Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Передумови реалізації права на заняття підприємництвом

Тема 3. Суб’єкти підприємницької діяльності

Контрольні запитання

Локальні акти як джерела підприємницького права

 

При регулюванні підприємницької діяльності важливу роль також відіграють локальні нормативні акти, тому що вони регулюють не тільки зовнішні відносини, які виникають при здійсненні підприємницької діяльності, а й внутрішні, що виникають у самому суб’єкті за рахунок розпоряджень керівництва суб’єкта. Локальна нормотворчість складає компетенцію самих суб’єктів підприємництва, які самі вправі визначити зміст положень, що включаються до локальних актів. При цьому повинно дотримуватись правило, що будь-який локальний акт за змістом сформульованих у ньому нормативних положень повинен відповідати вимогам чинного законодавства. Коли до відносин, що охоплюються локальним актом, з боку законодавця вимог не висувається, то суб’єкти підприємництва вправі визначити текст локального акта за своїм уподобанням. З цих позицій до локальних актів можливо віднести всі підприємницькі договори, укладені суб’єктами підприємництва в процесі здійснення своєї діяльності. Положення включені до змісту договору і є обов’язковими тільки для сторін конкретного договору.

 

1. Дайте визначення поняття нормативного акта.

2. Дайте визначення поняття системи підприємницького законодавства.

3. Дайте характеристику системі підприємницького законодавства.

4. Дайте характеристику законам як джерелам підприємницького права.

5. Дайте визначення поняття підзаконного акта та його складових.

6. Дайте характеристику локальним актам.

 

 

 

 

Суб'єктами підприємницького права виступають носії відповідних суб’єктивних прав та юридичних обов'язків, які можуть самостійно від свого імені вступати в підприємницькі правовідносини. Згідно зі ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Однак підприємницька діяльність депутата, посадових i службових ociб державної влади та органів мicцевого самоврядування обмежується законом. Загальне правило встановлює рівність кожного на заняття підприємництвом, а спеціальне говорить про те, що окремі категорії громадян України цим правом не користуються до того моменту, поки на них поширюється спеціальний правовий статус. Лише залишення такого статусу відкриває можливість для виникнення підприємницької правоздатності.

Таким чином, Основний закон, надаючи праву на заняття підприємництвом конституційного рангу, тим самим i визначився у підприємницький правоздатності – здатності мати підприємницькі суб’єктивні права та юридичні обов'язки. Цивільна правоздатність, на базі якої виникає підприємницька правоздатність, визнається за всіма людьми незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних переконань, статі та соціального походження, майнового стану, місця проживання, від мовних або інших ознак (ч. 2 ст. 24 Конституції України).

Для того щоб особа могла займатись підприємництвом, потрібно мати в повному обсязі права та дієздатність, що обумовлено необхідністю вчинення юридично значущих дій та можливістю нести відповідальність у передбачених законом чи договором випадках. Відомо, що цивільна правоздатність виникає в момент народження та припиняється смертю людини, може у випадках і порядку, передбачених законом, бути обмежена. Цивільна ж правосуб'єктність юридичних ociб виникає одночасно i пов’язується з їх реєстрацією (точніше з моментом отримання свідоцтва про державну реєстрацію), а припиняється з ліквідацією – підписанням передаточного (ліквідаційного) балансу. Однак стосовно підприємництва є цілий ряд специфічних моментів. Вони пов'язані з віком здійснення юридично значущих дій, їх змістом, вирішенням таких питань: чи може така діяльність здійснюватись малолітнім, скажімо єдиним спадкоємцем померлого підприємця, чи можна його вважати таким у тому разі, коли за нього підприємництво здійснює найманий менеджер тощо; чи успадковується право на заняття підприємництвом тощо.

