Потрібні були консолідація зусиль усіх країн і переоцінка національних економічних стратегій. Особливі претензії були висловлені світовим співтовариством на адресу транснаціональних корпорацій. З 1990 р. знову створений міжнародна Рада ділових кіл по сталому розвиткові (Business Council for Sustainable Development) почав активно координувати таку роботу серед ділових людей миру. Несподівану зацікавленість у питаннях сталого розвитку виявив діловий мир і, зокрема, його фінансово-інвестиційний сектор. Фінансовий ринок першим відреагував на прагнення деяких компаній перейти на соціально відповідальне ведення бізнесу. Інвестори вітали таку відкритість різким ростом попиту на акції прогресивних лідерів бізнесу.

Сьогодні всі серйозні публічні заходи на ринку акцій: IPO, роуд-шоу перед емісіями, лістинг на біржах, участь у котируваннях і ін. супроводжується демонстрацією намірів в області соціальної відповідальності. Фінансовий ринок освоює соціальну звітність у якості одного з важливих аналітичних інструментів, відповідаючи на зростаючий попит інституціональних і індивідуальних інвесторів на соціально значимі й етично толерантні фінансові інструменти, беї більше з'являється інвестиційних індексів « соціальної відповідальності». Дослідження показують зростаючу кореляцію між діяльністю організації в області сталого розвитку й зміною її капіталізації на ринку. Стійкий зв'язок між результативністю компанії в програмах соціального партнерства й вартістю її акцій (оцінкою активів) змушує аналітиків публікувати соціальні рейтинги й рэнкинги, вести пошук нових точних інструментів аналізу й прогнозу соціально відповідальної поведінки.

Сталий розвиток припускає наявність в організації комплексу якихось зобов'язань перед суспільством, добровільно прийнятих її власниками, що й допомагають реалізації очікувань суспільства стосовно цієї організації. Сталому розвитку протиставляється економічний і соціальний егоїзм.

На практиці соціальні комунікації встановлюються із представниками компаній-постачальників, споживачів продукції, ЗМІ, професійного й державного нагляду, громадськості, екологічних організацій, з людьми культури й науки та ін. Крім того, у групу стейкхолдеров можуть входити власники, профспілки, персонал, бізнес-партнери, клієнти, групи впливу й представники влади й регулюючих організацій, міжнародні організації й асоціації, бенефіціарії благодійних акцій і ін. Стейкхолдери помітно впливають на етику поведінки організації, її корпоративну культуру.

Формою соціальної комунікації при соціально відповідальній поведінці є діалог. Ідуть постійні діалоги із приводу якості продуктів і послуг. Суспільство уважне стежить за відношенням організації до навколишнього середовища й суспільним групам, за цивільною позицією власників і менеджменту компанії по значимих соціальних питаннях. Протиріччя між стейкхолдерами й організацією можуть бути конфліктогенними, але діалог – це єдиний нерадикальний шлях спільного пошуку компромісу. Залучення стейкхолдеров у процес звітності організації перед суспільством допомагає їм брати активну участь у пошуку розв'язків, що влаштовують усі, уникати прямих конфронтації. Така соціальна система комунікацій має неоціненне високим потенціалом цивільного примирення. Саме тому принцип залучення стейкхолдеров у процеси підготовки звітів про соціально відповідальну поведінку закладений у популярні стандарти соціальної звітності.

Діалоги є формою комунікації між топ-менеджерами організації й стейкхолдерами. Діалог має перевагу прямих контактів: при зустрічі інформація не спотворюється й надходить із першоджерела. Вона може бути уточнена в режимі реального часу. На відміну від переговорів, діалоги із приводу соціальної відповідальності не є закритими. На них, як правило, є присутнім третя сторона – незалежний посередник (частіше консультант або аудитор). Але відсутність журналістів бажана. Це створює довірчу робочу обстановку й можливість залучення в діалог експертів і консультантів. Діалог є не разовим контактом, а стійким системним зв'язком, постійним робочим процесом. Завдяки повторюваним циклам зустрічей організація й стейкхолдеры мають можливість оцінювати результативність у динаміку, одержувати попередження про ризики на більш ранній стадії. Діалог як форма комунікації є дуже гнучким інструментом. Він однаково застосовний і в малих групах, і в більших організаціях, і в погано структурованих маргінальних суспільствах, і в неформальній обстановці, і в різних коштах інформаційного обміну (телефон, Інтернет, лист). Він може носити формальний характер (опитування, анкети), але може проходити й у формі неформалізованого інтерв'ю або бесіди.

