Поняття суб'єкта господарювання

Загальні засади, поняття і види суб'єктів господарювання

Тема 2 Суб'єкти господарювання

Контрольні питання

1. Наведіть визначення поняття "правове регулювання господарської діяльності". Чи відрізняється воно від поняття "державне регулю­вання господарської діяльності"?

2. За якими принципами діє система господарювання в Україні?

3. Засоби правового регулювання господарської діяльності.

4. Що таке типи правового регулювання господарської діяльності? Перелічіть їх.

5. Методи правового регулювання господарської діяльності.

6. Що таке механізм правового регулювання господарської діяльності? Перелічіть його складові.

7. Яку роль відіграє держава в механізмі правового регулювання гос­подарської діяльності?

8. За якими принципами держава регулює господарську діяльність?

9. У чому полягає ефективність правового регулювання господарської діяльності?

10. Що таке підприємництво?

11. Державні гарантії прав підприємців.

12. Наведіть визначення поняття "підприємницька діяльність".

13. На яких принципах ґрунтується підприємницька діяльність?

Суб'єктами господарювання визнаються учасники господар­ських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і відповідальні за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбаче­них законодавством.

До суб'єктів господарювання належать:

• господарські організації — юридичні особи, створені відповід­но до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГКУ, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані у встановленому законом порядку;

• громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відпові­дно до закону як підприємці;

• філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господар­ських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Суб'єкти господарювання реалізують власну господарську ком­петенцію на основі прав власності, господарського відання, опе­ративного управління та оперативно-господарського використання майна відповідно до визначення цієї компетенції ГКУ та відпові­дними законами України.

Суб'єктами господарювання є господарські організації, які ді­ють на основі прав власності, господарського відання чи опертивного управління, мають статус юридичної особи, що визнача­ється цивільним законодавством та ГКУ.

Суб'єкти господарювання — відокремлені підрозділи (структур­ні одиниці) господарських організацій — можуть діяти лише на основі права оперативно-господарського використання майна без статусу юридичної особи. Зазначені умови регламентуються ст. 55 ГКУ.

Суб'єкти господарювання зарубіжних країн

У зарубіжних країнах носіями юридичних прав і обов'язків можуть бути окремі громадяни, іноземні особи без громадянства (фізичні особи), об'єднання фізичних та юридичних осіб, а також державні підприємства та органи. У зарубіжній юридичній науці майнова правосуб'єктність розкривається через поняття права та дієздатності фізичних осіб, а особи, що об'єднали свої капіта­ли, визначаються, як правило, поняттям юридичної особи. У господарському законодавстві зарубіжних країн юридичні особи розглядаються як конкретні види суб'єктів господарювання. Порядок надання суб'єктам господарської діяльності правосуб'єктності залежить від вимог національного законодавства певної країни та її місцезнаходження. Загальними умовами для визнання учасників господарської діяльності суб'єктами права є визначен­ня найменування, під яким підприємець повинен вступати в гос­подарські правовідносини, і державна реєстрація підприємства. До обов'язкових зобов'язань можна також зарахувати обов'я­зок суб'єктів господарювання вести бухгалтерські книги та скла­дати в зазначені строки балансові звіти за результатами своєї господарської діяльності. У більшості зарубіжних країн цей обо­в'язок закріплений за всіма суб'єктами господарської діяльності й розглядається як важливий захід контролю над ними з боку державних органів.

У законодавстві країн з розвиненою економікою багато уваги приділяється реєстрації суб'єктів господарювання. Зазвичай реєст­рація здійснюється у спеціальному реєстрі з визначенням харак­теристик суб'єкта, що реєструється, за якими можна отримати повну інформацію про нього. Так, згідно з німецьким Торговель­ним кодексом та Комерційним кодексом Франції при реєстрації насамперед подається інвентарна відомість, де фіксується сукуп­ний обсяг установчого капіталу у грошовій та натуральній формах. Порядок реєстрації, форма реєстру та можливість отри­мання зазначеної в цій відомості інформації мають публічний характер. Реєстрація повинна бути здійснена у відповідні стро­ки, які чітко визначаються законодавством країни.

Господарські товариства як суб'єкти господарювання можуть здійснювати свою діяльність за різними організаційно-правовими формами, а саме повні, командитні та акціонерні товариства, акціо­нерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю.

У країнах Західної Європи до об'єднання осіб належать това­риства, що засновані на особистій участі його членів (повне това­риство), для участі в яких достатньо внести лише певну частку в майно акціонерного товариства. Визначено також, що товари­ства класифікуються за ознакою майнової відповідальності това­риства і поділяються на три групи.