Суб’єкт підприємницького права одночасно є i суб’єктом інших правових відносин, перш за все, цивільних, адміністративних, трудових та інших, що обумовлено як самим характером такої діяльності, так i її метою і наслідками. Останні проявляються як у цивільно-правових, так i в публічно-правових обов'язках перед контрагентами, кредиторами, державою в ocoбi її компетентних органів, державним бюджетом. З огляду на це не зовсім правильне категоричне твердження про те, що поняття суб’єкта підприємницької діяльності визначається тим, що підприємницька діяльність в Україні, реалізуючись у цивільних правовідносинах, регулюється нормами цивільного права; а звідси i суб’єкт підприємництва є одночасно суб’єктом цивільного права. Звичайно, важко спорити з тим, що саме цивільне право є основою приватного права i визначає сутність підприємницьких відносин. Але не тільки їх, бо суб’єкт цивільних правовідносин практично автоматично, з моменту його державної реєстрації, потрапляє під сферу дії публічного законодавства й розмежовувати їх немає сенсу. Окрім цього, будучи суб’єктом підприємництва, учасник, наприклад, повного товариства підпадає i під сферу дії трудового законодавства, а для ociб, що приймаються у підприємницькі структури на умовах трудового контракту, часто передбачається право на одержання частини прибутку. Держава в ocoбi уповноважених на те органів здійснює управління суб’єктами підприємництва, наприклад контролює їх діяльність.

Суб’єкт – підприємець – як фізична особа свою діяльність може реалізовувати лише в тому разі, коли він в повній мірі є носієм цивільної правосуб’єктності, бо саме він у якості такого повинен укладати цивільно-правові угоди – підприємницькі договори (контракти), а отже, i бути спроможним мати юридичні обов'язки та відповідати за їх порушення.

Правоздатність будь-якого суб’єкта права може бути загальною та спеціальною. Якщо загальна правоздатність є передумовою для здійснення будь-яких видів діяльності та набуття будь-яких не заборонених законом прав, то спеціальна дає можливість здійснювати лише такі види діяльності, які відповідають предмету діяльності конкретного суб’єкта. В такій якості він є носієм специфічних лише для нього публічно-правових обов'язків. Якщо ж припустити, що підприємницька правоздатність виникає в момент народження, то виникає ціла низка питань, пов'язаних з тим, що це вид суспільно-корисної праці, а трудова правоздатність виникає не одразу, а після досягнення певного віку: в 16 років самостійно; в 15 років за згодою профспілкового органу; з 14 років у період канікулів для молоді, що навчається, – за згодою батьків чи опікунів. У зв'язку з цим підприємницька правоздатність має не загальний, а спеціальний характер, який ще прийнято називати секундарним. Спеціальна правоздатність на відміну від загальної виникає не одразу в момент народження, а лише з досягненням відповідного віку, який установлено законом. Це підтверджується тим, що зі смертю власника приватного підприємства діяльність останнього повинна бути припинена. Особа, що є правонаступником померлого i виявила бажання продовжити його справу, повинна зареєструватись у якості суб’єкта підприємництва. Але в цьому випадку успадковується не право на заняття підприємництвом, а лише спадщина (спадкова маса), на основі якої такий спадкоємець у подальшому організовує свій власний бізнес.

Якщо правоздатність як абстрактна можливість до правоволодіння особою може бути реалізована в будь-який момент, то право на заняття підприємництвом лише з 18 років. Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття) (п. 1 ст. 43 ЦК).

Хоча є думки науковців i про те, що цей вік дорівнює 16 рокам. Звичайно, Цивільним кодексом саме так i передбачено, оскільки ним знижено вік виникнення в повному обсязі дієздатності. Підприємницька правоздатність з 16 років виникає лише стосовно однієї організаційно-правової форми підприємництва – кооперативів – i тісно пов'язана з трудовою. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором (п. 1 ст. 35 ЦК). Але у цьому випадку особи отримують в основному заробітну плату, i хоча можуть нею самостійно розпоряджатись, але подальші правочини з набутим здійснюють з дозволу батьків (піклувальників). Чинне цивільне законодавство не робить виключень для цієї категорії кооператорів. Відповідно до ст. 34 ЦК України в разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу, а згідно з цим виникає підприємницька правоздатність. Повна дієздатність також надається особі, яка відповідно до п. 1 ст. 35 ЦК України є неповнолітньою, але записана матір'ю або батьком дитини, в такому випадку ця особа набуває також підприємницьку дієздатність.

