Необхідність регулювання міжнародних економічних відносин на міжнародному рівні

Міжнародний валютний фонд

У липні 1944 р. представники 44 країн, що зустрілися в Бреттон-Вудсе (Нью Гемпшир, США) на валютно-фінансовій конференції, підготували і підписали Статут Міжнародного валютного фонду (МФВ). Хоча ще йшла війна, державні діячі в країнах-союзниках уже думали про економічні нестатки післявоєнного світу. Пам’ятаючи про економічні нещастя меж військового періоду, вони сподівалися створити міжнародну валютну систему, що сприяла б повній зайнятості і стабільності цін і в той же час дозволяла б окремим країнам підтримувати зовнішню рівновагу без введення обмежень міжнародної торгівлі. Це ознаменувало створення в 1945 році Міжнародного валютного фонду одночасно з установою Міжнародного банку реконструкції і розвитку. Місцеперебування – Вашингтон.

Мета:

­ сприяння міжнародному валютному співробітництву шляхом консультацій і взаємодії по валютних проблемах;

­ створення сприятливих умов для розширення і збалансованого росту міжнародної торгівлі;

­ сприяння стабільності валютних курсів, підтримка упорядкованих валютних взаємин, запобігання девальвації валют, викликуваною конкуренцією;

­ надання допомоги в створенні багатобічної системи платежів і в усуненні обмежень на обмін валюти, що перешкоджають розвитку світової торгівлі;

­ надання на тимчасовій основі фінансових засобів країнам-членам для коректування їхніх платіжних балансів без застосування мір, деструктивних для процвітання на національних і міжнародних рівнях;

­ скорочення тривалості і масштабів дефіциту міжнародних платіжних балансів держав-членів.

­ Функції:

­ підтримка загальної системи розрахунків і системи розрахунків по спеціальних правах запозичення;

­ спостереження за станом міжнародної валютної системи;

­ сприяння стабільності обмінних курсів валют і упорядкування валютних взаємин;

­ надання короткострокових і середньострокових кредитів;

­ поповнення валютних резервів країн-членів шляхом розподілу спеціальних прав запозичення;

­ надання консультацій і участь у співробітництві.

Міжнародне регулювання мев забезпечується за допомогою таких принципів та норм

—загальновизнаних (основних) принципів міжнародного права;

—галузевих (спеціальних) принципів міжнародного економічного права;

—диспозитивних та рекомендаційних принципів торгово-економічного регулювання;

—конвенційних норм — двосторонніх та багатосторонніх договорів і угод.

Саме тому серед нетарифних інструментів (див. рис. 1.5.2) представлені правові інструменти, які докладно вивчаються міжнародним правом, але тісно пов´язані з міжнародними відносинами, зокрема з міжнародною торгівлею.

Фундамент міжнародного правопорядку утворюють основні принципи міжнародного права. Вони виконують одночасно дві функції:

1)сприяють стабілізації міжнародних відносин, обмежуючи їх певними нормативними рамками;

2)закріплюють усе нове, що з´являється у практиці міжнародних відносин, сприяючи їх подальшому розвитку.

Основні принципи міжнародного права зафіксовані у статуті ООН і носять характер jus cogens, тобто є зобов´язаннями вищого порядку і не можуть бути скасовані державами ні індивідуально, ні за згодою між собою. До міжнародного регулювання економічних відносин, зокрема міжнародної торгівлі, перш за все, застосовують такі загальновизнані норми міжнародного права:—принцип суверенної рівності держав;—принцип невтручання у внутрішні справи;—принцип співробітництва;—принцип добросовісного виконання міжнародних зобов´язань;—принцип мирного розв´язання суперечок;—принцип непорушності кордонів;—принцип загальної поваги прав людини;—принцип самовизначення народів та націй.

Дія спеціальних або галузевих принципів, розроблених у МЕВ, спрямована передусім на формування торгово-політичних режимів.

Торгово-політичний режим (ТПР) — це сукупність різноманітних інструментів державного регулювання зовнішньоторговельного обігу, закріплених у формі норм національного права та механізмів їх узгодженого регулювання, відповідно до норм та принципів міжнародного права. Або:

ТПР — це сукупність заходів, які застосовуються в певний момент часу в певній країні для регулювання доступу іноземних товарів та послуг на внутрішній ринок, а також для забезпечення доступу вітчизняних товарів та послуг на ринки інших країн.

До спеціальних галузевих принципів міжнародного економічного права належать такі:

—принцип найбільшого сприяння;—принцип національного режиму;—принцип преференційного режиму;—принцип свободи транзиту;—принцип транспарентності;

—принцип нотифікації.

При тлумаченні та застосуванні цих принципів необхідно виходити з того, що вони взаємопов´язані, підпорядковуються загальновизнаним принципам міжнародного права й існують у рамках єдиної системи міжнародного права.У міжнародній торгівлі основоположним є принцип найбільш сприятливої нації та режим найбільшого сприяння, який цим принципом надається.

Режим найбільшого сприяння (РНС) — це не менш сприятливий режим, який надається державами одна одній у міжнародному договірному порядку у сфері торгівлі, мореплавства, правового становища громадян, мит тощо, ніж той, який наданий чи буде наданий кожною зі сторін, що домовляються, будь-якій третій країні.

Іншими словами, принцип найбільш сприятливої нації означає у його загальному розумінні право кожної держави, яка домовляється, на основі взаємності користуватись усіма перевагами, які інша держава, що домовляється, надає будь-яким третім державам щодо узгодженого кола відносин. Цей принцип у його безумовній формі є основою ГАТТ. Кожна митна пільга, яка надається однією із країн — учасниць ГАТТ якій-небудь іншій країні, автоматично поширюється на всі країни ГАТТ (ст. І тексту ГАТТ — 47).

