Основні поняття організації охорони праці в галузі

Виробниче середовище – частина техносферы, що володіє підвищеною концентрацією негативних чинників. Основними носіями травмуючих і шкідливих чинників у виробничому середовищі є машини і технічні пристрої, хімічно і біологічно активні предмети праці, різні джерела енергії.

Охорона праці – система законодавчих актів і відповідних їм соціально-економічних, організаційних, технічних, гігієнічних, лікувально-профілактичних заходів і засобів, що забезпечують безпеку, збереження здоров'я і працездатність людини в процесі праці. Охорона праці розглядає питання техніки безпеки і виробничої санітарії.

Техніка безпеки – система організаційних заходів і технічних засобів, що запобігають дії на працюючих небезпечних виробничих чинників.

Виробнича санітарія – система організаційних заходів і технічних засобів, що запобігають або зменшують дію на працюючих шкідливих виробничих чинників.

Небезпечний виробничий чинник – це чинник, дія якого на того, що працює в певних умовах приводить до травми або погіршення його здоров'я. До таких чинників відносяться: рухоме машини і механізми (підйомно-транспортне устаткування); електричні ланцюги, замикання яких може відбутися через тіло людини; підвищений рівень статичної електрики; підвищена або знижена температура навколишнього середовища і ін.

Шкідливий виробничий чинник – це чинник, дія якого на того, що працює в певних умовах приводить до захворювання або зниження працездатності.

Безпека праці – стан умов праці, при яких відсутні небезпечні і шкідливі чинники. До шкідливих виробничих чинників відносяться: підвищена запилена в робочій зоні; підвищена або знижена температура, відносна вологість, рухливість повітря; підвищений рівень шуму і вібрацій; підвищений рівень електромагнітних і електростатичних полів, іонізуючих, теплових, ультрафіолетових випромінювань; недостатня освітленість і ін.

Залежно від рівня і тривалості дії виробничий чинник може стати небезпечним. Наприклад, крупні зважені частинки в повітрі робочої зони можуть стати причиною травмування очей, а дрібні – з часом викликати професійні захворювання легенів (пневмокониоз). Пари і гази можуть викликати як гостре ураження слизистих оболонок органів зору, так і професійне захворювання – кон'юнктивіт.

Пожежна безпека – стан об'єкту, при якому зі встановленою вірогідністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі, дії на людей небезпечних чинників пожежі, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

2. Нормативна і нормативно-технічна документація

Нормативна документація визначає вимоги до умов праці, тобто до рівня шкідливих виробничих чинників.

Нормативно-технічна документація забезпечує захист тих, що працюють від дії небезпечних і шкідливих чинників, визначає вимоги до виробничого устаткування і виробничих приміщень, до організації і проведення технологічних процесів, створення і застосування засобів захисту.

Вимоги нормативної і нормативно-технічної документації повинні враховуватися як на етапі експлуатації споруд, устаткування, засобів захисту і проведення технологічних процесів, так і на етапі їх проектування.

Нормативна документація представляється нормами і правилами Мінохоронздоров'я і стандартами Держстандарту. Нормативно-технічна документація включає правила, норми, інструкції, стандарти.

Норми і правила по охороні праці підрозділяються на єдині, міжгалузеві і галузеві. Дія єдиних норм і правил розповсюджуються на всі галузі народного господарства. Вони приймаються директивними органами спільно або за угодою з профспілковими організаціями і містять найважливіші вимоги, єдині для всього народного господарства. Аналогічний порядок прийнятий для міжгалузевих норм і правил, що розповсюджуються на декілька галузей або на окремі види виробництва або робіт у всіх галузях. Галузеві норми і правила по охороні праці зважають на специфіку окремих галузей народного господарства і розповсюджуються на всі їх підприємства. Вони затверджуються міністерствами, органами державного нагляду спільно або за угодою з Центральним Комітетом профспілки галузі.

Інструкції по охороні праці бувають типовими (для робочих основних підприємств), галузевими і такими, що діють в масштабі підприємства. В даний час основними видами нормативно-технічної документації є система стандартів безпеки праці, що діє (ССБТ).

3. Система стандартів безпеки праці

В рамках системи стандартів безпеки праці (ССБТ) проводиться взаємна ув'язка, систематизація всієї існуючої нормативної і нормативно-технічної документації по безпеці праці, в т.ч. численних норм і правил по техніці безпеки і виробничої санітарії як загальнодержавного, так і галузевого значення. ССБТ є багаторівневою системою взаємозв'язаних стандартів, направленою на забезпечення безпеки праці. ССБТ є нормативно-технічною основою переходу від техніки безпеки до безпечної техніки.

