Контрольні питання. Гарантії прав учасників господарських відносин в умовах спеціального режиму господарювання

Гарантії прав учасників господарських відносин в умовах спеціального режиму господарювання

Порядок здійснення господарської діяльності в умовах надзвичайного стану, надзвичайної екологічної ситуації

Особливості здійснення господарської діяльності на території пріоритетного розвитку

Законом може бути визначено за поданням відповідного орга­ну місцевого самоврядування в межах міста, району територію, на якій склалися несприятливі соціально-економічні умови і на якій на підставах та в порядку, передбачених законом, вводить­ся спеціальний режим інвестиційної діяльності з метою створен­ня нових робочих місць (територію пріоритетного розвитку).

Порядок здійснення господарської діяльності на території пріо­ритетного розвитку встановлюється законом (ст. 415 ГКУ).

Господарська діяльність в умовах надзвичайного стану — осо­бливого правового режиму діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, ор­ганізацій, передбаченого Конституцією України, який тимчасово допускає обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб і покладає на них дода­ткові обов'язки, може здійснюватися з урахуванням обмежень та зобов'язань, встановлених виданим відповідно до Конституції України указом Президента України про введення надзвичайно­го стану в Україні або в окремих її місцевостях.

Повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо учасників господарських відносин, захо­ди, що вживаються в умовах надзвичайного стану, а також від­повідальність за порушення режиму надзвичайного стану визна­чаються законом про надзвичайний стан (ст. 416 ГКУ). Прави­ла щодо здійснення господарської діяльності застосовуються та­кож у разі оголошення окремих місцевостей зонами надзвичай­ної екологічної ситуації.

Запровадження спеціальних режимів господарювання, не пе­редбачених ГКУ, якими встановлюється обмеження прав суб'єк­тів господарювання, забороняється.

Держава гарантує суб'єктам господарювання та іншим учас­никам господарських відносин право на звернення до суду за захистом їх майнових та інших прав від незаконного обмеження в умовах будь-якого спеціального режиму господарювання, пе­редбаченого ст. 418 ГКУ.

1. Наведіть визначення поняття спеціальних (вільних) економічних зон і їх типів.

2. Державні гарантії інвестицій у спеціальних (вільних) економічних зонах.

3. Порядок припинення діяльності підприємств, майно якого переда­ється в концесію.

4. Види спеціальних режимів господарської діяльності.

5. Порядок здійснення господарської діяльності в умовах воєнного стану.

6. Види спеціальних режимів господарської діяльності.

7. Що таке зовнішньоекономічна діяльність?

8. Принципи здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

9. Суб'єкти і види зовнішньоекономічної діяльності.

10. Державний вплив на регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

11. Види і форми здійснення іноземних інвестицій в Україні.

Висновки

В умовах глобалізації, інтеграції України у всесвітні та євро­пейські структури разом з іншими актуалізуються питання за­хисту національних інтересів, економічної безпеки країни. Останнім часом механізми глобалізації є об'єктом ґрунтовних досліджень, що здебільшого стосуються відповідних змін ролі й статусу національної держави загалом та її здатності виконува­ти економічні функції. Один з результатів таких досліджень полягає в тому, що вже нині панування транснаціональних корпорацій і найбільших банків, безконтрольний рух фінансо­вого капіталу призводять до девальвації ролі держави. Саме це свідчить про зникнення державного суверенітету, який пере­творюється лише на віртуальну реальність, а держава стає не­здатною ефективно впливати на економічний і соціальний роз­виток. Разом з розвитком міжнародного торговельного права (у межах COT і ЄС) повинно адекватно розвиватися й національ­не господарське законодавство протекціоністської орієнтації. Це законодавство має забезпечити рівновагу інтересів міжнарод­них співтовариств, національних інтересів держави й суб'єктів господарювання.

