Невербальні прояви спілкування

Знаючи мову жестів і міміки, легко можна зрозуміти, схвалює співрозмовник слова чи ігнорує, захоплений він бесідою чи нудь­гує, щирий у своїх словах чи намагається обманути.

Через невербальні прояви співбесідник демонструє своє справжнє ставлення до того, що відбувається. Завданням є поба­чити ці прояви і зрозуміти, що за ними криється. Крім того, усвідомлюючи власну невербальну поведінку і керуючи нею, мож­ливо отримати в користування дуже дієвий інструмент поєднання зі співбесідником і впливу на нього.

Незважаючи на те, що обличчя залишається головним джере­лом розуміння природи емоційних реакцій, тіло, кінцівки і зап'ястки рук також відіграють важливу роль у комунікації. Кінесика - це спосіб комунікації за допомогою рухів тіла і жестів. Вона являє собою культурно обумовлені системи поводження, що засвоюються шляхом імітації рольових моделей. Оскільки таке поводження засвоюється, головним чином, несвідомо, більшість людей навіть не задумуються, що активно користуються склад­ною системою жестів і рухів.

Значення жестів і поз. Жести та поза співрозмовника відображають його внутрішній стан, їх, як і інші компоненти невербального спілкування, не завжди можна інтерпретувати однозначно. Багато що залежить від атмосфери і змісту бесіди, а також від індивідуальних особливос­тей співрозмовника, від його самовладання і ступеня володіння не-вербальними засобами спілкування.

Адвокати, актори, політики та інші, — або взагалі позбавля­ються жестикуляції, або спеціально відпрацьовують міміку, жес­ти і пози, які змушують інших вірити тому, що вони говорять.

На думку психологів, вимовляючи що-небудь, людина, сама того не усвідомлюючи, робить певні рухи тілом, які досить точно свідчать про внутрішні бажання співрозмовника.

Якщо під час бесіди партнер повертається у бік дверей, якщо його ноги звернені до виходу, це означає, що йому хотілося б піти.

Співрозмовник, що ходить по кімнаті, найімовірніше, ретель­но обмірковує складну проблему, приймає важке рішення.

Якщо співрозмовник однією рукою спирається на одвірок чи стіну, а другу тримає на стегні,- він прагне бути лідером. Про це саме говорить і така поза: обидві руки на стегнах, ноги злегка розставлені.

Співрозмовник, що сидить на стільці, розвалившись, недбало закинувши ногу на ногу, - вважає себе володарем становища. Той же, хто сидить на краєчку стільця, склавши руки на колінах,-навпаки - схильний підкорятися.

Жести рук. Людина, яка відчуває власну зверхність, закладає руки за спину, охоплюючи зап'ястки. А руки за спиною, сплетені в замок, говорять про те, що людина нама­гається заспокоїтися чи хоча б приховати своє хвилюван­ня. Причому чим більше во­на схвильована і збуджена, тим вище закладає руки за спину. До речі, саме від цього походить вислів «узя­ти себе в руки».

«Розкриті руки». Протягаючи співрозмовнику руки долонями вгору, людина демонструє прагнення встановити контакт, піти назустріч. Бізнесменам рекомендовано використовувати цей жест під час ділових зустрічей. Вважають, що розкриті долоні - один з найкращих доказів відвертості співрозмовника. Розстібання піджака означає встановлення довірливих взаємин і супро­воджується звичайно тим, що партнери розпрямляють ноги і підсуваються ближче один до одного.

«Шпилеподібний жест». Пальці рук торкаються один одно­го, утворюючи шпиль, вістря якого може бути спрямоване вгору чи вниз. Цей жест виражає впевненість у собі та у своєму рішенні, але точно інтерпретувати його зміст можна тільки на підставі супутніх рухів, наприклад, погляд, що бігає, та схре­щені на грудях руки свідчать про намір відмовитися від угоди і закінчити бесіду.

«Піднятий вгору вказівний палець» свідчить про бажання пе­рервати співрозмовника. Цей жест виражає прагнення заперечи­ти, перейти до наступного питання або, навпаки, повернутися до попереднього тощо.

«Пощипування перенісся» - ознака зосередженості і напруже­них міркувань, часто людина при цьому заплющує очі. Якщо співрозмовник почухує підборіддя (як правило, при цьому він ще і щулиться), це означає, що він приймає рішення. Якщо співроз­мовник підпирає підборіддя долонею з витягнутим вказівним пальцем, це виражає його критичне ставлення до пропозицій.

