Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

ДЕРЖАВА В ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ СУСПІЛЬСТВА

Читайте также:
  1. Антропогенне ландшафтознавство, його місце в системі наук про Землю
  2. Атестація виробництва в системі УкрСЕПРО.
  3. Взаємодія природи і суспільства
  4. Взаємозалежність і співвідношення громадянського суспільства і правової держави.
  5. Визначення ряду Фур’є по ортогональній системі функцій
  6. Випробувальна лабораторія в системі УкрСЕПРО.
  7. ВЛАСНІСТЬ В СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН. ЕВОЛЮЦІЯ ФОРМ ВЛАСНОСТІ.
  8. Вплив туризму на життя суспільства
  9. Гендерна стратифікація сучасного українського суспільства та її наслідки.
  10. Держава в економічному процесі
  11. Державна політика розвитку інформаційного суспільства та електронного урядування

План

 

1. Форми держави та її функції.

2. Правова держава і громадянське суспільство.

3. Розвиток сучасної української державності.

 

Найважливішою складовою політичної системи є держава. Це соціальний механізм, який повинен захищати інтереси людей на певні ритори і регулювати за допомогою правових норм їх взаємовідносини. Основними складовими держави є територія, населення (нація, мова), влада.

Існуючі у світі держави відрізняються за своєю формою. Форма держави – це її структура, яка складається із трьох основних форм – правління, державного устрою та політичного режиму.

Форма правління – це організація влади, що визначається її формальним джерелом. Якщо джерелом влади є монарх, то це монархічна форма правління, або ж монархія. Якщо ж джерелом влади є народ, то це республіканська форма правління, або ж республіка (в перекладі з латини "суспільна справа").

Монархії можуть бути конституційними, якщо права монарха в тій чи іншій мірі обмежені конституцією. Це Велика Британія, Іспанія, Швеція та ін. Як правило, в сучасних конституційних монархіях суверени вiдiграють лише представницьку, символічну роль. На стратегічну та поточну політику держави вони впливають мало (європейські монархії, Японія). Але в деяких монархіях (Близький Схід, Африка) королі, шейхи, згідно законодавства, мають значну владу. Наприклад, король Йорданії має широкі права в галузі законодавчої та виконавчої влади.

В світі існують декілька абсолютних монархій, в яких монархи не обмежені в своїх діях конституцією. Прикладом може бути Саудівська Аравія. Король цієї держави здійснює не тільки законодавчу і виконавчу владні функції, але одночасно є і верховним суддею, і духовним (релігійним) лідером. Діюча при королівському дворі Консультативна рада може давати королю лише рекомендації. Діяльність політичних партій та організацій в країні просто заборонена. Таким чином, влада монарха є абсолютною.

Республіки розподіляються на президентські, парламентські та змішані.

Класичним прикладом президентської республіки є США. Тут президент безпосередньо очолює уряд країни, є главою виконавчої влади і верховним головнокомандувачем збройних сил. В президентських республіках, як правило, парламент не може відправити президента у відставку. Винятком є лише процедура імпічменту, тобто усунення президента від влади в разі вчинення ним державної зради, або ж іншого тяжкого злочину чи неприпустимого морального вчинку.

В парламентських республіках уряд очолюється прем'єр-міністром, якого призначає і може, в разі необхідності, відправити у відставку парламент. Президент в парламентських республіках грає, головним чином, представницьку роль.



Змішана форма може бути президентсько-парламентською, або ж парламентсько-президентською. При президентсько-парламентській формі президент обирається населенням на прямих виборах і суттєво впливає на формування уряду та призначення посадовців на ключові державні посади. Але безпосередньо президент уряд не очолює (Франція, Україна).

При парламентсько-президентській формі парламент має повноваження більші, ніж при президентській, але ці повноваження менші, ніж при парламентській формі. Прикладом може бути Швейцарія. Тут парламент обирає уряд, але відправити його у відставку він не може. Уряд очолює президент, який обирається парламентом.

