Форми і системи оплати праці. Основними вимірниками результатів (затрат) праці є кількість виготовленої продукції (обсяг наданих послуг) належної якості або витрачений робочий час

Основними вимірниками результатів (затрат) праці є кількість виготовленої продукції (обсяг наданих послуг) належної якості або витрачений робочий час, тобто кількість днів (годин), протягом яких праців­ник фактично був зайнятий (працював) на підприємстві (в органі­зації). Такому поділу вимірників затрат праці відповідають дві форми заробітної плати, що базуються на тарифній системі, відрядна та погодинна.

За відрядної форми оплата праці проводиться за нормами й розцінками, установленими на підставі розряду працівника. Ква­ліфікаційний (тарифний) розряд працівника передбачає виконання роботи відповідної складності.

Основними умовами застосування відрядної оплати праці є на­явність кількісних показників роботи, що безпосередньо залежать від конкретного працівника і піддаються точному обліку, а також необхідність стимулювання зростання випуску продукції та існу­вання реальних можливостей підвищення виробітку на конкретно­му робочому місці. Використання цієї форми оплати праці потре­бує встановлення обґрунтованих норм виробітку, чіткого обліку їхнього виконання і, що особливо важливо, воно не повинно при­зводити до погіршання якості продукції, порушень технологічних режимів, техніки безпеки, а також до перевитрачання сировини, матеріалів, енергії.

За погодинної форми заробітної плати оплата праці робітників здійснюється за годинними (денними) тарифними ставками з ура­хуванням відпрацьованого часу та рівня кваліфікації, що визначаєть­ся тарифним розрядом.

Погодинна форма заробітної плати застосовується тоді, коли не­доцільно нормувати роботи (наприклад, операції контролю за які­стю продукції) або вони взагалі не піддаються нормуванню, оскі­льки зміст і послідовність виробничих операцій часто змінюються) (роботи з ремонту та налагодження устаткування, обслуговування внутрішньозаводського транспорту, дослідно-експериментальні роботи тощо).

Сучасна техніка пред'являє підвищені вимоги до точності та чистоти обробки, якості продукції. Саме почасова, а не відрядна оплата праці значно більше сприяє дотриманню цих вимог. Погодинна оплата праці керівників, спеціалістів і службовців здійснюєть­ся, як правило, за місячними посадовими окладами (ставками).

Кожна з названих форм заробітної плати охоплює кілька систем оплати праці для різних організаційно-технологічних умов виробництва

Відрядна форма оплати праці має такі системи: пряму відрядну, відрядно-преміальну, відрядно-прогресивну, непряму відрядну, акордну.

За прямої відрядної системи заробіток працівника (Звід) розра­ховується множенням кількості одиниць виробленої продукції (Q) та розцінки за одиницю продукції (Рвід):

, грн.

Розцінка визначається діленням погодинної тарифної ставки на норму виробітку або множенням погодинної тарифної ставки на норму часу (в годинах) на виготовлення одиниці продукції.

За непрямої відрядної системи заробіток працівника залежить не від його особистого виробітку, а від результатів праці праців­ників, що їх він обслуговує. Вона застосовується для оплати тих категорій допоміжних робітників (наладчиків, ремонтників, кра­нівників), праця яких не піддається нормуванню та обліку, але знач­ною мірою визначає рівень виробітку основних робітників. Заро­біток робітника (Знепр.від) за цієї системи розраховується за формулою

., грн.

де Ст – погодинна тарифна ставка, грн;

tф – фактично відпрацьована кількість годин цим робітником, год;

Квн – коефіцієнт виконання норм виробітку робітниками, що обслуговуються.

Відрядно-прогресивна оплата праці передбачає оплату робіт, виконаних у межах встановленої норми за звичайними відряд­ними розцінками, а робіт, виконаних понад нормативний (базо­вий) рівень – за підвищеними розцінками залежно від сту­пеня виконання завдання. Отже, заробіток (Звід.прогр) у цій системі визначається за формулою

, грн.