«Схрещування рук на грудях» — жести з цієї групи зазвичай виражають психологічний дискомфорт, почуття небезпеки. Прос­те схрещування рук означає, що співрозмовник зайняв оборонну позицію.

Якщо співрозмовник не просто схрещує руки на грудях, але ще і стискає пальці в кулаки, це означає, що він налаштований агресивно.

Якщо співрозмовник кистями схрещених рук обіймає свої плечі - він намагається стримати роздратування. Цей жест харак­терний для гострої полеміки, коли співрозмовники енергійно і на­полегливо намагаються переконати один одного у власній правоті. Якщо співрозмовник дуже розлючений, то цей жест може допов­нюватися холодним поглядом трохи прищулених очей, а також штучною посмішкою. У цьому випадку необхідно терміново зняти напруженість, інакше емоції, що клекочуть усередині співрозмов­ника, можуть вирватися назовні, і ділова зустріч закінчиться скандалом.

Дуже часто бізнесмени, схрещуючи руки на грудях, вертикаль­но виставляють великі пальці рук. Цей жест виражає одночасно і негативне ставлення до співрозмовника (схрещені руки), і почут­тя переваги (великі пальці рук). У положенні стоячи цей жест час­то супроводжується погойдуванням на каблуках.

Якщо співрозмовник протягом усієї бесіди на словах пого­джується з вами, але постійно збирає з одягу невидимі ворсинки — це ознака того, що в дійсності він не згоден з чужою думкою.

Положення пліч і голови. Коли людина розслаблена, її плечі зазвичай опущені. У стані напруження людина мимоволі піднімає плечі. Тим, хто виступає з трибуни перед численною аудиторією, варто звернути увагу на плечі і голови слухачів. Це допоможе зрозуміти настрій присутніх і відповідним чином почати виступ. Чим більше підня­тих плечей, тим більш вороже налаштована аудиторія,

Співрозмовник з піднятими плечима і опущеною головою, найімовірніше, відчуває зацікавленість, прихильність до партне­ра, спокій.

Співрозмовник з опущеними плечима і піднятою головою може відчувати непевність, незадоволеність, страх, презирство до парт­нера. Така поза характерна для відлюдькуватих людей.

Коли співрозмовник, слухаючи, трохи нахиляє голову набік, це може бути ознакою інтересу до слів співбесідника.

Жести, пов'язані з палінням

Якщо співрозмовник видихає дим переважно вгору, — це лю­дина, яка почувається впевнено, вона задоволена собою. А ось людина, яка налаштована негативно і щось приховує, завжди ви­дихає дим униз.

Чим швидше співрозмовник видихає струмінь диму вниз, тим гірше він налаштований.

Для зарозумілих, самовпевнених людей характерне видихання ди­му крізь ніс. При цьому вони часто піднімають голову нагору.

Якщо людина видихає дим крізь ніздрі, нахиливши голову вниз, це означає, що вона дуже незадоволена.

Важливим компонентом невербального спілкування є дис­танція, тобто відстань між співрозмовниками. Теоретики виділя­ють інтимну, особисту, соціальну й офіційну дистанції, але на практиці існують близька і далека. Перша об'єднує інтимну й осо­бисту, друга - соціальну й офіційну.

Дистанція може залежати від взаємин і статусу співрозмов­ників, їхньої статі, місця проживання, а також національних особливостей спілкування. Так, наприклад, дистанція, яку горо­дянин вважає соціальною, може бути особистою для сільського жителя; дистанція, яку росіянин розглядає як соціальну, збігається з особистою дистанцією американця.

Рукостискання — одна із найдавніших і найпоширеніших форм вітання. З нього традиційно починається і ним закінчується будь-яка ділова розмова. Рукостискання використовують не тіль­ки під час вітання і прощання, але й на знак укладення угоди, констатації взаємної поваги і довіри.

За рукостисканням можливо визначити тип характеру співроз­мовника і його ставлення до майбутньої розмови.

Владне рукостискання сприяє підкоренню. Воно фактично мо­же позбавити можливості встановити рівноправні відносини. Таке рукостискання властиве людям, які прагнуть керувати, підпорядковувати собі інших.

Долоня при цьому прямує вниз, у зв'язку з чим партнер просто вимушений повернути долоню вгору.

Рекомендується відповідати на владне рукостискання так:

- провести обхват зап'ястка зверху, а потім струсити його. Це дасть змогу на якийсь час вибити з колії співрозмовника, який має намір домінувати в розмові;

- потиснути руку людини двома руками. Таке рукостискан­ня можливо між двома політиками, оскільки воно символізує довіру. Цей жест, проте, не варто застосовувати при знайомстві, тому що у незнайомої людини він може викликати небажану не­довіру.

