План операційної діяльності організації

ТЕМА 5. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ

лише до обробної промисловості)

Важливим розділом поточного плану підприємства є виробнича програма або план виробництва та реалізації продукції.

Виробнича програма визначає необхідний обсяг виробництва продукції у плано­вий період, який відповідає номенклатурою, асортиментом і якістю вимогам плану продажу. Вона обумовлює завдання по введенню в дію нових виробничих потужностей, потребу в матеріально-сировинних ресурсах, чисельності персоналу, транспорті тощо. Цей розділ плану тісно пов'язаний із планом праці і заробітної плати, планом по витратах виробництва, прибутку і рентабельності, фінансовим планом.

Виробнича програма підприємств визначає склад, кількість і обсяг продукції, яка повинна бути виготовлена у плановий період і поставлена споживачам. Відображаючи головне завдання господарської діяльності, вона є головним розділом планів підприєм­ства. Всі інші розділи планів розробляються у відповідності з виробничою програмою і спрямовані на забезпечення її виконання.

Основним завданням виробничої програми є максимальне задоволення потреб спо­живачів у високоякісній продукції, яка випускається підприємствами при найкращому використанні їхніх ресурсів та отриманні максимального прибутку. З метою вирішення цього завдання в процесі розробки виробничої програми на всіх рівнях потрібно дотри­муватися наступних вимог: 1) правильне визначення потреби в продукції, що випускається, і обґрунтування обсягу її виробництва попитом споживачів; 2) повне ув'язування нату­ральних і вартісних показників обсягів виробництва і реалізації продукції; 3) обґрунтування плану виробництва продукції ресурсами, і в першу чергу, виробничою потужністю.

Виробнича програма складається із 2-х розділів: плану виробництва продукції в натуральному (умовно-натуральному) вигляді та плану виробництва у вар­тісному вигляді.

В основу розробки виробничої програми повинна бути покладена реальна потреба в конкретній продукції. На рівні промислового підприємства конкретизація потреби в продукції забезпечується за допомогою попиту споживачів і господарських договорів за розгорнутою номенклатурою виробів.

Для того, щоб вірно сформувати виробничу програму підприємства, у його бізнес-плані повинна бути представлена така важлива інформація, як характеристика пропо­нованої продукції, оцінка можливих ринків збуту та конкурентів, стратегія маркетингу.

При плануванні виробничої програми необхідно використовувати наступні матеріали:

1) перспективний план виробництва продукції і послуг;

2) прогноз потреби у продукції підприємства, який складається на підставі досліджень змін ринкових елементів у часі, тобто попиту, пропозиції, цін, кількості конкурентів тощо;

3) державний контракт та державне замовлення на продукцію підприємства - якщо таке існує;

4) результати вивчення поточного попиту на продукцію;

5) договори на виробництво та постачання продукції, які укладаються в результаті вільного продажу виробів на гуртових ярмарках;

6) заходи щодо спеціалізації і кооперування виробництва;

7) заходи щодо збільшення виробничих потужностей підприємства;

8) дані про залишки нереалізованої продукції у попередньому періоді.

Підставою для визначення обсягу поставок конкретної продукції є портфель за­мовлень і господарські договори.

Обсяг випуску по окремих виробах обґрунтовується виробничою потужністю. У процесі такого обґрунтування на підприємствах з'являються внутрішньовиробничі дис­пропорції у завантаженні устаткування, розробляються шляхи їхнього усунення, а та­кож заходи щодо розширення спеціалізації і кооперування виробництва.

Виходячи з натуральних обсягів постачань і виробництва, розраховується загаль­ний обсяг продукції у вартісному вигляді: обсяг товарної продукції, валової продукції, реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції.

Розробка завдань із випуску виробів у натуральному вигляді є найважливішою ча­стиною роботи при складанні виробничої програми. Важливість її визначається тим, що споживачам потрібна продукція визначених видів, здатних задовольнити наявні потреби. На основі виявлення цих потреб формується програма виготовлення конк­ретних виробів.

Планування виробничої програми в натуральному вигляді передбачає: визначення номенклатури й асортименту продукції, яка випускається; розрахунок потреби в про­дукції, обсягу виробництва по календарних періодах року (у головному плані) і обґрун­тування планованих обсягів виготовлення продукції виробничою потужністю, матері­альними і трудовими ресурсами.

В основу планування виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка містить натуральні та вартісні показники.

Натуральними показниками виробничої програми є обсяг продукції в натураль­них одиницях за номенклатурою і асортиментом.

Номенклатура - це перелік назв окремих видів продукції, а асортимент - це різновид виробів у межах даної номенклатури. Натуральні показники представлені у фізичних одиницях виміру (штуки, тонни, метри).

Номенклатура виробів підприємства може бути централізованою та децентралізо­ваною.

Централізована номенклатура формується шляхом укладання державних кон­трактів і державних замовлень.

Децентралізована номенклатура формується підприємством самостійно на ос­нові вивчення ринкового попиту на свою продукцію та встановлення прямих контактів із споживачами шляхом укладання договорів поставок. Значення натуральних показників виробничої програми в умовах ринку зростає, і оскільки саме вони дають можливість оцінити ступінь задоволення потреб споживачів у певних товарах із врахуванням якісної характеристики товарів.

Одним із найважливіших етапів розробки виробничої програми є визначення потре­би в ресурсах.

Основним методом визначення цієї потреби є метод прямого розрахунку відпо­відно до питомих норм її витрат. Так, потреба підприємств у предметах праці розрахо­вується шляхом множення питомих норм витрат сировини і матеріалів на планові об­сяги виробництва. Потреба в знаряддях праці (машини, устаткування) визначається, виходячи із передбачених обсягів робіт, виконуваних з їхньою допомогою, і прогресив­них норм продуктивності.

