Проблеми тіньової економіки в Україні

Від самого початку перехідного періоду Україна у числі інших країн світу зіткнулася з проблемою тіньової економіки -- не контрольованого суспільством виробництва, розподілу, обміну й споживання товарно-матеріальних цінностей і послуг, тобто приховуваних від органів державного управління й громадськості соціально-економічних відносин між окремими громадянами та соціальними групами.

У сучасному світі з проблемою тінізації економічних процесів стикаються майже всі країни. Обсяги тіньового сектору в економічно розвинутих країнах світу утримуються на рівні, що не має суттєвого впливу на соціально-економічні процеси у суспільстві (5-12% ВВП). При розмірах тіньового сектору у 30% ВВП настає критична межа, перевищення якої свідчить про функціонування у країні відтворювальної системи тіньових економічних відносин.

За твердженням експертів МВФ, питома вага тіньової економіки підвищується на ранніх етапах переходу до ринку, однак потім починає знижуватися з прогресом реформ та скороченням корупції в органах державної влади. Хоч мають місце й інші приклади. Так, у Білорусі та Узбекистані, де питома вага тіньового сектору відповідно становить 19,3% і 6,5% ВВП, ринкові реформи здійснювалися повільно, проте завдяки державному втручанню, запровадженим обмеженням і санкціям фактично вдалося обмежити зростання тіньової економіки.

Серед країн Центральної та Східної Європи і на пострадянському просторі за масштабами тіньового сектору Україна, на жаль, і далі утримує одну із чільних позицій. Оцінки масштабів тіньової економіки в Україні коливаються у межах від 40 до 80% ВВП залежно від методу оцінки (наприклад, на основі попиту на гроші чи споживання електроенергії).

Для порівняння скажемо, що обсяги тіньової економіки у Словацькій Республіці, Польщі, Чеській Республіці та Естонії оцінюються на рівні 5--13% ВВП, у Казахстані -- 34,3%, Латвії -- 35,3%, Болгарії -- 36,2%, Росії -- 41,6% [17, c.80].

На думку більшості експертів з цієї проблеми, найвищими темпами тіньова економіка в Україні розвивалася у 1994--1998 роках, коли її обсяги сягали 65% офіційного ВВП. На той час тіньовий сектор охопив більшу частину промислового виробництва, особливо паливно-енергетичного комплексу, сільського господарства, приватизації. Характерною ознакою цього періоду був підвищений попит на готівку поза банками, темпи зростання якої майже удвічі перевищували темпи зростання депозитних внесків у банківській системі. Великого поширення набули "неофіційні" готівкові розрахунки за різноманітні "послуги" (за встановлення телефонних ліній, реєстрацію підприємств, перевірку санітарної, пожежної, податкової інспекцій тощо).

Останнім часом, за даними Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, уряду вдалося знизити процес тінізації економіки на 5%. Проте, на думку експертів, питома вага тіньового сектору економіки в Україні й далі залишається досить високою -- 65% ВВП.

Якщо подивитися на цю проблему ширше, то можна виділити низку конкретних негативних наслідків впливу тіньової економіки на розвиток усіх сторін суспільного життя держави, зокрема:

- непрозорий і несправедливий розподіл національного доходу;

- криміналізація суспільства, правовий нігілізм та недовіра до органів державної влади;

- дискримінація суб'єктів господарської діяльності;

- скорочення податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів;

- нелегальний експорт капіталів і зменшення обсягів інвестицій в економіку, залежність від закордонних позик;

- втрата промислового й інтелектуального потенціалу нації.

На тлі вельми оптимістичних цифр стабільного економічного зростання в Україні протягом останніх двох років, зменшення частки бартерних розрахунків, збільшення надходжень до бюджету існують непрямі ознаки зростання тінізації економіки, що визначаються дією таких чинників, як наявність джерел формування тіньових доходів, висока мотивація до здійснення тіньової економічної діяльності та наявність механізмів для реалізації тіньових операцій.

Якщо зробити спробу комплексно поглянути на проблему тінізації економіки в Україні, то можна виділити низку об'єктивних факторів, які пояснюють такі значні обсяги тіньової економіки:

- високі податки і нерівномірність податкового навантаження;

- недостатня прозорість податкового законодавства і постійне внесення змін до нього;

- повільні й непрозорі приватизаційні процеси;

- втручання владних структур усіх рівнів у діяльність суб'єктів господарювання;

- корупція в органах державної влади та місцевого самоврядування.

