Криза освіти. Основні напрями реформування вищої освіти та науки у XXI столітті

Питання для самоконтролю.

Дослідницькі вміння. Етика дослідника.

Класифікація методів збору та/інтерпретації емпіричних психологічних фактів. Поняття про методику психологічного дослідження.

Методологія і принципи психологічного дослідження.

9. Література

На XVIII Міжнародному психологічному конгресі Ж.Піаже зазначав, що «...психологія посідає центральне місце не лише як продукт усіх ін­ших наук, а також як можливе джерело пояснення їхнього формування і розвитку». Психологія вищої школи в своїй основі розглядає загально-психологічні закономірності і механізми освітньої діяльності у ВНЗ, яка включає навчання і виховання фахівця з вищою освітою.

Лише гуманність і демократичність

створять якісно нову освіту

В.О. Сухомлинський,

український педагог

Одним із пріоритетних напрямів державної політики щодо розвитку вищої освіти, як визначено в Національній доктрині розвитку освіти в Україні, є підготовка кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння і впровадження науковоємних та ін­формаційних технологій, конкурентоспроможних на ринку праці.

Розв'язати ці складні завдання може лише нова генерація викладачів-професіоналів, покликаних розвивати професійні здібності, виявляти та­ланти, формувати особистість кожного студента як майбутнього фахівця з вищою освітою. Високий рівень наукової компетентності в поєднанні з педагогічною майстерністю і психологічною культурою викладачів, впро­вадження здобутків психологічної науки в педагогічну практику - реаль­на передумова підвищення ефективності навчального процесу у вищій школі, реалізації принципів демократизації і гуманізації вищої освіти.

Законом України «Про вищу освіту» визначено, що на посади науково-педагогічних працівників обирають за конкурсом переважно осіб, які мають наукові ступені або вчені звання, а також випускників магістрату­ри, аспірантури та докторантури. У зв'язку з цим однією із складників змісту магістерської підготовки та навчання в аспірантурі є психолого педагогічний блок дисциплін, серед яких особливо важливе значення має психологія вищої школи. Це базова наука, тому що крізь її призму ми можемо керувати пізнавальною діяльністю студентів, формувати в них здібності до майбутньої професійної діяльності. Через це психологія вищої школи сприяє вирішенню тих актуальних проблем, які стоять пе­ред системою вищої освіти на сучасному етапі розвитку науки і техніки. Вища освіта в інформаційному суспільстві зазнає суттєвих змін, набуває нових рис, властивостей, ознак і характеристик, які реалізують її соці­ально-культурний характер.

Американський соціолог Е. Тоффлер визначав, що розвиток цивіліза­ції історично здійснювався хвилями, яких є три:

1-а хвиля - аграрна цивілізація, яка тривала кілька тисячоліть;

2-а хвиля - індустріальна цивілізація, яка характерна з XIV до сере­дини XX століття;

3-я хвиля - інформаційна цивілізація, яка виникла в другій половині XX століття і продовжується в XXI столітті.

У другій половині XX ст. відбувається постіндустріальна революція, яка характеризується вибухом нової наукової інформації та новими до­сконалішими технологіями виробництва. Так, якщо на початку XX сто­ліття обсяг наукової інформації подвоювався кожні 20 років, то в другій половині - спочатку кожні 10 років, а наприкінці століття - кожні п'ять, а в окремих галузях через три і менше років. Лише у сфері пізнання про людину з 1990 року з'явилося, за опублікованими даними, майже 90% нової інформації.

Сучасна, третя хвиля розвитку цивілізації - це період значних науко­вих досягнень, який характеризується насамперед виникненням нового погляду на еволюцію природи, а тому і на людину. Наприклад, у фізич­ній науці поряд з об'єктивною фізикою, яка традиційно вивчала 4 рівні реальності (тверді тіла, рідина, газ і плазма (вогонь)), з'явилася суб'єк­тивна фізика, яка досліджує фізичний вакуум (ефір), первинні торсіонні поля - поля кручення (з ними пов'язують свідомість), абсолютне ніщо (божественна монада). З'явилися також нові галузі і психологічної науки (психогенетика, психофізика, психосинтез та ін.).