Стандарти ССБТ можуть бути державними, галузевими і стандартами підприємств. Галузеві стандарти розробляються з урахуванням специфіки галузі і можуть містити вимоги жорсткіші, ніж у відповідному державному стандарті (зниження рівня вимог в галузевому стандарті в порівнянні з вимогами в державному стандарті не допускається). Такий же підхід прийнятий в стандартах підприємств. ССБТ включає наступні взаимоподчиняемые системи (мал. 1):

Стандарти підприємства – СТП

Галузеві стандарти - ОСТ

Державні стандарти - ГОСТ

Організаційно-методичні стандарти

Основ побудови і впровадження ССБТ

1 Державні стандарти

вимоги, норми по видах небезпечних і

і шкідливих виробничих чинників

2 Стандарти вимог безпеки до

виробничому устаткуванню

3 Стандарти вимог безпеки до

виробничим процесам

1. 
   Стандарти вимог безпеки

до засобів захисту

1. 
   Стандарти вимог безпеки

до будівель і споруд

Мал. 1. Структура ССБТ

Стандарти підсистеми «0» встановлюють цілі, завдання, область розповсюдження, структуру ССБТ і особливості узгодження стандартів ССБТ, термінології в області охорони праці; класифікацію небезпечних і шкідливих виробничих чинників, принципи організації роботи по забезпеченню безпеки праці в промисловості.

Об'єктами стандартизації на підприємствах є: організація робіт по охороні праці; контроль стану умов праці; планування робіт по безпеці праці; порядок стимулювання роботи по забезпеченню безпеки праці; організація навчання і інструктажа що працюють по безпеці праці і всіх інших робіт, якими займається служба охорони праці.

Стандарти підсистеми «1» встановлюють вимоги по видах небезпечних і шкідливих виробничих чинників і гранично допустимі значення їх параметрів; методи контролю нормованих параметрів небезпечних і шкідливих виробничих чинників.

Стандарти підсистеми «2» встановлюють загальні вимоги безпеки до виробничого устаткування, вимоги безпеки до окремих груп виробничого устаткування; методи контролю виконання вимог безпеки.

Стандарти підсистеми «3» встановлюють загальні вимоги безпеки до виробничих процесів; вимоги безпеки до окремих груп технологічних процесів, методи контролю виконання вимог безпеки.

Стандарти підсистеми «4» встановлюють класифікацію засобів захисту; методи контролю і оцінки засобів захисту, вимоги безпеки до них.

Стандарти підсистеми «5» встановлюють вимоги безпеки до будівель і споруд.

4. Правове забезпечення безпеки діяльності на виробництві

У основі державної політики в області охорони праці лежить принцип профілактики травматизму і професійної захворюваності, що знайшло віддзеркалення у всіх нормативних і законодавчих актах.

Право на безпечну працю закріплене в Конституції України

Основні законодавчі акти, що забезпечують безпечні і нешкідливі умови праці, представлені Кодексом законів про працю, прийнятий 10.12.1971 р. Під час переходу України до ринкової економіки до Кзот були внесені істотні зміни і доповнення. На даний момент Кодекс складається з 20 розділів і 265 статей. Також основними законодавчими актами є Цивільний кодекс і Основи законодавства України про охорону праці.

КЗОТ містить розділ про Охорону праці, яка включає 21 статтю, де регламентується безпека праці на виробництві.

Згідно закону України від 01.07.1993 «Про колективні договори» питання забезпечення умов і охорони праці належать до найважливіших і повинні бути обов'язково обумовлені в трудовій угоді.

До законодавчих актів по охороні праці відносяться ухвали директивних органів: Уряди України, Госькомтруда, Держкомстату, Держбуду, Мінохоронздоров'я, а також інших органів по нагляду за безпекою праці. У виконання вказаних ухвал в галузях народного господарства розробляється нормативна і нормативно-технічна документація.

5. Організація і функції служб охорони праці на підприємстві

Організація роботи на підприємстві по створенню здорових і безпечних умов праці що працюють, попередженню нещасних випадків і професійних захворювань покладається на службу охорони праці. Вона є самостійним структурним підрозділом підприємства і підкоряється його безпосередньому керівникові або головному інженерові, проводить свою роботу спільно з іншими підрозділами підприємства і у взаємодії з комітетом профспілки, технічною інспекцією праці і місцевими органами державного нагляду за планом, затвердженому керівником або головним інженером підприємства.