Протягом усього періоду ринкових перетворень в Україні становлення ефективної податкової системи характеризувалося відсутністю компромісів між державою і платниками податків. Ця обставина зумовлена тим, що процес збігся у часі із глибокою економічною кризою, коли проблеми наповнення бюджету особливо загострюються. Тобто з падінням обсягів виробництва державні видатки не скорочуються, а навіть збільшуються, причому не лише у номінальному, а й у реальному обчисленні, що спричиняє дефіцит бюджету і необхідність посилення податкового тиску на платників податків. Унаслідок цього податкова система України досить швидко трансформувалася не у відповідності з потребами економічного розвитку, а на догоду потребам надмірного державного споживання.

Згідно із домінуючою офіційною точкою зору сама теза про наявність в Україні надмірного податкового навантаження відкидається, натомість стверджується, що рівень податкового тиску значно нижчий від середньоєвропейського; зниження питомої ваги доходів бюджету і податкових надходжень у ВВП трактується як зменшення податкового тиску. Однак при оцінці реального стану податкового навантаження в Україні слід враховувати низку факторів.

Дослідження науковців Інституту економіки НАН України з цього питання свідчать, що на початку 90-х років сумарні вилучення створюваної вартості мали тенденцію до зростання: із 41,4% ВВП у 1990 році до 52,2% ВВП у 1994 році, а починаючи з 1995 року справді простежується зменшення цього показника. Поряд із цим за період від 1992 року до 1999 року державні витрати (без урахування витрат на оборону) у реальному вимірі зросли у 3,6 разу, тоді як реальні обсяги виробництва зменшилися у 2 рази. Тобто державні витрати перевищували реальні можливості економіки [5, c.69].

Частково зростання державного споживання було зумовлене необхідністю виконання державним апаратом нових функцій, пов'язаних із розбудовою незалежної держави. Проте левова частка зростання державних витрат зумовлена збереженням гіпертрофованого рівня державної підтримки виробництва, який був притаманний економіці України за радянських часів.

Спотворення економічних пропорцій на користь важкої промисловості й паливно-енергетичного комплексу спричинило домінування галузей із найбільшими інвестиційними потребами. Широка практика надання економічно не обґрунтованих пільг таким галузям щодо податкових та інших обов'язкових платежів маскує занадто високий рівень податкового навантаження і зумовлює нерівномірність податкового тиску на різні групи суб'єктів господарської діяльності. Основний тягар податкового навантаження припадає на меншу частину (близько 30%) рентабельних підприємств, які працюють у легальному секторі економіки, внаслідок чого податковий тиск на них значно зростає. Тим самим створюються потужні стимули подальшої натуралізації економічних відносин (бартер, толінг) та збільшення обсягів тіньового сектору.

Попри те, що в Україні за останні п'ять років добровільність сплати податків зросла удвічі, на сьогодні, за даними ДПА, вона не перевищує 60% усіх податкових зобов'язань платників податків. Не привела до суттєвого поліпшення поточних платежів і широкомасштабна "амністія" податкової заборгованості, яка була здійснена відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Станом на 01.11.2005 року було списано податкові борги у сумі 14,879 млрд. грн., у т. ч. 6,934 млрд. грн. (46,65% від загальної суми) -- податку на додану вартість, 1,868 млрд. грн. (12,6%) -- податку на прибуток.

При цьому загальний обсяг дебіторської та кредиторської заборгованостей за всіма суб'єктами господарювання (крім малих підприємств та бюджетних установ) з початку року збільшився на 15,3% та 5,5% і станом на 01.08.2005 р. становив відповідно 213,7 та 272,6 млрд. грн. Зросла також чисельність статистично зафіксованих збиткових підприємств -- із 37,7% у 2004 р. до 42% у 2005 році.

Усе вищенаведене дає змогу визначити проблему подолання надмірного податкового навантаження як важливу умову зменшення обсягів тіньового сектору в Україні. Проте фактично реалізується зовсім інший підхід -- всебічне посилення податкового тиску, передусім за рахунок покарання неплатників, застосування різного роду санкцій, накладання штрафів та ін. Є підстави стверджувати, що для розв'язання проблеми застосовуються ті самі заходи, які цю проблему породжують. За умови, коли держава перерозподіляє майже весь обсяг прибутків і доходів легальної економіки, заходи щодо зменшення обсягів тіньової економіки не можуть дати реальних результатів, а рівень справляння податків не може не бути низьким.

