Зв’язок психології вищої школи з іншими галузями психологічних знань

Психологія вищої школи як галузь психологічних знань має тісні зв’язки з іншими галузями науки психології:

- зв’язок із педагогічною психологією визначається розв’язанням завдань управління навчанням студентів, забезпечення умов ефективного їх учіння, розробки принципів організації виховання студентської молоді;

- зв’язок із віковою психологією забезпечується загальним принципом аналізу студентського віку як пізньої юності або ранньої дорослості;

- соціальна психологія дає загальні орієнтири для аналізу студентської групи, визначення етапів її розвитку, забезпечення умов ефективності педагогічного спілкування і взаємин викладачів зі студентами.

На принципах діяльнісного підходу, який розроблено О.М. Леонтьєвим у загальній психології, аналізується як діяльність студентів – учіння, так і науково-педагогічна діяльність викладача.

Є зв’язок також з іншими галузями психології: психодіагностика, психологія наукової творчості, психологія праці та ін., які набули статусу самостійних галузей психологічної науки.

Останнім часом інтенсивно розвивається акмеологія – галузь психологічної науки, яка вивчає феноменологію, закономірності та механізми розвитку людини на щаблі зрілості, зокрема досягнення нею високого рівня професійної майстерності; педагогічний менеджмент – спеціальний напрямок теорії менеджменту, який досліджує управління закладом освіти, роботою з класом, академічною групою (аудиторією).

Тісний міждисциплінарний зв’язок психології вищої школи з педагогікою вищої школи. Так, наприклад, розв’язуючи власне педагогічну (дидактичну) проблему методів навчання у ВНЗ, дослідник за допомогою психологічних методів вивчає пізнавальну діяльність студентів, ефективність якої зі свого боку залежить від психолого-педагогічного обґрунтування методів викладання. К.Д. Ушинський зазначав, що психологія є однією з найбільш необхідних дисциплін для педагога, бо він у процесі виховання постійно перебуває в колі психологічних явищ, які притаманні вихованцю.

До речі, Л.С. Виготський підкреслював, що педагогічна психологія повинна виступати не лише в ролі консультанта і порадника для педагогіки. Її завдання полягають у психологічному обґрунтуванні навчання і виховання людей на основі спеціальних психологічних досліджень, проведених у процесі навчально-виховної діяльності особистості та спрямованих на розв’язання педагогічних проблем.

Хоча психологія вищої школи зв’язана з іншими галузями психології, однак це не позбавляє її свого предмета дослідження – закономірності особистісного зростання студента як майбутнього фахівця та професійної самореалізації викладача як суб’єкта науково-педагогічної діяльності.

Лекція7. Організація виховної роботи у вищому навчальному закладі

План:

1. Сучасні вимоги до особистості фахівця з вищою освітою та завдання виховання студентів.

2. Мета і завдання виховання у вищому навчальному закладі.

3. Основні напрями виховання студентів у процесі навчання та позанавчальній діяльності. Шляхи і методи самовиховання.

4. Виховна робота в академічній групі.

Основні поняття теми: виховання, позааудиторна робота, самовиховання, самовмовляння, самонавіювання, самопідбадьорення, самонаказ, самопереконання, самозаохочення, самопримус.

1. Сучасні вимоги до особистості фахівця з вищою освітою та завдання виховання студентів

Проблема виховання майбутніх фахівців із вищою освітою набуває особливої актуальності.

Завдання виховання у вищому навчальному закладі реалізуються у процесі навчання і в цілеспрямованому впливі на студентів у позанавчальний час, тобто в процесі виховання.

Процес виховання – система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Специфіка цього процесу полягає насамперед у тому, що він є безперервним, тривалим у часі, оскільки людина виховується впродовж усього життя. Будучи спрямованим на формування всебічно розвиненої особистості, він передбачає використання різноманітних форм, методів, прийомів і засобів виховання, постійного виявлення результатів виховних впливів, корекції змісту і методики.

Майбутній фахівець із вищою освітою повинен опанувати як систему професійних знань, умінь і навичок, так і набути високу культуру, стати представником передової частини суспільства – еліти. Він повинен бути інтелігентом, тобто не тільки “знаючим, розуміючим”, але й з високою культурою поведінки.

Реалізувати це завдання можливо лише за умови єдності трьох складових освіти – навчання, розвитку і виховання. Проте є деяка різниця в ролі навчання і виховання в становленні особистості фахівця:

1. Навчання діє на індивідуально-виконавчий зміст діяльності, формує знання, уміння і навички. Виховання ж формує ставлення, смисли діяльності. Якщо ж навчання не спирається на смисли діяльності, які повинні бути сформовані вихованням, то воно малоефективне в становленні особистості.

