Показники функціонування ЗЕД країни

Нетарифні заходи регулювання ЗЕД

Організаційна структура системи ліцензування в Україні

Лекція 8

Нетарифні методи регулювання

Основними є:

• Кількісні обмеження (квотування та ліцензування)
• Добровільне обмеження експорту

Ліцензування та квотування експорту-імпорту вводиться в Україні за таких обставин:

• Різке погіршення розрахункового балансу України, якщо його від’ємне сальдо на відповідну дату перевищує 25% від загальної суми валютних вимог України;
• У випаддку досягнення встановленого ВР України рівня зовнішньої заборгованості;
• У випадку значного порушення рівноваги певних товарів на внутрішньому ринку України;
• При необхідності застосування дій у відповідь на подібні заходи з боку інших держав;
• У відповідність до міжнародних договорів України.

Основний документ, що стосується встановлення нетарифних методів України – щорічна постанова КабМіну «Про перелік товарів, що підлягають ліцензуванню та квотуванню у 200... році».

16.12.08

З 2000р. Україна намагається спростувати процедуру ліцензування. Виданий Закон «Про процедуру ліцензування»:

• Визначив ліцензію як основний дозвільний документ України
• Визначив основні принципи і критерії діяльності державної системи ліцензування
• Встановив єдиний перелік видів діяльності, що підлягають ліцензування
• Встановив чіткі, прозорі механізми отримування, перепеєстрації та анулювання ліцензії
• Відмінив субліцензування
• Ввів новий інститут – експертно-апеляційна рада
• Визначив необхідність введення єдиного реєстру ліцензій.

ЗЕД цей закон стосується опосередковано.

1. Ліцензійна палата України. Функції: розробляє стратегію та проводить політику розвитку ліцензування, встановлює правові та економічні основи ліцензування, веде реєстр ліцензійних комісій України.
2. Державна акредитаційна комісія з ліцензування. Основна роль – визначити, чи відповідають органи системи ліцензування вимогам.
3. Експертно-апеляційна рада – рішення мають рекомендаційний характер.
4. Центральні ліцензійні комісії з окремих видів діяльності. Якщо сума експорту не перевищує 300 000$, то ліцензію видає обласна ліцензійна комісія.
5. Кримська Республіканська ліцензійна комісія та місцеві комісії з ліцензування.

Торгово-промислова палата – видає ліцензії походження товарів.

· Тарифна квота

· Ліцензування

· Стандартизація/сертифікація

І. Показники інтегрованості країни до світової системи господарства:

1) експорта квота, визначається як відношення експорту до ВВП помножене на 100%

2) імпортна квота, визначається як відношення імпорту до ВВП помножене на 100%

3) зовнішньоторгівельна квота, визначається як відношення ½(експорт+імпорт) до ВВП помножене на 100%.

ІІ. Показники обсягу зовнішньоекономічних зв’язків:

1) обсяг експорту

2) обсяг імпорту

3) зовнішньоторговельний оборот

4) реекспорт

5) реімпорт

ІІІ. Показники структури зовнішньоекономічних зв’язків:

1) товарна структура (чистий експорт та імпорт – як товари)

2) географічна структура (з якими країнами йде торгівля)

3) інституційна структура (які існують інститути регулювання ЗЕД)

IV. Показники динаміки ЗЕД:

1) темпи зростання і темпи приросту (береться базовий рік, відносно якого визначається приріст)

V. Показники результатів ЗЕД:

1) платіжний баланс (враховується поточна частина)

2) імпорт на душу населення

3) експорт на душу населення

4) торговельний оборот на душу населення

5) зовнішній борг України

Способи погашення зовнішнього боргу:

• сек’ютиризація (випуск цінних паперів)
• пролонгація
• взяття кредитів під нижчі відсотки для погашення старих боргів
• списання боргу (у крайньому випадку).

