Лекція № 1

Тема лекції: Соціально-економічна сутність підприємницької діяльності

План лекції:

1. Історичні аспекти розвитку підприємництва в Україні.

2. Сутність і функції підприємництва. Роль і призначення підприємництва в економіці держави.

3. Суб’єкти та об’єкти підприємницької діяльності. Принципи та види підприємницької діяльності.

4. Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності.Припинення підприємницької діяльності..

Література:

1. Основна:

1.1 Господарський кодекс України.-К.: Видавництво Право,2003

1.2. Закон України «Про благодійництво та благодійні організації» Відомості Верховної Ради України, 1997р., N 46.

1.3. Про охорону навколишнього середовища: Закон України// Відомості Верховної Ради України. –1991.- №41.

1.4. Закон України «Про безпечність та якість харчових продуктів» Відомості Верховної Ради, 1998р., N 19.

1.5. Виноградська А. М. Підприємництво у структурі економічних відносин перехідного періоду // Сучасні економічні проблеми розвитку підприємництва: Збірник наукових праць -.К.: Київський державний торговельно-економічний університет.-2000.

1.5. Мельник Л.Ю. Основи підприємництва і ринкової економіки. –К.:Вища школа, 1995.

2. Додаткова:

2.1. Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 1998. – 352 с. 4 екз.

2.2. Шевеленко С. Д., Федів І.І. Підприємництво і підприємницька діяльність: Навчальний посібник / За заг. ред. В. В. Сопка.-К.: Вища школа, 1997 Виноградська А. М.

ЗМІСТ ЛЕКЦІЇ

1. Історичний розвиток поняття "підприємництво". Товарне виробництво - матеріальна основа виникнення підприємництва.

Однією з неодмінних умов досягнення високої результативності в будь-якій підприємницькій діяльності є отримання необхідних знань, уявлень про форми, принципи та сфери підприємницької діяльності.

Мета дисципліни “Основи підприємництва” – формування у студентів ринкової психології, озброєння знаннями і розумінням законів і принципів, згідно яким розвивається бізнес, існуючих в ньому проблем.

Основні завдання курсу:

n Навчити студентів аналізувати цілі, задачі і практику організації бізнесу.

n Ознайомити з масштабом підприємництва за допомогою вивчення інтеграційного характеру проблем бізнесу.

В результаті вивчення дисципліни студенти повинні знати:

соціально-економічний зміст і форми функціонування бізнесу, передумови та основні засади розвитку підприємницької діяльності.

Студенти повинні вміти:

застосовувати набуті знання і певні практичні навички як в організації власного бізнесу, так і в майбутній трудовій діяльності в інших сферах економіки України.

Економічною основою підприємницької діяльності є приватна власність.

Людство за всю свою історію знало дві форми організації суспільного виробництва – натуральну і товарну. Перша панувала в усіх докапіталістичних (доринкових) формаціях. Друга, започаткована ще у період розвитку первісного ладу, існує донині і є визначальною формою виробництва в усіх індустріально розвинутих країнах.

Історично першим виникло натуральне виробництво. Натуральне виробництво – це тип господарювання, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробників, для споживання всередині того господарства, де вони вироблені. У найбільш чистому вигляді натуральне виробництво існувало у первісній общині, коли люди не знали суспільного поділу праці, тобто не обмінювались між собою виробленою продукцією. Натуральне виробництво панувало у патріархальній селянській общині, у середньовічних феодальних маєтках. Вироблені продукти праці у вигляді конкретних благ – їжі, одягу, взуття, житла, знарядь праці, що задовольняють певні потреби, є природними формами багатства.

У натуральних господарствах існував замкнений кругообіг (рух) продукту, який, як правило, не виходив за їх межі. Кожна господарська одиниця була повністю відокремлена від інших, як у виробництві, так і у споживанні. Рівень споживання суб’єктів господарювання залежав тільки від рівня виробництва. Безперечно, це не виключало того, що певні продукти праці інколи обмінювалися на інші якимись окремими суб’єктами чи спільнотами. Але цей обмін був випадковим або таким, що не справляв серйозного впливу на виробничу сферу і споживання.

Товарне виробництво – це тип господарювання, за якого продукти праці виробляються відокремленими господарюючими суб’єктами не для власних, а для суспільних потреб, шляхом купівлі-продажу цих продуктів, що стають товарами.

Матеріальною основою виникнення товарного виробництва є суспільний поділ праці, що означає спеціалізацію виробників на виготовленні окремих видів продукції або на певній виробничій діяльності. Саме суспільний поділ праці зумовлює об’єктивну необхідність і можливість регулярного обміну продуктами.

Іншою передумовою формування товарного виробництва є економічна відокремленість виробників, яка полягає у власності останніх на продукти праці, що стають товарами. Обмінювати можна лише те, що належить виробникові, тобто є його власністю.

Товарне виробництво, що виникло як протилежність натуральному господарству 7 – 8 тис. років тому, зберігається і є ефективним сьогодні. Воно має такі визначальні риси:

n суспільний поділ праці;

n повна соціально-економічна відокремленість виробників;

n економічні зв’язки між відокремленими товаровиробниками відбуваються шляхом обміну;

n приватна власність на результати праці;

n продукт праці набуває форму товару.

Товар – це продукт праці, який має дві властивості:

1) здатність задовольнити певну потребу людини;

2) можливість обміну на інші товари шляхом купівлі-продажу. Тобто товар – це продукт праці, який задовольняє певну потребу людини і виготовлений з метою обміну.