Державний устрій визначається взаємовідносинами між складовими частинами держави, а також кожної із цих частин держави з державою в цілому. По державному устрою країни світу можна розподілити на унітарні, федеративні та імперії. Своєрідною формою державного устрою є конфедерація.

Унітарна держава (ціла, єдина) включає в себе територіальні одиниці (області, департаменти, провінції і т. ін.), керівництво яких безпосередньо підпорядковане центральному урядові і не має політичної самостійності (Україна, Угорщина, Франція).

Федерація (союз, об'єднання) – форма державного устрою, за якої декілька державних утворень, які юридично мають певну державну самостійність, створюють одну об'єднану державу. Суб'єкти федерації (штати, кантони, землі і т. ін.), як правило, мають свої конституції, законодавчі органи, правову та судову системи, але вони ще утворюють єдині федеральні центральні органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Федеральні закони обов'язкові для виконання на території всієї держави. Федеральні збройні сили підпорядковані тільки центральному урядові.

В більшості федерацій існує подвійне громадянство – союзу та суб'єктів. Суб'єкти федерації мають таку ж форму правління, як і федерація в цілому. Але історія знає і виключення. Наприклад, в Індію, яка є федерацією з республіканською формою правління, до 1956 р. входили монархічні штати. Згідно конституцій ряду країн федераціями є ФРН, Росія, США та ін.

Імперія – держава, яка виникла на основі територіальної експансії певного етносу (народу) і включає в себе підкорені народи, які, дуже часто, по культурі та етнічному походженню далекі від народу завойовника. Натхненником і організатором імперій є політична еліта пануючого народу. Світ знав багато імперій: Римська, Британська, Російська та ін. Відголоски їх існування дійшли до нашого часу. Російська імперія розпалася на очах нинішнього покоління. Нині Російська Федерація шукає шляхи подолання наслідків колоніального поневолення її суб'єктів. Чеченські війни показали, що проблем на шляху перетворення імперії в федерацію вистачає. Історія свідчить, що імперії, в кінцевому рахунку, неминуче розпадаються.

Конфедерація – союз незалежних держав, які об'єднують свої зусилля для досягнення певної стратегічно важливої для них мети. Свої завдання конфедерація здійснює за допомогою спеціальних постійних органів, в які входять представники суб'єктів конфедерації. Члени конфедерації зберігають необмежене право в будь-який час вийти з конфедерації.

Судячи з основних документів, конфедерацією повинна була стати Співдружність незалежних держав (СНД), але час показав, що конфедерація не відбулася. Історія показує, що конфедерація – це нестійке утворення. Для неї характерним є або ж зміцнення міждержавних зв'язків і перехід в федерацію (Швейцарія, США), або ж розрив союзу і повернення до повного суверенітету (Об'єднана Арабська Республіка, Сенегамбія).

Важливою складовою державної форми є політичний режим – сукупність способів та методів, за допомогою яких здійснюється влада. Найбільш характерними для сучасних держав є демократичний, авторитарний та тоталітарний режими.

Сучасна держава виконує чимало функцій, серед яких можна виділити найбільш важливі:

внутрішні:

- регулювання економіки;

- охорона громадського порядку;

- захист існуючої економічної та соціальної системи;
- регулювання соціальних відносин;
- культурно-виховна діяльність та ін.

зовнішні:

- захист інтересів держави;

- забезпечення оборони, або ж військової експансії;

- розвиток відносин з іншими державами.

Таким чином, держава є найважливішою ланкою політичної системи. Вона, в кінцевому рахунку, визначає напрям розвитку політичного життя суспільства.

 

Спеціалісти розподіляють існуючі держави також і за їх типами. При цьому теж використовуються різні критерії. Але більшість політологів вважають, що сучасні держави можна розподілити за типами на основі їх відношення до прав людини. Всі сучасні держави можна розподілити на два типи – правові і не правові (поліцейські). Деякі держави перебувають в перехідному стані від не правових до правових. Зворотній же рух від правової до не правової держави відбувається дуже швидко і тому виділяти такі держави в окрему групу не має рації.

