Виникнення буддизму

План

ПЛАН

ГРАФІЧНІ ЗАВДАННЯ ДО ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Методичні рекомендації

Додаток Д

з підготовки до практичних занять

Практичні заняття є важливою складовою в загальному ком­плексі учбових завдань курсу.

Їхньою основною метою є поглиблене засвоєння студентами лекційного матеріалу з урахуванням особливостей обраної спеціалі­зації.

Під час практичних занять студенти отримують навички засто­сування теоретичних знань при самостійному аналізі. Зокрема, вони навчаються аналізувати лекційний матеріал за допомогою роботи з анатомічними таблицями. Аналізуючи роздатковий матеріал, студенти вчаться визначати взаємозв’язок розмірних співвідносин людського тіла, анатомічні виступи кісток на людському тілі, архітектоніку людського тіла, тощо.

Для більшої ефективності практичних занять студенти само­стійно виконують задані викладачем графічні завдання, які дозволя­ють глибше засвоїти особливості курсу, а також використовуються як наочний матеріал.

Мета: поглиблене вивчення етапів побудови зображення людського тіла в спокої, динаміці та перспективі; функцій скелета та м’язів; пропорцій тіла і його частин.

Форма виконання завдання: робота виконується у вигляді ко­нтурного рисунку з чіткою передачею об'ємно-просторової компози­ції, конструктивних особливостей; до роботи додається перелік складових частин рисун­ку і його загальна харак­теристика.

Обсяг: 1 сторінки (А3).

1.Ранні національні релігії.

2. Пізні національні релігії.

1) Ранні національні релігії

Ранні національні релігії охоплювали своїм впливом населення в межах однієї національної держави. Розпізнаємо цей тип релігії за допомогою префікса –старо-, -давньо-. Ці релігії існували під час рабовласницького ладу.

Основні риси ранніх національних релігій:

1) Відсторонення низів суспільства від вірувань (не допускалися раби). В староіндійській релігії існували різнонароджені (народила мати) і двічі народжені (народила мати і пройшли обряд посвячення богом, друге народження).

2) Порівняна мало живучість. Існували ці релігії, доки існувало рабовласницьке суспільство. Потім або зникали, або замінені були на пізні чи світові релігії.

3) Суворий політеїзм. Усі ранні національні були політеїстичними. Існувала група головних богів, серед них – верховний Бог.

4) Зародження вчення про загробну (посмертну) віддяку. Зв’язок між поведінкою людини в земному житті і долею в загробному.

5) Обов’язковість і складність жертвоприношень. В жертву приносили пшеницю, млинці, мед. Були і людські жертвоприношення. Так, за описом Плутарха (П ст. до н.е.) жителі Карфагена, наприклад, які були прихильниками давньофінікійської релігії, в жертву богу війни Молоху приносили не тільки військовополонених, а й власних дітей-первістків. Так було і в давньовавилонській, давньоєгипетській, давньогрецькій і інших ранніх національних релігіях.

Розглянемо як приклад ранньої національної релігії релігії Стародавнього Єгипту. Наприкінці ІУ тис. до н.е. державні утворення

в долині річки Ніл – номи об’єднались під владою єдиного царя – фараона. Так виникла Стародавня єгипетська держава, яка нараховувала 30 династій фараонів і проіснувала до 332 р. до н.е., коли була завойована Олександром Македонським.

В культах переважали тотемізм і магія. До святих тварин відносилися бик Апіс, корова Ісіда, баран Хнум.

Під час У династії фараонів загально єгипетського значення набуло божество Ра (Бог сонця). Потім інший Бог сонця – Амон.

У давньоєгипетській релігії важливими були космічні сили (Бог землі Геб, богиня неба Нут).

Культ померлих (померла людина вважалась сплячою і

Тому потребувала їжі) був чітко визначеним. Існували гробниці – піраміди. Відома піраміда фараона ІУ династії Хеопса має такі параметри: 5 га, 146,5 м, 2300 тис. кам’яних брил, вагою 2,5 т. кожна.

До ранніх національних релігій відносяться релігії народів Дворіччя, релігії Стародавньої Індії, Давньогрецька релігія, релігія Стародавнього Риму.

2) Пізні національні релігії

Ранні національні релігії не збереглися до наших часів, але багато ідей і їх обрядів увійшли до сучасної релігії. Історичним грунтом виникнення пізніх національних релігій була криза суспільних порядків, за якої виникла потреба використати релігії в ролі засобів утіхи і втихомирення найбільш пригніченої частини суспільства. Виділимо загальні риси пізніх національних релігій:

1) Великі масштаби впливу. Тепер можливість взяти участь у відправленні культу мала й найбільш експлуатована частина суспільства.

2) Велика живучість. Багато пізніх національних релігій існують і до цього часу.

3) Єдність політеїзму і монотеїзму. Більшість релігій цього типу є політеїстичними. Але є серед них і монотеїстичні. Як, наприклад, іудаїзм і сикхізм.

4) Спрощення жертвоприношень. Жертви худоби, птиці значно скорочені або зовсім відмінені. Повністю відмовились пізні національні релігії від людських жертвоприношень.

5) Розвиненість вчення про загробні відплати. На цьому етапі розвитку релігії

вчення про потойбічне життя набуло першорядного значення.

Прикладом збереження до наших днів пізньої національної релігії є іудаїзм.

Іудаїзм відіграв надзвичайно важливу роль в історії релігії, увійшовши складовою частиною до складу християнства та ісламу – двох найбільших світових релігій.

