Конспект лекцій Гроші та кредит / Савлук 42 страница

Чималої шкоди процесу накопичення банківського капіталу завдає девальвація гривні, яка призводить до її знецінення в доларовому обчисленні. Якщо у 1998 р. вартість статутного капіталу українських банків становила більше як 1 млрд дол. США, то на початок 2000 р. вона знизилась до 540 млн дол., тобто удвічі. Зараз усі українські комерційні банки мають статутний капітал на рівні, нижчому, ніж один середньостатистичний банк Західної Європи.

Система комерційних банків України виконує значну роботу щодо залучення вільних грошових коштів та їх спрямування на розвиток національної економіки. Обсяг пасивних операцій банків із року в рік зростає і на початок 2000 р. залишок зобов'язань комерційних банків становив 20 млрд грн. Але цей показник є далеко недостатній. Він становить лише 5% від ВВП, тоді як у країнах із перехідною економікою Центральної та Східної Європи - в середньому 40%, у країнах ОЕСР - понад 80%. В Україні існують потенційні можливості для значного збільшення банківських депозитів. За орієнтовними розрахунками українським юридичним і фізичним особам належить грошей майже на суму 200 млрд грн., які перебувають поза вітчизняними банками (готівка на руках у гривні й у валюті, кошти за кордоном тощо), що в десять разів більше, ніж поточні зобов'язання усіх комерційних банків України.

У структурі зобов'язань комерційних банків 64% займають депозитні зобов'язання. Середньорічний приріст цих зобов'язань за останні п'ять років становив 106%. Домінуючим видом зобов'язань є депозит до запитання (62,4%). Банки залучають вільні кошти як в національній, так і в іноземній валюті. Співвідношення між депозитами в національній та іноземній валютах на початок 2000 р. становило відповідно 55,7% і 44,3%, хоча на кінець 1994 р. воно було 58% і 42%, тобто спостерігається випереджаюче зростання депозитів в інвалюті, а строкові депозити в інвалюті перевищують цей показник у національній валюті. Ця тенденція свідчить про падіння довіри до національних грошей у зв'язку з їх періодичною девальвацією, про поступове перебирання доларом США на себе функції накопичення вартості всередині України.

У загальних депозитних зобов'язаннях комерційних банків 65% становлять депозити юридичних осіб і 35% - фізичних. Швидкими темпами почали зростати депозити фізичних осіб після введення гривні. Уже на кінець 1996р. депозити населення збільшилися вдвічі, тоді як у попередні роки вони розвивалися повільно. Якщо з 1991 до 1996р. вклади населення становили 10-14% банківських депозитів, то на початок 2000 р. їх питома вага зросла до 35%. У вкладах населення переважають строкові депозити, їх майже втричі більше, ніж депозитів до запитання. Це певною мірою свідчить про недостатній розвиток розрахункових послуг банків населенню.

Слід підкреслити, що основна сума депозитів населення розміщена не в Ощадбанку, а в інших банках, хоча на Ощадбанк припадає 21,6% усіх вкладів фізичних осіб. У сімки найбільших банків розміщена переважна частка депозитів населення (68%), з них на Ощадбанк припадає 31,7%, що свідчить про втрату Ощадбанком монополії на вкладні операції з населенням.

Значне зміцнення ресурсної бази, яке відбулося за майже десятирічний період, дало можливість комерційним банкам суттєво розвинути свої активні операції. У структурі активів комерційних банків провідна роль належить кредитним операціям. Станом на 1 січня 2000 р. кредитний портфель досяг майже 11 млрд грн., або 42,6% сумарних активів комерційних банків. Тільки за п'ять останніх років (1995-1999) кредити, надані комерційними банками суб'єктам господарювання України, збільшилися майже у три рази. Основна маса кредитів надається підприємствам промисловості і торгівлі (відповідно 39,14% і 31,6%). Банки кредитують переважно поточну діяльність підприємств. Короткострокові кредити на початок 2000 р. становили 77,6%, а довгострокові - 22,4%. Однак слід відзначити позитивні зрушення в структурі банківських кредитів, які полягають у збільшенні в останні три роки майже в три рази питомої ваги кредитів на інвестиційну діяльність господарників у загальному обсязі банківських кредитів.