де Qпл, Qпонад пл – кількість продукції, виготовленої в межах встановлених норм та понад встановлену норму, нат.од.;

Рпідв – відрядна розцінка за одиницю продукції, виготовленої понад встановлену норму, грн.

Застосування цієї системи обмежується, як правило, дільниця­ми, що стримують роботу всього підприємства, за браком у них стимулюючих факторів підвищення якості продукції або послуг.

Відмінність акордної системи полягає в тім, що працівникові або групі працівників розцінки встановлюються не за окремі опе­рації, а за весь комплекс робіт із визначенням кінцевого строку його виконання. Ця система заохочує до скорочення строків виконання робіт і тому використовується передовсім для усування наслідків аварій, за термінових ремонтів, будівельних робіт тощо. Треба вра­ховувати необхідність суворого контролю якості, додержання пра­вил безпеки праці за застосування цієї системи оплати.

Погодинна оплата праці робітників здійснюється за годинними (денними) тарифними ставками із застосуванням нормованих зав­дань або за місячними окладами. Погодинна оплата праці керівників, спеціалістів і службовців, як уже було сказано, проводиться, як пра­вило, за місячними посадовими окладами (ставками).

За простої погодинної оплати заробіток працівника (Зпог) розра­ховується множенням годинної тарифної ставки відповідного роз­ряду (С) на кількість відпрацьованих годин

, грн.

Через недостатній позитивний вплив на кількість і якість праці робітника цю систему застосовують досить рідко.

У погодинно-преміальній системі певною мірою усунуто цей недолік. За цієї системи окрім тарифного заробітку праців­ник одержує премію (П) за досягнення певних кількісних або які­сних показників. Загальний заробіток (Зпог-пр) визначається за фор­мулою

, грн.

За ринкових умов господарювання чинне законо­давство України забезпечує повну самостійність підприємств та інших суб'єктів бізнесової діяльності щодо питань організації оплати праці всіх категорій персоналу. Засновники (керівники) державних підприємств та установ організацій) мають право самостійно вибрати форми й системи оплати праці, установити працівникам конкретні розміри тарифних ставок, відрядних розцінок, посадових окладів, премій, винагород, надбавок і доплат, керуючись єдиною тарифною сіткою, а також умовами, передбаченими колективним договором. Що стосується підприємств інших форм власності, то вони можуть: використовувати традиційну тарифну систему; застосовувати тарифні ставки та оклади тільки як орієнтири; запроваджувати власну, індивідуально розроблену модель оплати праці.

Об'єктивний процес становлення й поширення в усіх галузях народного господарства України умов праці, адаптованих до сучасних вимог науково-технічного та організаційного прогресу й ринкових взаємовідносин між суб'єктами господарювання, зумовлює тенденцію поступового збільшення частки почасової оплати праці загальному фонді заробітної плати підприємства. Започатковано процес удосконалення форм і систем оплати праці, створення нових моделей заробітної плати. Характерним у цьому процесі є намагання позбутися негативних і поєднати позитивні елементи почасової та відрядної форм оплати праці. Зокрема, це стосується поширення моделей безтарифної системи оплати, що базується на частковому розподілі зароблених коштів, призначених для винагородження працівників за певними критеріями, як-от: 1) кваліфікація та діловитість працівника; 2) коефіцієнт трудової участі як узагальнююча оцінка реального внеску кожного працівника в результати колективної праці; 3) міра виконання нормованих завдань; 4) кількість відпрацьованих годин.

З метою ефективного використання робочої сили на засаді активізації творчого потенціалу працівників усіх категорій широкого розвитку набувають колективні форми організації та оплати праці, використання колективних розцінок заохочує працівників до суміщення професій, взаємозаміни та взаємодопомоги в процесі праці, практично ліквідує поділ робіт на «вигідні» та «невигідні» і, що дуже важливо, значно більше орієнтує на досягнення позитивних кінцевих результатів діяльності підприємства.

Дата добавления: 2014-01-04