Фізіологія ВНД. Типи ВНД

Анатомо-фізіологічна характеристика опорно-рухового апарату людини. Пояси та вільні верхні та нижні кінцівки.

Скелет людини, хоч і подібний до скелету тварин, має певні особливості, що зв’язано з прямоходінням та трудовою діяльністю. Скелет верхніх і нижніх кінцівок, скелет голови – череп.

скелет вільної верхньої кінцівки утворюють плечова кістка, дві кістки передпліччя – ліктьова і променева та кістки кисті. Кисть утворена кістками зап’ястка, п’ястка та фалангами пальців. Зап’ясток складається з двох рядів дрібних кісток, які сполучаються між собою, з передпліччям і кісками п’ястка (до складу зап’ястка входить вісім кісток). П’ять п’ясткових кісток входить до складу кисті. Фаланги утворюють скелет пальців. Перший, або великий палець має дві фаланги, решта пальців – по три.

До складу тазового поясу входять дві тазові кістки, які спереду сполучені одна з одною, а ззаду утворюють з крижовим відділом хребта малорухомий суглоб. У дітей тазова кістка складається з трьох кісток (клубової, сідничної і лобкової), відокремлених одна від одної хрящами. Тільки після 16 років вони зростаються в одну. На місці їхнього зростання є вертлюжна суглобова западина, куди входить головка стегнової кістки. У зв’язку з вертикальним положенням тіла людини таз у неї ширший і масивніший, ніж у тварин. Він має вигляд чаші і підтримує внутрішні органи черевної порожнини. Таз жінки ширший і коротший, ніж у чоловіка. Це зумовлено значенням таза жінки як родового каналу.

До кісток вільної нижньої кінцівки належить стегнова кістка, надколінна чашка, великогомілкова, малогомілкова кістки стопи. Великогомілкова і малогомілкова кістки утворюють гомілку. Стопу утворюють кістки перед плесна, плесна і фаланги пальців. Перед плесно має 7 кісток, з яких найбільшими є п’яткова і таранна. Плесно складається з 5 довгих кісток. Фаланги утворюють скелет пальців, їх кількість така сама, як і в руці. Стопа як єдине ціле виконує опорну функцію при стоянні і ходінні. Сполучаючись між собою, кістки стопи утворюють склепіння, яке випуклою частиною звернене в гору. Така будова зв’язана з вертикальним положенням тіла людини, із збільшенням навантаження на стопу при прямоходінні. Склепінчаста стопа значно пом’якшує поштовхи під час ходіння.

Вища нервова діяльність — сукупність рефлексів, які забезпечують різноманітні (найбільш досконалі) форми взаємозв'язку тварин і людини з навколишнім середовищем і здійснюються за участю вищих відділів ЦНС (кори великого мозку, підкірки). Основу вищої нервової діяльності становлять умовні рефлекси, що утворюються на основі безумовних рефлексів. Вища нервова діяльність забезпечується двома основними нервовими процесами — збудження і гальмування. Під час дії умовних і безумовних подразників ці процеси виникають у корі мозку, де вони можуть поширюватися або концентруватися в обмеженій ділянці. Формування і характер вищої нервової діяльності різних тварин і людини залежать від типу їхньої нервової системи. Вища нервова діяльність забезпечує найглибше і найдосконаліше пристосування організму до умов існування. В основі пристосувань лежить здатність кори головного мозку швидко утворювати нові рефлекси і гальмувати старі у відповідь на зміни в середовищі.

У тварин вища нервова діяльність виявляється на основі першої сигнальної системи. Вища нервова діяльність людини сформувалась у процесі праці та соціальних відносин, тому вони виявляються на основі не лише першої, а й другої сигнальних систем. Це забезпечує можливість абстракцій та узагальнень. Останні становлять основу нашого мислення і свідомості.

У процесі суспільного існування, використання знарядь праці, мови у людини з'явилась соціальна поведінка, в якій біологічна поведінка втратила провідне значення. Стали можливими інтеграція, корекція досвіду суспільства, поколінь, пізнавальної діяльності. Неоціненну роль у цьому відіграв розвиток пізнання за допомогою механізмів мислення та пам'яті. Мова сприяла вдосконаленню такої складної форми психіки, як емоції. Завдяки їм психіка людини відрізняється багатством і різноманітністю. Вищою формою психічної діяльності людини є свідомість.

