Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Поняття та характеристика права власності

ТЕМА 3. ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ПРИРОДНІ РЕСУРСИ

Право власності являє собою фундамент, на якому будується правова система будь-якої країни[27,С.133]. Відносини власності складають основу життєдіяльності будь-якого суспільства та матеріальну основу існування кожної людини[28,С.3]. Власність – це суспільні відносини між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу матеріальних благ у певних історичних умовах[29,С.135]. Існують також інші визначення поняття власності. Власність визначають як відносини між людьми з приводу речей, що полягають у привласненні, або належності матеріальних благ одним особам (їх колективам), і у відчуженості цих благ від усіх інших осіб[30,С.105]. Найбільш вдалим визначенням права власності в суб’єктивному розумінні є визначення його як передбачене і гарантоване законом право конкретного суб’єкта-власника здійснювати володіння, користування та розпорядження та інші можливі правомочності щодо належного йому майна на свій розсуд і з будь-якою метою, якщо інше не передбачене законом[31,Кн.1,С.304-305].

Отже, власність на природні ресурси – це економічна категорія, яка характеризує стосунки між людьми та їх колективами в процесі використання природних ресурсів. Право власності на природні ресурси випливає з принципу суверенітету держави над природними ресурсами в межах своєї території [32,С.9-13]. Природні ресурси поєднують у собі економічну та екологічну сутність. Як і інші засоби виробництва, природні ресурси створюють матеріальну базу розвитку суспільства. Задовольняючи матеріальні потреби суспільства, ці об’єкти природи та власності виконують економічну функцію, в чому полягає їх економічна сутність. Проте як об’єкти природного середовища природні ресурси мають і екологічну сутність. Таким чином, економічні відносини, властиві інституту власності, поширюються і на природні об’єкти, доповнюються екологічним змістом, що перетворює їх на еколого-економічні відносини. Ще одна особливість природних ресурсів полягає в тому, що вони є продуктом самої природи, знаходяться в нерозривному екологічному взаємозв’язку, невід’ємні від природного середовища, виникли і існують за його законами, незалежно від волі і свідомості людей, без будь-якого сприяння з їх боку. Це відрізняє природні ресурси від інших об’єктів права власності, створених працею людини, її виробничою діяльністю[33,С.128-129]. В літературі[34,С.63-64] виділяють фактори, що справляють істотний вплив на специфічне правове регулювання відносин власності на природні ресурси: вони є творінням природи, тобто створені без трудової участі людини або суспільних витрат; кількісно та якісно вони обмежені природною сферою; їхні просторові межі являються важко відтворюваними або взагалі не можуть бути розширені шляхом відтворення; природні багатства не мають реальної вартості та в суворо економічному сенсі не можуть бути товаром; основні природні об’єкти є фізично нерухомими та не переміщуються у просторі; головний природний об’єкт – земля, є засобом виробництва в сільському та лісовому господарстві; при вірному використанні землі як засобу виробництва її виробничі сили не зменшуються, а збільшуються; відмова від використання земельних, водних, гірничих та інших природних об’єктів не призводе до їх виснаження, деградації або у стан непридатності; в результаті використання нерухомих об’єктів природи в якості територіально-просторового базису для здійснення виробничо-господарської діяльності їх межі не змінюються. У зв’язку з цим виокремлюють[35,С.4] особливості права власності на природні ресурси, які полягають у тому, що це право не є всеохоплюючим, а природні ресурси, незважаючи на їх відокремлення в юридичному значенні як самостійних об’єктів права власності, є нерозривно пов’язаними між собою та являються невід’ємними складовими елементами природного середовища, через що «встановлюються певні обмеження щодо суб’єктного складу та об’єктів права власності на землю та інші природні ресурси, обмеження у змісті повноважень власників землі та специфічні підстави виникнення та припинення права власності та землю та інші природні ресурси» [36,С.140].

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Припинення права природокористування | Форми власності на природні ресурси
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 313; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.013 сек.