Товарна організація виробництва і адекватна їй форма зв’язку є рушійною силою розвитку продуктивних сил суспільства, підвищення ефективності виробництва, оскільки веде до подальшого поглиблення суспільного поділу праці, спеціалізації виробництва і, як результат, до зростання кількості виробленої продукції, тобто продуктивності праці.

Елементами процесу виробництва є власне праця, предмети праці та засоби праці. У сукупності засоби та предмети праці становлять засоби виробництва.

Система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створює матеріальні й духовні блага, є продуктивними силами суспільства. До цієї системи належать (див. рис.3.2.):

n працівники;

n засоби праці (інструменти, механізми, машини, двигуни, апарати, різні пристрої тощо);

n предмети праці (земля, сировина, матеріали, корисні копалини тощо);

n наука як специфічна продуктивна сила;

n форми і методи організації виробництва;

n інформація.

Виникнення товарного виробництва передбачає дві передумови.

Перша – це обмін товарів, який відбувається на основі еквівалентності (у товарі, що обмінюються, має бути вкладена однакова кількість праці). Еквівалентний обмін можливий лише за наявності свободи вибору, можливої лише в умовах конкуренції.

Друга – це економічна відокремленість виробників, що зумовлює свободу діяльності господарюючих суб’єктів. Тобто економічна відокремленість передбачає самостійний вибір видів діяльності суб’єктів господарювання, самостійне (вільне) формування програми діяльності тощо. А це і є не що інше, як підприємницька діяльність.

Таким чином, підприємництво є невід’ємною властивістю (атрибутом) товарного виробництва. Без свободи господарської діяльності, тобто підприємництва, товарного виробництва не існує. У свою чергу, підприємницька діяльність неможлива без наявності товарного виробництва, яке є для підприємництва матеріальною основою, базою, ґрунтом, на якому лише і можуть розвиватися підприємницькі відносини.

Перші спроби систематичного теоретичного осмислення підприємництва почалися у ХVII ст., хоча співтовариства підприємців, які складалися з ремісників, купців, лихварів, з’явилися значно раніше. Вперше поняття “підприємець” (фр. – entrepreneur) у науковий обіг ввів англійський економіст Річард Кантільон [1]. Р. Кантільйон зробив також систематичний аналіз підприємництва. Він розумів підприємництво як економічну функцію особливого роду та підкреслював завжди присутній у ньому елемент ризику.

Вагомий внесок у дослідження феномену підприємництва протягом ХVIII – ХІХ ст. зробили відомі західні економісти А. Сміт, Ж.Б. Сей, А. Маршалл, Й. Шумпетер та ін.

Адам Сміт перебував під значним впливом Річарда Кантільйона і фізіократів. Підприємець, за висловом А. Сміта, є власником, який іде на економічний ризик заради реалізації певної комерційної ідеї та отримання прибутку. Підприємець планує, організує виробництво та розпоряджається його результатами.

У ХVIII ст. подальше осмислення поняття підприємництва здійснював французький економіст Жан Батіст Сей, який пов’язував підприємництво з організацією людей у межах виробничої одиниці. Він мав особистий досвід у сфері бізнесу, образно сприймав його, чого були позбавлені інші класичні економісти. Для Сея підприємець – це людина, яка організує інших людей у рамках виробничої одиниці. Він ставив підприємця у центр процесу виробництва і теорії розподілу, що вплинуло на багатьох теоретиків-економістів. Зокрема, Ж.Б. Сей вважав, що підприємець – це економічний агент, який комбінує фактори виробництва (землю, капітал та працю).

Альфред Маршалл ототожнював підприємництво з менеджментом. У фундаментальній праці “Принципи економікс” (1890 р.) А. Маршалл особливо наголосив на інноваційному моменті та активній ролі самого підприємця у застосуванні нових машин і технологічних процесів.

Апогеєм у розробці теорії підприємництва стали праці австро-американського економіста й соціолога Йозефа Шумпетера. Концепція підприємництва Й. Шумпетера ґрунтується на трьох головних засадах:

n функція підприємництва полягає головним чином у революціонізації та реформуванні виробництва шляхом використання різноманітних можливостей для випуску нових або старих товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків, реорганізації виробництва. Отже, змістом підприємництва є “здійснення комбінацій” факторів виробництва або різні нововведення;

n підприємництво є універсальною загальноекономічною функцією будь-якої економічної системи та поєднується з виконанням інших видів діяльності (управлінням, науковими розробками, маркетингом та ін.) і тому “розподіляється” серед різних спеціалістів. Статус власника не виступає у Шумпетера визначальною властивістю підприємця;

n підприємництво є функцією господарсько-політичного середовища, яке визначає його можливості, типи, мотивації.

У центр своєї теорії економічного розвитку Й. Шумпетер поставив підприємця, в якому втілені принципово нові підприємницькі якості, що стали рушієм економічного науково-технічного прогресу ХХ ст. Підприємницьку функцію він ототожнював із функцією економічного лідерства і новаторства. Шумпетер зазначав, що інновація – дітище підприємництва, а підприємець – творець інновації.

Узагальнюючи наукові погляди на сутність підприємництва і на роль підприємця в контексті історичної еволюції, можна констатувати, що підприємець – це активний суб’єкт пошуку й реалізації нових можливостей у генеруванні та освоєнні новаторських ідей, розробленні нових продуктів і технологій, здійсненні інновацій та оволодінні перспективними факторами економічного розвитку.

Дата добавления: 2014-01-04