Видатними фізіологами І. М. Сєченовим та І. П. Павловим було вперше доведено, що вища нервова діяльність здійснюється шляхом рефлексів.

Безумовні і умовні рефлекси. В основі регуляції різноманітної діяльності організму е функції нервової та ендокринної систем. Функції нервової системи виявляються в рефлексах. Рефлекс — реакція організму на будьяке подразнення, що здійснюється за участю нервової системи. Рефлекс е основною формою діяльності нервової системи організму і в перекладі з латинської означає "відбиття". Звичайно, рефлекс — не механічне відбиття, а вища форма біологічного відбиття із складними процесами обробки інформації — аналізу й синтезу.

Найпростіші приклади рефлексів відомі кожному з повсякденного життя. Приймання їжі — це харчовий рефлекс. Кліпання повіками — рефлекс мигання. Вдих і видих — дихальний рефлекс. Зміна величини зіниць залежно від інтенсивності освітлення, зміна або підтримання рівня тиску крові, посилення чи послаблення перистальтики кишок, тонусу м'язів (ходіння, бігання) тощо — усе це приклади рефлексів. З цього невеликого переліку фізіологічних функцій видно, що всі види діяльності організму є рефлекторними з тією лише відмінністю, що одні функції здійснюються за допомогою простих рефлексів, а інші — складних. За допомогою рефлексів відбувається взаємодія між частинами тіла, а також організму з навколишнім середовищем. Рефлекси є однією з форм загальнобіолегічної властивості — подразливості.

Поняття "рефлекс" було введено французьким філософом і природодослідником Р. Декартом понад 300 років тому. Вчення про рефлекси розробили І. М. Сєченов та І. П. Павлов. Ідею про рефлекторний характер діяльності мозку вперше висловив І. М. Сєченов у 1863 р. у книзі "Рефлекси головного мозку". І. П. Павлов, використавши великий експериментальний матеріал, створив рефлекторну теорію і вчення про нервову діяльність. У наступні роки вчення про рефлекси розширювалось і доповнювалось учнями та послідовниками І. П. Павлова як у нашій країні, так і за кордоном.

Фізіологічними експериментами встановлено, що діяльність нервової системи, а за її допомогою і всього організму має рефлекторний характер. Комплекс ланок нервової системи, який здійснює сприймання (надходження), обробку й передавання збудження, називають рефлекторною дугою (мал. 122). Фактично це шлях рефлексу. Рефлекторна дуга складається з 5 ланок: 1) сприймальний апарат (рецептори); 2) нервові волокна, що проводять збудження в центральну нервову систему (чутливі, доцентрові, аферентні); 3) нервові центри, де відбуваються обробка і перемикання збудження з чутливих нервових клітин на рухові; 4) рухові (відцентрові, еферентні) нервові волокна, по яких імпульси надходять до робочих органів (ефекторів); 5) робочий орган — м'яз, залоза тощо.

У людини умовні рефлекси утворюються впродовж життя за звичайних умов, проте їх можна виробити і в спеціальних експериментах. Наприклад, натискання на очні яблука супроводжується уповільненням скорочень серця, що є безумовним рефлексом. Якщо ж цей рефлекс викликати в поєднанні з будьяким байдужим подразником, то з часом при дії байдужого подразника, без натискання на очні яблука, частота скорочень серця стає меншою. Утворюється умовний рефлекс. Так само можна виробити умовні рефлекси, які змінюють дихання, перистальтику кишок, звуження судин тощо.

У лабораторії І. П. Павлова встановлено, що умовний рефлекс можна виробити тільки тоді, коли байдужий подразник передує безумовному. В інших поєднаннях умовні рефлекси не утворюються, а якщо утворюються, то слабко, і швидко згасають. Важливо, щоб умовний подразник біологічно був слабшим, ніж безумовний.

Умовним подразником може бути й час. Так, якщо годування робити в один і той самий час, то при настанні цього періоду з'являються ознаки підвищення секреції травних залоз, виникає і зростає апетит. Про це не слід забувати при організації режиму харчування і не порушувати час приймання їжі. Увесь розпорядок дня, ритм трудового дня, сон і бадьорість підпорядковані умовним рефлексам разом з безумовними. Не випадково працюється продуктивніше, якщо витримується розпорядок дня, праці. Це створює помірний спосіб життя, що дуже сприятливо впливає на підтримання стану психічного й фізичного здоров'я.

