КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Тема 14 Міжнародна торговельна політика
Основні типи торгової політики. Тарифні та нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі. Фінансові методи торговельної політики. Приховані види торговельних обмежень. Розвиток митно-тарифного регулювання в Україні.
Міжнародна торговельна політика — це сукупність принципів, підходів, а також засобів регулювання міжнародної торгівлі. Міжнародну торговельну політику можна розглядати як цілеспрямований вплив держави на торговельні відносини з іншими країнами. Цей вид політики прийнято називати зовнішньоторговельною політикою. Є два основні її види: вільна торгівля і протекціонізм. Вільна торгівля або, по-іншому, фритредерство — це політика мінімального державного втручання в зовнішню торгівлю, яка розвивається на основі вільних ринкових цін, попиту та пропозиції. Вільна торгівля має свої переваги і недоліки. Основні з них такі. Переваги: —завдяки вільній торгівлі, яка базується на принципі порівняльних переваг, світова економіка може досягти більш ефективного розміщення ресурсів і більш високого рівня добробуту; —надає споживачам можливість вибору благ з ширшого асортименту; —стимулюючи конкуренцію і обмежуючи монополію, спонукає виробників до підвищення якості товарів і використання сучасних досягнень науки і техніки. Недоліки: —в умовах слабкої економіки ставить під загрозу національну безпеку країни, сприяє вивозу національного доходу за її межі; —небезпечна для молодих та слабких неконкурентоспроможних галузей. Протекціонізм — це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання економічних і неекономічних засобів втручання в зовнішню торгівлю.
В 50—60-ті pp. XX ст. для міжнародної торгівлі була характерна лібералізація. З початку 70-х pp. спостерігалася зворотна тенденція. А сьогодні в світі домінує поміркований протекціонізм, здебільшого колективний. Взагалі існує декілька форм протекціонізму: — колективний — об'єднання країн проти країн, що не входять в угрупування; — селективний, направлений проти окремих країн або проти окремих товарів; — прихований, здійснюється методами внутрішньої економічної політики; — галузевий, захищає окремі галузі національної економіки. Протекціонізм, як і вільна торгівля, має свої переваги і недоліки. Переваги: —бере під захист слабкі та молоді вітчизняні галузі; —захищає ринок країни від зарубіжних поставок стратегічних матеріалів і сировини; —дає змогу використовувати владу держави для підвищення цінової конкурентоспроможності вітчизняних товарів; —створює умови для поповнення державного бюджету; —скорочуючи імпорт, сприяє зростанню національного виробництва і зайнятості. Недоліки: —призводить до подорожчання вітчизняного виробництва, а отже і споживання в результаті менш ефективного використання ресурсів; —гальмує економічне зростання країн; —спричиняє великі збитки у країнах, товарооборот яких складає значну частину ВВП. Міжнародна торговельна політика також може проводитись колективно: угрупуваннями країн, міжнародними наддержавними торговельними органами як, наприклад, Світова організація торгівлі (COT), міжнародними інституціями тощо. В цьому випадку економічна політика зачіпає якщо не всю світову спільноту, то значну її частину. А це вже, власне, і є міжнародна торговельна політика, її більш розвинена форма порівняно з зовнішньоторговельною політикою. І саме в колективній формі міжнародна торговельна політика виступає все частіше і все владніше.
Так, останнім часом міжнародними торговельними організаціями і, особливо, COT були прийняті відповідні заходи з лібералізації міжнародної торгівлі. COT регулює міжнародну торгівлю на основі узгоджених принципів поведінки, за яких країни повинні: —надавати всім країнам, без винятку, однакові торговельні режими і це мають бути режими найбільшого сприяння; крім того, для іноземних товарів має забезпечуватися той самий режим, що і національні; —постійно шукати шляхи зниження рівня митних тарифів і усунення інших перепон на шляху міжнародної торгівлі; —використовувати заходи обмеження імпорту лише на основі правил COT, відмовитись від протекціонізму як засобу торговельної політики; —дотримуватись принципу передбачуваності та прозорості торговельної політики, на основі прийнятих ними зобов'язань не збільшувати ставку імпортного тарифу понад установленої межі; —сприяти конкуренції, відмовившись від використання несправедливих методів торговельної політики (демпінгу, експортної субсидії тощо). І все ж, незважаючи на це, політика захисту внутрішнього ринку сьогодні є домінуючим методом регулювання міжнародної торгівлі.
