Аналіз чутливості фінансових показників

Аналіз чутливості показників широко використовується в практиці фінансового менеджменту. У загальному випадку він зводиться до дослідження залежності деякого результуючого показника від варіації значень показників, що використовуються у його визначенні. Іншими словами, цей метод дозволяє одержати відповіді на питання виду: що буде з результуючою величиною, якщо зміниться значення деякої вихідної величини?

Проведення подібного аналізу припускає виконання наступних кроків.

Задається взаємозв'язок між вихідними і результуючими показниками у виді математичного чи рівняння нерівності.

Визначаються найбільш ймовірні значення для вихідних показників і можливі діапазони їхніх змін.

шляхом зміни значень вихідних показників досліджується їхній вплив на кінцевий результат.

Звичайна процедура аналізу чутливості припускає зміну одного вихідного показника, у той час як значення інших вважаються постійними величинами.

Табличний процесор Microsoft Excel надає користувачу широкі можливості по моделюванню подібних розрахунків. Для цього в ньому реалізоване спеціальний засіб – Таблица подстановки.

Застосування таблиць підстановки дозволяє швидко розрахувати, переглянути і порівняти вплив на результат будь-якої кількості варіацій одного показника.

Тема 2.Інформаційні технології у фінансах. Дерево рішень

План

1.Визначення дерева рішень

2. Приклад застосування дерева рішень у фінансових системах

1.Визначення дерева рішень

Дерева рішень звичайно використовують для аналізу ризиків проектів, що мають доступне для огляду чи розумне число варіантів розвитку. Вони особливо корисні в ситуаціях, коли рішення, прийняті в момент часу t = n, сильно залежать від рішень, прийнятих раніше, і у свою чергу визначають сценарії подальшого розвитку подій.

Дерево рішень має вид навантаженого графа, вершини його представляють ключові ситуації, у яких виникає необхідність вибору, а дуги (гілки дерева) – різні події (рішення, наслідки, операції), що можуть мати місце в ситуації, обумовленою вершиною. Кожній дузі (гілці) дерева можуть бути приписані числові характеристики (навантаження), наприклад, величина платежу й імовірність його здійснення. у загальному випадку використання даного методу припускає виконання наступних кроків:

1. Для кожного моменту часу t визначають проблему і всі можливі варіанти подальших подій.

2. Відкладають на дереві відповідні проблемі вершину і вихідні з її дуги.

3. Кожній вихідній дузі приписують її грошову і імовірнісну оцінку.

4. Виходячи зі значень усіх вершин і дуг розраховують ймовірне значення критерію NPV.

Проводять аналіз імовірносних розподілів отриманих результатів

2. Приклад застосування дерева рішень у фінансових системах

.

Рис. 1. – Дерево решень

Тема 3. Загальна характеристика ППП для складання фінансової звітності. Засоби реєстрації та введення обліково-фінансової інформації

План

1. Загальна характеристика ППП

2. Запуск програми 1С- Бухгалтерия

3. Робота з Меню програми

1. Загальна характеристика ППП

Використання пакетів прикладних програм у навчальному процесі студентів економічних спеціальностей є однією з умов підготовки фахівців вищої кваліфікації. Комп’ютерні технології використовуються як на лабораторних та практичних заняттях, так і в виконанні курсових і дипломних робіт. Широко розповсюджені пакети прикладних програм: “1С – Бухгалтерия”, “Акцент”, “Project Expert” та ін. Провідне місце серед цих програм займає програма “1С:Бухгалтерия 7.7.”

Програма “1С:Бухгалтерия 7.7” працює в операційній системі Windows. Після запуску програми “1С:Бухгалтерия” на екрані з'явиться вікно запуску режимів системи, в якому потрібно вибрати режим “1С:Предприятие”, і в полі “Информационные базы” обрати потрібну інформаційну базу. На екрані з’явиться головне вікно програми. Студенти, у рамках відповідних дисциплін кафедри комп’ютерних технологій вивчають основні пункти головного меню програми та освоюють такі технічні прийоми роботи з програмою: через меню; за допомогою екранних кнопок і піктограм; за допомогою “гарячих” клавіш на клавіатурі комп'ютера.

В константах міститься необхідна для роботи з документами і ведення обліку інформація. До основних властивостей константи належать ідентифікатор і тип значення. Перелік констант, включених у типову конфігурацію виводиться на екран за допомогою команди ”Операции” – ”Константы”.