Приблизну оцінку ухилення від сплати податків на основі порівняння потенційних податкових надходжень із фактичними було зроблено науковцями Інституту економіки НАН України. Розрахунки було проведено за трьома основними видами податків, які мають найбільшу питому вагу у доходах бюджету, -- ПДВ, податку на прибуток підприємств та прибуткового податку. Встановлено, що до бюджету перераховується лише 40% можливих надходжень із ПДВ. Виявлено, що сукупний податковий розрив лише за трьома основними податками у 2003 році перевищував 36% усіх доходів бюджету і становив понад 12% ВВП. Якщо взяти до уваги, що розрахунки були зроблені на основі офіційної статистики без урахування обсягів доданої вартості, створеної "у тіні", то фактично втрати бюджету від неефективного справляння податків ще вищі.

За підрахунками І. Луніної, в Україні у 2004 році продуктивність ПДВ зменшилася до 55% при середньому для країн Євросоюзу показнику 71%. На думку І. Луніної, за рахунок збільшення продуктивності ПДВ (навіть при зменшенні ставки до 17,5%) цілком можливо забезпечити надходження до бюджету від цього податку на рівні 7,5-8% ВВП.

У І кв. 2006 р. інтегральний показник рівня тіньової діяльності становив 29% офіційного ВВП. Порівняно з кінцем 2005 р. частка тіньової економіки у офіційному ВВП зросла на 1 відсотковий пункт (за відповідний період 2005 р. - 37%). Про це «proUA» повідомили в прес-службі Міністерства економіки.

У той же час, в 2005 р. інтегральний показник рівня тіньової діяльності становив 28% офіційного ВВП. Порівняно з 2004 р. частка тіньової економіки у офіційному ВВП не змінилась. У І кварталі 2005 р. рівень тіні підвищився до 32% офіційного ВВП, а протягом ІІ-ІV кварталів - поступово зменшився до рівня кінця попереднього року.

Розрахунок здійснювався за допомогою 4-х окремих методів: фінансового, монетарного, електричного, порівняння витрат домогосподарств - обсягів роздрібного товарообігу. Результати зазначених розрахунків з використанням інтегрального методу зводяться до середньозваженого індексу.

Тенденцію до підвищення рівня “тіні” протягом 2005 року показав фінансовий метод (на 1 відсотковий пункт), всі інші - його зниження. Причому, у І кварталі минулого року зазначене зростання становило 5 відсоткових пунктів [18].

В Україні за умови високого податкового навантаження вигоди від ухилення від сплати податків для підприємств досить суттєві. Наявність корупції дає змогу мінімізувати ймовірність своєчасного виявлення ухилення від сплати податків, а протиріччя й суперечливі положення у законодавчих актах -- зменшити податкові зобов'язання. За таких обставин дуже поширеною стала практика мінімізації податкових платежів або ж ухилення від їх сплати.

Класичним прикладом мінімізації податкових платежів є ситуація із перенесенням збитків минулих років із податку на прибуток на наступні періоди. За даними ДПА, масштаби використання українськими підприємствами саме цього методу такі, що починаючи з 1997 року загальна сума збитків перевищила 30 млрд. грн..

Сьогодні в Україні виробництво тисяч державних і приватних підприємств спеціально підтримується у стані збитковості, оскільки це дає можливість їхнім керівникам і найближчому оточенню отримувати тіньопі доходи. Так, за даними Рахункової палати, в Україні функціонує близько тридцяти державних холдингів та акціонерних компаній, їхня заборгованість перед державним бюджетом перевищує 10 млрд. грн., а в управління їм передано майна на 9 млрд. грн. У 2005 році було заплановано отримати від цих підприємств 275 млн. грн., а фактично надійшло лише 40% від запланованого. За борги держава втратила контроль над трьома тепловими електростанціями, які раніше входили до складу енергогенеруючої компанії "Дон-басенерго" [13, c.71].

До цього треба додати, що податкова політика в Україні часто передбачає надання пільгового режиму, що спричиняє перекручення умов конкуренції і є потужним стимулом тінізації економічних відносин. За інформацією Рахункової палати, в Україні пільги із платежів до бюджету становлять 46,8 млрд. грн.