Засоби реалізації міжнародної торговельної політики
У здійсненні міжнародної торговельної політики використовується дуже багато засобів, вибір яких залежить від її конкретної мети. Причому одна і та сама мета може бути досягнута за допомогою різних засобів або їх комбінуванням. Але в основі будь-якої торговельної політики є ті первинні засоби, практика використання яких налічує вже сотні років. З певною часткою умовності їх можна класифікувати за критеріями належності до економічних чи неекономічних, тарифних чи нетарифних, а також інших механізмів регулювання міжнародної економіки. Економічні засоби безпосередньо впливають на рівень цін реалізації товарів. У свою чергу економічні засоби поділяються на тарифні та фінансові. До тарифних засобів відносять ті з них, в основі яких лежить використання митного тарифу. Під останнім розуміють перелік митних ставок, що застосовуються до товарів, які переміщуються через митний кордон. Митні ставки систематизуються відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності. Отже, митний тариф складається з конкретних ставок мита, тобто обов'язкового внеску, що його сплачують торговельні агенти митним органам при здійсненні імпорту або експорту товарів. Мито класифікується за певними критеріями.
За способом сплати мито поділяється: — на адвалорне, або таке мито, яке нараховується в процентах до митної вартості товару, що склалась на відкритому ринку в момент подачі митної декларації; —специфічне, або таке, що нараховується в установленому розмірі на одиницю товару; —комбіноване, яке використовує обидва вказані вище способи нарахування — вартісний і кількісний. За об'єктом обкладення мито класифікується як: —імпортне, або таке, яким обкладаються імпортні товари перед їх випуском на внутрішній ринок; —експортне, або таке, яким обкладаються товари перед випуском за межі митної території країни; —транзитне, тобто таке, яким обкладаються товари, що перевозяться через територію країни. За характером дії мито буває: —сезонним, яке використовується для оперативного регулювання міжнародної торгівлі продукцією сезонного характеру; —антидемпінговим, яке застосовується у випадках ввезення на територію країни товарів за ціною, нижчою за нормальні ціни в середині країни-експортера; —компенсаційним, або таким, що ним обкладаються імпортні товари, у виробництві яких використовують субсидію. За походженням розрізняють мито: —автономне, або запроваджене на основі односторонніх рішень органів державної влади; —конвенційне (договірне), або запроваджене на базі угод; —преференціальне, або таке, що має більш низьку ставку порівняно зі звичайним тарифом. За типами ставок мито буває: —постійним, тобто таким, що не змінюється залежно від умов, наприклад, руху цін; —змінним, тобто таким, що змінюється зі зміною обставин, наприклад, рухом цін. За способом підрахунку мито буває: —номінальне, що відповідає тарифним ставкам, указаним у митному тарифі; —ефективним, або митом на кінцевий товар з врахуванням мита на імпортні вузли і деталі для цих товарів.
Тепер зупинимось на фінансових методах. Фінансування націлене на зниження вартості експортного товару і тим самим на підвищення його конкурентоспроможності на світовому ринку. Отже, воно передбачає дискримінацію іноземних компаній на користь національних виробників і експортерів. Найбільш поширеними фінансовими засобами є експортні субсидії, кредити і демпінг. Експортні субсидії являють собою грошові виплати, що надаються державою, банками, фондами та приватними особами експортерам для збільшення обсягу вивезення товарів за кордон. Експортні субсидії можуть бути прямими або непрямими. У першому випадку дотація сплачується виробнику під час його виходу на зовнішній ринок. У другому застосовується пільгове оподаткування, страхування, повернення імпортного мита та ін. СОТ забороняє експортне субсидіювання, а тому сьогодні набула значного поширення практика прихованого субсидіювання — звільнення товарів від місцевих податків, організація торговельних виставок, встановлення контактів для ведення справ за кордоном, надання інформаційних послуг тощо. Експортне кредитування є засобом фінансової зовнішньоторговельної політики з метою державного стимулювання розвитку експорту національними виробниками. Воно може виступати у трьох основних формах: —субсидійованих кредитів національним експортерам, що надаються національними державними банками за процентною ставкою, нижчою за