Робочий період встановлюється в режимі ”Управление бухгалтерскими итогами”. Увага студентів акцентується на технології визначення періоду розрахунку підсумків у програмі “1С:Бухгалтерия 7.7”, який дорівнює кварталу. Після вибору кварталу потрібно натиснути кнопку ”Установить расчет”.

На початку роботи потрібно відкрити план рахунків і ознайомитися з переліком існуючих рахунків та їх характеристиками. Важливою відмінністю при настройці бухгалтерських рахунків від інших даних в програмі “1С:Бухгалтерия 7.7” є те, що рахунки можуть вводитися як на стадії конфігурації, так і при роботі користувача з інформаційною базою. Для того, щоб увійти в режим настройки плану рахунків, необхідно виконати наступні дії: меню ”Операции” – ”План счетов”.

Довідник в програмі 1С: Бухгалтерія представляється списком деревоподібної структури, у вузлах якого зберігається інформація про різні об'єкти. Студент може працювати з довідником, використовуючи: меню "Действия"; панель інструментів; контекстне меню, що з'являється при натисканні правою кнопкою миші на рядку довідника.

Увага студентів звертається на те, що при встановленні програми на підприємстві, на якому вже ведеться бухгалтерський облік, необхідно ввести початкові залишки.

Порядок дій при початку ведення обліку: визначити дату початку обліку; визначити дату введення початкових залишків; ввести операції для формування початкових залишків; перевірити правильність введення початкових залишків; ввести операції від дати початку обліку до поточної дати.

Всі факти господарської діяльності організації в програмі “1С:Бухгалтерия 7.7” зберігаються у вигляді операцій. Для введення в систему інформації про господарські операції існує два режими: введення операції вручну і автоматична генерація операцій на підставі документів, що вводяться користувачем.

Для одержання бухгалтерських результатів, а також іншої зведеної або детальної інформації в програмі “1С:Бухгалтерия 7.7” використовують звіти. Кількість і склад звітів, що можуть бути отримані при використанні системи, цілком визначається при конфігуруванні.

Звіти, які використовують на практиці можна умовно розділити на декілька типів: стандартні звіти; регламентовані звіти; спеціалізовані звіти; зовнішні звіти

Незважаючи на суттєві розбіжності в призначенні звітів різних типів, в програмі “1С:Бухгалтерия 7.7” їх створення, зміна і використання нічим не відрізняються. Програма має єдиний механізм роботи зі звітами. Всі звіти, незалежно від того, хто їх створив, можуть бути змінені засобами “Конфігуратора” і мають однакові принципи використання. Настройки і склад інформації, що міститься в звіті, визначається його формою й алгоритмом, тому опис властивостей і призначень конкретних звітів повинен міститися в описі конфігурації або в самому вікні звіту.

Будь-яка операція господарської діяльності підприємства може бути зафіксована шляхом введення інформації в документ відповідного виду і запису цього документу до журналу. При настройці визначається структура документів, вид діалогів для їх введення, друкарські форми, а також алгоритми відображення даних.

Під час виконання лабораторних робіт студенти автоматизують на базі використання програми “1С:Бухгалтерия 7.7” ведення обліку по конкретним навчальним задачам.

2. Запуск програми

Програма “1С:Бухгалтерия 7.7” працює в операційній системі Windows 95. Найпростіше запустити програму за допомогою меню Пуск. При установці програми “1С:Бухгалтерия 7.7” на комп'ютер у меню Пуск у групі Программы автоматично створюється нове підменю (група) 1С:Предприятие. В цю групу входить програма запуску компонент системи, що також має назву “1С:Предприятие”. Процес запуску програми “1С:Бухгалтерия” в операційних системах Windows 9х показаний на рисунку 1. Він передбачає виконання такої послідовності дій:

1) курсором миші натиснути екранну кнопку Пуск;

2) у меню, що відкрилось, вибрати пункт Программы;

3) у відповідному підменю вибрати пункт 1С:Предприятие;

4) у переліку режимів запуску вибрати модуль запуску системи: 1С:Предприятие або 1С:Предприятие-монопольно.

Режим “1С:Предприятие-монопольно” призначений для запуску мережевої версії програми в монопольному (однокористувацькому) режимі. Після виконання зазначеної послідовності дій на екрані з'явиться вікно запуску режимів системи “1С:Предприятие”, показане на рисунку 2.

Вікно містить такі поля й елементи управління:

В режиме – у даному полі виконується вибір одного з можливих режимів роботи користувача із системою: “1С:Предприятие”, “Конфигуратор”, “Отладчик”. Для вибору необхідного режиму роботи слід натиснути мишею на даному полі і в списку, що з'явився, вибрати бажаний режим.