Основними суб'єктами кредитування поступово стали господарства колективної форми власності, заборгованість за кредитами яких на початок 2000 р. становила 74% від загального обсягу кредитних вкладів комерційних банків. Потім ідуть господарства приватної форми власності (12,3%) і державні підприємства (11,4%). На кредитування міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав припадає 2,3%.

Зауважимо, що з 1999р. приріст кредитів в іноземній валюті почав переважати збільшення обсягу кредитів у національній валюті, і вже в січні 2000 р. кредити в іноземній валюті становили 51,5%. Ця тенденція не тільки свідчить про все ще слабкі позиції гривні на внутрішньому ринку, а й провокує зміцнення позиції долара в Україні в майбутньому.

Відбувається поступовий розвиток банківського кредитування населення, проте воно ще займає незначне місце в кредитних операціях комерційних банків. Хоча за п'ять останніх років кредити фізичним особам зросли більше ніж у 8 разів, їх питома вага у січні 2000 р. становила лише 6,7% від загальних кредитів комерційних банків. При кредитуванні населення, як і юридичних осіб, банки віддають перевагу кредитам на поточні потреби (73,6%), а кредитування інвестиційної діяльності не є для них пріоритетним і становить лише 23,6% усіх кредитних вкладень банків.

Як позитивне явище слід відзначити помітні зміни в асортименті кредитних послуг банків. У кредитному портфелі комерційних банків з'явилися такі кредити ринкового типу, як овердрафт, за операціями РЕПО, за врахованими векселями, за факторинговими операціями, за експортно-імпортними операціями. Причому овердрафт застосовується і до фізичних осіб. У січні 2000 р. заборгованість по ньому з боку фізичних осіб становила 2,7% від загальної суми кредитів цієї категорії позичальників.

Якість кредитного портфеля комерційних банків не можна вважати достатньою. Прострочені позички на початок 2000 р. досягали 15% від загальної суми кредитної заборгованості, пролонговані - 7%, сумнівні - 3%. Якщо взяти до уваги, що у колишньому Держбанку СРСР наявність прострочених кредитів на рівні 4-5% від загальних позичок вважалася негативним явищем у банківській кредитній діяльності, то можна зробити відповідну оцінку кредитному портфелю українських банків. З урахуванням усіх видів проблемних кредитів (прострочені, пролонговані і сумнівні) кожна четверта гривня, передана в позику комерційними банками, може не повернутись кредитору. Така ситуація з кредитуванням пов'язана з наявністю великих ризиків щодо повернення кредитів та інфляційних очікувань, відсутністю належного організаційно-правового механізму захисту інтересів банків-кредиторів.

Важливим видом активних операцій комерційних банків є інвестиційні операції. Портфель цінних паперів банків складається із КОВДП (конверсійні облігації внутрішньої державної позики), цінних паперів акціонерних товариств, куплених для одержання доходів і вкладення капіталу у власність інших акціонерних товариств з метою отримання доходів у формі дивідендів. У загальних активах банків портфель цінних паперів на 1 січня 2000 р. займає лише 7,3%, причому обсяг його має тенденцію до скорочення, особливо після фінансової кризи восени 1998 р. Активність банківських інвестиційних операцій залежить від розвинутості вторинного фондового ринку. Тому з прискоренням процесу приватизації слід очікувати пожвавлення банківської діяльності на ринку цінних паперів. Що ж стосується вкладення капіталу у власність інших акціонерних товариств (в основному підприємств виробничої сфери), то вони становлять лише 5% від портфеля цінних паперів комерційних банків і приносять їм дуже незначні доходи, тому мають лише досвідний характер. Успіх банківського бізнесу визначається його фінансовими результатами, які залежать від співвідношення доходів і витрат. За майже десятирічний період прибутки комерційних банків були різнорівневими. У період "дешевих грошей" вони були помірними, в період гіперінфляції - надмірними, в останні 2 роки - виявили тенденцію до зменшення, а для деяких банків комерційна діяльність стала збитковою.

