Роль бюджету у фінансово-кредитному механізмі. Джерелами фінансування дефіциту бюджетів є державні внутрішні та зовнішні запозичення, внутрішні запозичення органів влади АРК

Джерела покриття дефіциту.

Джерелами фінансування дефіциту бюджетів є державні внутрішні та зовнішні запозичення, внутрішні запозичення органів влади АРК, внутрішні та зовнішні запозичення органів місцевого самоврядування. КМУ може брати позики в межах визначених законом України про Державний бюджет України. Запозичення використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави. За винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги. Міністр фінансів має право обирати кредитора, вид позики і валюту запозичення з урахуванням вимог БК та з метою економії коштів та ефективності їх використання. Якщо витрати на обслуговування та погашення державного боргу перевищать обсяг коштів, передбачений в законі про ДБУ на таку мету, Міністр фінансів невідкладно інформує про це КМУ. КМУ невідкладно інформує про очікуване перевищення таких витрат ВРУ та подає у двотижневий термін пропозиції про внесення змін до закону України про ДБ України.

Емісійні кошти НБУ не можуть бути джерелом фінансування дефіциту ДБУ.

Державна позика – отримання державою коштів у формі запозичень від юридичних і фізичних осіб, урядів інших держав, міжнародних фінансових організацій на умовах поворотності, терміновості і платності.

Використання державних позик вимагає:

- наявності тимчасово вільних коштів у кредиторів держави;

- довіри з боку кредиторів до держави;

- заінтересованості кредиторів;

- наявності реальних доходів від використання позичених грошових коштів, які дають можливість повернути борги і сплатити проценти.

Державні позики вимагають чіткої системи погашення державного боргу. Джерелами цього погашення можуть бути:

1) додаткові податкові надходження, які отримує держава завдяки зростанню ВВП на основі інвестування позичених коштів;

2) підвищення рівня оподаткування;

3) зменшення видатків;

4) випуск нових позик.

Грошова емісія може використовуватися тільки в умовах жорсткого контролю за використанням цих грошей. Вона виходить з обмеження відношення бюджетного дефіциту до ВВП на рівні 2-3%.

У разі використання грошової емісії основним чинником дефіциту є напрям направлення цих коштів - в інвестиції то це дає можливість отримати певний дохід, що в свою чергу, амортизує сплеск інфляції. В разі використання коштів на поточні витрати інфляція стає невідворотною.

Фінансово-кредитний механізм є сукупністю фінансових методів впливу на соціально-економічний розвиток країни. Він складається з двох підсистем:

1) фінансове забезпечення;

2) фінансове регулювання.

Фінансове забезпечення здійснюється у таких чотирьох формах:

1. Самофінансування – покриття витрат за рахунок власних коштів. Це вихідна форма.

2. Кредитування – покриття витрат за рахунок позичених коштів. Це регулююча форма.

3. Акціонерний капітал - форма колективного капіталу, яка дає змогу концентрувати великі ресурси.

4. Бюджетні асигнування - форма державного фінансового забезпечення. З одного боку, вона є підпорядкованою, тобто використовується тоді, коли не вистачає інших джерел або їх важко сформувати (це насамперед непривабливі для приватного бізнесу сфери діяльності). З іншого боку, ці асигнування можуть виконувати регулюючу роль при порушенні рівноваги цін, наприклад субсидії виробникам с/г продукції.

Фінансове регулювання пов’язане з податковою системою і регулюючою функцією податків та з бюджетним субсидіюванням.

Сучасна економічна думка пропонує багато концепцій бюджетного дефіциту, за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему.

Найважливіші з них такі:

Загальний дефіцит – називається також фактичним, або касовим утворюється державними витратами, які перевищують ДД та субсидії;

Зовнішній дефіцит – дорівнює зовнішнім видаткам держави, за винятком держаних надходжень від зовнішніх джерел;

Внутрішній дефіцит – це загальний дефіцит за мінусом зовнішнього дефіциту;

Операційний дефіцит - визначається як загальний дефіцит, за винятком інфляційної частки відсоткових платежів;

Первинний дефіцит – різниця між величиною загального дефіциту і сумою всіх відсоткових платежів;

Поточний – утворюється поточними державними доходами за винятком поточних видатків.

D^B =G – T

d^b= D ^B

Y

D^B-загальний бюджетний дефіцит

G- державні видатки

T- податкові надходження

d^b- частка бюджетного дефіциту у ВВП

Y- величина ВВП

Іноді бюджетний дефіцит може бути наймогутнішим інструментом отримання коштів для майбутнього мостом, що зв’язує сьогодення з реальним майбутнім. Важливо застосувати новітні методи забезпечення неінфляційного створення грошей під майбутнє, у тому числі і забуте нами програмно-цільове регулювання.

У 2000 році ми мали практично інфляційну модель зростання (інфляція становила 25,8% при зростанні ВВП на 5,9%), в 2003 році ми маємо, по суті інвестиційну модель (при інфляції у 8,2% і зростанні ВВП на 8,5% інвестиції в основний капітал збільшувалися темпами на рівні близько 30%))

Дата добавления: 2014-01-04