Поле Информационные базы містить список інформаційних баз, доступних для роботи. Повний шлях до папки з обраною інформаційною базою вказується в нижній частині вікна.

Поле Монопольно міститься у вікні запуску тільки при використанні мережевої версії системи “1С:Предприятие”. Це поле використовується для встановлення монопольного режиму роботи з програмою, тобто такого режиму, коли обрана для роботи база даних стає недоступною для інших користувачів мережі. Натискання мишею на даному полі призводить до появи або зникнення позначки (прапорця) у вигляді “галочки”. Наявність позначки свідчить про те, що встановлений монопольний режим роботи.

Перед тим, як почати знайомство з реалізацією спеціальних функцій, розглянемо основні технічні прийоми роботи з програмою. Програма реалізує деякий набір основних і допоміжних функцій. Виклик необхідної функції можна здійснити такими способами:

1) через меню;

2) за допомогою екранних кнопок і піктограм;

3) за допомогою гарячих клавіш на клавіатурі комп'ютера.

3. Робота з Меню програми

Меню в програмі “1С:Бухгалтерия 7.7” – багаторівневе. Перший рівень меню називають головним меню. Головне меню розташоване у верхній частині головного робочого вікна і є рядком, що містить перелік пунктів меню. Кожний пункт головного меню є назвою групи режимів або функцій програми. У головне меню можна увійти за допомогою клавіатури (клавіші <Alt> або <F10>). Після цього перший пункт меню Файл буде виділений кольором. Маніпулювання клавішами стрілок <ß > і <à > призведе до переміщення виділення кольором від одного пункту меню до іншого. Вибір необхідного пункту здійснюється натисканням клавіші <Enter>. Тоді на екрані з'являється (“випадає”) залежне підменю, що розкриває перелік функцій, які входять в обрану групу. На рисунку 4 показаний момент, коли в головному меню обраний пункт Документы, якому відповідає підменю, що містить перелік доступних документів. Якщо пункт у підменю не є кінцевим, то праворуч від його назви є значок, який свідчить про наявність наступного рівня. Наприклад, вибір пункту Документы із головного меню призведе до розгортання підменю, яке містить декілька пунктів, причому праворуч пункту Ввод остатков розташований значок, який говорить про те, що даний пункт не є кінцевим, він має підпункти. Отже, натискання клавіші <Enter> на такому пункті меню призведе до розгортання чергового підменю. Розгортаючи послідовно підпорядковані рівні меню, на якомусь етапі досягаємо кінцевого пункту, що реалізує деяку дію.

У наступному тексті вибір функції за допомогою меню будемо позначати послідовним перерахуванням через тире підпунктів, що вибираються, починаючи з головного меню, наприклад, Отчеты – Шахматка. Слід пам'ятати, що набір функцій у тому самому меню може відрізнятися в різні моменти роботи з програмою. Так, у головному меню пункт Действия з'являється тільки при роботі з екранними формами документів. В залежності від поточного режиму роботи, відповідне йому підменю може містити різноманітний набір дозволених команд; назви деяких пунктів меню можуть бути “погашені” (зображені неяскраво). Це свідчить про те, що виконання даної дії зараз заборонено (через її недоречність або безглуздість). Наприклад, знищення запису зі списку є недоречним у випадку відсутності записів. Швидке переміщення до потрібного пункту головного меню або підменю можна здійснити не тільки використанням клавіш зі стрілками, але і натисканням літерних клавіш, що відповідають першим буквам назви даного пункту або буквам, виділеним підкресленням. Наприклад, у пункті головного меню Опе р ации виділена буква “р”, а в пункті С ервис – “С”. Ліворуч від назв деяких пунктів меню є зображення піктограм, за допомогою яких може бути обрана дана функція або режим роботи.

Потрібний пункт меню або підменю можна швидко вибрати і без клавіатури за допомогою маніпулятора “миша”. Для цього необхідно навести курсор миші на необхідний пункт меню і натиснути ліву кнопку миші. В той же час при роботі з мишею часто використовується подвійне натискання лівою кнопкою. За допомогою миші, зручно здійснювати вибір команд через контекстне меню. Звернення до контекстного меню здійснюється натисканням правої кнопки миші. В результаті поруч із курсором миші з'являється меню, що містить ті команди, які можуть бути виконані з об'єктом, на якому встановлений курсор миші. Як правило, це ті самі команди, які містяться в групі Действия головного меню.

