Етап — узгоджуються дві частини балансу. Розрахунок ресурсної частини балансу трудових ресурсів

Звітний баланс показує фактичне співвідношення ресурсів на певну календарну дату та їх розподіл. У планових балансах відображають основні джерела й форми забезпечення господарства кадрами, порушення пропорцій затрат праці між сферами й галузями економіки на основі аналізу використання трудових ресурсів із урахуванням завдань економічного і соціального розвитку.

Баланси укладають за звітний період і на плановий.

Баланс трудових ресурсів — баланс наявності й використання трудових ресурсів, складений з урахуванням їх поповнення і вибуття, сфери зайнятості, продуктивності праці.

За структурою баланс трудових ресурсів складається з двох частин: ресурсної (чисельність та склад трудових ресурсів) і витратної (розподіл трудових ресурсів). Обидві частини балансу мають кореспондуватися.

Баланс трудових ресурсів розробляється у кілька етапів:

1 етап — обґрунтовується ресурсна частина;

2 етап — обґрунтовується розподіл трудових ресурсів за видами діяльності та сферами зайнятості;

виконують у такій послідовності:

— обґрунтовується чисельність населення в працездатному віці (за даними демографічного прогнозу) за допомогою формули:

де TP — чисельність трудових ресурсів; Нпр — чисельність населення в працездатному віці; І — чисельність непрацюючих інвалідів І та II груп у працездатному віці; Пп — чисельність осіб у працездатному віці, які одержують пенсію на пільгових умовах; П — чисельність працюючих пенсіонерів (за віком);

— визначається чисельність працюючих пенсіонерів у плановому періоді за формулою:

де Ппл — чисельність працюючих пенсіонерів у плановому періоді; Пф— фактична чисельність працюючих пенсіонерів на останню звітну дату; Чп — чисельність чоловіків і жінок у перше п'ятиріччя пенсійного віку на плановий період; Чф — фактична чисельність чоловіків і жінок у перше п'ятиріччя пенсійного віку на останню звітну дату; Кт.а— розрахований за середньою арифметичною (зваженою) коефіцієнт трудової активності чоловіків і жінок першого п'ятиріччя пенсійного віку (за даними перепису населення);

— визначається чисельність зайнятих в особистих (індивідуальних) господарствах:

де ЧГп — чисельність зайнятих в особистих господарствах у плановому періоді; ЧГф — фактична чисельність зайнятих в особистих господарствах на останню звітну дату; Ж — чисельність жінок, що бажають працювати (за даними перепису населення); Дп — чисельність дітей віком до 1,5 року в плановому періоді; Дф — фактична чисельність дітей віком до 1,5 року на останню звітну дату;

— обчислюється чисельність зайнятих у національній економіці:

де TP — чисельність трудових ресурсів; ЧГп — чисельність зайнятих в особистих господарствах; У — чисельність учнів віком від 16 років, що навчаються з відривом від виробництва.

Розподіл трудових ресурсів за галузями та сферами зайнятості на плановий період здійснюється за допомогою таких розрахунків:

де Чпм — планова чисельність зайнятих у даній галузі матеріального виробництва; Чф — фактична чисельність зайнятих у даній галузі матеріального виробництва; Іо — індекс росту обсягу продукції в даній галузі; Іпп — індекс росту продуктивності праці в даній галузі; Чпи — планова чисельність зайнятих у галузях невиробничої сфери; Нп — середньорічна чисельність населення даного регіону на кінець планового періоду; На — плановий норматив забезпеченості певним видом послуг у розрахунку на 1000 (10 000) мешканців.

Сума потреб у робочій силі за галузями в територіальному розрізі порівнюється з відповідними показниками попереднього балансу щодо наявності ресурсів праці в регіоні, щоб виявити ступінь збалансованості планів розвитку галузей і робочої сили.

Ефективність використання трудових ресурсів як ресурсу економіки значною мірою залежить від складу трудових ресурсів за статтю, віком, освітою, професіоналізмом, станом здоров’я тощо. Трудові ресурси, які розглядаються з урахуванням таких параметрів, являють собою трудовий потенціал.