Особа повинна мати в повному обсязі цивільну дієздатність – здатність своїми діями набувати для себе суб’єктивні права та юридичні обов’язки (ч. 1 ст. 30 ЦК) та її складові елементи – правоздатність та деліктоздатність.

Для реалізації права на підприємницьку діяльність слід дотримуватися встановлених законом обмежень:

пов'язаних з монополією держави на ту чи іншу діяльність (випуск горілчаних напоїв);

пов'язаних зі спеціальними вимогами до суб’єкта (наявність, наприклад, аудитора, повіреного у справах інтелектуальної власності (патентного повіреного), спеціальної освіти та стажу роботи за обраним фахом;

пов'язаних iз спеціальним правовим статусом особи, наприклад державного службовця;

пов'язаних з часовими обмеженнями судом як спеціальною мірою захисту суспільства від рецидиву скоєння обмеженими в цьому праві особами правопорушень.

Саме ці вимоги власне i мають суттєве значення під час державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності та подальшої легалізації.

Центральною фігурою в підприємництві є підприємець. Якщо підприємництво – це самостійна ініціатива, систематична на власний ризик діяльність з виробництва товару в будь-якій її формі з метою одержання прибутку, то підприємець – це фізична чи юридична особа, що цією діяльністю займається легально. Звичайно, що пріоритети віддаються саме фізичній особі-підприємцю, яка, виходячи з наданої їй правової можливості, сама визначає, яким видом такої діяльності займатись i в якій правовій формі. У зв'язку з цим слід мати на увазі, що саме суб’єктивний намір займатись підприємництвом та реальні дії, які направлені на реалізацію підприємницької правоздатності чи на усунення причин, що стають на перешкоді для цього, в активній чи пасивній поведінці є визначальними для виникнення підприємницької правосуб’єктності. До активних дій відносяться: добровільне залишення особою державної служби та статусу державного службовця, клопотання про дострокове погашення судимості, мобілізація свого майна, розробка бізнес-плану. До пасивних – вичікування пepeбiгy встановлених судом чи законом строків заборони чи обмеження на зайняття підприємництвом.

У літературі підприємець визначається як особа, що вишукує засоби та використовує можливості для організації й управління підприємництвом і тим самим бере на себе підприємницький ризик, або як носій прав та обов’язків щодо здійснення самостійної ініціативи систематичної, на власний ризик господарської діяльності з виробництва товарної продукції, виконання робіт, надання послуг чи заняття торгівлею з метою отримання прибутку.

Законодавство України, а саме ГК України та Цивільний кодекс передбачає, що суб’єктами підприємництва можуть бути юридичні та фізичні особи. Фізичні особи набувають статусу підприємця у випадку, якщо вони дієздатні та зареєстровані як підприємці у встановленому порядку, суб’єктами також є юридичні особи всіх форм власності. Щодо останніх, то варто зазначити, що не всі юридичні особи можуть займатися підприємницькою діяльністю. Так, юридичні особи публічного права не можуть займатись підприємницькою діяльністю, тому що вони наділені правом здійснювати контроль за порядком додержання законодавства у підприємницькій діяльності. Хоча деякі юридичні особи публічного права все ж надають певні послуги, так, Міністерство внутрішніх справ надає послуги щодо охорони об’єктів, вищі навчальні заклади також надають послуги, але свій прибуток вони направляють на розширення та зміцнення своєї матеріально-технічної бази.

Окрім загальних передумов підприємництва, чинним законодавством встановлено ряд спеціальних вимог:

1. Щодо місця заняття підприємництвом, наприклад у вільних економічних зонах.

Згідно із Законом України «Про загальні засади створення i функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» спеціальною (вільною) зоною визначається частина території України, на якій установлюється і діє спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування й дії законодавства України. Це проявляється у запровадженні пільгових митних, валютно-фінансових, податкових та інших умов діяльності національних та іноземних суб’єктів підприємництва.