Тема 4. Підготовка довідників, введення початкових залишків, введення документів у програмі 1С-Підприємство

План

1. Настроювання констант

2. Настроювання робочого періоду та плану рахунків

3. Настройка довідників

4. Введення початкових залишків та господарських операцій

1. Настроювання констант

В константах міститься необхідна для роботи з документами і ведення обліку інформація, яка змінюється рідко або не змінюється взагалі (назва підприємства чи його реквізити, прізвище директора тощо).

На початку роботи виведіть на екран перелік констант, включених у типову конфігурацію (Операции – Константы).

Кожна константа характеризується набором властивостей. До основних властивостей константи належать ідентифікатор і тип значення.

Ідентифікатор – код, унікальне ім’я константи. Це набір символів, що не містить пробілів. Наприклад, ДатаРеєстрації, ОснСтавкаПДВ тощо. Ідентифікатор потрібний для звернення засобами мови “1С:Бухгалтерия 7.7” до будь-якої константи, що використовується в програмі.

Ідентифікатор константи має коментар – назву константи в інтерфейсі користувача. Наприклад, наведені вище ідентифікатори, відповідно, мають наступні коментарі: "дата реєстрації організації", "основна ставка ПДВ у % за замовчуванням".

Тип значення визначає характер інформації, що зберігається у константі. Значенням константи може бути число, дата, рядок символів тощо. Наприклад, константа ДатаРеєстрації має тип “дата”, а константа ОснСтавкаПДВ – тип “число”.

Константа може бути періодичною, тобто приймати різні значення в залежності від дати. Наприклад, у константі ОблСтавкаНБУ зберігаються облікові ставки НБУ.

2. Настроювання робочого періоду та плану рахунків

Робочий період встановлюється в режимі Управление бухгалтерскими итогами. Період розрахунку підсумків у програмі “1С:Бухгалтерия 7.7” дорівнює кварталу. Після вибору кварталу потрібно натиснути кнопку Установить расчет.

Період, до якого включно розраховуються підсумки, встановлюється в режимі ведення бухгалтерського обліку через меню Операции – Управление бухгалтерскими итогами (рисунок 5). Це вікно дозволяє визначити поточний період актуальності бухгалтерських підсумків.

Бухгалтерські підсумки формуються програмою “1С:Бухгалтерия 7.7” за найрізноманітніші проміжки часу: день, місяць, квартал, рік. Програма автоматично підтримує їх в актуальному стані при будь-яких змінах, викликаних введенням нових проводок і бухгалтерських операцій.

План рахунків є таблицею, кожний рядок якої містить рахунок або субрахунок бухгалтерського обліку. У списку рахунків також виводяться стовпчики, що відображають різноманітні характеристики рахунку.

На початку роботи потрібно відкрити план рахунків і ознайомитися з переліком існуючих рахунків та їх характеристиками. Важливою відмінністю при настройці бухгалтерських рахунків від інших даних в програмі “1С:Бухгалтерия 7.7” є те, що рахунки можуть вводитися як на стадії конфігурації, так і при роботі користувача з інформаційною базою.

Змінюючи план рахунків в режимі “Конфигуратор” слід пам’ятати, що зміни елементів конфігурації можуть вплинути на роботу інших елементів: наприклад, якщо відключити ведення аналітичного обліку по деякому рахунку, то можуть припинитись правильно формуватися звіти, в яких використовується розгорнуте сальдо цього рахунку.

Для того, щоб увійти в режим настройки плану рахунків, необхідно виконати наступні дії: меню Операции – План счетов (рисунок 6).

При введенні рахунків слід обов’язково ввести рахунки-групи, тобто рахунки, які матимуть субрахунки. В плані рахунків вони будуть позначені жовтим кольором. Редагування плану рахунків може виконуватися як у режимі “Конфигуратор”, так і при роботі із системою “1С:Предприятие 7.7”.

Потрібно мати на увазі, що перелік рахунків і настройки ведення валютного, аналітичного, кількісного обліку по рахунках можуть бути в подальшому змінені, але зміна плану рахунків є надто складним процесом, який може вимагати коригування введених проводок для отримання більш детальної інформації.

