Лекція 2. Науковий стиль і його засоби у професійному спілкуванні

План

Лекція 1. Українська термінологія у професійному спілкуванні

1.1.Історія і сучасні проблеми української термінології. Теоретичні засади термінознавства та лексикографії.

1.2.Термін та його ознаки. Термінологія як система. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія. Термінологія обраного фаху.

1.3.Способи творення термінів певного фаху. Нормування, кодифікація і стандартизація термінів.

1.4.Українські електронні термінологічні словники.

Літературна мова, крім загальновживаної частини, має численні підмови, які задовольняють потреби спілкування людей у різноманітних сферах. Однією з таких підмов є наукова мова (інші назви  мова науки й техніки, фахова мова), найголовнішу частину якої становить термінологія.

Наукова термінологія — вище породження людської думки, національної за своїми витоками і формою, міжнародної за поширенням.

Українська термінологія, яка повинна розвиватися разом із термінологіями інших національних мов, має низку специфічних проблем, зумовлених історично, гостру потребу у створенні національних термінологічних стандартів, термінологічних словників тощо.

Українська термінологія — одна з найдавніших природно сформованих національних терміносистем, витоки якої сягають періоду Київської Русі. Свідченням цього є слова, зафіксовані в «Повчанні дітям» Володимира Мономаха, у Київському літописі, пізніше — в Галицько-Волинському літописі, «Руській правді» тощо: ремственник, купець, ціна, продаж, мито, дань («податок»), ряд («угода»).

Інтенсивний розвиток української термінології розпочинається з другої половини ХІХ століття, коли, долаючи суспільно-політичні перешкоди, з’являються наукові розвідки С.Подолинського, О.Терлецького, І.Франка, Б.Навроцького та ін., переклади українською мовою праць Г. Шеля, Е. Шафля, А. Смітта та ін.

20ті роки ХХ ст. (період українізації в УРСР) називають «золотим десятиліттям» української термінології. Уперше за всю свою історію термінологія в Україні розвивалася за визначеним планом і за державної підтримки.

У 1933 році після виходу статті А. Хвилі «Знищити коріння українського буржуазного націоналізму на мовному фронті» здобутки «золотого десятиліття» було оголошено національним шкідництвом, а більшість виданих словників було вилучено з обігу. До кінця 80х років ХХ століття українська термінологія розвивалася в напрямі мінімальних розходжень з аналогічною російською термінологією.

З 1990 року з набуттям українською мовою статусу державної розпочався новий період розвитку української термінології. Упродовж десятиліття в Україні вийшло понад 600 галузевих словників.

На сучасному етапі можна виділити кілька підходів до розв’язання проблем упорядкування української термінології:

1) продовження традицій терміновживання попередніх десятиліть;

2) коригування окремих термінів відповідно до норм української літературної мови;

3) орієнтація на міжнародну термінологію, активне запозичання термінів, переважно з англійської мови;

4) повернення до наукового обігу термінів, вилучених у різні періоди розвитку термінології.

Як невичерпне джерело термінології розглядав загальнонародну мову І. Огієнко. Він твердив, що народна мова «ховає в собі силу найрізніших мовних перлин, часом навіть на означення тонких духовних переживань чи найрізніших термінів». У праці «Походження великодніх виразів» вчений переконливо довів наявність тісного взаємозв’язку книжної і народної традицій у термінотворенні.

Термін (від латин. Тerminus  межа, кінець) — це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знання чи діяльності людини.

Термінологія — 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство); 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та ін. термінологію, а також про термінологію математичну, юридичну, хімічну, технічну тощо.

Галузеві термінології (тобто сукупності термінів конкретних галузей) називають терміносистемами, або термінологічними системами. Системність термінології зумовлена двома типами зв’язків, які надають множинам термінів системного характеру:

1) логічними зв’язками (якщо між поняттями певної науки існують системні логічні зв’язки — а вони є в кожній науці, — то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов’язаними);

2) мовними зв’язками (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв’язки, які характерні для загальновживаних слів — синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові тощо.).

Таким чином, термінологія  це не хаотична множина слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв.

При всій відмінності й багатогранності сучасних галузей наукового знання і властивих їм понять існує ряд спільних ознак, які визначають суть терміна як особливої мовної одиниці. Отже, основні ознаки терміна:

1. Системність. Кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінологічне значення. За межами своєї терміносистеми термін може мати зовсім інше значення, пор: ножиці цін “розбіжність рівнів і динаміка цін у сфері міжнародної торгівлі на окремі групи товарів” і значення загальновживаного слова ножиці.

2. Точність. Термін повинен якнайповніше й найточніше передавати суть поняття, яке він позначає: прибуток.