ринкову; —державних кредитів іноземним імпортерам за обов'язкової умови закупівлі товарів тільки у підприємств країни-кредитора; —страхування експортних ризиків національних експортерів, яке передбачає можливість несплати імпортером вартості поставки, а також компенсацію політичного ризику. Під демпінгом розуміють експорт товарів за цінами, нижчими за собівартість товарів у конкурентів або ж за цінами, нижчими за ціни внутрішнього ринку. В міжнародній торгівлі розрізняють декілька видів демпінгу. Найпоширенішими є постійний, спорадичний та хижацький демпінг. Постійний демпінг — це постійний експорт товарів за цінами, нижчими за внутрішні, які монопольно підтримуються на національному ринку на рівні, вищому від рівня цін на міжнародному ринку. За умов нееластичного внутрішнього попиту, який досягається за рахунок ізоляції національного ринку, за допомогою транспортних витрат і торговельних бар'єрів, монополіст-експортер максимізує загальний прибуток. На зовнішньому ринку максимізація досягається за рахунок зниження ціни і розширення обсягів продажу. Спорадичний демпінг являє собою епізодичний продаж товарів на міжнародному ринку за зниженою порівняно з національним ринком ціною з метою отримання тимчасового виграшу. Необхідність в цьому виді демпінгу виникає тоді, коли експортер-виробник постає перед фактом перевиробництва товарів і можливістю їх збуту за кордоном за більш низьку ціну. Хижацький демпінг є тимчасовою реалізацією товарів за кордоном за ціною, нижчою вартості аналогічних закордонних товарів. Мета цього виду демпінгу — усунення іноземних виробників з бізнесу. Після цього ціна піднімається, а монополія без перепон реалізує свою владу у формі монопольного прибутку. В цілому будь-яка форма демпінгу є засобом міжнародної цінової дискримінації, і він заборонений COT. Неекономічні засоби протекціонізму безпосередньо на ціну реалізації товару не впливають, але є інструментом захисту сегментованого ринку від іноземних конкурентів. їх умовно можна поділити на кількісні та приховані. Кількісні обмеження являють собою адміністративну форму державного регулювання торговельного обігу, яке визначає кількість і номенклатуру товарів, що експортуються та імпортуються. До найбільш поширених кількісних інструментів слід віднести квотування (контингентування), ліцензування і "добровільне" обмеження експорту. Квотування є обмеженням в кількісному або вартісному вираженні обсягу продукції, яку дозволено ввезти (імпортна квота) чи вивезти (експортна квота). Залежно від масштабу і дії квоти поділяються на глобальні та індивідуальні. Перші надаються для здійснення експорту або імпорту певного товару на певний термін. При цьому напрямок операцій або країни-контрагенти не називаються. Другі ж передбачають кількісні обмеження для кожної країни-контрагента. Такі квоти, як правило, використовують у двосторонніх угодах між країнами з тісними політичними і економічними зв'язками. Економічна відмінність квоти від тарифу полягає не тільки у механізмі впливу на ціну, а й у різному змісті перерозподільного ефекту та різній силі обмежень. Ліцензування — це регулювання зовнішньоекономічної діяльності шляхом надання державними органами дозволу на експорт або імпорт товару в певній кількості на певний термін. Ліцензування може бути складовою процесу квотування або ж самостійним інструментом регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Основним документом, що надає дозвіл на здійснення експортно-імпортних операцій, є ліцензія. У випадку квотування ліцензія виконує спрощену роль, а в другому випадку ліцензія виконує складніші функції, які конкретизують її. Розрізняють такі форми ліцензій: разові, генеральні, глобальні та автоматичні. Разова ліцензія є письмовим дозволом уряду на здійснення однієї експортної або імпортної угоди терміном до одного року. На відміну від цієї форми ліцензії генеральна ліцензія дозволяє здійснити необмежену кількість експортних або імпортних операції з певним товаром протягом року. Глобальна ліцензія передбачає необмежену кількість експортних або імпортних операцій з певним товаром будь-якої вартості та в будь-яку країну. Щодо автоматичної ліцензії, то вона дозволяє здійснювати зовнішньоторговельні угоди зразу ж після отримання від експортера чи імпортера заявки, яка не може бути відхилена державною інституцією. "Добровільне" обмеження експорту відображає ситуацію, коли країна-імпортер спонукає свого партнера по торгівлі "добровільно" скоротити свій експорт. Замість введення імпортних квот країна-імпортер тисне на країну-експортера, вимагаючи від неї введення обмежень на вивезення певного товару. Засобом тиску на торговельного партнера виступає погроза запровадити торгові обмеження на рівні, який стане перепоною для будь-якої міжнародної торгівлі між країнами. Це робиться з метою дискримінації закордонного контрагента і створення сприятливих умов для вітчизняних виробників. "Добровільні" обмеження експорту фактично є тими самими імпортними обмеженнями, але переміщені з кордонів країни-імпортера на кордони країни-експортера. Тому за своїми наслідками "добровільне" обмеження експорту рівноцінне імпортній квоті. Поряд з розглянутими засобами обмеження міжнародної торгівлі використовуються також і приховані види торговельних обмежень. Серед них можна назвати технічні бар'єри, політику в рамках державних закупівель, вимоги про вміст місцевих компонентів, правові режими тощо. Технічні бар'єри — це запровадження норм і правил з метою завадити імпорту (стандарти, вимоги до упаковки, маркування, санітарно-гігієнічні норми тощо). Політика в рамках держзакупівель — це метод торговельної політики, що зобов'язує купувати товари тільки у національних фірм, хоча імпортні товари можуть бути дешевшими. Вимога про вміст місцевих компонентів — це метод торговельної політики, що законодавчо встановлює частку національного виробництва у кінцевому продукті. Режим найбільшого сприяння — РНС (MFN) — це надання торговельними партнерами переваг і пільг один одному. Національний режим — це встановлення прав іноземних фізичних і юридичних осіб на рівні з національними. Винятки бувають тільки для країн, що розвиваються в рамках загальної системи преференцій. Для оцінки та вибору торговельної політики (і окремих заходів) організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) розробила в 1985 р. індикативний питальник, який широко використовується в практичній діяльності уряду. Він містить такі питання: 1. Яким очікується економічний виграш для галузі чи фірми і яка кількість робочих місць буде створена чи збережена в результаті збереження цього заходу? 2. На скільки зростуть доходи бюджету і які необхідні бюджетні витрати на здійснення цього заходу? 3. На скільки зростуть внутрішні ціни і скоротиться споживання в результаті застосування цього заходу? 4. Чи дозволяє цей захід в довгостроковому періоді забезпечити структурну перебудову галузі та вивести її на конкурентоспроможний рівень, чи він законсервує її відсталість, що сталася? 5. Який вплив матиме захід, що пропонується, на суміжні галузі, особливо на ті, які купують або продають свою продукцію тій галузі, на захист якої він направлений? 6. Як відреагують інші країни на застосування цього заходу і який потенційний вплив на них? 7. Чи відповідає захід, що пропонується, існуючим багатостороннім і двостороннім угодам з участю країни?
Економічні наслідки торговельних обмежень в міжнародних відносинах
Для аналізу наслідків використання тих чи інших засобів регулювання міжнародної торгівлі скористаємось моделями часткової та загальної рівноваги. Методика аналізу передбачає пошук таких видів ефекту: а) ефект переділу (переділ доходу від споживачів до виробників імпортозаміщуючої продукції); б) ефект захисту (втрати країни в результаті неефективного використання ресурсів у процесі виробництва, що веде до збільшення витрат в імпортозаміщуючому секторі); в) ефект доходів (збільшення доходів бюджету в результаті обкладання імпорту митом); г) ефект споживання (виникає в результаті скорочення споживання товару через підвищення цін на внутрішньому ринку); д) ефект внутрішніх доходів (перерозподіл доходу від місцевих споживачів у бюджет великої країни); є) ефект умов торгівлі (перерозподіл доходів від іноземних виробників у бюджет великої країни). Рівень впливу тих чи інших торговельних обмежень значною мірою залежить від економічної ваги держави у світовій економіці. Згадаймо, що в міжнародній економіці країна вважається малою, якщо зміна попиту з її боку на імпортні товари не призводить до зміни світових цін. Країна вважається великою, коли зміна попиту з її боку на імпортні товари приводить до зміни світових цін. Основна різниця у впливі на економіку різних за економічною вагою країн виявляється в оцінці економічного ефекту.
Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 7962; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |