Види торговельно-економічних союзів

Розвиток інтеграційних процесів передбачає певне їх правове закріплення або інституціоналізацію. Основними типами торгово-економічних союзів є:
1) зона вільної торгівлі;
2) митний союз;
3) спільний ринок;
4) економічний союз;
5) повна економічна інтеграція.
Це – п’ять щаблів чи п’ять послідовних етапів розвитку інтеграційних процесів.
Відзначимо, що в сучасному світі лише одне міжнародне інтеграційне угруповання пройшло реально чотири етапи – Європейський союз. Інші інтеграційні об’єднання поки що пройшли в своєму розвитку 1-й та 2-й етапи.
При створенні зони вільної торгівлі учасники домовляються про взаємне скасування митних тарифів та квот. Разом з тим по відношенню до країн-нечленів об’єднання кожен учасник зони вільної торгівлі має право проводити власну політику.
Як правило, конкретні угоди передбачають створення зони вільної торгівлі промисловими товарами протягом обумовленого терміну (декількох років) шляхом поступового зменшення та скасування мита та інших нетарифних обмежень. По відношенню до сільськогосподарських товарів лібералізація носить обмежений характер.
Відмінність митного союзу від зони вільної торгівлі полягає в тому, що його учасники не тільки скасовують тарифи і квоти в торгівлі між своїми країнами, а й проводять узгоджену зовнішньоторговельну політику щодо третіх країн (єдиний зовнішній митний тариф).
Відзначимо, що митний союз – більш досконала, порівняно з зоною вільної торгівлі, інтеграційна структура. У межах митного союзу відбуваються істотні зміни в структурі виробництва і споживання країн-учасниць. По-перше, єдиний зовнішній митний тариф регулює товарні потоки. По-друге, спричиняє переорієнтацію ресурсів, зміни в структурі виробництва і споживання. Використання єдиного зовнішнього митного тарифу може призвести до наступних наслідків:
1) якщо зовнішній тариф на певний товар встановлюється вище середнього тарифу, що існував до виникнення інтеграційної структури, то країнам-членам митного союзу потрібно відмовитись від дешевшого зовнішнього товару на користь внутрішньосоюзних ресурсів;
2) якщо зовнішній тариф встановлюється нижче існуючого, то відбувається переорієнтація зовнішньої торгівлі країн-членів об’єднання на ринки третіх країн.
Досвід показує, що регулювання зовнішнього тарифу в цілому сприяє розвиткові ринку товарів та послуг. Відбувається зниження або уповільнення зростання цін, посилюється конкуренція між товаровиробниками і постачальниками імпортних товарів. Маніпулювання із зовнішнім митним тарифом дозволяє створити сприятливі умови для залучення іноземних інвестицій. Важливе значення для ефективного функціонування митного союзу має наявність в його складі однієї-двох крупних держав.
Відзначимо, що функціонування митного союзу потребує наявності певних регулюючих інститутів, оскільки:
а) перехід до спільних митних тарифів потребує перегляду підходів щодо розвитку багатьох галузей національної економіки в кожній країні;
б) виникає потреба в координації розвитку окремих галузей на макроекономічному рівні;
в) виникає потреба в переговорах з приводу узгодження не тільки митно-тарифної політики, а й координації та пристосування внутрішніх ринків до зміни економічної ситуації;
Відзначимо, що функціонування митного союзу не передбачає уніфікації митної політики абсолютно для всіх товарів, що виробляються і споживаються. У сферу інтеграційної діяльності поступово підключаються різні галузі.
Третім етапом у розвитку міжнародної економічної інтеграції є спільний ринок. На сьогодні цей тип торгово-економічних союзів реалізований в ЕС, на досвіді якого зроблені практичні і теоретичні висновки (ЕС оголосив про створення спільного ринку в 1993 р.).
До тих характеристик, які притаманні митному союзу, даний тип передбачає скасування перешкод для вільного переміщення між країнами всіх факторів виробництва. Досвід показує, що створення спільного ринку передбачає узгодження наступного кола питань:
• розробка спільної політики розвитку окремих галузей та секторів економіки. Їх вибір здійснюється, виходячи з їх значення для наступного закріплення інтеграції та соціального резонансу після прийняття відповідних заходів (в ЕС такими секторами були сільське господарство та транспорт);
• формування спільних фондів сприяння соціальному та регіональному розвитку, орієнтованих на задоволення «потреб на місцях», які б дозволили реально відчути переваги інтеграції;
• впровадження системи заходів для запобігання порушенню норм, які регулюють конкуренцію. Тим самим обумовлюється необхідність формування спеціальних органів управління та контролю. В ЕС це – Європарламент, Рада Міністрів, Єврокомісія, Суд, Рада Європи.
Створення економічного союзу передбачає, крім ознак, притаманних спільному ринку, проведення країнами-членами узгодженої економічної політики. Теоретичних розробок, які стосуються проблематики створення та функціонування економічного союзу, дуже мало, практично відсутній досвід для узагальнень і висновків.
Єдиний приклад – інтеграційне угруповання країн Західної Європи – Європейський союз, який, до речі, ще повною мірою не сформований. У практиці функціонування ЄС основні напрямки політики країн-членів та Союзу визначаються спільно у вигляді рішень Ради Міністрів, який також контролює хід економічного розвитку кожної країни і Союзу в цілому. У випадках невідповідності економічної політики певної країни основним напрямкам ЕС, Рада Міністрів приймає відповідні рішення.
Для досягнення повної економічної інтеграції необхідно не просто узгодження, а проведення практично єдиної економічної політики, яка потребує уніфікації законодавчої бази з таких напрямів:
а) податкового, що передбачає ідентичні рівні податків у всіх країнах, що входять до угруповання;
б) стандартизації (наприклад, для консервантів, що входять до складу продуктів харчування, вимог щодо токсичності вихлопних газів, розміру обладнання)
в) спільних правил техніки безпеки;
г) трудового (правила прийому на роботу та звільнення, єдиний пенсійний вік);
е) відношення до різних форм злиття та поглинання фірм;
є) антимонопольного;
ж) правил створення і реєстрації нових фірм;
з) монетарного (наявність єдиного Центрального банку, єдиної валютної системи з єдиною валютою);
и) відмова в рішеннях, що приймаються відповідними урядовими структурами, від протекціонізму і будь-яких форм преференцій щодо національних суб’єктів господарювання.

Дата добавления: 2014-01-04