Міжнародне право не допускає винятків у РНС щодо кола суб´єктів міжнародного права, крім таких історично складених винятків, які застосовуються за взаємною згодою сторін:

—для прикордонної торгівлі сусідніх держав;—для каботажного судноплавства;—для країн, що входять у зону преференційних митних тарифів;

— відносно інтеграційних угруповань — зон вільної торгівлі, митних союзів тощо. Учасник такого угруповання при наданні РНС у договорах з третіми країнами звільняється від обов´язку поширення на ці треті країни пільгового режиму торгівлі, який провадиться у їх відносинах з іншими членами інтеграційного угруповання.Принцип національного режиму передбачає надання державою іноземним юридичним та фізичним особам, товарам та послугам режиму, аналогічного тому, яким користуються, відповідно, вітчизняні юридичні і фізичні особи, товари, послуги тощо.

Принцип преференційного режиму. У 1964 році на першій Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) була висунута концепція створення Загальної системи преференцій (ЗСП) з метою сприяння економічному розвитку та індустріалізації країн, що розвиваються. У 1968 р. ЗСП була офіційно схвалена в рамках ЮНКТАД та стала самостійним інструментом торговельної політики розвинених країн.Суть ЗСП полягає у наданні країнам, що розвиваються, переваг щодо доступу їх товарів на ринки розвинених країн. Основною формою преференцій є тарифні пільги, які фіксуються у вигляді знижених ставок імпортних мит. Назва "Загальна" пояснюється тим, що преференції практикуються практично всіма розвиненими країнами як одностороння поступка, а не як результат торгово-економічних переговорів.

Принцип свободи транзиту є диспозитивною конвенційною нормою міжнародного економічного права, яка поки що не отримала універсального характеру.

Транзит або транзитні перевезення — це проходження товарів (включаючи багаж), а також суден і транспортних засобів через територію сторони, що домовляється, яке при цьому є лише частиною повного шляху, який починається та закінчується за межами кордону сторони, що домовляється, через територію якої здійснюється рух вантажу (п. 1 ст. V ГАТТ). При цьому це проходження може супроводжуватись перевантаженням товару, складуванням, дробленням партій товарів та зміною видів транспорту.

Правовий зміст принципу свободи транзиту може бути виражений у таких основних тезах:—свобода транзиту має бути забезпечена шляхами, які найбільше підходять для міжнародного транзиту;—не повинно робитись жодних відмінностей залежно від прапора суден, місця проходження, відправлення, заходу, виходу або призначення, чи яких-небудь обставин, що стосуються власності на товари, судна або інші транспортні засоби;—транзитні перевезення не повинні підлягати яким-небудь непотрібним затримкам або обмеженням, мають бути звільнені від мит і від усіх транзитних та інших зборів, встановлених відносно транзиту, за винятком зборів за перевезення товарів або зборів, за розміром аналогічних адміністративним витратам, викликаним транзитом, або вартості наданих послуг;—РНС надається стосовно всіх зборів, правил та формальностей, пов´язаних із транзитом;—сторона, територією якої здійснюються транзитні перевезення, має право вимагати їх здійснення через відповідну вхідну митницю.

Принцип транспарентності або принцип гласності зовнішньоторговельного законодавства регламентований і розроблений в рамках ГАТТ (ст. V). Виконання цієї норми дозволяє планувати зовнішньоторговельні операції з урахуванням усіляких перешкод, які можуть з´явитись у майбутньому у зв´язку зі зміною зовнішньоторговельного законодавства.Принцип транспарентності — забезпечення прозорості системи регулювання зовнішньої торгівлі. У широкому сенсі це означає доступність інформації про заходи з регулювання, їх ясність та однозначність і стосується як самих заходів, так і правил їх застосування.

Поняття зовнішньоторговельного законодавства включає в себе: закони, правила, судові рішення та адміністративні розпорядження загального характеру відносно кваліфікації чи оцінки товарів для митних цілей або ставок податків, мит чи інших зборів, або вимог, обмежень чи заборон імпорту або експорту, переказу платежів за них, або розподіл, транспортування, страхування, зберігання на складах, огляд, виставлення на огляд, обробку, змішування або інше використання, які впливають на їх продаж; міждержавні та міжурядові угоди. Основні елементи транспарентності: —доступність інформації про заходи державного регулювання;—застосування заходів регулювання лише після публікації;—одноманітне застосування заходів регулювання;—можливість оскарження дій влад.

Принцип нотифікації — інформування про систему регулювання зацікавленими сторонами у рамках багатосторонніх угод, яке здійснюється, як правило, шляхом офіційного повідомлення органів, що здійснюють контроль за застосуванням багатосторонніх угод.Нотифікація передбачає інформування про:—систему та правила використання тих чи інших заходів;—випадки застосування заходів регулювання певної категорії;—випадки застосування заходів регулювання, які суперечать або повністю не відповідають принципам використання заходів даної категорії та застосовуються у вигляді винятку або у рамках особливих узгоджень;—зміни у системі регулювання.Практика нотифікації дозволяє заздалегідь виявити заходи регулювання, які можуть стати потенційними джерелами завдання шкоди іншій стороні або виникнення торгових конфліктів, а також отримати інформацію про заходи, які у силу своєї природи мають дефіцит транспарентності (тобто застосовуються у неявному вигляді), наприклад деякі види субсидій.

Дата добавления: 2014-01-04