2. Для навчання певним чином притаманні примуси.

У діяльності викладача навчання і виховання нероздільні (Г.С. Костюк). Тому навчання, освіта – це основний, хоч і не єдиний шлях виховання. Виникає питання: як поєднати навчання і виховання в цілісному процесі становлення особистості фахівця?

Завдання виховання завжди включає в себе організацію спеціальної провідної діяльності, яка слугує виховній меті. У студентському віці - це навчально-професійна діяльність, яка включає в себе взаємодію трьох взаємопов’язаних блоків:

1. Операційно-дійовий блок – це система цілей, дій і операцій, які

формують професійні знання, уміння і навички.

2. Блок потреб, мотивів і інтересів – це двигун діяльності, спонукальна сила, яка надає діяльності енергії.

3. Блок міжособистісного та ділового педагогічного спілкування викладача і студентів.

Зміни, що відбуваються в одному з блоків, викликають зміни в інших. Вони можуть бути конструктивними або деструктивними.

Навчально-професійна діяльність – нова для студентів. Щоб вона виконувала провідну роль і у вихованні особистості, потрібно знайти предмет, який би відповідав особистісним потребам, або треба виховувати нові потреби, які здатні породжувати мотиви майбутньої професійної діяльності.

Виховання в широкому значенні слова – сукупність впливів, що забезпечують передачу соціокультурного досвіду – моральних норм і цінностей. На сучасному етапі вищої освіти виховання, у широкому розумінні, розглядається у двох аспектах: виховання творчої особистості майбутнього фахівця (педагога, медика, інженера та ін.) і виховання високоморальної особистості.

У процесі виховання повинні узгоджуватися впливи організованої виховної роботи і об’єктивні умови. Від цього значною мірою залежить його ефективність.

Навчально-виховний процес у вищому навчальному закладі спрямований на дорослу людину. Тому, з погляду гуманістичної педагогіки, його основним завданням є створення умов для саморозвитку, самовираження і самореалізації особистості. Викладач має не лише передавати студентові знання і професійні уміння, а й прилучати його до певної культури, розвиток і відтворення якої передбача­ють живе спілкування. З цього приводу К. Ушинський зауважував, що тільки особистість може впливати на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна створити характер.

Згідно з національною доктриною розвитку освіти в Україні національне виховання є одним із головних пріоритетів, органічною складовою освіти. Воно спрямоване на виховання свідомого громадянина, патріота, на формування уміння жити в громадянському суспільстві, високої культури міжнаціональних взаємовідносин, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної культури.

Кінцевою метою виховання студентів вищого навчального закладу є підготовка їх до виконання сукупності ролей, необхідних для суспільного життя: громадянина (передбачає формування людини з активною громадянською позицією, почуття обов’язку і відповідальності перед суспільством); трудівника (охоплює вміння і бажання творчо працювати за фахом, створювати нові матеріальні та духовні цінності); громадського діяча (означає активну участь особистості в громадському житті); сім'янина (набуття досвіду чоловіка, батька, дружини, матері); товариша (розуміння іншої людини, вміння увійти в становище, поступитися, поділитися, допомогти).

Для цілеспрямованого формування майбутнього спеціаліста, підготовки його до означених вище функцій створюють програму виховання студентів на період їх навчання у вищому навчальному закладі.

Програма виховання – короткий виклад основних положень і цілей діяльності вищого навчального закладу щодо виховання студентів упродовж усього періоду їх навчання.

2. Мета і завдання виховання у вищому навчальному закладі

Особлива увага у вищих навчальних закладах приділяється організації виховної роботи. Національна система виховання є умовою цілісного формування особистості, тому навчання у вищій школі повинно мати не лише освітню орієнтацію, а й обов’язкову виховну спрямованість. У вищому закладі освіти виховання має здійснюватися з урахуванням фізичної, психічної зрілості особистості, а також її інтелектуального та духовного розвитку. Крім того особливе місце в організації виховного процесу вищої школи відводиться розв’язанню завдань професійного виховання, метою якого є формування у студентів та курсантів поваги до обраної спеціальності. Вищі навчальні заклади мають здійснювати підготовку інтелектуального генофонду нації, виховання духовної еліти, що може бути досягнуто через:

- виховання майбутніх спеціалістів авторитетними, високоосвіченими фахівцями;

- створення необхідних умов для вільного розвитку особистості студента, його мислення та загальної культури, шляхом залучення до різних видів творчої діяльності;

- збагачення естетичного досвіду шляхом участі у відродженні культурних традицій міста, регіону, вищого навчального закладу;

- пропаганди здорового способу життя, запобігання вживанню алкоголю, наркотиків.

