Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля

Нераціональне використання природних ресурсів загрожує життєдіяльності суспільства. Тому природоохоронна політика повинна стати ключовою у процесі прийняття державних рішень. Насамперед це стосується економіки, адже економічно вигідним є лише те, що екологічно безпечне. Конкурентоспроможність потребує переходу до нової якості, механізм цього переходу – реформа податкової системи з урахуванням екологічного аспекту. Удосконалення екологічного оподаткування в Україні можливо здійснити лише шляхом розроблення та впровадження ефективного економічного механізму природокористування, невід'ємною частиною якого є встановлення економічно обґрунтованих податків за використання природних ресурсів та за забруднення навколишнього природного середовища[58].

З прийняттям нового Податкового кодексу від 02.12.2010 р. в Україні з’явився екологічний податок, що запровадив є прихід загальнодержавного екологічного податку на заміну колишньому збору за забруднення навколишнього природного середовища. Відповідно до п.п. 240.1.3 п. 240.1 ст. 240 Податкового кодексу України платниками податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюється 1) розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини; 2) скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти; 3) викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення; 4) утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені); 5) тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.

Платниками податку також є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива.

При цьому слід зазначити, що податок за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива, утримується і сплачується до бюджету податковими агентами під час реалізації такого палива.

Податковими агентами визначено суб’єктів господарювання, які: 1) здійснюють оптову торгівлю паливом; 2) здійснюють роздрібну торгівлю паливом (крім тих, які реалізують паливо, придбане у суб’єктів господарювання – оптових постачальників).

Об’єктом та базою оподаткування екологічним податком є: 1) обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами; 2) обсяги та види забруднюючих речовин, які скидаються безпосередньо у водні об’єкти; 3) обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах протягом звітного кварталу, крім обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів; 4) обсяги та види палива, реалізованого податковими агентами; 5) обсяги та категорія радіоактивних відходів, що утворюються внаслідок діяльності суб’єктів господарювання та/або тимчасово зберігаються їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.

Слід зазначити, що за розміщення відходів на звалищах, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних об’єктів, ставки податку збільшуються у 3 рази. Крім того, у разі розміщення відходів у навколишньому природному середовищі в межах населеного пункту або на відстані менш як 3 км від таких меж ставки податку також збільшуються у 3 рази.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному кварталу.

Отже, основним адміністративним засобом забезпечення економічного механізму а сфері охорони довкілля є екологічний податок. Крім того, Податковий кодекс встановив також і збір за спеціальне використання води, збір за спеціальне використання лісових ресурсів, плату за користування надрами, плату за землю.

Згідно ст. 323 платниками збору за спеціальне використання води є водокористувачі – суб’єкти господарювання, незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи (крім бюджетних установ), постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи – підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води з водних об’єктів (первинні водокористувачі) та/або від первинних або інших водокористувачів (вторинні водокористувачі), та використовують воду для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.

Об’єктом оподаткування збором є фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі, з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання. Якщо спеціальне використання води здійснюється без її вилучення з водних об’єктів, то об’єктом оподаткування є: 1) для потреб гідроенергетики – фактичний обсяг води, що пропускається через турбіни гідроелектростанцій для вироблення електроенергії; 2) для потреб водного транспорту – час використання поверхневих вод вантажним самохідним і несамохідним флотом, що експлуатується (залежно від тоннажності), та пасажирським флотом, що експлуатується (залежно від кількості місць). Об’єктом оподаткування збором за спеціальне використання води для потреб рибництва є фактичний обсяг води, необхідної для поповнення водних об’єктів під час розведення риби та інших водних живих ресурсів (у тому числі для поповнення, яке пов’язане з втратами води на фільтрацію та випаровування).

Платниками збору за спеціальне використання лісових ресурсів є лісокористувачі – юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, фізичні особи (крім фізичних осіб, які мають право безоплатно без видачі спеціального дозволу використовувати лісові ресурси відповідно до лісового законодавства), а також фізичні особи – підприємці, які здійснюють спеціальне використання лісових ресурсів на підставі спеціального дозволу (лісорубного квитка або лісового квитка) або відповідно до умов договору довгострокового тимчасового користування лісами.