Фінансові результати діяльності комерційних банків можна оцінити різними показниками, але найбільш зручним і об'єктивним, на нашу думку, є показник, що характеризує відношення чистого прибутку банку до акціонерного капіталу (ROE). Хоча в період 1994-1997рр. абсолютний розмір чистого прибутку зріс на 176%, показник ROE знизився майже у 9 разів. У 1998 р. відбулося різке падіння чистого прибутку (у 2,48 разу), a ROE знизився у 2,76 разу. У 1999 p. ROE склався на рівні 0,21, тоді як у 1995р. він становив 2,1. Рекордним цей показник був у 1994р. (7,26), коли в Україні ще мала місце гіперінфляція. Причиною такої ситуації є неадекватна зміна чистого прибутку і сплаченого статутного фонду. Якщо чистий прибуток з 1995 р. (останнього року високої інфляції) майже не зростав, то статутний капітал весь час збільшувався.

Гострими проблемами розвитку комерційних банків України є недостатність у багатьох із них капіталу і неякісна структура активів. Це призводить до того, що майже третина всіх банків є проблемною, з яких кожний третій переведений НБУ на режим фінансового оздоровлення. Половина з проблемних банків перебуває у стадії ліквідації. За вісім років (1992-1999) було ліквідовано 69 банків, а більше всього (16) - у 1998 p., коли в Україні відбулася фінансова криза. Унаслідок її знизились миттєва та загальна ліквідність і платоспроможність значної кількості банків, значно погіршився фінансовий стан найбільших банків, активи яких становлять більше половини активів усіх комерційних банків України.

Для оздоровлення банківської системи необхідно вжити рішучих заходів, особливо стосовно проблемних банків, їх необхідно якомога швидше реорганізувати шляхом об'єднання, ліквідації. Серед проблемних переважна кількість малих банків, їх активи невеликі. На 1 січня 2000 р. вони становили лише 3,7% від загальної суми активів банківської системи, але негативні наслідки функціонування - значні, оскільки мультиплікуються відповідно щільності економічних зв'язків з іншими суб'єктами господарювання.

ВИСНОВКИ

1. У системі грошово-кредитних відносин ключове місце займають банки. В умовах ринкової економіки банки поділяються на центральні і комерційні (ділові). Центральний банк є першим рівнем банківської системи країни, а комерційні - другим.

2. Комерційні банки класифікуються за різними ознаками і критеріями. Вони виконують різноманітні операції, які поділяються на традиційні і нетрадиційні. До перших належать кредитування, розрахунки, залучення вкладів тощо. До других - різноманітні послуги (лізингові, факторингові, консультативні тощо). Традиційні операції бувають активними й пасивними.

В Україні комерційні банки активно почали створюватися після проголошення незалежності (з 1992 p.). Реєстрацію новоство-рених комерційних банків здійснює Національний банк України.

3. Пасивні операції комерційних банків полягають у формуванні власної і залученої ресурсної бази, на підставі і за рахунок якої здійснюються активні операції.

4. Серед активних операцій провідними є кредитні та інвестиційні. Кредитування банківських клієнтів здійснюється відповідно до певних принципів та умов. Інвестиційні операції слугують для створення вторинних банківських резервів, диверсифікації активів та отримання доходів. Кредитні й інвестиційні операції тісно пов'язані між собою, їм притаманні ризики, для запобігання й оп-тимізації яких банки використовують певний інструментарій.

5. Значне місце в банківській діяльності займають розрахунково-касові операції. Міжгосподарські безготівкові розрахунки здійснюються з використанням певних форм і способів. Розрахунки готівкою мають регламентацію і підпорядковані певним правилам.

6. Банки надають своїм клієнтам широке коло послуг, які групуються відповідно до певних критеріїв. Найбільш поширеними є гарантійні, консультативні й трастові послуги.

7. Для успішної діяльності банків велике значення має їх стабільність. Вона означає постійну здатність банку відповідати за своїми зобов'язаннями і забезпечувати прибутковість на рівні, достатньому для нормального функціонування у конкретному середовищі. Забезпечити стабільність можна за допомогою дотримання системи економічних параметрів, що встановлені центральним банком, і підтримання оптимального рівня прибутковості.