Набуття членства в СОТ та ЄС є базовою економічною складо­вою інтеграції України в європейський та світовий економічні простори, основою для входження до світової інфраструктури. Членство в цих організаціях потребує адаптації законодавства України до законодавства ЄС та виконання вимог, встановле­них COT щодо здійснення торгівлі. Одним з основних питань адаптації є врегулювання системи подання державної допомоги окремим суб'єктам господарювання. Слід визначити правові, економічні та організаційні засади подання цієї допомоги, її використання та контролю. Основною метою господарського за­конодавства має стати створення правових передумов підвищення конкурентоздатності економіки України, а також державний ко­нтроль за здійсненням цих передумов, спрямований на запо­бігання спотворенням економічної конкуренції, ефективний роз­виток конкурентних відносин в Україні та захист національ­ного товаровиробника. Усе це сприятиме розвитку ефективних ринкових відносин, удосконаленню механізмів захисту кон­куренції, гармонізації промислової політики з конкурентною і адаптації законодавства України до законодавства ЄС, забез­печенню механізмів виконання п. 2.2 ст. 49 Угоди про парт­нерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом, а також Угоди СОТ "Про субсидії та компенсаційні заходи".

Захисту національного товаровиробника має сприяти закріп­лення в Господарському кодексі України нетарифних інструмен­тів загалом. Зауважимо, що нетарифні інструменти — це ком­плекс обмежувальних, заборонних заходів, що перешкоджають проникненню іноземних товарів на внутрішній ринок. Метою цих заходів є захист національної промисловості, охорона жит­тя і здоров'я населення, моралі, релігії, національної безпеки. Зокрема, основними господарсько-правовими засобами могли б стати ембарго, кількісні обмеження, ліцензування, квотування, обов'язкова стандартизація, технічні бар'єри та інші вимоги до сертифікації товарів, їх пакування і маркування, пріоритет на­ціонального товаровиробника при здійсненні торгів, державних закупівель, самообмеження експорту тощо. Вжиття таких за­ходів могло б входити до господарської компетенції органів ви­конавчої та місцевої влади. Цим, зокрема, й відрізняються не­тарифні засоби регулювання від тарифних (мито і митні збори, кількісні обмеження, умови здійснення платежів та ін.), що базуються лише на законодавстві. Звичайно ж застосування не­тарифних засобів не повинно порушувати ринкові механізми й навіть, навпаки, покликано сприяти налагодженню ефектив­нішого функціонування ринку. Чітке визначення господарської компетенції органів виконавчої та місцевої влади у сфері застосу­вання заходів нетарифного регулювання мало б важливе значення для забезпечення принципу законності в народному господарстві. Річ у тім, що міністерства і відомства часто-густо використовують собі на користь відсутність в Україні відповідних законодавчих актів, які регулюють застосування нетарифних засобів регулю­вання, нехтуючи інтересами державного розвитку економіки (корупційна система розміщення урядових замовлень; умови транспортування, що дискримінують зарубіжні вантажі; регіо­нальна політика розвитку, що передбачає пільги для окремих регіонів з імпорту/експорту; дискримінаційна політика щодо іно­земних інвестицій, а також податкова, фінансова та валютна; політика регулювання платіжних балансів, що створює переваги для окремих торговельних потоків або гальмує їх), дублюючи діяльність законодавчих органів, а то й безпосередньо підміню­ючи її.

До функцій публічної влади входить також створення кон­курентного середовища. У гл. III "Обмеження монополізму та захист суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції" ГКУ йдеться про порядок здійснення цієї функції, проте положення цього розділу суперечать Конституції України і законодавству про захист економічної конкуренції. Так, у п. 1 ст. 26 "Обмеження конкуренції" ГКУ передбачаються випадки визнання обґрунтованими рішень чи дій органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямованих на обмеження кон­куренції або таких, що зумовлюють ці обмеження. Водночас ст. 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визнає антиконкурентними дії органів влади, місцевого само­врядування, адміністративно-господарського управління і конт­ролю з прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоря­джень, постанов тощо), надання письмових або усних вказівок, висновків, угод, які призвели або можуть призвести до недопу­щення, усунення, обмеження чи перекручування конкуренції. Не регулювання вироб­ництва й цін (що вже застосовувалося), а саме створення кон­курентних умов зумовить забезпечення розвитку вітчизняної економіки.

Отже, комерційне право повинно відтворити уявлення про функції публічної влади у сфері створення, забезпечення функціо­нування і розвитку господарського комплексу країни виходячи з ідеї забезпечення прав людини на підприємництво і держави на здійснення господарської діяльності. При цьому йдеться про наявність не тільки відповідних правових норм (позитивного врегу­лювання), а й механізмів, які б забезпечували реалізацію цих норм.

Дата добавления: 2014-01-04