При цьому досить часто на різних рівнях порушуються питання про зміни у податковій базі та нарощення "м'язів" податкових органів. Однак запорукою успішних результатів не може бути збільшення чисельності податківців і розширення їхніх повноважень. Ресурс адміністративного тиску на платників податків сьогодні в Україні практично вичерпаний -- і це однозначний факт. Необхідно змінювати систему податків, робити її реальною, стабільною, посильною для суб'єктів господарювання.

Воднораз зменшення податкового тиску не може розглядатися як фактор зменшення бюджетних доходів, оскільки воно має відбуватися одночасно із розширенням бази оподаткування за рахунок скорочення пільг і зниження податкових ставок. При зниженні рівня податкового навантаження в Україні реально можливе розширення бази оподаткування за рахунок скорочення обсягів тіньової економіки. Запровадження реальних податків дасть змогу посилити правову й адміністративну відповідальність за їхню несплату.

Безперечно, не можна зводити всіх проблем тіньової економіки в Україні лише до фіскального аспекту. Не менш важливе також вирішення проблем прозорої приватизації, демонополізації, банкрутства, зменшення корупції в органах влади тощо.

З метою запровадження комплексу заходів щодо детінізації економіки в Україні, збільшення обсягів реального ВВП, підвищення суспільного добробуту Кабінетом Міністрів України було розроблено Державну програму детінізації економіки на 2005--2010 роки.

Ознайомлення з текстом документа дає підстави вважати, що зусилля уряду будуть сконцентровані на боротьбі з причинами тінізації економіки в Україні. У Програмі задекларовано наміри створити сприятливі економічні умови для діяльності підприємств і не застосовувати адміністративно-фіскальних методів впливу на тіньовий сектор економіки. Фактично урядовці визнали, що поки не вдасться обмежити зловживань представників контролюючих органів, про реальне зменшення питомої ваги тіньового сектору в економіці України говорити передчасно.

Проте найдієвішим заходом щодо скорочення тіньового сектору можуть бути саме економічні методи впливу для створення умов підвищення зацікавленості юридичних осіб у легалізації доходів. Однак у Програмі цьому приділено лише три пункти (21, 22, 23 і частково 36) у розділі "Легалізація нерегламентованої зайнятості та доходів населення". Саме через прискорення проведення комплексної пенсійної реформи, запровадження низьких ставок прибуткового податку з громадян за прикладом Російської Федерації, створення дієвого контролю за виплатою заробітної плати лежить шлях до скорочення тіньового сектору в економіці України.

Для прискоренішого процесу детінізації економіки слід проводити послідовнішу державну політику, яка б законодавче гарантувала недоторканність легалізованого капіталу некримінального походження.

У цьому зв'язку варто згадати про рішення РАТР внести Україну до "чорного" списку країн, які не сприяють міжнародним зусиллям у боротьбі з відмиванням брудних коштів. Прагнучи створити засади відкритої і прозорої економіки, в Україні вже почали запроваджувати заходи, що унеможливлюють використання банківського сектору для відмивання коштів. Згідно з базовими умовами РАТР щодо обов'язковості ідентифікації клієнтів в Україні заборонено відкривати кодовані валютні рахунки. Водночас у новому Кримінальному кодексі України (що набув чинності з 01.09.2001 р.) міститься ширший перелік предикативних злочинів, доходи від яких можуть бути предметом розслідувань у справах про відмивання коштів.

Та все ж базовою передумовою створення ефективного механізму протидії відмиванню коштів, отриманих нелегальним шляхом, має стати прийняття Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом".

Загалом, у контексті проблеми зменшення обсягів тіньового сектору в Україні необхідно продовжити комплекс реформ у податковій сфері, при цьому основна увага має бути приділена таким напрямам:

- зміцненню податкової системи та податкової служби на основі змін у податковому законодавстві;

- підвищенню прозорості у податковій сфері та належному контролю операцій органів державного управління;

- створенню правового механізму та відповідної інфраструктури для протидії відмиванню коштів, отриманих незаконним шляхом, і поверненню незаконно вивезених з України капіталів;

- зміцненню методів управління у державному секторі, а також удосконаленню функціонування державної влади в цілому.

Дата добавления: 2014-01-04