8. Банківська система України майже за 10 років пройшла певний шлях розвитку. Досягнуті значні здобутки, але є й проблеми і великі невикористані резерви. Головною проблемою є втрата певною групою банків платоспроможності. Багатьом банкам притаманна фінансова слабкість.

РОЗДІЛ 13 МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-КРЕДИТНІ УСТАНОВИ ТА ФОРМИ ЇХ СПІВРОБІТНИЦТВА З УКРАЇНОЮ

Міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації - це установи, які створені на базі багатосторонніх угод між державами. Найважливішу роль серед них у сучасний період відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). Останній сьогодні є головною установою Групи Світового банку. Штаб-квартири організацій розташовані у Вашингтоні. Вказані установи було засновано на Міжнародній валютно-фінансовій конференції, яка відбулася у 1944 р. у Бреттон-Вудсі (США). СРСР та Україна хоча і брали участь у конференції, але не ратифікували угоди про МВФ та МБРР і не вступили до складу цих організацій. Наслідком стала багаторічна ізоляція СРСР та його союзників від світової економічної та валютно-фінансової системи, що значною мірою було зумовлено політичними та ідеологічними мотивами. У 1992 р. у практиці міждержавних валютних відносин сталася досить значна подія: членами МВФ прийнято країни, що входили до колишнього СРСР, у тому числі й Україну. Завдяки цьому фактично завершено процес глобалізації економічного простору валютного регулювання, що здійснюється цією важливою міжнародною організацією.

13.1. Міжнародний валютний фонд і його діяльність в Україні

Міжнародний валютний фонд було створено з метою регулювання валютних відносин між країнами-членами. МВФ повинен відігравати подвійну роль: з одного боку, стежити за виконанням своїми членами визначених правил поведінки в галузі валютно-фінансових відносин, а з іншого - надавати ресурси для фінансування дефіцитів платіжних балансів тим країнам, які цього потребують.

При наданні кредитів МВФ ставить перед країнами-борж-никами деякі політичні та економічні умови, які втілюються у програмах перебудови економіки. Цей порядок називається принципом обумовленості. Як правило, вказані програми охоплюють заходи, що належать до сфери бюджетно-податкової, кредитно-грошової політики, цінового механізму, зовнішньої торгівлі, міжнародних кредитних та валютно-розрахункових відносин. Вони пов'язані зі зменшенням державних витрат, підвищенням податків і ставки позичкового процента, зміною валютного курсу та ін.

Кожна країна-учасниця, вступаючи у Фонд, робить відповідний внесок, який визначається встановленою квотою. Розмір такої квоти, що переглядається з періодичністю у п'ять років, розраховується на основі оцінки економічного потенціалу окремих країн у світовому господарстві. Відносно до розміру квот визначається "вага" голосу кожної країни в керівництві Фондом та обсяг її можливих запозичень. Квота України на кінець 1992р. становила 0,7%. Відповідно до цієї квоти вступний внесок для України було визначено у розмірі 911 млн дол. США. Згідно з існуючим положенням з визначеної суми лише 22,7% виплачується у вільно конвертованій валюті (ВКВ), а решта - у національній грошовій одиниці. Враховуючи гостру нестачу ВКВ, Україна скористалася так званим Фондом запозичення при МВФ для країн-членів, що зазнають фінансових труднощів. Необхідний внесок оформлено як борг, під який Україні надано безпроцентний і безстроковий кредит, що по можливості буде погашено.

Рішенням Ради керуючих МВФ від 22 січня 1999 р. передбачено зростання сумарного капіталу МВФ до 210943,0 млн СДР проти 145321,0 млн СДР. Унаслідок цього квота України в МВФ зросла з 997,3млн СДР до 1372,0млн, що дає змогу помітно розширити обсяг її можливих запозичень у МВФ.

Ставши членом МВФ, Україна водночас увійшла до структури Світового банку, їй виділено квоту в 10 678 акцій на загальну суму в 1,3 млрд дол. США. Валютну готівку за членство України в банку на суму 7,9 млн дол. США внесли Нідерланди, що є країною-опікуном нашої держави у цій банківській структурі.