Відкрита нова фундаментальна взаємодія - інформаційна. Так, зокре­ма, свідомість людини багато вчених розглядають часткою свідомості Всесвіту, яка має голографічний (об'ємний) характер. Почалися дослід­ження таких явищ, як психокінез, телепатія, телекінез та ін., механізми яких ще не з'ясовано. З'явився новий погляд на співдружність наук - синергетика. Синергетика - це напрям міждисциплінарних досліджень процесів самоорганізації у відкритих системах (фізичній, біологічній, хімічній, екологічній та ін.). Перешкодою до виконання цих завдань є вузька спеціалізація вчених - окремо фізик, біолог, хімік, психолог. У зв'язку з цим необхідно створити якийсь професійний симбіоз, наприк­лад, фізик + біолог + психолог.

Відповідно до появи пової більш поширеної інформації виникають досконаліші технології виробництва (космічна, атомна та ін.). Прикладом технічного досягнення є те, що комп'ютери подвоюють свої технічні мож­ливості кожні 18 місяців. Є гіпотеза, що до 20-30-их років XXI століття буде створений комп'ютер з властивостями людської свідомості.

Проте поряд зі значними досягненнями науки спостерігається вража­юча моральна деградація людей: «віддані в архів» духовність, етика й естетика; насаджується егоїзм і безвідповідальність. Встановилися такі моделі поведінки в публічному та приватному житті багатьох людей, для яких характерна дисоціація ціннісних настанов, домінування переважно матеріальних інтересів, зниження критеріїв оцінки власних учинків і, на­впаки, підвищення агресивності у стосунках із зовнішнім світом. Ось що говорить у зв'язку з цим американський учений Т. Розак у книзі «Уроки мудрості» (за ред. Ф. Капра): «Цінність, якість, дух, душа, духовне спіл­кування — все було відсічено від наукового мислення як явна надмірність. А що залишилося? Лише машина часу, змащена маслом, мертва і воро­жа». В.П. Зінченко використовує для визначення цього явища термін «технократичне мислення», для якого чужі поняття духовність, мораль­ність, совість тощо.

Ще один показник кризи науки - втрачена гармонія природи і людини, на яку людство спиралося тисячоліттями. У 1992 р. Міжнародна конфе­ренція ООН визначила, що природа відплатить за глум над нею епідемі­ями, мором, стихійними лихами: глобальне потепління, цунамі, урагани, землетруси тощо.

Досягнення сучасної науки, зміна наукових парадигм повинні знайти відображення в системі та змісті вищої освіти. Система сучасної освіти набуває якості відкритої системи, а людина в ній стає учасником творчо­го процесу засвоєння світу. Саме тому до особистості фахівця з вищою освітою висуваються нові вимоги, докорінно повинна змінитися і стра­тегія його підготовки. Треба переробити не тільки зміст професійного навчання, а й забезпечити відповідні форми розумової діяльності студен­тів. Вища освіта повинна бути на вищому рівні культури (починаючи з операційного компонента й закінчуючи особистісним). По-перше, набуті знання у ВНЗ дуже швидко застарівають, якщо їх постійно не поновлю­вати під час професійної діяльності. По-друге, технічні засоби автомати­зації деяких процесів розумової праці відкрили широкі можливості для творчості фахівг/я.

Таким чином, якщо раніше метою освіти було засвоєння предметних знань, умінь і навичок, то тепер виникає проблема формування особис­тості загалом особистості духовної і моральної, з бажанням, потребою і вмінням учитися самостійно протягом усього трудового життя. У цих умовах фахівець повинен не тільки поповнювати свої знання, а й ви­являти творчість при вирішенні виробничих проблем, а то виникає «вторинна неграмотність»: працівник не тільки не може вирішити проблему, а навіть і не бачить її. Важливо зрозуміти, що саме ці два чинника (вмін­ня вчитися і виявляти творчі здібності) визначають конкурентоспроможність фахівця на ринку праці.