Байдуже рукостискання є слабким торканням дуже сухих рук. Такий млявий дотик залишає відчуття того, що людина, якій властивий подібний жест, володіє слабкою волею.

Тривале рукостискання і вологі руки — ознака сильного хвилювання; правда, є люди, у яких долоні майже завжди вологі.

Обмежуюче рукостискання, тобто потиск не зігнутою в ліктьо­вому суглобі рукою, сприяє збереженню певної відстані між людь­ми, залишає недоторканною особисту зону. Такий тип рукостис­кання властивий людям, які прагнуть захистити себе від чужого тиску, а також людям агресивним.

Рукостискання, при якому один з партнерів тягне на себе руку іншого, може означати, що ця людина настільки не упевнена в собі, що їй просто необхідно знаходитися тільки в особистій зоні.

Якщо при обмежуючому рукостисканні в долоню вкладаються тільки пальці, то це говорить про те, що людина почувається невпевнено.

Трохи затягнуте рукостискання в поєднанні з посмішкою і привітним поглядом демонструє дружелюбність; але довго стис­кати руку співрозмовника не слід: це викликає неприємну ана­логію з капканом і дратує співрозмовника.

Якщо партнер простягає руку, трохи повернувши її долонею наго­ру, - він віддає ініціативу, виражає готовність до підпорядкування.

Якщо ж обидва партнери однаково поважають, розуміють один одного, то їхні долоні під час рукостискання перебувають в одна­ковому положенні (вертикальному). Таке рукостискання нази­вається рівносильним.

Потиск обома руками розкриває весь спектр відчуттів, дружній настрій, відвертість. Ліву руку кладуть на праву руку партнера, при цьому наскільки вище знаходиться ліва рука, настільки сильніше виражаються відчуття. Наприклад, рука, що лежить на плечі, виражає більше відчуттів, ніж рука, що лежить на зап'ястку. Таке рукостискання служить для вираження глибоких почуттів і доречне тільки у спілкуванні з добре знайомими людьми. Тому краще не використовувати його під час першої ж зустрічі з діловим партнером.

Від виду рукостискання значною мірою залежить результат ділової зустрічі. Ті, чия рука при першому рукостисканні була зверху, як правило, беруть гору і під час переговорів.

Значення міміки. Міміка - це виразний рух м'язів обличчя, що відповідає пере­житим почуттям і настроям. Будь-які зміни у виразі обличчя доб­ре помітні і дуже часто відображають найменші зміни внутріш­нього стану людини.

Дослідження мімічного вираження емоцій почалися ще більш 100 років тому. Однією з перших була робота Ч. Дарвіна «Вира­ження емоцій, у людини й у тварини» (1872). Гіпотеза Дарвіна полягала в тому, що мімічні рухи утворилися з корисних дій, тобто те, що зараз є мімічним виразом емоцій, раніше бу­ло реакцією з визначеним пристосувальним значен­ням. Безпосередньо мімічні рухи є або ослабленою фор­мою цих корисних рухів (наприклад, вишкірення зубів при страхові - залиш­кове явище оборонної ре­акції), або їх протилежністю (наприклад, послаблення лицевих мімічних м'язів при посмішці є протилежністю їх же напруги при ворожих почуттях), або прямим вираженням емоцій (наприклад, тремтіння є наслідком напруги м'язів при мобілізації організму перед нападом). Дарвін стверджує, що мімічні реакції є вродженими і знаходяться в тісному взаємозв'язку з видом тварини.

У всіх людей при вираженні тих самих емоцій задіяні ті самі групи м'язів, отже, мімічні реакції є уродженими. Міміка має ду­же велике значення в практиці людської взаємодії. Саме обличчя співрозмовника завжди притягає наш погляд. Вираз обличчя забезпечує постійний зворотний зв'язок: за ним ми можемо суди­ти, зрозуміла нас людина чи ні, чи хоче вона щось сказати у відповідь. Міміка свідчить про емоційні реакції людини.

Погляд. Здавна відомо, що очі — дзеркало душі людини. Недарма на давніх православних іконах найкраще виписували саме очі, адже через них ніби відкривається внутрішній духовний світ людини. Як правило, зустрівшись, люди спершу кілька секунд дивляться один одному у вічі, а потім відводять погляд. Існує припущення, що цей контакт при зустрічі необхідний для встановлення довірчих стосунків.