Фіскальна політика - це заходи уряду спрямовані на збереження повної зайнятості та виробництва неінформованого ВВП шляхом зміни державних видатків системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому.

Фіскальна політика - це сукупність заходів держави у сфері оподаткування і державних витрат.

Основні функції фіскальної політики:

1.Вплив на стан господарської кон\x00B4юктури.

2.Перерозподіл національного доходу.

3.Нагромадження необхідних ресурсів для фінансування державних програм.

Основні джерела доходів.

1.Податки

2.Власні доходи держави від виробничої та інших форм діяльності.

3.Платежі за ресурси згідно діючим законодавствам належать державі.

4.Позики у формі облігацій.

Заходи для макроекономічної стабілізації. Ефективна податкова політика виступає головним фактором, що визначає макроекономічні результати. На це впливає розмір державного сектора економіка. Уряд обкладає податками купівельну спроможність, кредити, прибутки, заробітну плату…

Досвід країн, які прийняли ринкову систему економіки, свідчать, що результати застосування жорсткої податкової політики призводять до невдач. Причини: незадовільне управління податками або відсутній контроль за бюджетними витратами. Для країн, що мають постійний дефіцит бюджету, головною проблемою є макроекономічна стабільність. Для того, щоб виробити правильну податкову систему, треба точно визначити розміри дефіциту бюджету. Це можна зробити шляхом підрахунків державних витрат і усіх надходжень до скарбниці.

Отже, тут також існують свої проблеми:

- вплив дефіциту на внутрішній попит;

зовнішній баланс і сукупна пропозиція;

оцінка небюджетних коштів і квазіфіскальних операцій фінансових і нефінансових установ;

рівень грошової експансії внаслідок результатів податкової політики при галопуючій інфляції;

взаємозв’язок між дефіцитами бюджету і фінансування.

Окремі країни ринкової економіки, наприклад Мексика, котра в 1986-1987рр. підрахунки бюджету провела з врахуванням процентів галопуючої інфляції. Ці проценти були потрачені на погашення боргів, які були значними. Потреба державного сектора економіки в позиках визначається через операційний баланс. А він у свою чергу визначається в національній валюті шляхом вирахування із загального балансу процентів інфляції, яка виникатиме у внутрішньому державному борзі. Національною валютою для України є гривна. Для визначення податкової політики використовують поняття первинного балансу. Це економічний баланс за мінусом всіх виплачених процентів.

Для корегування економіки необхідно встановити взаємозв’язок між дефіцитом бюджету і балансом зовнішніх поточних операцій методом дефіцитного фінансування та заходами стабілізації економіки. Насамперед визначаємо бюджетний і зовнішній баланси. Для цього слід вирахувати валовий національний продукт(ВНП)через затратні і доходні складові:

Викладена концепція співпадає з розробками МВФ.

ВНП =ОС+ПІ+ДВ+Е/ЗП+ЗЗ+ДД+ПЗ+ІТ/,де ОС-особисте споживання;

ПІ-приватні інвестиції;

ДВ-державні витрати;

Е-експорт товарів та послуг;

ІТ-імпорт товарів, послуг, інтелектуальної власності;

ЗП-збереження приватні;

ЗЗ-збереження заощаджень;

ДД-державні доходи;

ПЗ-перекази (чисті) за кордон.

Дефіцитне фінансування можна проводити шляхом отримання позик в комерційних банках і позабанківських установах та за кордоном. Надмірне використання позик із будь-якого джерела приведе до невдач в макроекономіці.

Монетизація дефіциту. Позики урядові в Національному банку впливають на грошову базу і розмір грошової маси. Це також стосується комерційних банків, якщо не примусити їх в той час припинити надання кредитів іншим юридичним особам. Як тільки уряд збільшує свої позики у Національному банку, грошова маса призводить до високих темпів інфляції і погіршується платоспроможність. Надмірне дефіцитне фінансування небанківських установ негативно впливає на структуру попиту і економічного потенціалу. Таке явище обмежує доступ до коштів та фінансування приватних інвестицій.