На початку своєї діяльності, в кінці 40-х років, практично не було розвинутої системи міжнародних фінансових приватних ринків. Тому МВФ був джерелом коштів як для розвинутих країн, так і для країн, що розвиваються. Протягом останніх 40-50-ти років одним з найцікавіших аспектів економічного розвитку у світі стала дуже швидка інтернаціоналізація приватного фінансового ринку. І сьогодні більшість розвинутих країн не потребують фінансових ресурсів Фонду, бо вони мають доступ до приватних фінансових ринків. Тому МВФ від фінансування всіх країн-членів зараз переключився на підтримку країн, що розвиваються, тобто тих країн, які не мають доступу до приватних фінансових ринків. Відбулась переорієнтація МВФ від статусу, так би мовити, міжнародного банкіра до організації, що сприяє економічному розвитку країн, які самі не в змозі вийти на фінансові ринки і потребують офіційної підтримки Фонду.

У рамках такої еволюції можна зрозуміти відносини МВФ і з Україною. По-перше, Україна як держава поки що фактично не має реального доступу на міжнародні фінансові ринки. Зовнішнє фінансування вона може отримати переважно з офіційних джерел. А головне офіційне джерело - це МВФ. І навіть можливе однобічне фінансування з боку таких країн, як США, Японія, як правило, пов'язане з домовленостями з Фондом. По-друге, політика Фонду, яка проводиться в Україні і пов'язана з грошовою підтримкою, спрямована на стабілізацію соціально-економічної ситуації в Україні.

Фінансові ресурси МВФ спрямовуються для надання допомоги країнам-членам, які намагаються подолати проблеми платіжного балансу, а також для сприяння у пом'якшенні наслідків реалізації стабілізаційних програм. МВФ надає фінансування як зі своїх загальних ресурсів, так і в межах механізмів пільгового фінансування, управління якими здійснюється окремо. Держави-члени, які користуються загальними ресурсами МВФ, "купують" (тобто позичають) валюту інших держав-членів або СДР в обмін на еквівалентну суму у своїй власній валюті. МВФ стягує плату за такі позики та вимагає, щоб держави-члени в межах визначеного терміну "викупили" свою валюту у МВФ (тобто погасили заборгованість), використовуючи для цього валюту інших держав-членів або СДР. Пільгове фінансування надається у вигляді кредитів під низькі проценти.

Відносини МВФ з країнами колишнього СРСР, у тому числі з Україною, будуються відповідно до трьох типів програм. Програму першого типу створено спеціально для цих країн та країн Східної Європи. Вона є своєрідною підготовчою програмою, відносно простою у своїх вимогах. Виконання такої програми не потребує складного інвестиційного апарату в країні. Це первісна програма - програма системної трансформації економіки (Systemic Transformation Fasility - STF), реалізація якої дає змогу країні і Фонду співпрацювати. Наступний крок - це досить стандартна програма, яка має назву "стенд-бай" (Stand-by). Це програма короткострокового фінансування; як правило, вона триває від 12 до 13 місяців і спрямована на здійснення першочергових заходів, необхідних для досягнення макроекономічної стабілізації.

Після реалізації цієї програми країна може укласти з МВФ угоду про програму розширеного фінансування (Extanded Fund Facility - EFF). Вона розрахована на три роки і спрямована на закріплення досягнень початкової стабілізації за програмою "стенд-бай". Одночасно значно більше уваги приділяється структурним змінам в економіці, тим елементам, які становлять базу (основу) подальшого економічного зростання.

Відзначимо, що з жовтня 1994 p., коли Україна отримала перший транш кредиту Міжнародного валютного фонду, по жовтень 1996р. до Національного банку України надійшло кредитів від МВФ на загальну суму 2075 млн дол. США (кредит STF, перший "стенд-бай" та 6 траншів другого "стенд-бай"). Загальний розмір очікуваних надходжень від МВФ за цими двома програмами мав становити 1573,3 млн СДР.