Таким чином, трудовий потенціал — це сукупність кількісних і якісних характеристик, здібностей і можливостей трудоактивного населення, які реалізуються в межах і під впливом існуючої системи відносин. Природною основою цих характеристик трудового потенціалу є населення, яке оцінюється залежно від демографічного відтворення, життєвого потенціалу, здоров’я різних категорій і вікових груп, міграційних переміщень. Трудовий потенціал може скорочуватися або зростати під впливом демографічних процесів. Окрім того, у процесі життєвого циклу людини кількісні і якісні елементи трудового потенціалу мають різне значення.

У загальному вигляді трудовий потенціал характеризує певні можливості, які можуть бути використані для досягнення конкретної цілі. У ринкових умовах трудовий потенціал як економічна форма втілення людського фактора виробництва, реалізується в різних формах власності. Якщо поєднання робочої сили із засобами виробництва здійснюється на державних підприємствах, то трудовий потенціал є власністю держави. Якщо це поєднання здійснюється на приватному підприємстві — реалізується приватна форма власності. У тих випадках, коли особи ведуть індивідуальну трудову діяльність, вони є одночасно власниками речових і особистих факторів виробництва.

У процесі формування ринку праці та існування безробіття зростає величина нереалізованого трудового потенціалу суспільства. У зв’язку з цим суспільство несе непродуктивні витрати щодо забезпечення життєдіяльності працюючих, необхідності оплачувати набуття ними нових трудових навичок відповідно до потреб ринку.

Трудовий потенціал працівника — це його можлива трудова дієздатність, його ресурсні можливості у сфері праці. У процесі практичної діяльності потенційні можливості не завжди використовуються повною мірою. На окремому підприємстві трудовий потенціал являє собою сукупну трудову дієздатність його колективу, ресурсні можливості у сфері праці всіх працівників підприємства, виходячи з їхнього віку, фізичних можливостей, знань і професійно-кваліфікаційних навичок.

Таким чином, трудовий потенціал виражає, з одного боку, можливості участі працівника або всіх членів колективу підприємства в суспільно корисній діяльності як специфічного вироб виробничого ресурсу, з іншого — характеристику якостей працівників, що відображають рівень розвитку їхніх здібностей, придатності і підготовленості до виконання робіт певного виду і якості, ставлення до праці, можливостей і готовності працювати з повною віддачею сил і здібносте

Параметри трудового потенціалу колективу підприємства:

1) параметри виробничих складових трудового потенціалу:

· чисельність персоналу;

· кількість робочого часу, який можливо відпрацювати за нормального рівня інтенсивності праці;

· професійно-кваліфікаційна структура;

· підвищення та оновлення професійного рівня;

· творча активність.

2) параметри, що характеризують соціально-демографічні складові трудового потенціалу:

· статево-вікова структура;

· рівень освіти;

· сімейна структура;

· стан здоров’я тощо.

Якісна характеристика передбачає оцінювання:

— фізичного і психологічного потенціалу працівників (здатність і схильність працівника до праці, стан здоров’я, фізичного розвитку тощо);

— обсягу загальних і спеціальних знань, трудових навичок і вмінь, що обумовлюють здатність до праці певної якості (освітній, кваліфікаційний рівні тощо);

— якість членів колективу як суб’єктів господарської діяльності (відповідальність, співпричетність до економічної діяльності підприємства тощо).

Оцінити деякі якісні характеристики можна з використанням кількісних показників. Наприклад, для оцінювання стану здоров’я застосовують показники частоти і важкості захворювань на 100 працівників, для оцінювання рівня кваліфікації — показник середнього розря­ду робітників, рівня професійної підготовки — показник частки осіб, які закінчили ПТУ, кількість місяців професійної підготовки тощо.

На підприємствах найчастіше для характеристики трудового потенціалу використовують спрощену систему показників (табл. 2.1).

Трудовий потенціал підприємства — величина непостійна. Його кількісні і якісні характеристики змінюються під впливом як об’єктивних факторів (змін у речовому компоненті виробництва, трудових відносинах), так і управлінських рішень.

2. Використання трудових ресурсів характеризується показником зайнятості.

Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення — найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об’єднує виробництво і споживання,
а її структура визначає характер їхніх взаємозв’язків.

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю.

Демографічна сутність зайнятості відображає взаємозалежність зайнятості з віково-статевими характеристиками населення, його структурою тощо.