3. Тенденція до однозначності в межах своєї терміносистеми. Якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів  однозначні, що зумовлено їхнім призначенням.

4. Наявність дефініції. Кожний науковий термін має дефініцію (означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення.

Деякі термінознавці називають і такі ознаки (або вимоги) до терміна:

— нейтральність, відсутність емоційно-експресивного забарвлення;

— відсутність синонімів (розвинена синонімія ускладнює наукове спілкування: профіцит прибуток  зиск  вигода);

— інтернаціональний характер;

— стислість (дуже зручно користуватися короткими термінами, але не завжди вдається утворити короткий термін, який би при цьому був ще й точним);

— здатність утворювати похідні: зношення  зношування  зношеність  зношуваний.

Основна сфера застосування термінологічної лексики – офіційно-діловий та науковий стилі. У суто наукових текстах терміни не пояснюються. Пояснення бувають у науково-популярній та навчальній літературі.

Введення термінів у текст може бути здійснене в різних формах:

1) як безпосереднє визначення;

2)поступове підведення до терміну (після розгорненого опису поняття);

3) аналогізація (за аналогією);

4)етимологізація (пояснення поняття).

Терміни можуть пояснюватися в дужках або у виносці під текстом.

Наукові терміни української мови утворюються такими основними способами:

1. Вторинна номінація  використання наявного в мові слова для називання наукового поняття: чиста конкуренція, ринок праці. Це найдавніший спосіб термінотворення. Тобто спеціалізація використання загальновживаних слів, які наповнювалися специфічними значеннями, зумовленими появою нових понять: сторона (трикутника), коло (геометрична фігура), біль (медичний термін), вина (правничий термін), злочин (правничий термін), часопис, дієслово, прикметник, особа, відмінок, наголос, речення, правопис.

2. Словотвірний  утворення термінів за допомогою префіксів (надвиробництво, перепродукція), суфіксів (оподаткування, оборотність), складанням слів і основ (матеріаломісткість), скороченням слів (СЕП (система електронних платежів), СЕЗ (спеціальні економічні зони); так звана термінологічна деривація, тобто використання засобів словотвору, характерних для української мови (опромінення, водогін, кровообіг, провідність, термостійкість, мікроорганізм, гіперфункція);

3. Синтаксичний  використання словосполучень для називання наукових понять: державне замовлення. Синтаксичний спосіб  найпродуктивніший спосіб творення термінів у наш час.

4. Запозичення з подальшою фонетичною і граматичною адаптацією слів-термінів іншомовного походження (функція, апперцепція, конвеєр, конвенція, орфографія, тембр, резонатор, казуїстика).

Сучасна українська термінологія активно поповнюється новими одиницями — переважно запозиченнями з англійської мови, наприклад: файл, курсор, байт, інтерфейс, демпінг, маркетинг, менеджер, трас, тощо. Одним із продуктивних способів засвоєння таких запозичень є поєднання їх з власне мовними або давно запозиченими термінами, тобто утворення словосполучень, наприклад: демпінгові ціни, клірингові розрахунки, маркетинговий аналіз, круглий лот тощо. Понад 70% термінів у різних терміносистемах — це словосполучення.

Кількість термінів у мові постійно зростає, а в деяких галузях науки навіть випереджає зростання загальновживаних слів української літературної мови. Це пов'язано з інтенсивним розвитком науково-технічних знань, появою нових дисциплін. Отже, термінологія безпосередньо залежить від галузі науки, у якій використовується, та її розвитку. Водночас розвиток галузевих термінологій впливає на розбудову наукового стилю української мови загалом.

Терміни неоднакові за ступенем спеціалізації їхнього значення.

Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни можна поділити на 3 основні групи:

1. Загальнонаукові терміни, тобто терміни, які вживаються практично в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез тощо. До цієї категорії відносять і загальнотехнічну термінологію (машина, пристрій, агрегат). Такими термінами послуговуються в усіх галузях знань. Вони позначають логіко-філософські категорії, що мають гносеологічну (пізнавальну) універсальність, та нові категорії і поняття, які виникли внаслідок інформатизації науки і суспільства, інтеграцій процесів у різних галузях знань: елемент, функція, гіпотеза, інформація, система, програма, структура, діапазон, документ, справа, закон тощо. Загальнонаукові терміни є основою пошуку засобів теоретизації науки, універсалізації наукових засобів і професійної мови загалом. Використання загальновживаних термінів може створювати деякі незручності, оскільки в них найчастіше виникає полісемія. Характерною ознакою загальнонаукових термінів є схильність до утворення антонімічних пар: абстрактне і конкретне, необхідність і випадок, можливість і дійсність, причина і наслідок, еволюція і революція та ін.