Наприклад, якщо спочатку вівся облік по будь-якому рахунку без субрахунків, а при складанні квартальної звітності з’ясувалося, що залишки по даному рахунку для правильного відображення в звітності потрібно рознести по субрахунках, то доведеться не просто ввести субрахунки, а в кожній проводці за період замінити даний рахунок на один з субрахунків, що програма не може зробити автоматично. Тому більш раціонально відразу визначити субрахунки і вести облік вже по субрахунках.

3. Настройка довідників

Довідником називається об'єкт програми, що дозволяє користувачу вводити, зберігати й одержувати інформацію, структурируючи її у виді дерева. Довідник представляється списком деревоподібної структури, у вузлах якого зберігається інформація про різні об'єкти. Інформація зберігається у виді записів, усі вузли дерева зберігають записи однієї структури, що містить різні величини. Набір цих величин для кожного довідника довільний за винятком двох строкових величин: коду об'єкта і значення об'єкта. Код об'єкта є унікальним для даного довідника і дозволяє посилатися на цей об'єкт з інших місць програми. Значення об'єкта - довільний рядок, уведений користувачем (звичайно це назва об'єкта). Для кожного об'єкта зберігається історія змін значення цього об'єкта. Список доступних користувачу довідників визначається на етапі настроювання конфігурації задачі і згодом не змінюється, однак користувач може редагувати існуючі довідники, додаючи і забираючи з них інформацію.

Для кожного довідника відкривається окреме вікно. Зовні довідник являє собою список елементів поточного рівня. При відкритті довідника поточний рівень установлюється на корінь дерева. Самим лівим елементом кожного рядка виводиться іконка, що визначає один із трьох станів даного об'єкта:

— об'єкт є групою на поточному рівні;

— об'єкт є групою, що визначає поточний рівень (на екрані відображається вміст цієї групи);

— об'єкт не є групою (не містить підоб’єктов).

При виконанні над довідником різних задач (вибору, редагування і т.д.) користувачу можуть бути доступні різні набори полів записів з довідника. Приступність полів визначається на етапі настроювання конфігурації задачі, однак код і значення об'єктів доступні користувачу завжди.

4. Введення початкових залишків та господарських операцій

Якщо облік в програмі “1С:Бухгалтерия 7.7” ведеться на щойно створеному підприємстві, то після виконання описаних вище настройок можна безпосередньо вводити операції (по відображенню формування статутного фонду підприємства тощо).

Якщо виконується перехід з попередніх версій програми “1С:Бухгалтерия”, то після конвертування інформації і настройки періоду розрахунку підсумків також можна продовжувати вводити операції.

Проте, якщо “1С:Бухгалтерия 7.7” встановлюється на підприємстві, на якому вже ведеться бухгалтерський облік, то після виконання настройок обліку необхідно ввести початкові залишки на час початку ведення обліку в системі “1С:Бухгалтерия 7.7”.

Порядок дій при початку ведення обліку:

1) визначити дату початку обліку;

Передусім потрібно визначити дату, починаючи з якої ви будете вести облік (вводити бухгалтерські операції) в програмі “1С:Бухгалтерия”. Найбільш зручно починати ведення обліку з початку року (це дозволить одержати баланс за будь-який період цього року). Можна також почати ведення обліку з початку кварталу, з початку місяця, і навіть з довільної дати. Рішення, звичайно, приймають як компроміс між необхідністю введення великої кількості операцій з початку вибраного періоду до поточного моменту і тією користю, що буде отримана від можливості складання звітів за цілий період. Потрібно враховувати також і можливість отримання в наявному обліку залишків на цю дату. Рекомендовано починати вести облік з початку кварталу або з початку місяця.

2) визначити дату введення початкових залишків;

Так як початкові залишки будуть вводитись як бухгалтерські операції, потрібно визначити дату введення цих операцій.

Дата введення залишків повинна бути меншою за дату початку обліку. Звичайно це дата, що передує даті початку обліку. Наприклад, якщо за дату початку обліку ви вибрали 01.04.98, то дата введення залишків буде 31.03.98.

Перед початком введення залишків рекомендовано встановити дату введення як робочу дату в режимі Сервис – Параметры – Общие.

3) ввести операції для формування початкових залишків, використовуючи загальні прийоми введення господарських операцій;

Найбільш простим способом введення залишків є введення операцій вручну. В цьому випадку потрібно відкрити журнал операцій і почати вводити операції початкових залишків.

Датою операції повинна бути визначена дата введення залишків. Якщо вона встановлена як робоча, то система сама буде підставляти її при введенні операції.