Принципами зайнятості в ринкових умовах є:

¨ право громадян розпоряджатися своєю здатністю до продук­тивної і творчої праці. Тобто людина незалежно від статі, віку, національності має пріоритетне право брати або не брати участі в суспільній праці, самостійно вибирати для себе зручні режими праці і зайнятості. Роль суспільства полягає в створенні для всіх однакових умов щодо реалізації їхніх здібностей;

¨ відповідальність держави за створення умов для реалізації права громадян на працю, сприяння розкриттю інтересів і потреб людини через свободу і добровільність вибору сфери суспільно корисної ді­яльності. Вплив держави на зайнятість має бути непрямим і ґрунтуватися переважно на заохочувальних і стимулюючих заходах, виявлятися в активній і заінтересованій участі суб’єктів (найманих працівників в особі своїх профспілок, роботодавців і уряду) соціально-трудових відносин у вирішенні питань розвитку зайнятості та її регулювання.

Реалізація цих принципів сприятиме активному впливу на стан зайнятості, поліпшенню всіх її якісних характеристик, таких як освітній, професійно-кваліфікаційний склад зайнятого населення, його галузева і демографічна структура, соціально-еконо­мічна мобільність, конкурентоспроможність тощо.

Відповідно до Міжнародного класифікатора статусу зайнятості (МКСЗ-93) виділяються шість груп зайнятого населення:

· наймані працівники;

· роботодавці;

· особи, які працюють за свій рахунок;

· члени виробничих кооперативів;

· члени сім’ї, які допомагають у роботі;

· працівники, які не класифікуються за статусом.

Згідно із законом України «Про зайнятість населення» до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

¨ працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

¨ громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;

¨ вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об’єднаннях;

¨ громадяни, які служать у Збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;

¨ особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;

¨ зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

¨ працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Незайняте населення — це працездатні громадяни у працездатному віці, які не мають постійної або тимчасової роботи, не шукають роботи, незареєстровані в державній службі зайнятості і мають дохід за межами трудової діяльності.

Тимчасово незайняте населення — це працездатні громадяни у працездатному віці, що не мають підходящої роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості як ті, що шукають роботу.

Законодавчо встановлено, що підходящою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій самій місцевості, де він проживає. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням її середнього рівня, що склався в галузях відповідного регіону за минулі три місяці.

Важливою проблемою економічної науки, ключовим завданням соціально-економічної політики держави є досягнення повної й ефективної зайнятості.

У сучасній економічній теорії і практиці під повною зайнятістю розуміють такий стан економіки, за якого всі бажаючі працювати мають роботу з оплатою на рівні реальної зарплати, що склалася на даний час.

Повна зайнятість може бути досягнута за будь-якого рівня залучення до оплачуваної праці, якщо кількість робочих місць відповідає потребам у них населення. Проте не кожне робоче місце може задовольнити потребу в ньому. Про це свідчить наявність вакантних (незайнятих) робочих місць поряд з наявністю безробітних. Тому мова повинна йти про економічно доцільні робочі місця, тобто продуктивні робочі місця, які дають змогу людині реалізувати свій особистий інтерес, досягти високого рівня продуктивності праці і мати достойний заробіток, що гарантує нормальне відтворення працівника і його сім’ї.

Отже, повна зайнятість означає відповідність попиту на економічно доцільні робочі місця пропозиції робочої сили. Така збалансованість дає змогу забезпечити високі результати в масштабі всієї економіки, оскільки вони ґрунтуються на науково-технічних досягненнях, високій продуктивності праці.

Постійне удосконалення робочих місць, створення нових, що відповідають сучасним вимогам, виведення із виробничого процесу старих, які не відповідають економічній доцільності робочих місць, сприятимуть реалізації інтересів суспільства і кожної особи.

У такому трактуванні повна зайнятість може бути названа продуктивною.

Отже, подальший розвиток економіки повинен виходити з інтересів як самої економіки, так і людини (гуманізація економіки).

В умовах соціально орієнтованої економіки повна зайнятість може бути ефективною, якщо вона забезпечує достойний дохід, здоров’я, підвищення освітнього і професійного рівня кожного члена суспільства на основі зростання суспільної продуктивності праці.

Кількісну оцінку ефективної зайнятості можна характеризувати через систему показників:

Дата добавления: 2014-01-04