Соціально відповідальна політика вимагає від організації безперервного діалогу із суспільством координуючими структурами, що контролюють і, партнерами по соціальнім партнерству, засобами масової інформації. Соціальні комунікації, задіяні в програмах сталого розвитку, стають усе більш затребуваними й насиченими. Але й у внутрішніх комунікаціях проявляється нова інтегруюча роль соціально відповідального ведення справ. Соціальна політика стає інструментом системного менеджменту, що стимулюють на організаційному рівні зв'язку між ізольованими функціями організації: фінанси, економіка, ідеологія, маркетинг, адміністрування, комунікації й ін. Соціальний проект дає поштовх внутрішнім процесам взаємодії й обміну інформацією. Слід зазначити зростаючу потребу в менеджерах, що володіють відповідними спеціальними знаннями в сфері керування сталим розвитком, виставами про соціальних партнерів організації, і її зовнішніх соціальних комунікаціях.

У деяких спеціальних роботах, присвячених темі соціальної відповідальності, закордонні й вітчизняних автори принципово розмежовують вистави про соціальне партнерство й соціальної відповідальності. В інших, навпаки, можна зустріти висновок про практичний збіг понятійного простору обох термінів. Поняття ці, на наш погляд, дійсно різні, але не настільки, щоб розмежовувати їх до протиставлення. Соціальна відповідальність лежала на всіх суб'єктах економічного Простору задовго до того, як була запропонована концепція сталого розвитку. Міркуючи про її генезис, можна дійти не тільки до біблійних завітів, але й до більш прадавніх етичних принципів. Відповідно соціальна відповідальність, як форма взаємодії різних елементів і суспільних чинностей в ім'я суспільних цілей, зародилася задовго до того, як вона стала розповсюдженим механізмом згоди в громадянськім суспільстві.

Соціальне партнерство як механізм громадської згоди з'явилося в період пошуку людством оптимальних моделей суспільного устрою, тобто порівняно недавно. Під соціальним партнерством розуміються погоджені дії, спрямовані на розв'язок актуальних (переважно) соціальних завдань. Соціальне партнерство обмежується соціальним договором. При соціальнім партнерстві комунікації будуються тільки між партнерами й інфраструктурою.

Термін «соціальне партнерство» має більш вузьке значеннєве позначення соціальної взаємодії в ім'я загальних соціальних цілей у конкретних областях перетинання інтересів різних суб'єктів економічної активності (або ж соціальних партнерів). Так, під соціальним партнерством може розумітися взаємодія профспілок і бізнесу ( у класичній моделі трудових відносин) або профспілок, бізнесу й держави (у більш пізній моделі трипартизма). Екологи й енвайронментологи розуміють під соціальним партнерством спільні програми захисту навколишнього середовища. Правозахисники бачать у соціальнім партнерстві можливість для суспільних рухів захищати права людини разом з державою. Політичні рухи під соціальним партнерством розуміють спільні зусилля по досягненню певних суспільно-політичних цілей. У бізнесі під соціальним партнерством в останні десятиліття стали розумітися програми допомоги соціально незахищеним верствам суспільства.

Соціальне партнерство по суті своєї є механізмом реалізації концепції соціальної відповідальності соціально стійкими елементами суспільства разом з нестійкими. Така модель взаємодії бізнесу із суспільством була запропонована в 1950-х рр. групою американських теоретиків, стурбованих ростом конфліктів у трудовій сфері. Соціальне партнерство передбачалося у формі соціального контракту правила, що обумовлює, взаємної поведінки суспільних груп при здійсненні ними господарської діяльності. Взаємні соціальні зобов'язання суспільних груп припускають три види відповідальності:

- відношення організації до індивіда;

- співвідношення групових інтересів між собою;

- відношення суспільних груп до держави.

В усьому світі завдяки підтримці впливових добродійників одержали імпульс розвитку такі некомерційні починання, як сучасні види мистецтва, спортивні змагання, нові починання в культурі, підтримка фундаментальної науки.

