Види організацій

На сьогодні існує досить велика різноманітність організацій, проте при усьому різноманітті їх можна класифікувати за низкою найбільш загальних ознак, а саме:

· походження;

· зумовленість зв’язків між елементами;

· організаційно-правова форма;

· форма власності;

· цільове призначення;

· широта виробничого профілю;

· характер поєднання науки і виробництва;

· отримання прибутку.

За ознакою походження виокремлюють природні і неприродні організації.

Природні організації виникають самостійно, спонтанно і не мають спеціально встановлених цілей кимось із зовні, тому їх діяльність спрямована на вирішення внутрішніх проблем (клуб за інтересами тощо). Основними характеристиками таких організацій є самостійність, адаптивність і стійкість, структура та влада досить розмиті, розподіл ресурсів націлений на внутрішні проблеми.

Неприродні організації створюються згідно певного плану, характеризуються спрямованістю на досягнення встановлених цілей. Цілі визначають структуру організації, що включає, зазвичай, тільки необхідні елементи (підрозділи, посади, робочі місця), витрачання ресурсів здійснюється заради їх досягнення. Встановлення мети і створення структури призводить до того, що на практиці такі організації недостатньо гнучкі та адаптивні.

Діяльність неприродних організацій узаконюється соціальною системою більш високого рівня, наприклад, державою, загальними зборами засновників, що надає їм офіційного статусу, тому вони функціонують у рамках нормативно-правового простору.

До характеристик неприродних організацій належать:

· раціональний розподіл праці;

· спеціалізація (розподіл завдань між виконавцями);

· ієрархічність, де посадові функції виступають як повноваження;

· безособовість;

· наявність механізмів, за допомогою яких цілеспрямовано регулюється діяльність за аналогією з управлінням технічними системами.

Усе це надає неприродній організації стабільності, стійкості і прогнозованості.

Зважаючи на зумовленість зв’язків між елементами, класифікують формальну і неформальну організацію.

Формальна організація має право юридичної особи, цілі її діяльності закріплені у засновницьких документах, а взаємодія усередині організації здійснюється за допомогою формальних зв’язків, які регламентують права і відповідальність кожного члена організації на основі нормативних актів, положень та інструкцій.

Завдання формальної організації полягає у підвищенні ефективності діяльності її учасників за рахунок різноманітності, зведення до мінімуму ризику, планування, регламентації та координації.

До формальної організації люди належать лише як представники посад (офіційного статусу), проте вони мають свої особисті характеристики та інтереси. Отже у рамках і поряд з формальною спонтанно виникає неформальна організація як сукупність незапрограмованих контактів, заснованих на добровільному виборі партнерів і особистих стосунках.

Неформальна організація – це спонтанно виникаюча група людей, які досить регулярно взаємодіють між собою.

Неформальна організація завжди виникає у зв’язку з необхідністю компенсувати недоліки формальної. Ці організації взаємопов’язані, проте їх зв’язок є неоднозначним.

Виокремлюють два види неформальних організацій, кожен з яких відіграє специфічну роль в управлінні.

По-перше, неформальна організація виникає за допомогою об’єднання навколо особи або групи осіб, що мають лідерські якості та високий рівень професіоналізму, діяльність і цілі яких потенційно спрямовані на досягнення загального результату організації. Така неформальна організація позитивно впливає на формальну, сприяючи вирішенню завдань формальної організації способами, відмінними від офіційно прийнятих.

По-друге, існує психологічна неформальна організація, лише умовно пов’язана з відповідною формальною. У рамках такої неформальної організації люди задовольняють свої потреби або переслідують специфічні цілі, що суперечать загальній організаційній спрямованості (наприклад, групи, що створюють напруженість і конфліктність у формальній організації з метою отримання певних вигод, або саботаж стосовно керівництва). Взагалі така неформальна організація має негативну, й під час, руйнівну спрямованість відносно формальної організації.

Одним з головних завдань керівника є уміння визначати характер неформальної організації та, використовуючи її позитивний потенціал, спрямовувати діяльність керованої ним організації у напрямі підвищення ефективності функціонування.

Зазвичай, жодна організація не може бути лише формальною або лише неформальною. Залежно від ситуації частка формальних і неформальних елементів постійно змінюється.

На сьогодні організації нашої держави можуть мати форму приватного підприємства, господарського суспільства, унітарного підприємства відповідно до організаційно-правової форми, заснованої Господарським кодексом України.

Приватним підприємством є підприємство, що діє на основі приватної власності одного або декількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та з використанням їх праці або найманої праці.

Існують різні види приватного підприємства: сільське (фермерське) господарство, орендне підприємство, підприємство з іноземними інвестиціями, іноземне підприємство.

Унітарні організації зазвичай мають статус первинних стосовно своїх членів. Первинність означає те, що організація для людей, об’єднаних нею, виступає деякою зовнішньою даністю, що виникла та існує незалежно від них.

Вступаючи до організації, люди визнають її абсолютну пріоритетність, верховенство, неможливість впливати на вирішення принципових питань; підкоряються її вимогам; діють відповідно до встановлюваних нею правил.

У 8 главі Господарського кодексу України обґрунтовані поняття державного і комунального унітарного підприємства. Їх відмінною рисою є те, що вони створюються на основі рішення вищестоящої інстанції. Державне унітарне підприємство має низку різновидностей: державне комерційне підприємство і казенне підприємство (Господарський кодекс України, глава 8, ст. 73, ст. 74, ст. 76).

З метою підвищення ефективності виробничо-господарської діяльності організації мають право об’єднуватися.

Об’єднання підприємств є господарською організацією, створеною у складі двох або більшої кількості підприємств, з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних і соціальних завдань.

Господарські об’єднання створюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, холдинги і промислово-фінансові групи.

Асоціація − договірне об’єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, які об’єдналися, шляхом централізації однієї або декількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об’єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення господарських потреб учасників асоціації. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств − учасників асоціації.

Корпорація є договірним союзом, створеним на основі об’єднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, які інтегрували, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум – це тимчасове статутне об’єднання підприємств для досягнення їх учасниками спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує засоби, наділені учасниками, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідних програм, а також засоби, які надходять з інших джерел, у порядку, визначеному статутом.

Концерн − це статутне об’єднання підприємств та інших організацій на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об’єднання з централізацією функції науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності.

Промислово-фінансова група є об’єднанням, створеним рішенням Кабінету Міністрів України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми відповідно до міжнародних договорів України, а також з метою виробництва кінцевої продукції.

До складу промислово-фінансової групи належать промислові підприємства, наукові і проектні організації, фінансові та інші організації. У складі промислово-фінансової групи визначається головне підприємство, що має виняткове право діяти від імені промислово-фінансової групи як учасника господарських відносин. Промислово-фінансова група не є юридичною особою і не підлягає державній реєстрації як суб’єкт господарювання.

Холдингова компанія − суб’єкт господарювання, який володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства (підприємств). Між холдинговою компанією та її дочірніми підприємствами встановлюються відносини контролю. Дочірні підприємства у рамках холдингу взаємодіють на основі внутрішньохолдингових цін, проте мають право виходити самостійно на ринок і реалізовувати продукцію за ринковими цінами, що склалися.

Дата добавления: 2014-01-04