Об'єктом оподаткування збором є: 1) деревина, заготовлена в порядку рубок головного користування; 2) деревина, заготовлена під час проведення заходів: а) щодо поліпшення якісного складу лісів, їх оздоровлення, посилення захисних властивостей (у деревостанах віком понад 40 років – рубки догляду за лісом, вибіркові санітарні рубки, вибіркові лісовідновні рубки, рубки, пов'язані з реконструкцією, ландшафтні рубки і рубки переформування; незалежно від віку деревостанів - суцільні санітарні та суцільні лісовідновні рубки); б) з розчищення лісових ділянок, вкритих лісовою рослинністю, у зв'язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів тощо; 3) другорядні лісові матеріали (заготівля живиці, пнів, лубу та кори, деревної зелені, деревних соків та інших другорядних лісових матеріалів, передбачених нормативно-правовими актами з ведення лісового господарства); 4) побічні лісові користування (заготівля сіна, випасання худоби, заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин, збирання лісової підстилки, заготівля очерету та інших побічних лісових користувань, передбачених нормативно-правовими актами з ведення лісового господарства); 5) використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей та проведення науково-дослідних робіт.

Згідно до ст. 262 Податкового кодексу плата за користування надрами – це загальнодержавний платіж, який справляється у вигляді: 1) плати за користування надрами для видобування корисних копалин; 2) плати за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин. Платниками плати за користування надрами для видобування корисних копалин є суб'єкти господарювання, у тому числі громадяни України, іноземці та особи без громадянства, зареєстровані відповідно до закону як підприємці, які набули права користування об'єктом (ділянкою) надр на підставі отриманих спеціальних дозволів на користування надрами (далі – спеціальний дозвіл) в межах конкретних ділянок надр з метою провадження господарської діяльності з видобування корисних копалин, у тому числі під час геологічного вивчення (або геологічного вивчення з подальшою дослідно-промисловою розробкою) в межах зазначених у таких спеціальних дозволах об'єктах (ділянках) надр.

Об'єктом оподаткування плати за користування надрами для видобування корисних копалин по кожній наданій в користування ділянці надр, що визначена у відповідному спеціальному дозволі, є обсяг видобутої у податковому (звітному) періоді корисної копалини (мінеральної сировини) або обсяг погашених у податковому (звітному) періоді запасів корисних копалин.

Серед значної низки нормативних актів, що втратили чинність з 01.01.2011 р. – Закон України "Про плату за землю" N 378/96-ВР від 19.09.96 р. На заміну зазначеному закону в Податковому кодексі передбачено розділ XIII, повністю присвячений такому загальнодержавному податку, як «Плата за землю». Плата за землю відноситься до загальнодержавних податків та справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Що стосується земельного податку, то таким є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (п. 14.1.72 ПКУ). В свою чергу, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності теж є обов'язковим платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п. 14.1.136 ПКУ).

Відповідно, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та безпосередньо землекористувачі, а орендної плати – орендарі земельних ділянок.

Об'єктом оподаткування земельним податком є земельні ділянки, що знаходяться у власності або користуванні чи земельні частки (паї), які перебувають у власності. Базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням відповідного коефіцієнта індексації (за умови, що таку оцінку проведено), або площа земельних ділянок, якщо нормативну грошову оцінку не проведено.

Податковим кодексом також, як і ЗУ "Про плату за землю", передбачено пільги щодо сплати земельного податку для фізичних (ст. 281 Податкового кодексу) та юридичних осіб (ст. 282 Податкового кодексу). Наприклад, звільнення від сплати податку с 1 січня 2011 р. додатково отримали парки державної та комунальної власності, дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади незалежно від форм власності і джерел фінансування, усі дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів с/г профілю та професійно-технічних училищ (раніше – лише вітчизняні) тощо.

Платниками орендної плати є орендарі земельних ділянок, а об'єктом оподаткування – надана в оренду земельна ділянка. Орендна плата нараховується на підставі договору оренди, в якому вказується розмір та умови внесення плати. Щодо розміру орендної плати, то Податковий кодекс передбачає певні обмеження (ст. 288), зокрема, річна її сума не може: бути меншою розміру земельного податку (для земель с/г призначення) та трикратного розміру земельного податку (для інших категорій земель); перевищувати 3% нормативної грошової оцінки (для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електроенергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів) та 12% нормативної грошової оцінки (для інших земельних ділянок, наданих в оренду). Однак все ж таки перевищення допускається у випадку визначення орендаря на конкурсних засадах. Крім того, встановлено, що плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати орендної плати[59].

Дата добавления: 2014-01-04