Соціальна відповідальність перед суспільством і країною стала девізом багатьох відомих корпорацій. Соціальне партнерство укладається в спільних зусиллях влади, бізнесу й суспільних інститутів для розв'язку найбільш значимих соціальних програм, таких як бідність, захист дітей і материнства, доступність утвору, медичне обслуговування, можливість трудитися, боротьба зі злочинністю, забруднення навколишнього середовища. Вирішуючи конкретні соціальні завдання, бізнес ухвалює відповідальність перед своїми соціальними партнерами. При цьому він по визначенню розраховує на розуміння й підтримку й з боку суспільства, і з боку держави. Соціальне партнерство підвищує толерантність суспільства, його лояльність до бізнесу, сприяє формуванню цивілізованого ринку праці, суттєво скорочує період соціальної адаптації населення до нової економічної моделі життя, в остаточному підсумку, є запорукою політичної стабільності в державі. Бізнес прагне інвестувати в країну, суспільство підтримує його, а держава виступає гарантом соціального партнерства. Така ідеальна модель механізму соціального партнерства. У житті, звичайно ж, усе складніше.

Серед об'єктів піклування й добродійності традиційно виділяються проекти підтримки конфесій і релігійних подій і обрядів. Закладаються студентські стипендії й наукові гранти. Підтримується ініціатива творчих колективів мистецтва й культури, особливо з національних регіонів. Користуються підтримкою інші творчі працівники й об'єднання. Широко відомі факти добродійності в охороні здоров'я: це оплачені операції, закупівля дорогого встаткування для медичних установ. Одержують допомогу ветерани й пенсіонери: це корпоративна 4 пенсія, подарунки до пам'ятних дат, різна допомога в побуті. Однак добродійність усе ще не стала постійним видом діяльності, неодмінним компонентом громадського обов'язку кожного успішного громадянина. Відомі приклади скоріше носять характер одноразових актів милосердя, або змушених відповідей на прохання про допомогу, або негайних розв'язків « із приводу». При відсутності системності немає доцільності, не існує розуміння мети соціальних комунікацій. Чеснота – лише рушійна сила, мотив, але не організаційний ресурс діяльності. У міру того, як сталий розвиток переходить із теорії в практику, воно одержує більш широке поширення як концептуальну основу суспільної політики й організаційної стратегії, виникає потреба в системах його практичної реалізації.

Перешкодою цьому служить в основному відсутність правової бази й культури добродійності.

При розробці програм і планів роботи з питаннями добродійності менеджмент організації повинен мати ясні відповіді на деякі прямі запитання. Вони допомагають наступним оцінкам і збереженню прозорості благодійних акцій.

По-перше: хто є ініціатором, а хто – суб'єктом добродійності? По історичних причинах у Росії поки чіткого поділу власників від менеджерів не проведене. Ще гірше обстоять справа з так званими публічними компаніями, або ВАТ. Як бути, якщо головний менеджер, а (одночасно) і фактичний власник фірми, що є її міноритарним акціонером, прийняв розв'язок відкрити благодійну програму? І при цьому компанія понесла серйозні збитки, які торкнулися інтересів мажоритарних акціонерів. А головний менеджер практично не постраждав. Або дзеркальний приклад: менеджер за рахунок акціонерів провів блискучу благодійну акцію й персонально одержав усі моральні й соціальні дивіденди від проекту. Таких прикладів можна привести багато. Ясно, що в добродійній діяльності краще із самого почала визначити, чиї це програми – менеджерів, що усвідомлюють власну соціальну відповідальність, або кастодиальний проект власників, або приватна ініціатива власників. Відповідно, механізми прийняття програм, їх здійснення, контролю й звітності будуть різними.

 





Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 364; Нарушение авторских прав?


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:

  1. V. Соціальне партнерство
  2. Відповідальність головного бухгалтера щодо дотримання законодавства про бухгалтерський облік та фінансову звітність.
  3. Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці.
  4. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ГО­СПОДАРЮВАННЯ
  5. Відповідальність керівника проекту
  6. Відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за порушення права власності на землю та за видання актів які порушують права власників цих ділянок.
  7. Відповідальність перевізника, відправника та одержувача вантажів.
  8. Відповідальність посадових осіб і працівників за порушення законів про ОП
  9. Відповідальність посадових осіб і працівників за порушення законодавства про охорону праці
  10. Відповідальність сторін за договором повітряного перевезення.
  11. Відповідальність у господарських правовідносинах
  12. ВЛАСТЬ И ПАРТНЕРСТВО.

studopedia.su - Студопедия (2013 - 2020) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.004 сек.