До першої групи належать товариства, члени яких відпові­дають за боргами товариства в повному обсязі, усім своїм особис­тим майном.

У другу групу входять товариства, одна частина членів яких несе повну відповідальність за зобов'язаннями товариства, а друга відповідає лише в розмірі вкладів, зроблених ними до капіталів товариства (командитні та негласні товариства).

До третьої групи зараховують товариства, члени яких відпові­дають лише розміром своїх вкладів у капіталі товариства, тобто не ризикують усім своїм особистим майном (акціонерні товариства).

У країнах Західної Європи вирізняються державні підприєм­ства, у Великій Британії — публічні корпорації, у США — дер­жавні корпорації або агентства, у Німеччині та Франції — пуб­лічні підприємства та публічні установи.

За правовим становищем державні підприємства у Великій Британії, Франції та ФРН поділяються на три організаційно-правові форми:

• підприємства, капітали яких організовано у формі торговель­них товариств, діють згідно із законодавством про торговельні товариства і, як правило, це акціонерні товариства та това­риства з обмеженою відповідальністю;

• підприємства, капітали яких не підлягають розподілу на акції чи паї, діють згідно з нормативними актами, виданими для діяльності конкретних підприємств;

• казенні товариства, не наділені господарською самостійністю.

У країнах Західної Європи до державних належать підпри­ємства з високим рівнем ризику і невисоким рівнем прибутку. У США корпорації класифікуються за основними видами:

• утворені для отримання прибутку;

• утворені не з метою отримання прибутку;

• публічні.

До корпорацій, що утворені для отримання прибутку, нале­жать підприємницькі, залізничні, транспортні та банківські, які діють згідно із законом про підприємницькі корпорації штату Нью-Йорк 1963 р.

Корпорації, що не мають на меті отримання прибутку, діють згідно із законом про непідприємницькі корпорації 1970 р.

Публічними вважаються муніципальні корпорації, окружні й такі, що утворені з метою задоволення інтересів суспільства, і їх правове становище визначається характером діяльності.

Об'єднання підприємств класифікуються за способами правово­го закріплення відносин у межах певної групи. У ФРН згідно із законом про акціонерні товариства 1965 р. вони поділяються на три типи.

До першого типу належать об'єднання, в яких одне підпри­ємство стосовно інших є головним, тобто впливає на залежні підприємства, які юридичне самостійні.

До другого типу зараховують об'єднання підприємств з таки­ми характерними ознаками:

• конкретному підприємству (головному) товариства належать усі акції інших підприємств (залежних);

• залежні підприємства юридичне самостійні;

• головне та залежні підприємства розташовані на території ФРН;

• факт вступу залежного підприємства до складу головного фіксується в торговому реєстрі;

• рішення про вступ залежного підприємства до складу голов­ного набирає силу після схвалення його зборами членів го­ловного товариства, і це рішення повинно бути прийнято більшістю акціонерів.

Третій тип об'єднань становить групу підприємств, заснова­них на підприємницьких договорах.

Акціонерним правом ФРН передбачено кілька видів підпри­ємницьких договорів, визначених законом про акціонерні това­риства 1965 р.

Правове становище акціонерних товариств та їх об'єднань тісно пов'язано з правосуб'єктністю їх філіалів. І можливість утворення філіалів становить важливий елемент з позицій права. На правовий статус філіалу впливають такі чинники:

• порядок формування статутного капіталу;

• мета утворення;

• спосіб відносин між материнською компанією (засновником) та філіалом.

У Франції філіали утворюються трьома способами:

• на базі підприємств (підрозділів) материнських компаній;

• приєднанням діючого самостійного підприємства до материн­ської компанії шляхом придбання контрольного пакета акцій;

• утворенням нового підприємства, діяльність якого відрізняється від діяльності материнської компанії.

У Франції існують такі форми філіалів:

• формальний, засновником якого є лише одна материнська компанія, що прагне не допустити участі в капіталі інших акціонерів з метою забезпечення максимального контролю над філіалом;

• асоціація, що утворюється з метою спільної розробки, вироб­ництва та збуту партнерами на паритетній основі за відповід­ними угодами;

• фінансовий, що утворюється для фінансування особливо ве­ликих та ризикованих щодо фінансування проектів, в яких беруть участь кілька материнських компаній.

Дата добавления: 2014-01-04