Як суму операції слід вказувати суму всіх проводок. Для того, щоб система робила це автоматично, перед введенням операції потрібно в режимі Сервис – Параметры – Операция в параметрі “Расчет суммы операции” вибрати варіант “По всем проводкам”. В цьому випадку не потрібно буде заповнювати суму операції, а вона буде автоматично заповнюватися в міру введення проводок.

В полі "Содержание операции" потрібно вводити деякий текст, що характеризує операцію як введення початкових залишків (наприклад, “Введення початкових залишків по матеріалах”).

Далі слід безпосередньо вводити проводки початкових залишків. При цьому в кожній проводці рахунок, по якому вводиться залишок, вказується по дебету або по кредиту (в залежності від того, дебетовий чи кредитний залишок), а в якості кореспондуючого рахунку вказується деякий фіктивний рахунок, наприклад, “00”. Якщо рахунку “00” немає в плані рахунків, його потрібно ввести. Цей рахунок не можна зробити позабалансовим, тому що він повинен кореспондувати в проводках з балансовими рахунками. Надалі фіктивний рахунок “00” не слід використовувати для інших цілей, бо він балансовий, і залишок по ньому після дати початку ведення обліку повинен бути нульовим.

При введенні проводок після вибору рахунку можуть бути введені значення субконто, валюти, кількість і сума в валюті, в залежності від характеристик вибраного рахунку. Дані реквізити потрібно заповнювати у відповідності з описаними вище принципами введення залишків.

При великій кількості початкових залишків їх доцільно вводити у вигляді декількох операцій. Наприклад, залишки по рахунку, що має велику кількість об’єктів аналітики, можна ввести окремою операцією, а залишки по рахунках, по яких не ведеться аналітичний облік, об’єднати в одну операцію.

При введенні залишків вводяться також об’єкти аналітичного обліку, які не були введені в систему раніше. Вони вводяться безпосередньо в процесі вибору. При заповненні реквізитів операції може виявитися, що для певних видів субконто у довіднику немає необхідного значення. В цьому випадку потрібно відкрити відповідний довідник і ввести потрібне значення, а після цього заповнити реквізит операції.

Всі можливі значення валют слід внести в довідник валют до початку введення залишків.

Якщо введення залишків виконується декількома операціями, можна скористатися копіюванням операцій в журналі операцій, встановивши заздалегідь в режимі настройки параметрів (Сервис – Параметры – Операция) копіювання дати і змісту операції. Настройку режиму копіювання проводок при копіюванні операції, як правило, не має сенсу використовувати при введенні залишків.

В окремих випадках для введення початкових залишків може бути використаний режим типових операцій. Однак для цього повинна бути створена спеціальна типова операція.

Окрім перерахованих способів прискорення введення залишків існує можливість використання для введення залишків спеціально розроблених в конфігурації документів. Якщо такі документи не передбачені в стандартній конфігурації, то їх має сенс створювати тільки в особливих випадках, наприклад, для автоматизації введення великої кількості залишків по декількох видах субконто або виконання автоматичного завантаження залишків з інших програм. Останнє може виконуватися засобами конфігурації не тільки за допомогою документів, але і простим записом операцій з алгоритму, написаного на вбудованій мові.

4) перевірити правильність введення початкових залишків;

Після того, як всі операції початкових залишків введені, слід переконатися у відповідності їх реальним залишкам.

Для цього необхідно скористатися існуючими в конфігурації стандартними звітами, наприклад. звітом “Оборотно-сальдовая ведомость”. Перед формуванням звітів доцільно встановити період розрахунку бухгалтерських підсумків таким чином, щоб або його початком була дата початку ведення обліку (тоді початкові залишки будуть початковими залишками по цьому періоду), або його кінцева дата була датою введення початкових залишків (тоді початкові залишки будуть кінцевими залишками по цьому періоду). Період встановлюють в режимі Сервис – Параметры – Бухгалтерские итоги.

При отриманні залишків по рахунках передусім потрібно звернути увагу на залишок по використаному для введення залишків фіктивному рахунку (звичайно – “00”). Він повинен бути нульовим. Нульовий залишок по фіктивному рахунку означає, що сума дебетових залишків збігається з сумою кредитових, а це свідчить, що, в основному, залишки введені правильно. Якщо період складання звіту не включає дату введення залишків, то при нульовому залишку по рахунку в звіті може взагалі не бути рядка з даним рахунком, тому що оборотів по цьому рахунку у вибраному періоді теж немає.