Позики в інших та з МВФ. Вони призводять до нагромадження боргу, який постійно потрібно обслуговувати через виплату процентів і в термін їх погасити. Це є надзвичайно велика небезпека потрапити в економічну кабалу на довгі роки. Окремі африканські країни, які отримали політичну незалежність потрапили в тривалу боргову яму шляхом нагромадження боргу.

Накопичення українського боргу. Затримка платежів за борги або за закуплені товари та енерго носії в Росії та Туркменистані рахується особливо невдалим фінансуванням бюджету. Такі затримки рівноцінні іншим державним позикам. Вони створюють небезпеку для фінансової системи і розвалюють бюджетну структуру.

Розумний дефіцит бюджету. Якщо державні ресурси використовуються продуктивно, існує контроль за використанням цих ресурсів, від чого можна отримати дохід для покриття витрат і для обслуговування будь-яких боргів. Дефіцит легше зменшити, якщо в країні існує висока норма внутрішніх приватних збережень і досконалий ринок капіталу. В Україні якраз цього нема.

Податкова політика є владою, якщо вона забезпечує такий рівень державного дефіциту, який направлений на зниження інфляції, заохочує приватні інвестиції, підтримує кредитоспроможність за кордоном.

Фіскальна політика і стратегія регулювання економіки скеровані на те, щоб зменшити фінансову напругу, підняти роль державного сектора в економічному рості.

Обмеження надмірного попиту проходить через обмеження розмірів державних позик. Парламенту потрібно визначити верхню межу урядових кредитів через Національний банк України. Заходи податкової політики тоді ефективні, коли вони направлені на пропозиції. Слід зменшити податки на інтелектуальну власність, винаходи, нові технології, це пожвавить виробництво, зменшить витрати та підвищить прибутки.

Структура оподаткування. Податкові заходи потребують швидкого росту доходів, які необхідні для стабілізації економіки. Податки повинні бути еластичними і більш-менш стабільними, принаймні на певний період. У країнах з низькими доходами, це стосується й України, структура оподаткування висвітлює такі контури: переважна більшість податків надходить від виробництв національних товарів і зовнішньоторгових операцій.

У 1995р. вони разом склали 75% всіх фіскальних надходжень. На імпорт припало 40% цієї суми. Внутрішні подоходні податки є другорядними. Вони складають біля 26% фіскальних надходжень. У більшій мірі ці податки стосуються державних підприємств. Обкладання громадян подоходним податком призводить до певних труднощів.

У розвинутих ринкових країнах, де є значні доходи, податки від зовнішньоекономічних операцій відіграють другорядну роль. Державні підприємства є банкрутами. Значні доходи відсутні.

Проблеми оподаткування. До них належать.

-високі імпортні мита з нефіксованими ставками, які забезпечують захист місцевої промисловості і сприяють неефективному заміщенню імпорту внутрішнім виробництвом;

-податки на експорт і надто високі обмінні курси гальмують виробництво і експорт;

-невсокі номінальні ставки з одного боку і пільги в оподаткуванні з другого негативно впливають на рівень і характер інвестицій, виробництва та розподіл.

Структура системи для України. Концепція: ріст податків повинен проходити паралельно з економічним ростом.

Система оподаткування повинна передбачати обмеження податків і ставок, що зменшить чисельність працівників податкової інспекції та витрати на їх зарплату. Податки повинні постійно сплачуватися та контролюватись комерційними банками при оформленні депозитних платежів.

Широка і справедлива база оподаткування, повне скасування в ній пільг дають можливість збільшити податки при відносно низьких ставках. Пільги збільшують ставки податків, виникають негативні наслідки, зростають витрати на розподіл податків. Затримка податків на капітал вимагає великих штрафів, а на дохід і зарплату – ні.

