Співвідношення кримінології з ін юр науками

№2

Лекція 14.11.12

№1

Механізм злочинної поведінки – це звязок та взаємодія зовнішніх факторів обєктивної дійсності та внутрішніх психічних процесів і станів особи, що детермінують рішення вчинити злочин, зкеровують та контролюють його виконання (Кудрявцев В.Н.)

Стр-ра механізму злочинної поведінки (Кудрявцев В.Н.):

1) мотивація

2) прийняття рішення вчинити злочин (окермі вчені приєднують сюди і планування злочину – питання необхідно вирішувати залежно від виду злочину і механізму його вчинення)

3) виконання рішення

4) посткримінальна поведінка

Стр-ра механізму злочинної поведінки (Заклюк А. П.):

1) формування криміногенної мотивації та орієнтації

2) опридмечування мотиву злочинного прояву через намір та рішення вчинити злочин

3) реалізація злочинного наміру та настання суспільно-небезпечних наслідків

NB! такий підхід до визначення стр-ри механізму злочинної поведінки викликає ряд моментів, які необхідно уточнити:

1. Враховуючи поняття мотивації, яке дається автором підходу, важливо визначитись чи може “процес формування мотиву” формуватись.

2. чи формується криміногення орієнтація особи безпосередньо в процесі формування мотиву та мети поведінки;

3. чи обумовлює така стр-ра механізм необережного прояву.

Види механізму злочинної поведінки:

1) В залежності від наявності чи відсутності ланки мотивації, тривалості і ступеню усвідомлення мотивації, розрізняють механізм:

- умисної продуманої поведінки

- умисної ситуативної поведінки

- умисної афектованої поведінки

- необережної злочинної поведінки

Кожному виду злочинної поведінки притаманні дії відповідного типу:

- вольові

- імпульсивні

- рефлекторні;

- інстинктивні.

Рефлекторні та інстинктивні – не потребують мотивації, усвідомлення мети та регуляції поведінки, а вчинюється автоматично, вибір варіанта поведінки доведений до рівня стереотипу неусвідомленої звички.

Для умисних продуманих злочинів характерно усвідомлення хар-ру діяння та наслідкі, чітке формування мети, домінування певного мотиву.

До ситуаційних умисних злочинів хар-на напівсиідома згорнута ситуація, коли мета виникає миттєво, прийняття та реалізація рішення є спонтанним.

Змістовна хар-ка окремих ланок механізму злочинної поведінки.

(Кудрявцев) мотивація – процес виникнення, формування, розвитку зміни мотивів.

Мотивація (Даньшин І.М.) – сук-ть або сис-ма психологічних детермінант, що виконують роль внутрішньої причини злочину.

Мотивація (Кузнєцова Н.Ф.) – психічне явище, що хар-зує особу та являє собою сук-ть мотивів у їх розвитку взаємодії та реалізації.

Мотив – спонукання(бажання) реалізувати певні потреби або задовольнити певний інтерес або підтвердити певну психологічну установку.

Мотиви породжуються певними внутр і зовн факторами, які називаються мотивоутворюючими. До них відносять:

- потреби

- інтереси

- почуття або емоції

- ціннісні орієнтації

Потреби скл. основу формування соціальної установки та спрямованості особи, формуються у процесі соціалізації особи під впливом різних обєктивних факторів: соц-економічного, соц-культурного та соц-психологічного змісту, з трансформацією через свідомість особи. А також з урахуванням біологічних особливостей особи.

Потреби поділяються на біологічні та соціальні.

За соц значимістю потреби поділ на нормальні, деформовані і збочені.

Серед мотивів, що формуються на основі потреб – корисливі, хуліганські, сексуальні, прагнення набути авторитету, прагнення до влади, самоствердження тощо.

Інтерес – специфічне ставлення особи до обєкта через його значимість та емоційну привабливість.

Мотив злочину формується як правило на основі особистих інтересів, що не співпадають або суперечать суспільним інтересам і в результаті чого особи стоїть перед вибором бажаної та обовязкової поведінки. Внаслідок конфлікту інтересів виникають певні мотиваційні спонукання до певних дій: корисливих, хуліганських, службових тощо.

Почуття, емоції – не є ел-ом злочинної поведінки безпосередньо. Щоб стати таким ел-ом вони повинні усвідомлюватись особою в якості мотивів поведінки. Серед мотивів, що формуються на основі почуттів – помста, ревнощі, гнів, агресивність, образа, злість, заздрощі тощо.