Служба охорони праці відповідно до покладених на неї основних завдань виконує наступні функції:

• 
  проводить аналіз стану і причин виробничого травматизму і професійних захворювань, розробляє спільно з відповідними службами заходу щодо попередження нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, а також контролює їх виконання;
• 
  організовує роботу на підприємстві по проведенню паспортизації санітарно-технічного перебування на робочих місцях по підрозділах підприємства;
• 
  організовує спільно з відповідними службами підприємства розробку і виконання комплексного плану поліпшення умов праці, охорону праці і санітарно-оздоровчих заходів, а також бере участь в розробці угод по праці;
• 
  готує і вносить керівництву підприємства пропозиції по розробці і впровадженню досконаліших конструкцій, запобіжних пристроїв і інших засобів захисту від небезпечних виробничих чинників;
• 
  бере участь в роботі по впровадженню стандартів безпеки праці і наукових розробок по охороні праці;
• 
  проводить спільно з відповідними службами підприємства і за участю профспілкового активу перевірки технічного стану будівель, споруд, устаткування, ефективності роботи вентиляційних систем, стану санітарно-технічних пристроїв, санітарно-побутових приміщень;
• 
  контролює правильність складання і своєчасність надання заявок на придбання спецодягу, спецобладнання і інших засобів індивідуального захисту, а також устаткування і матеріалів для здійснення заходів щодо охорони праці;
• 
  надає допомогу підрозділам підприємства в організації контролю стану навколишнього виробничого середовища;
• 
  бере участь в роботі комісій з приймання в експлуатацію нових і після реконструкції об'єктів виробничого призначення, устаткування і машин, перевіряючи виконання вимог по забезпеченню здорових умов праці;
• 
  проводить ввідний інструктаж і надає допомогу в організації навчання працівників по питаннях охорони праці;
• 
  бере участь в роботі атестаційної комісії і комісії з перевірки знань фахівцями правив і норм по охороні праці, інструкцій по техніці безпеки.

6. Державний нагляд і суспільний контроль за дотриманням законодавства по охороні праці

Вищий нагляд за виконання законів про працю і правив по охороні праці

всіма міністерствами і відомствами, підприємствами, установами, організаціями і їх посадовими особами покладається на Генеральну прокуратуру. Крім того, контроль за охороною праці здійснюють і інші органи нагляду. Контроль за охороною праці можна умовно розділити на державний, державний профспілковий, відомчий, профспілковий суспільний, адміністративно-суспільний.

Державний контроль за охороною праці утворюється вищестоящими органами державної влади, в підпорядкуванні яких є спеціалізовані інспекції:

• 
  котлонагляд – здійснює нагляд за судинами, що працюють під тиском понад 0,7 атм (парові казани, балони із стислими і зрідженими газами і тому подібне);
• 
  газовий нагляд – перевіряє правильність ведення робіт по споруді і змісту газопроводів і газового устаткування;
• 
  нагляд за підйомно-транспортним устаткуванням контролює ліфти, підйомники, крани і тому подібне

Інженери-інспектори спеціалізованих інспекцій проводять реєстрацію і технічний огляд підконтрольного ним устаткування, видають дозвіл на його експлуатацію, контролюють дотримання правив і норм по техніці безпеки.

Контроль за охороною праці здійснюють також і спеціалізовані інспекції окремих міністерств:

• 
  Державна інспекція по промисловій енергетиці і енергонагляду здійснює контроль за електробезпекою
• 
  Санітарно-епідеміологічна служба здійснює нагляд за дотриманням гігієнічних норм, санітарно-гігієнічних і санітарно-епідеміологічних правил;
• 
  Інспекція морського і річкового регістрів контролює споруду і безпечну експлуатацію судів і інших плавучих засобів, а також стежить за дотриманням правил судноплавства;
• 
  Державна пожежна служба перевіряє дотримання правил протипожежної безпеки на об'єктах народного господарства.

Державний профспілковий контроль за охороною праці покладений на профспілки, В їх апараті є спеціальні органи, які здійснюють тільки державний контроль за охороною праці. Органами цього виду контролю є технічні інспекції профспілок.

Відомчий контроль проводять міністерства і відомства. Вони контролюють внутрівідомче дотримання законодавства про працю. Для цього створюються спеціальні служби охорони праці у вигляді відділів з апаратом інженерів по охороні праці, санітарних лікарів і інших фахівців.