Нейтральність податків. Податки фінансують державну діяльність при мінімальних витратах і порушеннях виробництва. Нейтральність податків є бажаною, щоб не виникали диспропорції в стимулах, не було перешкод у виробництві конкретних товарів, їх споживанні та торгівлі ними. Податки повинні охоплювати все населення, а також пенсіонерів, які мають пільги на житло, міський транспорт, депутатів парламенту та військових.

Інструменти податкової полідики. Загальний податок з обороту, його ставка повинні бути єдиними, а податкова база – максимально одноразовий податок з обороту, акцизи (податок на окремий товар). Податки на спиртні і тютюнові вироби можуть створювати перешкоди у їх споживанні. Для обмеження споживання предметів розкоші потрібно стягувати акцизи як з національних, так і з імпортних товарів, що дає можливість запобігти копіюванню виробництва імпортних товарів.

Краще використати акцизи “ад валорем”, розмір яких залежить від вартості товару, що вигідно при інфляції. Зменшення податків на будівельні матеріали може швидко розв’язати проблему забезпечення населення квартирами, ліквідувати черги на отримання державного помешкання. Уряд не витрачатиме коштів житла. Зменшення податків на видання літератури українською мовою приведе до широкого впровадження на всіх рівнів національної мови. Збільшення податків на 300% на імпортну друковану продукцію або газети іноземних мов забезпечить значні зміни надходження до бюджету та швидке впровадження української мови в нашій державі.

Імпортні податки. Виконують захисну функцію або функцію короткочасного платіжного балансу. Це досягається введенням низького загального податку “ад валорем” на імпортні товари, призначення високих ставок для захисту окремих товарів або товарів окремих галузей, наприклад, цукру, чорних металів, олії, консервованої овочевої продукції, тощо.

Податок на експорт. Призначають для фіскальних надходжень від сільськогосподарського сектора економіки, оподаткування якого має певні труднощі для обкладання випадковим податком, на якій впливають родючість, погода, сортність, девальвація або екстраординарні зміни світових цін. Цей податок має можливість направляти продукцію сільського господарства на внутрішній ринок, яка стає доступною для всього населення, особливо для пенсіонерів і безробітних. Податок на експорт інколи необхідно зменшувати, оскільки це може вплинути на виробництво та на експорт товарів, послуг і нових технологій. Всі країни ведуть політику до збільшення свого експорту.

Подоходний податок. Податки на особисті доходи повинні відноситись до всього населення. Пільги тут повинні регулюватись тільки Конституцією. Але краще без них – лише призначити менші податкові ставки.

Інвестиційні стимули. Уряд та парламент часто вводять в дію інвестиційні стимули, які звільняють від податків або надають скидки, спеціальні пільги, що поширюються на окремі галузі та місцевості. Це оцінюється негативно. Краще ввести незначні ставки (2-3%), але платити потрібно всім. Тут слід врахувати, які інвестиційні стимули діють у сусідніх країнах, щоб не було втечі інвестицій за кордон.

Податкова реформа України. Повинна передбачати:

розширення податкової бази, зменшення пільг, створення спрощеної форми звітності (2-3 документи замість 35 форм);

зменшення чисельності працівників податкової інспекції;

контроль за їх діяльністю депутатами та прокуратурою;

накладання штрафів тільки через ухвалу судді, що зменшить хабарництво та безпідставні штрафи, збільшить податки на імпорт та створить економічні умови для повернення на Україну валюти громадян, що “захована” в інших країнах.

1. Необхідність залучення, види, форми і структура іноземних інвестицій.

2.Державне регулювання та ефективність залучення іноземних інвестицій.