Наприкінці XX століття вчені більшості країн світу визначили, що масштаби недоліків підготовки фахівців із вищою освітою дуже значні, тому можна говорити про кризу в системі вищої освіти, ознаки якої такі:

1) Наприкінці XX століття виникла потреба в підготовці фахівців нової генерації, але для цього не було ні наукової, ні методичної бази.

2) Тривалий час практична підготовка фахівців відбувалася на шкоду духовному і культурному розвитку особистості. Із ВНЗ виходили спеці­алісти з технократичним мисленням, для яких були чужими поняття духовність, гуманність, гідність.

3) Управління освітою мало авторитарний характер. Авторитаризм при­гнічував творчість, ініціативу, відповідальність як шкільних учителів, так і викладачів вищої школи.

Ці ознаки кризи в системі вищої освіти простежувались у всьому сві­ті, а в колишньому Радянському Союзі вона визначалася ще й такими чинниками:

1) Низька оплата праці фахівців із вищою освітою призвела до деваль­вації цінності вищої освіти. Соціальний престиж спеціаліста з вищою освітою дуже знизився.

2) Десятиріччями не мав попиту професіоналізм, талант, інтелект фахів­ця. До особистості спеціаліста в середовищі інтелектофобії був усе­реднений підхід, що породжувало функціонерів, людей із технокра­тичним мисленням.

Є й інші серйозні недоліки у вищій освіті, які свідчать про її кризу. На жаль, райдужні перспективи, породжені в стінах альма-матер, у дея­ких студентів швидко розвіюються при зіткненні з реаліями майбутнього професійного життя. І якщо шкільні знання найчастіше є для випускника школи пропуском у ВНЗ, то студентські знання, уміння і навички не за­вжди гарантують гідну роботу молодому фахівцеві з вищою освітою.

Крім того, менеджери з роботи з персоналом зазначають, що вчораш­нім студентам для успішної роботи не вистачає вміння планувати свій час, через що робота не виконується вчасно. Погана самоорганізація при­зводить також до неефективної роботи в команді, адже новачки не готові узгоджувати свої дії з усіма членами трудового колективу. Крім цього, сьогодні викладачеві часто бракує навичок самопрезентації (мистецтво показати себе з найкращої сторони), уміння виступати перед студент­ською аудиторією, коротко, аргументовано і дохідливо викладати свої думки. Незважаючи на те, що ми живемо в інформаційну епоху, дехто з молодих педагогів не має достатніх навичок самоосвіти, використання комп'ютери і часто плутається навіть у найпростіших офісних програмах.

Ці та інші недоліки пов'язані як з недосконалим змістом професійної підготовки, так і малоефективними технологіями навчання у ВНЗ, не­хтування психологічними закономірностями і механізмами становлення особистості майбутнього фахівця.

Є критика вчених і сучасної психології, в якій часто немає людини з її проблемами, а психічне життя обмежується діяльністю і поведінкою. Ре­зультати фундаментальних наукових досліджень у галузі психології ви­переджають відомості, наведені в підручниках, на 15-20 років. Наприк­лад, наукова психологія збагатилася такими новими поняттями, як пара­психологія, нейролінгвістичне програмування, глибинна психологія та ін., яких немає в багатьох підручниках із психології для студентів ВНЗ.

Проте сучасна криза в науці і освіті має і позитивне значення: створю­ються умови для проникнення в глибинні таємниці буття, розширюються межі досліджень, виникають умови для розвитку і самоорганізації осо­бистості.

Виділяють три основні змістовні аспекти поняття «освіта»: освіта як цінність, освіта як система, освіта як результат. Цінність освіти полягає в єдності особистісного, державного та суспільного складників. Освіта як система має такі функції (О. Подольська): передача підростаючому поколінню примножених людством знань; участь у процесах соціалізації особистості; забезпечення наступності соціального досвіду; засвоєння людської культури; вплив на соціальну мобільність у формуванні соці­ально-професійної структури суспільства. Освіта як результат оціню­ється на індивідуально-особистісному і суспільно-державному рівнях.