Погляд примруженим оком служить для недовірливого контро­лю, причому його підоснова може ховатися в таємних негативних намірах, підступності або загрозі. Примружуючи очі, часто хо­чуть з'ясувати наміри інших і одночасно приховати свої власні. Цей погляд справляє неприємне, холодне враження.

Блукаючий погляд, на відміну від фіксованого погляду, який виражає безпосередній конкретний інтерес, констатує або інтерес до всього відразу, або його відсутність. Дуже часто блукаючі очі говорять про невпевненість через велику скромність або бо­язкість, про постійну внутрішню готовність бути покараним за що-небудь.

Погляд посилено розкритих очей звичайно використовують, щоб викликати довіру до себе. Нерідко його можна прочитати на облич­чях продавців, що намагаються продати покупцю неякісний товар.

Погляд прикритих очей зустрічається при сильній втомі, аж до виснаження, при явній нудьзі, при душевній інертності.

Погляд, спрямований в простір, говорить про те, що перед ва­ми задумлива, занурена у світ власних інтересів людина. Іноді цей погляд також використовують і в тих випадках, коли комусь хо­чуть показати, що співрозмовник - порожнє місце.

Погляд зверху вниз при відкинутій назад голові означає заро­зумілість, презирство, відчуття переваги. Він може бути обумов­лений і різницею в соціальному статусі співрозмовників.

Погляд у підлогу виражає страх і бажання перервати контакт.

Затримка погляду на очах співрозмовника говорить про бажання домінувати, тому довго і невідривно дивитися в очі співбесіднику не слід, інакше його реакція може бути досить агресивною. Однак не­довга затримка погляду в напружені моменти бесіди чи наприкінці зустрічі цілком припустима, вона виражає довіру до партнера.

У цілому протягом бесіди психологи радять зустрічатися пог­лядом із співрозмовником приблизно 2/3 від усього часу спілку­вання (якщо менш 1/3 - навряд чи він буде Вам довіряти).

Під час ділової розмови краще дивитись на уявний трикутник на чолі співрозмовника і не опускати погляд нижче його очей. Та­кий напрямок погляду створить у партнера враження, що співбесідник налаштований по-діловому.

У стані радісного збудження зіниці стають у чотири рази більші, ніж звичайно. І, навпаки, у пригніченому стані, при виникненні невдоволення, а особливо, ненависті, — помітно звужуються.

Посмішка та інші положення губ. Американці невтомно повторюють: «Посміхайтеся!» Ставлен­ня західних, особливо американських, бізнесменів до посмішки дозволяє перефразувати їхній улюблений вислів «час — гроші» на «посмішка - гроші». Посміхнувшись один одному при зустрічі, співрозмовники таким чином позбуваються ніяковості перших хвилин і створюють ґрунт для більш упевненого і спокійного спілкування. Посмішка — ознака дружніх почуттів, прихильності до партнера.

Однак вона може бути не тільки дружньою, але й іронічною, глузливою, презирливою, підлесливою тощо.

· Чим сильніші дружні почуття людини, тим більше вона відкри­ває зуби, коли посміхається. Але при діловому спілкуванні з малознайомими співрозмовниками широка посмішка є недоречною. Така посмішка властива неофіційному спілкуванню між друзями.

· Посмішка не повинна суперечити ситуації спілкування, не повинна повністю розходитися з внутрішнім станом співрозмов­ника. Наприклад, посмішка на обличчі співрозмовника, який нападає або відчайдушно захищається, свідчить про те, що ця лю­дина нещира.

· У посмішці, як правило, відображається психологічний і фізичний стан людини. Якщо вона почувається добре, її посмішка радісна. Урівноважена і задоволена людина посміхаєть­ся спокійною, безтурботною посмішкою.

· Щільно стулені губи свідчать про відлюдькуватість. Опущені куточки рота - ознака поганого настрою; така людина дуже засму­чена. Вигнуті губи характеризують свого власника як скептичну і саркастичну людину.

Висновок

Таким чином, культура спілкування має не тільки внутрішню (моральну, психологічну), а й зовнішню сторону – етикет, норми якого досить значущі в моральному плані. Людина, спілкуючись відповідно до загальноприйнятих норм і правил, демонструє свою готовність зважати на ту спільноту людей, серед яких вона живе. Розвиваючись та оволодіваючи різними засобами спілкування (як вербальними, так і невербальними), людина самовдосконалюється і підвищує культуру своєї поведінки і спілкування.

Дата добавления: 2014-01-04