Профспілковий суспільний контроль здійснюють суспільні інспектора і комісії з охорони праці комітетів профспілок. Голова комісії не може бути особою з складу адміністративного персоналу. Ця комісія контролює дотримання адміністрацією законодавства про працю, бере участь в підготовці і перевірці виконання угоди по охороні праці, вивчає причини виробничого травматизму, професійних захворювань і так далі

Адміністративно-суспільний контроль здійснюється адміністрацією підприємства або організації спільно з профспілковою організацією по схемі оперативного контролю.

7. Виробничий травматизм. Заходи по його попередженню

Виробнича травма є раптовим пошкодженням організму людини і втратою ним працездатності, викликане нещасним випадком на виробництві. Повторення нещасних випадків, пов'язаних з виробництвом, називається виробничим травматизмом.

Нещасні випадки діляться:

• 
  по кількості пострадавших – на одиночные (постраждала одна людина) і групові (Постраждало одночасно два і більш за чоловік);
• 
  по тяжкості – на легені (уколи, подряпини, садно), важкі (переломи кісток, струс мозку), з летальним результатом;
• 
  залежно від обставин – пов'язані з виробництвом, не пов'язані з виробництвом, але пов'язані з роботою, і нещасні випадки в побуті.

Нещасні випадки на території підприємства повинні бути обов'язково

розслідувані.

Керівник ділянки робіт, де відбувся нещасний випадок, зобов'язаний: організувати долікарську і медичну допомогу; запобігти повторенню нещасного випадку; терміново повідомити про нещасний випадок керівникові підприємства і профспілці; протягом трьох діб розслідувати нещасний випадок спільно з інспекторами по охороні праці; скласти акт про нещасний випадок в двох екземплярах (один – керівникові підприємства, другий – пострадавшему).

Якщо груповий нещасний випадок важкий або із смертельним результатом – керівник зобов'язаний повідомити технічного інспектора профспілки, вищестоящому господарському органу і в прокуратуру по місцю знаходження підприємства, Держміськтехнагляду або Енергонагляду по підконтрольних ним об'єктах. Кожен такий випадок підлягає спеціальному розслідуванню технічним інспектором профспілки в строк не більше 7 днів.

Про наслідки нещасного випадку адміністрація повинна повідомити профспілковий комітет, технічну інспекцію. У разі інвалідності, що виникає в результаті каліцтва, потерпілому призначається пенсія, йому відшкодовується матеріальний збиток унаслідок втрати непрацездатності у розмірі різниці між втраченим середньомісячним заробітком і пенсією по інвалідності.

8. Аналіз причин травматизму

Однією з найважливіших умов боротьби з травматизмом є аналіз причин його виникнення. Причини підрозділяються на:

• 
  технічні – в більшості випадків виявляються в конструктивних недоліках устаткування, освітлення, несправності інструментів;
• 
  організаційні - недотримання правил техніки безпеки, низька трудова дисципліна, неправильна організація праці.

Результат аналізу травматизму залежить від достовірності і ретельності оформлення актів про нещасні випадки.

Аналіз причин нещасних випадків на виробництві проводять з метою вироблення заходів щодо їх усунення і попередження. Для цього використовуються такі методи аналізу, як монографічний, топографічний і статистичний.

Монографічний метод передбачає багатобічний аналіз причин безпосередньо на робочих місцях. При цьому вивчаються організація і умови праці, стан устаткування, інвентаря, інструментів.

Топографічний метод дозволяє встановити місце найбільш частих випадків травматизму.

Статистичний метод заснований на вивченні кількісних показників даних звітів про нещасні випадки на підприємстві. При цьому використовуються в основному коефіцієнти частоти і тяжкості травматизму.

Коефіцієнт частоти (Кч) визначає число нещасних випадків на тих, що 1000 працюють за звітний період:

,

де Нс – число нещасних випадків за звітний період з втратою працездатності понад три дні; Ср – среднесписочное число тих, що працюють.

Коефіцієнт тяжкості травматизму (Кт) показує середня кількість днів непрацездатності, що доводяться на один нещасний випадок за звітний період:

де Дн – загальна кількість днів непрацездатності; Нс – кількість нещасних випадків.

9. Види інструктажа по техніці безпеки

Ефективним заходом щодо зниження травматизму є кваліфіковане проведення таких видів інструктажів, як ввідний, на робочому місці, періодичний, плановий і поточний.

Ввідний інструктаж повинні проходити працівники, що вперше поступили на підприємство, а також що вчаться, направлені для виробничої практики. Ввідний інструктаж знайомить з правилами по техніці безпеки, внутрішнього розпорядку підприємства, основними причинами нещасних випадків і порядком надання першої медичної допомоги при нещасному випадку.