Лише освіта здатна системно, історично вивірено, принципово, техно­логічно обґрунтовано виконувати функцію суспільства щодо підготовки молодого покоління до творчої трудової діяльності. Проте кризовий стан освіти в усьому світі був такий, що освіта не встигала ні в змістовному, ні в методичному плані за технологіями виробництва, які швидко змінюють­ся, за потребами інтелектуального забезпечення нових стратегій розвитку суспільства на основі нових знань і високоефективних технологій. Крім того, потрібно було змістити акценти з освіти, що формує культуру корис­ності (знання, вміння і навички), на освіту, яка формує насамперед куль­туру відповідальності і гідності (духовність, гуманістичні цінності).

Які ж нові тенденції виникли щодо подальшого розвитку освіти вза­галі і вищої освіти зокрема?

Мета освіти сьогодні - виховання в молоді довіри до динамічних знань, формування вміння вчитися і переучуватися, усвідомлювати по­требу в розвитку свого творчого потенціалу. Неперервність реального буття людини, культури, моральних відносин поєднує свободу вибору та моральну відповідальність. У зв'язку з цим високий професіоналізм фахівця повинен поєднуватися з розумінням наслідків своєї діяльності для суспільства з відповідальністю перед ним (і навіть перед людством зага­лом). Це пояснюється тим, що сучасна людина технологічно спроможна скоїти щось жахливе навіть у масштабах усієї планети. Саме тому підго­товка фахівця з вищою освітою передбачає насамперед становлення його як особистості, людини гуманної, відповідальної, з громадянськими та моральними якостями.

Реалізація завдання реформування вищої освіти здійснюється за таки­ми напрямами: гуманітаризація, фундаменталізація і гуманізація.

Гуманітаризація вищої освіти - перехід людства від індустріальної (технократичної) до інформаційної цивілізації, що передбачає поворот освіти до цілісного сприйняття світу і культури, до формування гумані­тарного, системного мислення.

Мета гуманітаризації освіти: сформувати фахівця культурною люди­ною, що знає культуру й історію людства, своєї держави, свого народу і роду; людину, яка вміє працювати в трудовому колективі та може реалі­зувати свої творчі здібності.

Шляхи гуманітаризації вищої освіти:

Посилення уваги до соціальних і економічних наук. Наприклад, для фахівців з вищою освітою запровадження курсів інженерної психології, медичної психології, соціальної психології, психології управління тощо.

Створення нових програм і підручників для ВНЗ. Наприклад, з історії тієї чи іншої науки, де були б психологічні портрети вчених, опис шляхів їхнього дослідницького пошуку.

Відображення в навчальних планах і програмах єдності світу, умов­ності поділу наук на окремі предмети, бо без цього знання студентів ста­ють фрагментарними.

Завдання сьогодення - інтеграція наук, їхня співдружність (синергія), створення на цій основі дисциплін, ефективних для підготовки сучасно­го фахівця, узгодження викладання технічних, природничо-математичних дисциплін із гуманітарними науками про суспільство та людину. Така ін­теграція дала світу нові науки: математичну лінгвістику, фізичну хімію, соціобіологію, біофізику, авіаційну психологію, музичну психологію та ін. Наприклад, у 1984 р. вийшов підручник Е.Стоунса «Психопедагогіка».

Ставиться завдання підвищити правову, моральну, психологічну куль­туру фахівця з вищою освітою. Важливим шляхом здійснення цих за­вдань є фундаменталізація освіти, результатом якої має бути фундамен­тальні наукові знання майбутнього фахівця про суспільство і про людину. Фундаменталізація освіти є необхідною умовою, базою для безперервно­го творчого розвитку людини, основою її самоосвіти. Оскільки світ єди­ний, фундаменталізація вищої освіти передбачає необхідність представ­лення студентові єдиної картини світу як цілісності, що розвивається та функціонує на основі єдиних спільних законів.