Крім цього, потрібно переглянути залишки, отримані по субрахунках і по валютах (якщо такі вводилися). Особливо уважно необхідно перевіряти залишки по аналітиці. Для їх отримання потрібно скористатися спеціальними звітами, наприклад, звітом “Оборотно-Сальдовая ведомость по счету”.

5) ввести операції від дати початку обліку до поточної дати.

Як вже зазначалося, як дату початку обліку вибирають дату початку звітного періоду (кварталу) або місяця. При цьому після введення початкових залишків виникає необхідність ввести всі операції від дати початку обліку до поточної дати.

В окремих випадках операції з однаковими проводками можна зводити в одну (наприклад, всі проводки за місяць з кредиту 51 рахунку в дебет 50 рахунку ввести однією проводкою в операції з датою в цьому місяці). Проте, при цьому необхідно дотримуватись наступного правила: складати можна проводки одного місяця та зі значеннями рахунків, субконто і валюти, що повністю співпадають.

В загальному випадку рекомендовано вводити всі господарські операції у відповідності з тим, як вони реально відбувалися у звітному періоді.

Всі факти господарської діяльності організації в програмі “1С:Бухгалтерия 7.7” зберігаються у вигляді операцій.

Для введення в систему “1С:Бухгалтерия 7.7 ” інформації про господарські операції існує два режими: введення операції вручну і автоматична генерація операцій на підставі документів, що вводяться користувачем.

Режим ручного введення операцій не потребує попередньої настройки, відрізняється максимальною гнучкістю. В цьому режимі можна вказати будь-який зміст реквізитів операції і ввести будь-які необхідні проводки.

В програмі “1С:Бухгалтерия 7.7” є декілька способів реєстрації облікової інформації: введення проводок вручну, використання механізму типових операцій, введення первинних документів з наступним формування проводок.

Кожна операція містить одну або декілька проводок, що відображають господарську операцію в бухгалтерському обліку в натуральному і грошовому вираженні. Кожна проводка, в свою чергу, може складатися з однієї або декількох кореспонденцій. Проводки, які містять декілька кореспонденцій, називають складними. В складних проводках дебет одного рахунку кореспондує з кредитом декількох рахунків, і навпаки. Операція містить не тільки проводки, але і деяку загальну частину, що характеризує її вцілому: зміст, загальну суму за всіма проводками, дату, номер та ін. Перелік реквізитів операції визначається конфігурацією. Операції можуть автоматично формуватися документами програми “1С:Бухгалтерия 7.7” або вводитися вручну. Теоретично можливо підготувати документи, що будуть автоматично формувати всі операції, які фіксують факти господарської діяльності організації. Але на практиці це не завжди економічно вигідно. Можливі випадки, коли господарські операції одиничні або повторюються нечасто: наприклад, продаж малоцінних і швидкозношуваних предметів або видача позики робітнику. Витрати на підготовку спеціальних документів для автоматичного формування операцій у цих випадках будуть набагато більшими, ніж при введенні операції вручну. Крім того, документи не завжди зручно використовувати навіть для господарських операцій, які зустрічаються часто. Наприклад, надто складно формувати документом проводки по багаторядковому авансовому звіту. В одному випадку це може бути авансовий звіт водія, що одержав під звіт гроші на придбання паливно-мастильних матеріалів, запчастин і ремонт, в іншому – авансовий звіт завгоспа по придбанню господарських і канцелярських товарів, а також малоцінних і швидкозношуваних предметів, в третьому випадку – звіт по відрядженню за кордон.

При ручному введенні операції треба самостійно заповнити суму і зміст операції, а також ввести бухгалтерські проводки з заповненням усіх необхідних відомостей про об'єкти аналітичного обліку, якщо по рахунку ведеться аналітичний облік. Режим ручного введення відрізняється максимальною гнучкістю: можна зазначити будь-який зміст операції і ввести будь-які проводки. Крім того, цей режим не потребує попереднього настроювання в Конфігураторі і простий в освоєнні. Оскільки підставою реєстрації операції є первинний документ, доцільно в реквізиті “содержание” вказувати крім стислого змісту операції назву і номер первинного документа, а в реквізиті “сумма” – суму операції по первинному документу. Дата операції в програмі “1С:Бухгалтерия 7.7” повинна відповідати даті складання первинного документу.

При ручному введенні операції користувач повинен самостійно заповнити всі реквізити операції, що вводяться: суму операції, зміст операції, і, якщо це передбачено, додаткові реквізити.