Ціннісні орієнтації та установки особи – соціально обумовлена сис-ма ставлень особи до явищ та подій соціального середовища. Вони є складовими загальної соц спрямованості особи і саме в цьому аспекті впливає на формування криміногенних властивостей особи вцілому. Окремі ціннісні орієнтації та установки особи лежать в основі поведінки особи і безпосередньо визначають хар-ер мотивації такої поведінки (фанатизм, екстремізм, шевінізм, релігійний фанатизм тощо).

Класифікація мотивів:

1. За сферою формування: суспільні та особисті

2. За змістом формування: політичні, корисливі, насильницько-егоїстичні, легковажно-безвідповідальні, лякливо-малодушні тощо.

3. За змістом мотивів умисних злочинів виділяють такі спонукання:

- корисливі;

- зневажливе ставлення до норм суспільства;

- вороже ставлення до суспільства та людей через заздрість, особисті невдачі;

- збочені потреби в самореалізації

- агресивність, фанатизм тощо.

4. За змістом мотивів необережних злочинів виділяють такі спонукання:

- знавежливо-легковажне ставлення до обовязків і правил поведінки;

- завищена самооцінка;

- прагнення уникнути несприятливих наслідків у випадках невиконання обовязків.

При аналізі необхідно відрізняти мотив та мету.

Мета – спроектований усвідомлений бажаний рез-ат, а мотив - внітрішній стрижень діяння, спрямовуючи його на досягнення мети. Н-ад: мета – позбвлення життя; мотив – ревнощі або помста.

Другою ланкою є прийняття рішення вчинити злочин, в межах даного процесу здійснюється остаточний вибір варіанта поведінки, прогнозування наслідків реалізації мотиву та мети, планування поведінки з урахуванням ситуації, власних можливостей та інших обставин, вибір засобів.

Стр-ра процесу прийняття рішення про злочинну поведінку:

1) Підготовчий етап – переробка інф-ції, розробка варіантів поведінки, врахування ситуації та інших умов, оцінка варіантів поведінки.

2) Основний етап – вибір остаточного варіанта поведінки; вибір окремих елементів поведінки (місце, спосіб, час тощо); підшукання обгрунтування та виправдання обраного варианту поведінки.

3) Контрольний етап – оцінка рішення у процесі підготовки до злочину, корекція рішення, відмова, зміна, додаткове рішення, нове рішення.

В окремих випадках процес прийняття рішення має згорнутий хар-ер, при цьому особа відразу діє у відповідності з виникшою установкою без обдумування та оцінок – така поведінка хар-на для неповнолітніх, імпульсивних людей, при вчиненні злочину у стані спяніння, у складних ситуаціях, що вимагають швидкого реагування.

Третьою ланкою є механізм злочинної поведінки – на цьому етапі найбільше проявляється звязок кримінологічних хар-ик злочину з кримінально-правовими.

Четвертою ланкою є посткримінальна поведінка – злочинець аналізує свою поведінку, оцінює наслідки, порівнює досягнуте з бажаним чи плановим, здійснює заходи психологічної та фактичної безпеки. На цьому етапі особи співставляє мотивацію та своє ставлення до вже вчиненого суспільною думкою про такі види поведінки, оцінює можливість прийняття рішення про явку з повинною тощо.

№3 самостійноджужа віктимна поведінка злчинн

Аргументи за:

- користується понятійним апаратом кр-пр наук

- кримінологи переважно юристи

- нерозривно повязана з правом

- є обслуговуючою для КП наукою, оскільки КП саме не спроможне вирішити своїми засобами питань розроблення сис-ми заходів протидії злочинності.

- рез-ом кримінологічних досліджень є вдосконалення зак-ва

Аргументи "проти":

- Кримінологія не вивчає конкретні правові норми

- не має нормативно пр урегульованості як більшість пр наук

- кримінологія вивчає цілий ряд проблем, що не є юридичними і застосовує при цьому не пр засоби пізнання - це питання причин та умов злочинності, її соц природи, формування особи злочинця та його ролі у механізмі вчинення злочину, формування сис-ми заг-соц заходів профілактики злочинності, віктимілогічні проблеми тощо.

Дата добавления: 2014-01-04