У вересні 1998р. з МВФ узгоджено виділення Україні позички в межах Програми розширеного фінансування ("EFF") на підтримку широкомасштабної макроекономічної та структурної стабілізації на період 1998-2001 pp. на загальну суму 2,3 млрд дол. США, з яких протягом 1998р. отримано 345 млн дол. США. Крім того, у 1998 р. отримано 51 млн дол. США в межах кредиту "стенд-бай", на фінансування програми макроекономічної стабілізації та структурних, перетворень, реалізацію якої розпочато в 1997 р.

Розпорядником фінансових ресурсів, наданих МВФ, є НБУ. Отримання цих ресурсів обумовлено виконанням українською стороною погоджених з МВФ критеріїв ефективності, таких як рівень чистих міжнародних резервів НБУ, монетарні показники та дефіцит консолідованого бюджету тощо.

Фінансові ресурси МВФ надаються Україні на досить пільгових умовах: строк сплати 3-5 років, початок оплати - через три роки, процентні ставки за кредит - від 5,75% до 6,29%. На 1 січня 2000 р. державний борг України перед МВФ становить 2,8 млрд дол. США, або 22,4% усього зовнішнього державного боргу України.

Кредити, що залучаються від МВФ, використовуються для підтримки курсу національної валюти та для фінансування дефіциту платіжного балансу України і покликані пом'якшити економічні труднощі у процесі проведення економічних реформ, які дають змогу забезпечити у перспективі економічне зростання в країні. Без проведення програми економічних перетворень фінансова підтримка з офіційних джерел не має сенсу, бо в цьому разі позичкові кошти використовуватимуться на фінансування лише поточних проблем платіжного балансу, які без реформування економіки знову нагромаджуватимуться і перетворюватимуться у додатковий тягар. Значною мірою завдяки співробітництву з МВФ наша країна спромоглася залучити значні кредитні ресурси Світового банку.

13.2. Світовий банк

Світовий банк являє собою групу споріднених організацій, тому досить часто говорять про групу Світового банку. До неї входять: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (саме його інколи називають скорочено Світовим банком), Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Багатостороння агенція гарантування інвестицій, а також Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів.

Офіційні цілі членів Групи Світового банку - зменшення бідності і підвищення життєвих стандартів країн-членів шляхом сприяння економічному розвитку останніх і залучення ресурсів з розвинутих країн до країн, що розвиваються. Зазначимо, що основна різниця між Світовим банком і МВФ полягає в тому, що МВФ більше концентрує свою увагу на питаннях короткострокової фінансової стабільності в країнах, тоді як Світовий банк зосереджується переважно на середньо- та довгострокових (за терміном реалізації) проектах структурних та галузевих перетворень в економіках країн. Ось чому, коли йдеться про фінансову стабілізацію в Україні, то це питання насамперед стосується діяльності МВФ. Коли ж мова йде про структурні і галузеві реформи, то тут на перший план серед міжнародних фінансових організацій постає Світовий банк, який концентрує свою увагу на перетвореннях на мікрорівні, на питаннях приватизації, дерегуляції галузевих перетворень, сприяє реформуванню енергетичної галузі, сільського господарства, соціального сектора тощо.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) на початку своєї діяльності був призначений стимулювати приватні інвестиції у західноєвропейських країнах після Другої світової війни.

МБРР надає довгострокові позички країнам-членам та гарантує кредити, які надані цим країнам приватними банками та іншими кредиторами на двосторонній основі. Право брати участь у діяльності банку мають тільки члени МВФ. Право голосу в органах МБРР визначається розміром внеску до його капіталу.

Статутний капітал МБРР формується шляхом підписки.дер-жав-членів на його акції. Квоти держав у капіталі банку встановлюються на основі квот у МВФ. За станом на 1 липня 1998 р. статутний капітал МБРР складався з 1581724 акцій номінальною вартістю 0,1 млн СДР кожна. Загальна сума підписаного капіталу становить 186,4 млрд дол. Голоси в МБРР, як і в МВФ, розподіляються залежно від розміру внеску. Держава-член має 250 голосів плюс 1 додатковий на кожну придбану нею акцію. Підписка України становить 10 908 акцій (1315,9 млн дол.), тобто вона має в МБРР 11 158 голосів (0,7% від загальної кількості). Сплачений внесок - 79,3 млн дол.

