Пізні національні релігії

Пізні національні (етнодержавні) релігії. Сформувалися вони на основі ранніх національних релігій у процесі становлення національних держав, засвідчивши якісно новий етап розвитку суспільства.

Пізні національні (етнодержавні) релігії – етнорелігійні комплекси, які сформувалися в лоні певного народу, діють у межах конкретної держави, тобто серед державних народів.

До цієї релігійної форми належать:

1. індуїзм, сикхізм, джайнізм (Індія);

2. конфуціанство, даосизм (Китай);

3. синтоїзм (Японія);

4. іудаїзм (релігія євреїв у багатьох країнах світу);

5. зороастризм (Іран) та інші.

Головні риси пізніх національних релігій:

1) Широкі масштаби впливу.

2) Довга живучість.

3) Єдність політеїзму й монотеїзму.

4) Спрощення жертвопринесень.

5) Розвиненість учення про загробні відплати.

Іудаїзм. Іудаїзм постав на духовних теренах світу як перша монотеїстична релігія. Він є однією з небагатьох національних релігій давнього світу, що збереглися дотепер. Водночас його вчення є складовою частиною двох світових релігій – християнства та ісламу.Термін «іудаїзм» походить від назви єврейського племінного об’єднання Іуди, яке наприкінці XI т.. до н.е. домінувало в Ізраїльсько-іудейській державі.

Індуїзм. У лоні ведичної релігії з часом сформувалися основні засади індуїзму. За своєю суттю індуїзм постав як розвинутий пізній брахманізм. Його появу спричинили економічна та політична кризи, суспільні конфлікти, що ускладнилися в Індії протягом І тис. до н.е. Значною мірою зумовила цей процес й етнічна строкатість місцевого населення. Все це призвело до того, що брахманізм виявився консервативною, аристократичною релігією, з обмеженими можливостями самооновлення, а відповідно, і впливу на маси в нових історичних обставинах. Тому він поступився місцем новій релігії, яка більше відповідала особливостям часу, – буддизмові. У VI т.. до н.е. він охопив усю Індію. А через тисячу років буддизм почав занепадати і до XII–XIII т.. майже зник на цих теренах. Тепер лише кожен сотий мешканець Індії вважає себе буддистом.

Конфуціанство сформувалося на рубежі VI–V т.. до н.е. як філософське вчення, в якому домінував соціально-моральний аспект. З часом воно розвинулося в одну з найвпливовіших у Китаї (поряд із буддизмом і даосизмом) релігійно-філософських систем, серцевиною якої є ідеал досконалої людини, передумови і засади соціального порядку.

Особливості розвитку конфуціанства. Запропонував та обґрунтував його великий китайський мислитель Конфуцій.

Даосизм. Даосизм як одна з провідних релігійно-філософських течій Китаю виник приблизно одночасно з конфуціанством (VII т.. до н.е.), а як цілісна релігійно-філософська система склався в IV–III т.. до н.е. Засновником його вважають давньокитайського філософа Лао-цзи («Стара дитина»), хоч багато синологів (китаєзнавців) сумніваються, що така особа існувала насправді. За легендою, мати носила його кілька десятків років, народивши старим. «Цзи», щоправда, означає і «філософ».

Синтоїзм. Національна релігія японців – синтоїзм – є широким комплексом уявлень, ритуалів, звичаїв, традицій, вірувань. Прихильники синтоїзму поклоняються багатьом богам і духам (камі), які, за уявленнями, оживлюють природу, здатні перетворитися на будь-який предмет. Їх уявляли тваринами, рослинами, камінням, явищами природи і навіть людьми.

Лекція 3. Християнство

1. Виникнення та еволюція християнства.

2. Православне віровчення і культ.

3. Католицизм.

4. Особливості віровчення і культової практики протестантизму.

1. Християнство — найпоширеніша світова релігія, що налічує у своїх лавах понад

2 млрд. людей (мінімальні дані — 1,4-1,5 млрд.). Воно сформувалося на початку І ст. н.е. у Палестині — історичній об­ласті у Західній Азії, на території якої розташовуються сучасні держа­ви Ізраїль, Ліван, Сирія і Йорданія.

До IV ст. відбувався процес організаційного оформлення й уніфікації християнства. Він перебігав у боротьбі різних точок зору, багато з яких були оголошені єресями (аріанство, несторіанство тощо), себто такими, що заперечують догмати та/або організаційні форми панівної Церкви.

Завершується цей процес після проведення Всесвітніх соборів (пер­ший відбувся 325 р., останній — 1054 р.), тобто зборів представників усіх християнських Церков. Найвідоміші — сім перших Всесвітніх собо­рів, що відбулися у IV—VIII ст. їх рішення визнають усі християни. Саме на них було ухвалено Символ віри, затверджено сім основних таїнств, пізніше — склад книг Нового Заповіту і Біблії загалом.

У цей період найвпливовішими були п'ять центрів християнства. Навко­ло них формувалися найшановніші й понині православні Церкви:

— Єрусалимська;

— Антіохійська;

— Александрійська;

— Константинопольська; а також

— Римсько-Католицька Церква.

У цей же часу східній частині Римської імперії — Візантії — остаточно склалася самостійна церковна організація, яка у 1054 р. розірвала і без того недуже міцні зв'язки із західною християнською Церквою. Сталося це шляхом накладення взаємної анафеми (відлучення від Церкви) з боку Папи Римського та патріарха Константинопольського, формально знятої тільки у 1965 р. Ця подія дістала назву Великого Розколу (Схизми).

Так виникли дві основні течії у християнстві — католицизм і православ'я. Католики і православні різняться між собою віровченням, культом, богослужінням і формами релігійної організації.

Римсько-Католицька Церква (РКЦ) нараховує у своїх лавах понад половину всіх християн. Вона являє собою централі­зовану організацію на чолі з Папою Римським. Набула широкого поширення у країнах Західної Європи, Північної та Південної Америки, частково в Африці. У союзі (унії) з РКЦ функціонують іще більш як 10 Церков, що виз­нають авторитет Папи Римського, але зберігають національні відмінності у внутрішньо-церковному житті. Найчисленніша за кількістю послідовни­ків — Українська Греко-Католицька Церква (понад 6 млн. осіб).

Православ'я набуло поширення головним чином у країнах Східної Єв­ропи. Загалом існує 15 автокефальних (самостійних) православних Церков. Найбільшим авторитетом традиційно користується Константинопольський патріархат. Однак найчисленніша — Російська Православна Церква (до 80 млн. вірян). Православ'я об'єднує 10—15% всіх християн.

У XVI—XVII ст. у процесі Реформації — релігійного, соціокультурного, і громадсько-політичного руху за «виправлення» Римсько-Католйцької Цер­кви у дусі первинних євангельських ідеалів — виникло третє відгалуження християнства: протестантизм. Протестантизм ґрунтується на принципі «спасіння тільки вірою», відкидає посередницьку роль Церкви у спілкуванні між людиною та Богом і додержуй автономії окремих релігійних громад.

У протестантизмі нараховується до 25 тис. різних організацій. Серед них виділяють такі сучасні впливові напрями:

• баптизм;

• адвентизм;

• методизм;

• п'ятдесятництво тощо.

В Україні представлені три відгалуження християнства, але половина всіх релігійних громад у країні належить до православ'я. Організаційно православні громади поділені між трьома Православними Церквами:

• Українська Православна Церква Московського патріархату;

• Українська Православна Церква Київського патріархату;

• Українська Автокефальна Православна Церква.

Дата добавления: 2014-01-04