Правовій державі властиві такі ж принципи, що i державі в цілому, але в її основі права особистості, iндивiдуальна свобода, вiдсутнiсть насильства держави над людьми, вiдсутнiсть терору держави по відношенню до своїх громадян.

Взаємовідносини між особою i владою у правовій державі визначаються конституцією, яка гарантує пріоритет прав людини, які за звичайного ритму життя не можуть бути порушені державою.

Сам термін “правова держава” був застосований німецьким філософом I. Кантом. Але окремі iдеï, які відображають сутність правової держави, з’явилися раніше. Ми знаходимо ïх в роботах Платона “Держава”, Аристотеля “Політика”. Далі концепція правової держави як системи знань розроблялася Дж. Локком, Ш. Монтеск'є, I. Кантом, Ф. Гегелем.

Розробка концепцiï правової держави диктується необхiднiстю в становлення такого спiввiдношення держави i права, щоб здійснювана державою політика була найбільш ефективною.

Досвід виникнення і розвитку правових держав дає можливість виділити ïх основні принципи.

1. Принцип розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. Цей принцип береться за основу органiзацiï i функціонування влади. Він створює систему взаємо стримування i взаємо противаг гілок влади.

2. Принцип первинності i верховенства права. Право у відношенні до держави завжди первинно.

3. Принцип вiдповiдностi закону праву, який означає, що держава повинна приймати тільки правові закони.

4. Принцип формальної рiвностi. В законі закріплюються однакові стартові можливості. Перед законом всі рiвнi, гарантується свобода особи в межах закону.

5. Принцип суверенітету – означає внутрішню i зовнішню незалежність держави.

 

Існування правової держави неможливе без існування поряд з нею громадянського суспільства, в якому індивіди виступають як приватні особи, пов'язані між собою економічними, соціальними, шлюбними та іншими зв'язками. Вони мають за мету свої особисті цілі, своє благо. Інститутами громадянського суспільства є приватна власність, свобода підприємництва, свобода об'єднань, члени яких є суверенними.

Український політик В. Липинський (1882-1931) вважав, що громадянське суспільство перебуває у стані вічного руху вперед, вічної нерівноваги. Держава ж має нахил до творення твердих непорушних форм. Взаємний вплив цих сил забезпечує нормальне існування суспільства.

Правова держава і громадянське суспільство підкоряються різним керівникам, але перебувають у постійному зв'язку. В цій єдності держава виконує по відношенню до людей немовби батьківські функції, громадянське суспільство – материнські. Таким чином, громадянське суспільство – це індивіди, їх самодіяльні об'єднання, специфічні інститути, діяльність яких регулюється цивільним правом і які прямо не залежать від держави. Але громадянське суспільство можливе тільки поряд з правовою державою. За інших умов воно функціонувати не може.

 

Українська державність має древні коріння, які йдуть з часів Київської Русі. Нині суверенна Україна є незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою. Україна – унітарна держава, територіальний устрій якої ґрунтується на засадах єдності та цілісної неподільності державної території, поєднанні централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціального-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її видання.

Єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу, як безпосередньо, так і через органи державної влади та місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Життя, здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека людини визнаються в Українській державі найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантія визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Українська держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Українська держава в своєму розвитку враховує світовий досвід демократичних суспільств. Зокрема, державна влада в Україні розподілена на законодавчу, виконавчу та судову. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів, який відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. Найвищим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України.

До повноважень Конституційного Суду належать:

1) вирішення питань про відповідність Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) офіційне і остаточне тлумачення Конституції та законів України.

В державному житті України важливу роль відіграють органи місцевого самоврядування, яким за законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Главою держави є Президент України. Він виступає від її імені і є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Таким чином, Україна є президентсько-парламентською державою (республікою).

 

Лекція 4

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
| ДЕРЖАВА В ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ СУСПІЛЬСТВА

Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 145; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2018) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.234.65.78
Генерация страницы за: 0.036 сек.