Перехід євреїв від скотарства та землеробства сприяв формуванню рабовласницьких відносин і утворенню держави (Х ст.. до н.е.).За цих умов виник монотеїзм. Цар Іудеї – Іосія, розуміючи потребу централізованого культу, декретом 621 р. до н.е. запровадив релігійну реформу. Він проголосив бога племені Іуда – Ягве єдиним, всемогутнім, виключно національним божеством.

Організаційним центром іудаїзму став храм на горі Сіон в Єрусалимі, жреці якого протягом століть збирали і редагували міфи про Ягве та його пророків. Чимало елементів культу євреї запозичили від сусідніх народів. Так, від палестинського населення були засвоєні землеробські свята: маццот – весняне свято, яке злилося з давньою скотарською пасхою, п’ятидесятниця, свято жнив пшениці, суккот – свято кущів, на честь збору плодів та інш.

Укладання перших п’яти книг Біблії, які отримали назву Тора (закон), або «п’ятикнижжя Мойсея», було завершено й оголошено віруючим у 444 р. до н.е. Пізніше були написані інші книги Старого Заповіту.

Іудаїзму притаманні такі характерні риси:

- монотеїзм – віра в єдиного бога Ягве, творця неба і землі;

- віра в особливе покровительство Ягве щодо євреїв;

- віра в кінець світу;

- віра в потойбічну винагороду;

- віра у воскресіння із мертвих;

- віра в прихід божественного спасителя – Месію і створення ним тисячолітнього царства в Єрусалимі;

- детально регламентована обрядовість і особливий ритуал.

Священною книгою іудаїзму є Талмуд (від євр. –вивчення) – багатотомний збірник єврейських догматичних, правових, релігійно-філософських, моральних і побутових уявлень, які сформувалися протягом багатьох віків – з ІУ ст. до н.е. до У ст. н.е.

Усе життя віруючого єврея підпорядковане багатьом релігійно-обрядовим діям і заборонам (їх разом нараховується 613, серед них 248 повелінь і 365 заборон).

Основою іудейської моралі вважається Декалог - 10 заповідей: шануй єдиного бога, не створи собі кумира, не поминай ім’я

Бога без необхідності, шануй день суботи, шануй своїх батьків, не вбивай, не перелюбствуй, не кради, не свідчи брехливо на ближнього свого, не зажадай майна ближнього свого.

У сучасному Ізраїлі іудаїзм об’явлений державною релігією. В Україні іудаїзм сповідує єврейська частина населення.

Лекція №3

Світові релігії. Буддизм.

1. Наднаціональні або світові релігії.

2. Виникнення буддизму.

3. Чотири істини буддизму.

4. Етика буддизму.

5. Буддистський канон та розповсюдження буддизму.

1. Наднаціональні або світові релігії

Світові релігії, або наднаціональні релігії – це ті релігії, які сповідуються в усьому світі. До них належать:

- буддизм (виник у УІ ст.. до н.е.);

- християнство (виникло у І ст.. н.е.;

- іслам (виник у УП ст.. н.е.)

Буддизм – найдавніша з трьох світових релігій. Більшість віруючих буддизму знаходиться в країнах Південної, Південно-Східної і Східної Азії. Сьогодні в світі нараховується близько 500 млн. мирян, що сповідують буддизм і 1 млн. ченців.

Засновник буддизму – реальна історична особа. Так вважає переважна більшість учених, які досліджували письмові джерела, що збереглися. Ці тексти називають його різними іменами: Сіддхартха (особисте ім’я), Гаутама (ім’я роду), Будда (просвітлений).

Сіддхартха - наслідний принц правителя племені шак’їв в Індії. Жив у розкоші. Улюблена дружина, маленький син, життя було безхмарним. Але царевич дізнався про існування на землі хвороб, старості, смерті, які завдають людям страждань. Він мав чотири зустрічі (хворого, вкритого язвами, слабого старця, поховальну процесію, аскета).

Під час подорожі, відпочиваючи під деревом, Сіддхартху осяяла істина, і він став Буддою. Це сталося в день 15 травня, який у буддистів тричі священний: день народження Будди, день просвітлення і день його смерті.

Помер Будда у віці 80 років. Тіло його було спалено згідно зі звичаями Індії. Будда пере народжувався у житті у вигляді різних живих істот: 83 рази святим, 58 разів царем, 24 рази ченцем, 18 разів мавпою, 12 разів куркою. Усього таких пере народжень було 550.

3.Чотири істини буддизму.

Буддизм – це релігійна система, що базується на вірі у перевтілення. Головна ідея буддизму полягає у твердженнях, що «життя є страждання» і існує «шлях до спасіння».

Суть буддистської концепції виражається в чотирьох «істинах», сформульованих Буддою у проповіді.

Перша «істина» - існує страждання. Всяке життя – страждання. Народження є стражданням, старість є стражданням, хвороба є стражданням, нещасливе кохання є стражданням.

Друга «істина» - є причина страждань. Це – нечисті бажання, спрага насолоди, марнота.

Третя «істина» - можливо припинити страждання. Припинення страждань полягає в усуненні цієї спраги життя шляхом повного знищення бажання. Повне викорінення і добрих, і поганих бажань відповідає стану нірвани. Нірвана –кінцева ціль існування. Досягнення нірвани – це повернення до первісного стану спокою.

Четверта «істина» стверджує, що існує шлях до припинення страждань. Це так званий «шляхетний восьмирічний шлях», який складається з праведних віри, рішення, слова, діла, життя, намагання, спогаду, самозаглиблення. Людина, яка йде цим шляхом, тим самим стає на «шлях Будди».

Дата добавления: 2014-01-04