Діяльність банку зосереджена на двох сферах - макроеконо-мічна стабілізація та інституційні зміни. Активніше МБРР діє в інституційній сфері: надає допомогу в здійсненні приватизації, зміні форм власності, упровадженні антимонопольнйх заходів та ін. Позики надаються на 15-20 років, включаючи п'ятирічний термін відстрочення платежів.

МБРР отримує більшість своїх ресурсів завдяки операціям на світових фінансових ринках. Банк продає бони та інші гарантії заборгованості пенсійним фондам, страховим компаніям, корпораціям, іншим банкам, а також фізичним особам.

На початок 1998 р. сума позик МБРР країнам-членам банку становила 107 млрд дол. США. До суми позики банку входять комісійні - 0,75% від невибраних залишків кредиту.

Певна частина кредитів банку надається на розвиток малорентабельних галузей з високим строком окупності витрат, куди приватний капітал не вкладається: інфраструктура, сільське господарство. Але без розвитку цих галузей неможливе економічне

будівництво у країнах, що розвиваються. МБРР бере високу плату за кредити - на рівні ринкових умов.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) була створена як філія МБРР у 1960 р. з метою зберегти вплив розвинутих західних держав на країни, що розвиваються. МАР надає безпроцентні кредити на строк до 50 років (з 1986 р. - строк надання кредитів скорочено до 40 років для найменш розвинутих країн та до 35 років - для інших країн "третього світу"). Погашення кредитів починається з 11-го року після початку їх використання. МАР надає кредити урядам та приватним організаціям найбід-ніших країн, що розвиваються. Право на отримання таких кредитів мають країни з річним доходом на душу населення, що не перевищує 835 дол. США.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) була організована у 1959 р. за ініціативою США з метою заохочування розвитку приватних підприємств у країнах, що розвиваються. МФК надає кредити високорентабельним приватним підприємствам без гарантії уряду на строк від п'яти до 15 років за умови, що частину акцій компанії-позичальники продають МФК. Рівень процентів відповідає процентам, що існують на міжнародних фінансових ринках.

Статутний капітал МФК створено з внесків країн-членів, їх розмір пропорційний частці їх внесків до МБРР. У МФК беруть участь тільки члени МБРР.

Багатостороння агенція гарантування інвестицій (БАГІ) здійснює страхування капіталовкладень від політичного ризику на випадок експропріації, війни, зриву контрактів.

Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів (МЦУІК) засновано в 1966р. для сприяння припливу міжнародних інвестицій шляхом створення умов для припинення й урегулювання спорів між урядами та іноземними інвесторами. За станом на червень 1997 р. членами МЦУІК були 128 країн.

Найбільшою філією групи Світового банку є Міжнародний банк реконструкції та розвитку. Він є основною позиковою організацією. Це найбільша установа, що надає позики на розвиток країнам з середнім рівнем доходів, а також відіграє роль головного каталізатора щодо фінансування з інших джерел. Позики Світового банку є досить привабливим джерелом зовнішнього фінансування як дефіциту державного бюджету, так і реформування економіки України. Фінансові умови, на яких Світовий банк надає позики Україні, є вигіднішими, ніж більшість інших зовнішніх Джерел запозичення, доступних для України в даний час.

Проекти МБРР в Україні можна поділити на системні та інвестиційні.

Системні проекти призначені для реформування цілих секторів економіки, і гроші за ними траншами направляються безпосередньо в Держбюджет України. А потім вже Мінфін зі свого бюджету повинен передбачити фінансування зазначеної в проекті програми - що і є основною метою кредитів МБРР. За інвестиційними проектами схема надання коштів МБРР дещо інша. Ще в процесі підготовки проекту визначаються пакети закупівель, які необхідні для його впровадження, та джерела фінансування. Потім створена українською стороною робоча група управління проектом (інколи за участю консультантів МБРР) готує тендерну документацію, оскільки всі закупівлі робляться за принципом проведення відкритих міжнародних конкурсних торгів.

Дата добавления: 2014-01-04