Розвиток і посилення ефективності господарювання виробничих підприємств України значною мірою залежить від загально державного інвестеційного потенціалу, який формується з рахунок різних фінансових джерел, у тім числі іноземних інвестицій.За кризового стану більшості вітчизняних підприємств та організацій, за браком власних інвистційних ресурсів та інтенсивною інтернаціоналізацією виборничо-господарських систем об’єктивно необхідним стає все ширше залучення іноземних інвестицій.Останні використовуються для фінансовоє підтримки вітчизняних товаровиробників та інших суб’єктів господарювання, запровадження нових технологій, нарощування експортного потенціалу, структурної перебудови економіки.

Іноземне інвестування може здійснюватися в різних формах залежно від типу інвестора, його мети та ступеня ризику, на який він готовий.Основними типами прямихь іноземних інвестицій зазвичай бувають: а) створення спільних підпиємств; б) започаткування діяльності дочірних підприємств; в) укладання ліцензійних угод з відчизняними фірмами; г) придбання неконтрольних паккетів акцій вітчизняних фірм-емітентів;

д) купівля контрольних пакетів акцій у підприємств, що їх випускають і релізують.

Спільні підприємства створюються та юправляються спільно іноземними інвестиціями й місцевими парламентами.У ролі останніх виступают найчастіше приватні фірми,але такими можуть інколи бути й державні підприємства. Кілька іноземних інвестицій з різних країн можуть створити спільне підприємство в третій країні з метою зменшення стартових інвестиційних витрат. Спільні підприємства дають змогу зарубіжним інвесторам мати більшу нішу на місцевому ринку з меншим підпиємницьким ризиком, ніж за прямої купівлі місцевої фірми на аукціоні або створення дочірнього підприємства.

Створення власних дочірніх підприємств як варіант вкладення капіталу є найбільш ризикованим і зв’язаним із найбільшими зобов’язаннямим з боку іноземного інвестора. Такий варіант, як право, застосовується в країні, на ринках котрої можна досягнути найбільшого потенціалу для отримання прибутку (до-ходу).

Ліцензійну угоду місцева фірма укладає здебільшого з відповідною транснаціональною компорацією.

Відповідно до ліцензійної угоди остання передає право на використання нової технології місцевій фірмі, яка стає відповідальною за маркетинг і виробництво певного товару. Така угода дає іноземному партнеру можливість виходити на ринок з мінімальним підприємницьким ризиком. Крім того, іноземні інвестори можуть придбати акції місцевої фірми, з якою укладено ліцінзійну угоду.

Придбання неконтрольних пакетів акцій місцевих фірм здійснюється іноземним інвестором через пряму купівлю на місцевому фондовому ринку. Оскільки іноземні партнери внаслідок придбання такої кількості акцій не набувають права контролювати діяльність місцевої фірми, то такі інвестиції заведено називати, як ми вже зазначали, портфельними (пасивними).

Таким способом інвестування використовується переважно в процесі приватизаці місцевих підприємств або обміну боргів приватних чи державних суб’єктів господарювання на їхні акції.

Контрольні пакети акцій місцевих фірм іноземні інвестори можуть придбати різними способами (прямою купівлею, у процесі приватизації, обміну боргів на акції тощо). Цей варіант інвестування вітчизняних фірм (підприємств, організацій) надає право контролювання їхньої діяльності. Водночас він передбачає більшість зобов’язань іноземного інвестора і триваліший час для одержання очікуваних прибутків. Проте така форма інвестування забезпечує значні вигоди місцевим підприємства: прискорює оновлення номенклатури продукції, що виробляється, допомагає покривати борги за комунальні послуги тощо.