2. Міжгалузеві терміни  це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях. Наприклад, економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амортизація, екологічні витрати, технополіс, приватна власність. Виникнення цих термінів пов’язане з інтеграційними процесами в розвитку сучасної науки й появою міждисциплінарних комплексів. До міжгалузевих термінів належать назви узагальнених, базових понять, спільних для певного комплексу наук або для більшості наук, які належать до цього комплексу. Ці поняття часто виступають основою для формування більш конкретних видових понять та термінів на їх позначення: звук (вет., мед.) — амфоричний звук, везикулярний звук, легеневий звук, перкуторний звук, глухий звук; звуковипромінювач, звукозаписний (техн., фіз.); звуковий (подразник), звукосприйняття (біол.), звукоізоляція (техн., мед.).

3. Вузькоспеціальні терміни  це терміни, характерні лише для певної галузі, наприклад: ресори, стіжок, десерт тощо. Ці терміни позначають специфічні для кожної галузі поняття, категорії. У них відображується специфіка професійної діяльності, зокрема: самостійна сфера діяльності (назви наукових дисциплін, галузей техніки, технології виробництва, найменування досліджуваних проблем); об'єкт діяльності (наукова праця, наукова творчість), мова (мовознавство), література (літературознавство), мистецтво (мистецтвознавство), віруси (вірусологія), енергія сонця (геліоенергетика) тощо); суб'єкт діяльності (мовознавство — мовознавець, літературознавство — літературознавець, мистецтвознавство — мистецтвознавець); засоби діяльності знаряддя діяльності (датчики, мікропроцесори, термінали, модулятори, лазери тощо); процеси діяльності (радіолокація, проектування, конструювання, діагностика тощо); методи діяльності (численні методи алгебри, численні методи аналізу тощо); виміри (виміри геометричних величин, виміри тиску, температурні виміри, біологічні і біомедичні виміри); продукти діяльності (широке коло різного роду результатів діяльності). Одні й ті самі терміни можуть одночасно належати до двох груп, наприклад бути засобом діяльності і результатом діяльності. Серед спеціальних термінів виділяють технічні, фізичні, правничі, економічні та ін.

Розмежовувати загальнонаукові та вузькоспеціальні терміни часом буває складно. Наприклад, слова доказ, справа, дія, засідання вживаються в багатьох сферах професійної діяльності, але в законодавчому тексті вони набувають специфічного змісту.

Отже, засвоєння термінології відповідної галузі знання є одним із перших кроків в оволодінні професійним мовленням

Безперечно, професійне спілкування неможливе без використання термінів. Проте в мовленні фахівців, крім термінів, широко побутують і інші спеціальні одиниці — професіоналізми та номенклатурні назви.

Професіоналізми — це слова або вислови, притаманні мові людей певної професійної групи. Суттєва різниця між термінами і професіоналізмами полягає в тому, що терміни — це офіційні наукові назви поняття, а професіоналізми виникають як розмовні, неофіційні замінники термінів (платіжка — платіжне доручення; вишка — вища математика, пара — дві академічні години) або коли та чи інша професія, рід занять не має розвиненої термінології (наприклад, рибальство, гончарство і т.д.). Професіоналізми на відміну від термінів, як правило, емоційно забарвлені, є переосмисленими словами загального вжитку. Вони можуть бути незрозумілі людям, які не належать до певної професії, пор.: бобик, бублик у мові водіїв.

Професіоналізми можуть використовуватися в неофіційному професійному спілкуванні, проте вони є ненормативними в професійних документах, текстах, в офіційному усному мовленні.

Номенклатура (від лат. nomenclatura — перелік, список імен) — сукупність назв конкретних об’єктів певної галузі науки, техніки, мистецтва тощо. Їх потрібно відрізняти від термінів, що позначають абстраговані наукові поняття. Номенклатуру становлять іменники та словосполучення, які передають як систему назв об’єктів певної науки, так і сукупність назв одиничних об’єктів (наприклад, у географічній номенклатурі — Чорне море, Шацькі озера, річка Десна), видові назви (у ботанічній лексиці назви дерев: дуб, смерека, ялина). Існує номенклатура медична, мовознавча, хімічна, технічна, економічна (пор. термін валюта і номенклатурні назви долар, євро, крона, гривня тощо).

Кодифікація термінів — це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.

Стандартизація термінології — це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах.

Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв'язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів. Освіта, наука, а особливо виробництво потребують єдиної, зручної, логічної української термінології. На цей час в Україні розроблено понад 600 державних стандартів. Через кожні п’ять років їх переглядають і уточнюють.

Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом:

1) систематизація понять певної галузі науки чи техніки; поділ їх на категорії (предмети, процеси, якості, величини тощо); розмежування родових та видових понять;

2) відбирання усіх термінів галузі, узятої для стандартизації (терміни вибирають зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та ін. джерел);

3) поділ термінів на групи:

а) вузькоспеціальні терміни; б) міжгалузеві; в) загальнонаукові (загальнотехнічні); стандартизації повинні підлягати лише вузькоспеціальні терміни);

4) вибирання із групи термінів-синонімів нормативного терміна (інші терміни подають також, але з позначкою «не рекомендований»);

5) підбирання еквівалентів англійською, німецькою, французькою, російською мовами з відповідних міжнародних стандартів;

6) формулювання українською мовою означення поняття;

7) рецензування стандарту фахівцем та мовознавцем.

У готовому вигляді стаття стандарту має приблизно таку будову:

— назва поняття українською мовою;

— скорочена форма терміна;

— недозволений (нерекомендований) синонім;

— родове поняття;

— видове поняття;

— еквіваленти англійською, німецькою, російською, французькою мовами;

— дефініція (означення);

— формула або схема.

Лексикографія – це розділ мовознавства, що розробляє теоретичні та практичні питання щодо укладання та використання словників різних видів.

Науково-технічна лексикографія (термінографія) – це розділ мовознавства, що розглядає теоретичні та практичні питання щодо укладання й використання фахових термінологічних словників.

За призначенням словники поділяють на декілька груп:

1. Словники узусу (слово узус походить від латинського usus – звичай, правило, вживання, використання). До цих словників (які мають функції реєструвальних) належить більшість термінологічних словників, що відбивають стан термінології у певній галузі знання на даний час.

2. Регламентуючі словники. Вони можуть бути двох видів: словники стандартизованих термінів і словники рекомендованих термінів.

3. Інформаційні словники. Прикладом цієї групи є інформаційно-пошуковий тезаурус. Його використовують під час автоматичної обробки інформації.

4. Систематизовані словники (класифікатори, рубрикатори, частотні словники та словники терміносистем). Класифікатори – це системно й алфавітно упорядковані назви об’єктів науки і техніки та характеристики цих об’єктів. Наприклад, класифікатори промислової продукції. Рубрикатор – це класифікації понять і об’єктів певної галузі. У частотних словниках терміни розташовано у порядку появи у певних текстових масивах.

За тематичним охопленням термінів є багатогалузеві, галузеві та вузькогалузеві

словники.

Перекладні словники — найпоширеніший тип сучасних термінологічних словників. Серед двомовних термінологічних словників поряд з російсько-українськими найчастотнішими є англійсько-українські, латинсько-українські тощо. Термінологічні словники можуть бути тримовними, значно рідше — чотирьох-семимовними.

Енциклопедично-довідкові словники подають пояснення наукових понять, а не просто фіксують терміни. Словникова стаття в лексикографічних працях такого типу складається з двох частин — назви поняття і його означення (дефініції).

Тлумачно-перекладні словники — це праці змішаного типу, які перекладають термін іноземною мовою (або кількома мовами) і подають його тлумачення.

Для автоматичної обробки тексту призначені інформаційно-пошукові тезауруси та різні типи власне електронних словників (основ, зворотів, афіксів).

Вагомим досягненням у галузі лексикографії є електронне видання «Словники України», призначене для надання користувачам лексикографічної інформації про слова української мови. Основу генерального реєстру (близько 256 тис. слів) системи складає реєстр «Орфографічного словника української мови».

Найповнішим та найбільш актуальним універсальним тлумачним словником української мови в мережі є «Словник.net». Він містить понад 220 тис. словникових статей та понад 20 тис. фразеологізмів. У ньому широко представлені економічні, юридичні, медичні, літературні, будівельні, історичні, лінгвістичні, музичні та ін. терміни, активна лексика української літературної мови, номенклатурні та складноскорочені слова, слова історичного фонду, неологізми тощо.

Запитання для самоконтролю:

1. Охарактеризувати розвиток української термінології.

2. Дати визначення терміну.

3. Назвати ознаки терміну.

4. Чим зумовлена системність термінології?

5. Як твориться наукова термінологія?

6. Охарактеризувати основні групи термінів.

7. Дати визначення професіоналізмів та номенклатурних назв.

8. Визначити поняття «кодифікація» та «стандартизація термінів».

9. За яким алгоритмом складають термінологічний стандарт?

10. Охарактеризувати лексикографію та основні групи словників.

Дата добавления: 2014-01-04