Інструктаж на робочому місці (первинний) повинні пройти працівники, що знов поступили на підприємство або переведені на інше місце роботи, а також що вчаться, проходять виробничу практику. Цей інструктаж покликаний ознайомити з правилами техніку безпеки безпосередньо на робочому місці, а також з індивідуальними засобами захисту.

Періодичний (повторний) інструктаж проводиться з метою перевірки знань і умінь працівників застосовувати навики, отримані ними при перших інструктажах. Проводиться не рідше за один раз на 6 місяців для працівників торгівлі і громадського харчування, не рідше за один раз на 3 місяці – для працівників промислових підприємств.

Позаплановий інструктаж проводиться на робочому місці при заміні устаткування, зміні технологічного процесу або після нещасних випадків із-за недостатності попереднього інструктажа.

Поточний інструктаж проводиться після виявлення порушень правив і інструкцій по техніці безпеки або при виконанні робіт по допуску-наряду.

Проведення інструктажа на робочому місці покладається на керівника ділянки. На підприємстві повинна бути заведена книга обліку проведення інструктажа. Спеціальні курсові заняття по техніці безпеки організовуються для осіб, які за умовами роботи наражаються на підвищену небезпеку.

10. Негативні чинники виробничого середовища

Негативні чинники підрозділяються на чотири основні групи: фізичні, хімічні, біологічні і психофізіологічні.

Фізичні чинники – запилені повітря; вібрації; акустичні коливання; інфразвук, ультразвук і шум; статична електрика; електромагнітні поля і випромінювання; ультрафіолетова радіація; іонізуюче випромінювання; електричний струм; рухомі машини і механізми; висота; падаючі предмети; підвищені (знижені) температури; недостатня освітленість.

Хімічні чинники – речовини і з'єднання, що різні по агрегатному стану і володіють токсичною, дратівливою, сенсибилизирующим, канцерогенним і мутагенним дією на організм людини і що впливають на його репродуктивну функцію (загазованість робочої зони, попадання отрут на шкіру і слизисту оболонку, а також в шлунково-кишковий тракт).

Біологічні чинники – патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси і ін.) і продукти їх життєдіяльності, а також тварини і рослини.

Психофізіологічні чинники – фізичні перевантаження (статичні – робота в незручній позі; динамічні – під'їм і перенесення тяжкості, ручну працю); нервово-психічні перевантаження (розумове перенапруження; перенапруження аналізаторів – робота диспетчерів; монотонність праці; емоційні перевантаження).

Конкретні виробничі умови характеризуються сукупністю негативних чинників, а також розрізняються по рівню шкідливих чинників і ризику прояву травмуючих чинників. Джерелами негативних дій на виробництві є не тільки технічні пристрої. На рівень травматизму роблять вплив психофізичний стан і дія тих, що працюють.

11. Оцінка негативних чинників

При оцінці дії негативних чинників на людину враховується ступінь їх впливу на здоров'ї і життя людини, рівень і характер змін функціонального стану і можливостей організму, його потенційних резервів, адаптивних здібностей і можливості розвитку останніх.

При оцінці допустимості дії шкідливих чинників на організм людини виходять з біологічного закону суб'єктивної кількісної оцінки подразника Вебера-фехнера. Він виражає зв'язок між зміною інтенсивності подразника і силою викликаного відчуття: реакція організму прямо пропорційна відносному приросту подразника.

На базі цього закону побудовано нормування шкідливих чинників. Щоб виключити необоротні біологічні ефекти, дія чинників обмежується гранично допустимими концентраціями (ГДК) або гранично-допустимими рівнями (ПДУ).

ГДК (ПДУ) – це максимальне значення чинника, яке, впливаючи на людину (ізольовано або у поєднанні з іншими чинниками), не викликає у нього і його потомства біологічних змін навіть прихованих і таких, що тимчасово компенсуються, зокрема захворювань, змін реактивності, адаптаційно-компенсаторних можливостей, імунологічних реакцій, порушень фізіологічних циклів, а також психологічних порушень (зниження інтелектуальних і емоційних здібностей, розумовій працездатності).

При ухваленні ГДК і ПДУ керуються принципами:

• 
  пріоритет медичних і біологічних свідчень до встановлення санітарних регламентів перед іншими підходами (технічною досяжністю, економічними вимогами);
• 
  пороговость дії несприятливих чинників (зокрема хімічних сполук з мутагенним або канцерогенним ефектом дії, іонізуючої випромінювання);
• 
  випередження розробки і впровадження профілактичних заходів появи небезпечного і шкідливого чинника.

Дата добавления: 2014-01-04