Складники фундаменталізації вищої освіти:

1) Зміна співвідношення між прагматичним і загальнокультурним, загальнонауковим складниками освіти. Пріоритет формування в май­бутніх фахівців наукових засад системного мислення, загальної і про­фесійної культури.

2) Вдосконалення змісту навчальних курсів шляхом зосередження уваги переважно на вивченні фундаментальних законів розвитку природи та суспільства, формування цілісних уявлень про глобальний світ, його проблеми та шляхи їхнього вирішення.

3) Забезпечення в системі вищої освіти пріоритетності інформаційних, інтелектуальних, науково-дослідницьких компонентів, які набувають конкурентних переваг на сучасному ринку праці.

Таким чином, у системі вищої освіти треба, по-перше, зосередити увагу при вивченні наук саме на фундаментальних знаннях - знанні тео­рії, законів розвитку природи, суспільства і людини. Важливо формувати цілісне поняття про глобальний світ, його проблеми та шляхи вирішення. По-друге, вища освіта повинна підготувати фахівця до роботи не лише з матеріальними об'єктами, а й з інформацією про них, адже більшість видів праці здійснюватиметься завдяки дистанційному управлінню. По-третє, нормою і формою діяльності сучасного фахівця з вищою освітою має стати системне мислення, творчість і загальна культура.

Головним чинником формування наукового мислення, творчої ак­тивності, екологічної культури, високої моральності стає якість освіти. Якість освіти - це співвідношення результату до мети. Щоб підвищити якість підготовки фахівця, потрібно індивідуалізувати навчальний про­цес з урахуванням особистісних якостей студента і мінливого характеру сучасного ринку праці.

Індивідуалізація навчання у ВНЗ передбачає:

1) надання студентові можливості самостійно обирати для вивчення по­над нормативної вимоги перелік дисциплін за бажанням;

2) вибір темпів навчання з урахуванням індивідуальних здібностей сту­дента до навчання, можливість навчатися за індивідуальним графіком, навіть повторно проходити курс, якщо програма не засвоєна (звичай­но, за додаткову плату);

3) підвищення ролі індивідуальних компонентів при організації само­стійної роботи (наприклад, самому вибирати вид опрацювання літе­ратури: конспект, тези, план).

Забезпечення умов для виявлення студентами своїх індивідуальних уподобань: залучення їх до розробки наукових тем, участь у семінарах за вибором, факультативні курси тощо.

Таким чином, індивідуалізація навчання пов'язана з творчим, іннова­ційним характером вищої освіти, з суттєвим збільшенням в академічному навантаженні студента частки самостійної роботи та частки індивідуаль­них консультацій.

Ще одне важливе спрямування реформування освіти та науки - їх­ня гуманізація. Гуманізм (від лат. Humanus - людяний) - світогляд, який ґрунтується на принципах рівності, справедливості, любові до людей, поваги до їхньої гідності, турботи про їхнє благо. З'являється новий на­прямок у психології - гуманістична психологія (К. Роджерс, А. Маслоу та ін.). Так, наприклад, К. Роджерс і Д. Фрейберг у книзі «Свобода навча­тися» говорять про радість пізнання, про нову ідеологію й політику осві­ти, яка ґрунтується на гуманістичному підході. Перед кожною людиною ставиться завдання - бути гуманною людиною, розвивати свій емоційний інтелект, уміти серцем чути не тільки себе, а й інших людей. Представ­ники мистецтва знають, що справжній інтелект ґрунтується на єдності та гармонії розуму і серця, розуму і почуттів. «Нас формує і шліфує те, що ми любимо» (І. Гете).