Введення і редагування операції вручну виконується в програмі “1С:Бухгалтерия 7.7” при роботі з журналом операцій або журналом проводок (Журналы – Журнал операций або – Журнал проводок) за допомогою відповідних піктограм.

Працюючи з бухгалтерськими документами (тут маються на увазі електронні документи системи “1С:Бухгалтерия 7.7”), користувач працює тільки з документом, а операція формується автоматично. Алгоритм формування операції описується в Конфігураторі, а вхідною інформацією для заповнення реквізитів операції і проводок операції є заповнений документ.

Для введення великої кількості операцій з подібними або однаковими реквізитами використовується режим копіювання операцій.

Для того, щоб перевірити правильність проводок, які містить господарська операція, використовується режим коректних проводок

Тема 5. Складання фінансової звітності підприємств з використанням ППП................

План

1. Побудова звітів

2. Робота з документами

3. Створення резервних копій баз даних

1. Побудова звітів

Для одержання бухгалтерських результатів, а також іншої зведеної або детальної інформації в програмі “1С: Бухгалтерия 7.7” використовують звіти.

Кількість і склад звітів, що можуть бути отримані при використанні системи, цілком визначається при конфігуруванні.

Звіти, які використовують на практиці можна умовно розділити на декілька типів:

1) стандартні звіти

Звичайно вони входять до складу типової конфігурації. Стандартні звіти призначені для використання в будь-яких організаціях і для будь-яких розділів обліку. Вони відображають облікові підсумки в різноманітних розрізах для будь-яких рахунків, видів субконто, валют. До стандартних належать такі звіти, як “Оборотно-сальдовая ведомость”, “Шахматка”, “Анализ счета”, “Карточка счета” та інші. Такі звіти використовуються дуже широко безпосередньо під час ведення господарських операцій для аналізу зведених даних на рівні рахунків, субрахунків, валют, об'єктів аналітики, протягом різноманітних періодів і в розрізі різних проводок.

2) регламентовані звіти

Ці звіти призначені для подання до різних контролюючих інстанцій. Склад і зміст цих звітів визначаються державними органами. Зрозуміло, їх склад залежить від країни, у якій використовується програма. Дані звіти для Росії розробляються фірмою “1С”, а для інших країн – її регіональними партнерами. Крім того, окремі регламентовані звіти можуть створюватися іншими організаціями і користувачами програми, наприклад, це може стосуватися специфічних галузевих або місцевих звітних форм.

3) спеціалізовані звіти

Ці звіти створюються, звичайно, у конкретній конфігурації безпосередньо для даної організації і вирішують більш вузькі задачі. Спеціалізовані звіти звичайно орієнтовані на конкретний розділ обліку і специфічну настройку рахунків і аналітики в даній конфігурації. Вони створюються при необхідності одержати специфічні вибірки інформації або особливий вид друкованої форми.

4) зовнішні звіти

В програмі “1С:Предприятие” існує спеціальний механізм зовнішніх звітів. Зовнішні звіти за призначенням і способом використання нічим не відрізняються від звичайних звітів. Проте, на відміну від звичайних звітів, що зберігаються в конфігурації, зовнішні звіти зберігаються в окремих файлах. Зовнішні звіти використовуються в спеціальних випадках, коли звіт не може бути включений до конфігурації. Для виклику зовнішнього звіту використовується пункт Открыть меню Файл головного меню програми. При звертанні до цього пункту викликається стандартний діалог відкриття файлів. У ньому слід вибрати необхідний файл зовнішнього звіту. Файли зовнішніх звітів мають розширення “ert”. Вони можуть міститися в папці “ExtForms”, яка підпорядкована папці інформаційної бази, або в будь-якоій іншій папці. При повторному відкритті зовнішнього звіту він може бути обраний із списку раніше використаних файлів у меню Файл головного меню програми.

При виборі файлу зовнішнього звіту його форма відкривається так само, як і форма звичайного звіту, і надалі їх використання нічим не відрізняється.

Незважаючи на суттєві розбіжності в призначенні звітів різних типів, в програмі “1С: Бухгалтерия 7.7” їх створення, зміна і використання нічим не відрізняються. Програма має єдиний механізм роботи зі звітами. Всі звіти, незалежно від того, хто їх створив, можуть бути змінені засобами Конфігуратора і мають однакові принципи використання. Настройки і склад інформації, що міститься в звіті, визначається його формою й алгоритмом, тому опис властивостей і призначень конкретних звітів повинен міститися в описі конфігурації або в самому вікні звіту.

2. Робота з документами

Дата добавления: 2014-01-04