Результативність виховного процесу залежить від певних педагогічних умов, серед яких особливо значущими є співвідношення позиції особистості і системи педагогічних впливів.

Структурним елементами процесу виховання є: мета, зміст, форми, методи і засоби виховання, його результат.

Інфраструктура організації виховної роботи у вищому навчальному закладі наступна:

1. Вчена рада ВНЗ. Її прерогативою є аналітико-прогностична та координуюча функції. Тобто, це координація діяльності суб’єктів управління виховною системою, та визначення завдань розвитку системи виховної роботи у ВНЗ.

2. Ректорат ВНЗ. Його функціями є планування і організація, адміністративно-фінансова та контрольно-оцінююча. Це передбачає планування і організацію виховної роботи, підготовку документів директивного та нормативного характеру з питань виховання студентської молоді, контроль за станом виховного процесу у ВНЗ, узгодження виховної діяльності із структурними підрозділами міської влади з питань сфери дозвілля студентів у місті, матеріально-технічне оснащення системи виховної роботи, і т.д.

3. Деканати. До їх функцій належать: організаційна, методична, інформаційно-координуюча. Це передбачає планування та організацію різних видів діяльності студентів, проведення поза аудиторних заходів та заходів з батьками, регулярний розгляд стану виховної роботи на курсах та на факультеті, організація та проведення конкурсів, розробка системи заохочення студентів.

4. Бібліотека навчального закладу. Виховна робота через організацію книжково-ілюстративних виставок, інформування студентів про нові надходження до виставок, проведення читацьких конференцій, надання допомоги деканатам та кафедрам у проведенні тематичних вечорів.

5. Студентська рада.

3. Основні напрями виховання студентів у процесі навчання та позанавчальній діяльності. Шляхи і методи самовиховання

Специфіка виховного процесу у вищих педагогічних закладах полягає в тому, що він включає в себе формування педагогічної спрямованості майбутніх педагогів і основ професійної етики.

При організації виховного процесу важливо пам’ятати про умо­ви його результативності, а саме:

- формування морального обличчя особистості відбувається на основі діяльності людини і її спілкування із оточуючими;

- співвіднесення зовнішніх впливів з індивідуальними особли­востями особистості;

- знання джерел і рушійних сил її самовизначення.

Структурними елементами процесу виховання є: мета, зміст, форми, методи і засоби виховання, його результат.

Основні напрями виховання реалізуються у навчальних закладах в процесі навчання та поза аудиторній діяльності студента.

Поза аудиторна виховна робота у вищому навчальному закладі проводиться на основі студентського самоврядування, активності і самостійності студентів за умови керівної ролі студентського активу і педагогічної взаємодії викладачів. Поза аудиторна виховна робота дозволяє надати процесу набуття професії особистісного забарвлення. Вона містить форми, які забезпечують вдосконалення загальної педагогічної підготовки студентів. Основними напрямами професіоналізації поза аудиторної виховної роботи можна вважати:

- врахування специфіки факультету при організації і проведенні виховної роботи із студентами;

- широке використання форм, що відображають специфіку професійної діяльності майбутніх фахівців.

Основними напрямами виховної роботи у ВНЗ є:

1. Формування наукового світогляду;

2. Громадянське та патріотичне виховання;

3. Правове виховання;

4. Моральне виховання;

5. Художньо-естетичне виховання;

6. Трудове та фізичне виховання;

7. Екологічне виховання;

8. Професійно-педагогічне виховання.

Основними засобами і формами реалізації цих напрямів роботи у вищих навчальних закладах є: диспути, вечори, читацькі конференції, бесіди, свята, лекції, зустрічі.

Поза аудиторна робота студентів – це процес в якому домінує елемент самореалізації. Розвитку творчості студентів сприяють різні форми такої роботи. Серед форм поза аудиторної виховної роботи можуть бути: педагогічний театр, педагогічні гуртки, бесіди за круглим столом, конкурси, олімпіади, вечори, тематичні конференції.

Важливе значення у ВНЗ має стимулювання самовиховання студентів та курсантів. Виділяють такі методи самовиховання: самовмовляння, самонавіювання, самопідбадьорення, самонаказ, самопереконання, самозаохочення, самопримус.

Дата добавления: 2014-01-04