Дуже важливим для іноземних інвесторів є встановлення ступення привабливості інвестування в місцевій фірмі. Потенційні іноземні інвестори, коли приймають рішення про доцільність інвестицій у тій чи тій країні, звертають увагу на наявність достатніх ознак привабливості інвестування. До таких ознак належать:

1. характеристика місцевого ринку;

2. доступність ринку з погляду сприятливого законодавчого середовища;

3. наявність у достатній кількості кваліфікованої робочої сили, її реальна вартість і продуктивність;

4. ступінь валютного ризику;

5. можливість репатріації капіталу;

6. сртан захсту інтелектуальної власності (ця ознакає пріори-

тетною, особливо для динамічних галузей - виробництва комп’ютерів);

7. торгова політика, яка істотно впливає на вартість і масштаби експорту та імпорту певної продукції;

8. міра державного регулювання економіки, що є важливим для захисту інтересів виборників і споживачів, а також для сприяння припливу іноземних інвестицій;

9. наявність або можливість запровадження податкових та інших пільг, що стимолюють активне залучення іноземних інвестицій;

Види іноземних інвестицій:

1)Будь-які види цінних паперів, корпоративних прав у конверто- ваній валюті;

2)Будь-яке рухоме і нерухоме майно та майнові права;

3)Валюта України;

4)Іноземна валюта;

5)Грошові вимоги та вимоги виконання договірних зобов’язань, що гарантовані відповідними банками, у конвертованій валюті;

6)Права інтелектуальної власності, вартість яких у конверто ваній валюті відповідно підтверджено;

7)Право на здійснення господарської діяльності;

8)Інші цінності;

Форми іноземних інвестицій:

1)Придбання прав на використання природних ресурсів і на ко- ристування землею;

2)Придбання інших майнових прав;

3)Інші форми за договорами з вітчизняними підприємцями;

4)Придбання нерухомого чи рухомого майна, або окремих видів цінних паперів;

5)Створення підприємств, що повністю належать іноземним

інвесторам, або придбання у власність діючих підприємств

повністю;

6)Пайова участь у спільних підприємствах, або придбання

частки діючих підприємств;

10. Політична стабільність, яка в кінцевому підсумку є найваж- ливішою ознакою для прийняття рішення про доцінність інвес- тування, оскільки зарубіжні івестори просто небудуть резикува-ти своїми капіталами в нестабільному політичному середовищі;

11. Сприятливий економічний клімат, підтримування низького й передбачуваного рівня інфляції;

12. Достатній розвиток інфраструктури виробництва та рин- ку, наявність або можливість створення зон вільної торгівлі.

За останні кілька років помітно змінилася галузева структура іноземних інвестицій в Україну. Якщо 1994 р. їхня питома вага у виробничих галузях становила 92,9% загального обсягу, то 1999 р. - приблизно 80%. При цьому в промисловості України вана знизилась з 52,5 до 35%. У 3 рази скоротилися іноземні інвестиції в чорну та кольорову металургію (з 7,5 до 2,5%); у 2,5

раза - у легку промисловість (з 5,6 до 2,2%); в 1,7 раза - у маши- нобудування і металообробку (з 17,3 до 10,0%). Водночас обсяг

прямих іноземних інвестицій збільшився в торгівлю (з 22,2 до 34,8%), невиробничу сферу в цілому (з 7,1 до 20%), у тім числі в

охорону здоров’я - у понад 50 разі.

Законодавче регулювання іноземних інвестицій у національну

економіку здійснюється кількома законами України, ухваленими

протягом 1991-1996 рр. Верховною Радою, і декретом Кабінету

Міністрів України.

Закон України “Про захист іноземних інвестицій на Україні”

1991 р. передбачає, що:

а) інвестиції, прибутки, законні права та інтереси іноземних інвесторів захищаються законами України;

б) держава не може реквізувати іноземні інвестиції за вийнят- ком випадків стихійного лиха;

в) іноземним інвесторам гарантується можливість переказу за кордон їхніх прибутків та інших сум, отриманих на законних під- ставах.

Національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності щодо іноземних інвестицій встан6овлено Законом України “Про іноземні інвестиції” (1992 р.). Цим законом передбачено, що:

1) іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації;

2) іноземні інвестори мають гарантії на 10 р. на випадок змін за-

конодавства України про іноземні інвестиції;

3) встановлюється низка податковиг пільг для підприємств з іноземними інвестиціями.

Дата добавления: 2014-01-04