2. Щодо організаційно-правової форми законодавство інколи чітко встановлює, що підприємець має здійснювати підприємницьку діяльність тільки в чітко вказаній організаційно-правовій формі. Так, відповідно до ст. 6 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банки можуть створюватись тільки у формі акціонерного товариства або кооперативу.

Здійснення підприємництва на території України, на її континентальному шельфі та у виключних (морських) економічних зонах іноземними юридичними особами визначається спеціальними нормативними актами. Так, Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» установлено, що юридичні особи здійснюють зовнішньоекономічну діяльність без державної реєстрації їх як и учасників.

3. Щодо форми власності. Хоча всі форми власності за загальним правилом рівні, але держава залишає за собою монопольне право на виготовлення й реалізацію наркотичних речовин, зброї та вибухових речовин, цінних паперів і грошових знаків (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про підприємництво»). Держава може підтримувати деякі стратегічні для неї види підприємницької діяльності особливими правовими та, перш за все, економічними засобами. Це, зокрема, стосується сільськогосподарського виробництва.

4. У ряді випадків установлюються спеціальні територіальні, часові та інші вимоги, наприклад, щодо розміру статутного фонду та його величини на момент державної реєстрації.

Власник монопольних прав у разі надання їх іншим особам може встановлювати граничні обсяги виробництва товару, територіальні обмеження щодо його реалізації тощо. Вони встановлюються сторонами ліцензійної угоди чи договору франчайзингу.

Спеціальні правила підприємництва встановлені стосовно територій, які мають певний особливий правовий статус (прикордонні, зони вільного підприємництва, порти тощо).

5. Щодо обсягів виробництва та реалізації товару шляхом установлення квот. Такі квоти можуть бути встановлені як самою державою, так і власником виключного права.

6. Щодо способу здійснення підприємництва, яке повинно бути екологічно безпечне, не суперечити засадам моралі, людяності, гуманізму. У більшості випадків само виробництво має бути сертифіковане;

7. Щодо предмету діяльності. Так, не допускається роздрібна торгівля вибухонебезпечними та піротехнічними виробами.

8. Щодо суміщення видів діяльності. Не допускається одночасна торгівля промисловими та продовольчими товарами, а також деякими продовольчими товарами (шоколадні вироби з рибопродукцією). Не допускається конкуренція видів діяльності між повним товариством та його учасником. Останній не може займатись тим же видом діяльності, що повне товариство.

Чинні нормативні акти встановлюють ряд інших обмежень та правил, яких повинні дотримуватись у своїй діяльності суб'єкти підприємництва.

Так, аудиторською діяльністю, як і можливість бути повіреним у справах інтелектуальної власності, може займатися лише громадянин України. Громадяни інших держав чи піддані такою діяльністю на території України займатися не можуть. До речі, такі заборони діють у більшості країн.

Юридичні особи – суб'єкти підприємництва – наділені спеціальною правосуб'єктністю, яка визначається законодавством та конкретизується установчими документами. Правосуб'єктність структурних підрозділів підприємств в області підприємницької діяльності визначається самим підприємством. Вони наділяються внутрішньогосподарською компетенцією і можуть брати участь лише у тих правовідносинах, що складаються в межах даного підприємства між його підрозділами. В інших відносинах вони беруть участь від імені підприємства.

Компетенція державних органів щодо регулювання підприємницької діяльності визначається відповідними законами. Вона залежить від виду державного органу та його правового становища. Галузеві міністерства можуть давати у певних межах вказівки казенним підприємствам. Щодо адміністрування приватних та колективних підприємств, то їх можливості вкрай обмежені.

Суб'єкти підприємницької діяльності можуть займатись полі-підприємництвом – одночасно бути учасником декількох самостійних підприємницьких структур: створити одночасно декілька приватних підприємств, бути засновником чи учасником декількох корпоративних підприємств. При чому в умовах нестабільності економічного становища, розпорошення інвестицій це сприяє мінімізації ризику і є запорукою стабільності.

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Підзаконні акти як джерела підприємницького законодавства | Фізичні особи як суб'єкти підприємницької діяльності
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 818; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.034 сек.