І хоча сьогодні ще домінує когнітивна психологія, створюють нові мо­делі вивчення душі людини, її почуттів і волі. У 1990 р. побачила світ праця Д. Гоумана «Емоційний інтелект», в якій учений вважає світ почут­тів більш важливим чинником визначення успіху людини в житті, ніж ко­ефіцієнт інтелекту (І<3). Найважливішим аспектом емоційного інтелекту є самосвідомість - це не тільки знання себе, а й ставлення до себе. Якщо людина усвідомлює самоцінність, то вона і в інших поважає їхнє «Я». Тоді вона живе за християнською традицією: «Люби свого ближнього як самого себе», «Стався до людини так, як ти хотів, щоб вона ставилася до тебе». Криза гуманності виявляється у втраті людської духовності, визначених смислових настанов, що і зумовлює деструктивну поведінку деяких людей.

Емоційний інтелект має значення і для навчання. Якщо знання фік­суються в серці так, як і в голові, вони перетворюються в мудрість. До форм прояву емоційного інтелекту відносять творчість, натхнення і ра­дість пізнання. У 2001р. побачила світ книга С.Д. Смирнова «Педаго­гіка і психологія вищої освіти: від діяльності до особистості». Назва книги символічна, вона відображає актуальну проблему становлення особистості майбутнього фахівця в процесі навчально-професійної ді­яльності.

На гуманістичному світогляді повинна ґрунтуватися зараз і наукова, і освітня, і культурно-просвітницька, і виховна, і організаційна діяльність закладів освіти і культури. Головна цінність (а тому і мета освіти) - осо­бистість а її індивідуальних проявах почуттів, здібностей та ін. У зв'язку з цим підготовка фахівців з вищою освітою повинна бути пов'язана з розвитком і збагаченням індивідуального, а тому і суспільного духовного потенціалу нації, народу, людства.

Гуманізація освіти трактується як заміна предметноцентристської системи навчання системою антропоцентристською, як зміна стратегіч­них цілей освіти і повне підкорення її інтересам людини. Це можна реалі­зувати в тісному зв'язку з гуманізацією всього процесу навчання у ВНЗ, його спрямованістю на формування у студентів стійкого пізнавального і професійного інтересу, потреби у творчості і неперервній самоосвіті. Гуманістична модель фахівця нового типу - фахівець, який не лише все­бічно і ґрунтовно опанував наукові знання з обраної професії, а й має чіткі світоглядні орієнтири, широке соціальне мислення, наукове бачення загальної картини світу.

Якщо гуманізація освіти здійснюватиметься на основі міцної бази на­укових знань про людину, вона може стати реальністю. Ось чому гумані­зація освіти неможлива без опори на психологічну науку. У зв'язку з цим кожен, хто працює в системі вищої освіти, повинен оволодіти певним колом психологічних знань, зокрема з психології вищої школи. Без цього неможлива практична організація навчального процесу, який звернений до особистості студента та дає можливість для її повноцінного розвитку. В активний педагогічний багаж викладача-гуманіста повинні входити знання про становлення та розвиток особистості студента як майбутньо­го фахівця, про особливості та закономірності розвитку його мислення, пам'яті, сприйняття, уяви та мовлення, про рівень та психолого-педагогічні передумови розвитку професійних здібностей тощо.

Гуманітаризація і гуманізація вищої освіти покликана заповнити іде­ологічний вакуум у суспільстві. У зв'язку з цим зростає загальнонаціо­нальна роль вищої школи як важливого соціального інституту суспіль­ства, який відповідає не лише за відтворення наукових знань, національ­но-культурних цінностей і моральних норм, а й за виведення України з духовної кризи. Без цього суспільство ніколи не звільниться від безвідпо­відальних фахівців, позбавлених моральних засад.

Важливим принципом реформування вищої освіти є єдність навчан­ня і виховання, що полягає в їхньому органічному поєднанні, у підпоряд­куванні організації і змісту вищої освіти завданням формування цілісної і різнобічно розвинутої особистості майбутнього фахівця, перетворення системи моральних і духовних цінностей національної культури у важ­ливий чинник виховання студентської молоді, відродження духовності українського народу, розвитку його менталітету.

Пріоритетним принципом нової парадигми освіти є також впрова­дження принципу «випереджального розвитку» освіти порівняно з ди­намікою соціального зростання. Акцентують увагу (К.В. Астахопа та ім.) на відповідальності професорсько-викладацького корпусу вищої школи за майбутнє вищої освіти як ресурсу підновлення українського суспільства.

В Україні поступово відбувається демократизація суспільних відносин. Демократизація системи вищої освіти передбачає демократичний стиль управління, спрямованість закладів освіти на реалізацію соціальних прав і свобод кожного студента, надання йому відносної культурно-інформацій­ної свободи та незалежності з врахуванням напряму і змісту професійної підготовки, забезпечення умов для здобуття якісної освіти, формування громадянських якостей особистості XXI століття – людини з національною самосвідомістю і духом взаєморозуміння між народами, з чіткою власною соціальною позицією і толерантністю щодо поглядів інших, соціально ак­тивною і відповідальною за свій вибір тощо. Провідна ідея реформування вищої освіти - розвиток її за принципом безперервності, що передбачає постійне самостійне поповнення та оновлення знань людини. Особливе значення серед вихідних принципів удосконалення освіти в Україні має принцип національної спрямованості, національного самовизначення, що підкреслює органічний зв'язок освіти з національною історією і традиція­ми, її роль у збереженні та збагаченні культури українського народу.

Основні напрями реформування вищої освіти визначено Законом Укра­їни «Про вищу освіту»: «Зміст вищої освіти — це система наукових знань, умінь і навичок, а також: професійних, світоглядних і громадянських якос­тей, що мають бути сформовані в процесі навчання і виховання з урахуван­ням перспектив розвитку суспільства, техніки, культури та мистецтва».

По-перше, в Законі говориться про систему наукових (теоретичних) знань, а не про окремі предметні знання. Лише узагальнення предметних знань у систему професійних теоретичних знань забезпечують вищу про­фесійну кваліфікацію.

По-друге, Закон України висуває вимоги до особистості фахівця з ви­щою освітою: володіння не лише необхідними професійними, а й відпо­відними світоглядними й громадянськими якостями.

Це важливо, оскільки фахівці з вищою освітою - передова частина суспільства, його еліта. Це люди, які створюють теорію, розробляють на­укові та методологічні основи професійної діяльності. Вони - рушійна сила розвитку культури суспільства.

Завдання реформування вищої освіти конкретизовано в «Державній програмі розвитку освіти в Україні на 2005-2010 рр.»:

• розвиток системи неперервної освіти впродовж життя;

• підвищення якості навчання, виховання, кваліфікації, компетентності та відповідальності фахівців усіх напрямів, їхньої підготовки і пере­підготовки;

• інтеграція освіти і науки, розробка і запровадження нових педагогіч­них технологій, інформатизація освіти;

• створення умов для особистісного розвитку і творчої самореалізації кожного фахівця;

• сприяння розвитку професійних здібностей і мотивації студентів у процесі навчання.

Розуміння мети і завдань, що стоять перед вищою школою, дає мож­ливість конкретизувати їх на рівні педагогічної діяльності, тобто в про­цесі навчальної і виховної роботи викладачів вищої школи. Основними передумовами досягнення цієї мети є:

а) засвоєння теоретичних положень (принципів) психології вищої шко­ли, на основі яких можна реалізувати конкретні завдання з кожної на­укової дисципліни;

б) оволодіння, розвиток умінь і навичок педагогічної взаємодії виклада­ча та студента;

в) конкретизація змісту самовиховання майбутнього викладача вищої
школи.

Поняття «сучасний університет» передбачає наявність потужних на­укових шкіл, високу культуру знань, університетські традиції, високу компетентність і моральність науково-педагогічних кадрів, відповідаль­ність студентів, їхнє бажання стати справжніми професіоналами в обра­ній справі.

Дата добавления: 2014-01-04