Умовні рефлекси можна виробляти на базі не лише безумовних, а й раніше утворених умовних, які добре сформувались і є стійкими. В цьому разі раніше створений рефлекс виконує роль безумовного подразника. На базі такого умовного рефлексу можна виробляти і третій рефлекс. Проте у тварин це зробити вже важче. У людини ж можна виробити 50—100 умовних рефлексів, що опираються один на одного. Прикладом цього є робота оператора, який стоїть за пультом керування, пілотів, космонавтів, особливо під час зльоту та посадки тощо. Це можливо завдяки високорозвиненому абстрактному мисленню, яке властиве людині. Отже, абстрактне мислення зумовлюється здатністю людини формувати складні умовнорефлекторні зв'язки.

Дослідження І. П. Павловим взаємозв'язків збудження і гальмування, їхньої сили й тривалості дали змогу виділити чотири основних типи вищої нервової діяльності людини.

1. Неврівноважений тип — переважання процесів збудження над процесами гальмування.

2. Врівноважений тип — значна рухливість нервових процесів.

3. Врівноважений тип - мала рухливість нервових процесів.

4. Слабкий тип — слабко розвинені як збудження, так і гальмування.

Ці чотири типи вищої нервової діяльності, які відкрив І. П. Павлов, відповідають чотирьом типам темпераментів (характерів) людей. З часів Гіппократа неврівноважений тип з переважанням збудження відносять до холеричного темпераменту. Врівноважений із значною рухливістю збудження і гальмування властивий сангвінічному характеру; врівноважений тип з малою рухливістю одних і інших процесів властивий флегматичним людям; слабкий тип із слабкими збудженням і гальмуванням властивий людям меланхолічного темпераменту. Однак слід підкреслити, що людей з абсолютно чистим типом темпераменту не трапляється, у конкретних людей лише переважає який-небудь із цих типів.

11. Електрокардіограма, пульс, артеріальний тиск.

Електрокардіограма. Навколо функціонуючого в організмі серця створюється електричне поле, яке можна виявити на поверхні тіла. Крива яка відображає змін різниці тіла називається електрокардіограмою.

Метод ЕКГ запропонував Ейтховен і Хамойлов.

ЕКГ має відображення циклу серцевої діяльності і складається з п’яти зубців, проміжки між зубцями називаються – сегментами, а сукупність сегментів і зубців називається інтервалом.

Пульс. В момент скорочення серця кров викидається в аорту і тиск у ні й підвищується. Хвиля підвищеного тиску поширюється по артеріях до капілярів, викликаючи хвилеподібні коливання стінки артерій. Ці ритмічні коливання стінки артерій, які викликаються роботою серця, називаються пульсом. Пульс легко можна промацати на артеріях, які лежать на кістці (променева, скронева та ін.); частіше – на променевій артерії. За пульсом можна визначати частоту і силу скорочень серця, що в деяких випадках використовується в діагностичних цілях. У здорової людини пульс ритмічний. При захворюванні серця можуть спостерігати порушення ритму – аритмія.

Артеріальний тиск. Тиск крові виникає внаслідок роботи серця і зумовлює рух крові. Для вимірювання тиску крові прямим способом, у судину вводять катетор, який сполучений з манометром, для непрямого виміру використовують сфігмоманометр.

Величина арт.тиску визначається кількістю крові, яка викидається серцем, тобто як частотою скорочень серця так і величиною систолічного об’єму. Величина артеріального тиску залежить і від опору крові, який створюється у периферичній частині кровообігу. М’язові стінки середніх і дрібних судин артерій, перебувають у тонусі, тобто у стані деякого скорочення. Опір крові зростає і підвищується тиск, на величину арт. тиску впливає також в’язкість крові, чим вона більша тим тиск вище.

Систола зумовлює збільшення тиску, а діастола зменшення. Тиск під час систоли називається систолічним (максимальним), а під час діастоли діастолічним (мінімальним).

Дата добавления: 2014-01-04