Поряд із цим враховується потреба на капітальне будівництво, створення резервів і т.п.

Потреба в продукції погоджується з можливостями її виробництва. При цьому ме­тоди такого ув'язування мають свої особливості залежно від рівня планування.

Головним засобом ув'язування потреби і ресурсів є розробка матеріальних балансів. На підставі плану випуску продукції підприємством розробляються річні, квартальні і місячні виробничі програми цехів. Виробнича програма цеху містить завдання по номенклатурі і загальному обсязі продукції. У завданні по номенклатурі вказується кількість найменувань виготовлених окремих видів продукції у натуральному вигляді. Планово-облікові одиниці (номенклатурні позиції), у яких встановлюється завдання цехам за номенклатурою, мають різний ступінь деталізації для різних цехів і типів виробництва. Для випускаючих (складальних) цехів програма складається за наймену­ванням та кількістю готових виробів відповідно до плану виробництва підприємства. В одиночному і серійному виробництві для заготівельних та обробних цехів номенкла­турне завдання встановлюється, зазвичай, в комплектах деталей на сторону, виробах, вузлах. В умовах масового виробництва цим цехам планується випуск заготовок і деталей за окремими найменуваннями.

Виробнича програма кожного цеху обґрунтовується виробничою потужністю окре­мих груп обладнання, зіставленням їх сумарного корисного фонду роботи та заванта­ження в машино-годинах. Такі розрахунки дозволяють виявити "вузькі місця" в цеху і вжити заходів щодо усунення диспропорцій у завантаженні обладнання.

На основі виробничих програм основних цехів складаються плани виробництва для допоміжних, обслуговуючих підрозділів підприємства: ремонтних, інструментальних, енергетичних цехів, транспортного господарства. Виробничі програми допоміжних цехів розробляються відповідно до встановленої потреби в їхній продукції та послугах.

Виходячи з планів цехів, розробляються виробничі завдання для ділянок. Заключ­ним етапом планування виробництва є доведення завдань із виконання окремих ви­робничих процесів та виготовлення продукції безпосередньо до бригад і робочих місць,

Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, виключаю­чи державний контракт та державне замовлення.

Державний контракт і державне замовлення формується на основі пропозицій міністерств і відомств - державних замовників. Фінансування державного контракту проводиться за рахунок коштів Державного бюджету, а державного замовлення - за рахунок власних коштів підприємства та організацій і наявних кредитних ресурсів. Відпо­відальність замовників (споживачів) та виконавців за виконання державного контрак­ту і державного замовлення визначається укладеними договорами (контрактами) та законодавством України.

Система державного замовлення розповсюджена у всіх країнах з розвинутою рин­ковою економікою та не суперечить її принципам. Більше того, державне замовлен­ня є престижним для підприємства і отримується, як правило, на конкурсній основі шляхом проведення тендерів. Державне замовлення надається тим підприємствам, які забезпечують більш ефективне його виконання.

Виконавці державного контракту та державного замовлення забезпечують себе матеріально-технічними ресурсами самостійно, шляхом укладання прямих договорів із підприємствами-постачальниками та посередницькими організаціями.

Виробнича програма є важливим розділом, на основі якого проводиться плануван­ня потреби матеріально-технічних, трудових, енергетичних ресурсів, розраховується собівартість, прибуток та інші фінансові показники.

У поточному плануванні виробнича програма складається, як правило, на рік. В умовах динамічності внутрішнього та зовнішнього середовища розробляти виробничу програму на довший період не доцільно. Тому процес підготовки до виконання річної виробничої програми починається з її розподілу по кварталах і місяцях. Оскільки ритмічність виробництва має виключно велике значення для підвищення його ефектив­ності, покращення якості продукції і всієї роботи, необхідно більш детально розподіляти річний обсяг виробництва та реалізації продукції по кварталах і місяцях,

Розподіл річних завдань по кварталах (місяцях) необхідно здійснювати з врахуван­ням наступних факторів:

­ встановлених договорами строків поставки продукції споживачам;

­ збільшення випуску продукції за рахунок приросту і покращення використання виробничих потужностей, а також за рахунок заходів, передбачених планом інновацій;

­ терміна введення в дію нових потужностей та обладнання;

­ забезпечення рівномірного завантаження всіх виробничих підрозділів;

­ підвищення серійності (масовості) виробництва;

­ кількості робочих днів у кожному кварталі;

­ можливого вибуття основних виробничих засобів, а також зупинення окремих агрегатів, ділянок та цехів для ремонту обладнання;

­ зняття з виробництва застарілих видів продукції, які не відповідають своїми техніко-економічними показниками сучасному рівню розвитку науки і техніки, і таких, що не користуються попитом, та їх заміна на нові;

­ сезонності і змінності роботи (надходження сировини);

­ сезонності збуту продукції.

- обсягу поставок (обсяг продажів) і-го виду в натуральних одиницях;

- запасів готової продукції на складі відповідно на початок і кінець планового періоду в натуральних одиницях.

Запаси готової продукції на початок планового періоду визначаються за їх фактич­ної величиною на кінець звітного періоду. Величина запасу готової продукції на кінець планового періоду визначається виходячи із терміну зберігання продукції на складі і тривалості планового періоду.

Однак, натуральні вимірники не дозволяють визначити загальний обсяг та струк­туру виробництва на багатопрофільних диверсифікованих підприємствах, розрахувати витрати та прибуток підприємства від реалізації продукції.

План поставок пов'язаний із показниками обсягу реалізації та випуску продукції в натуральному вигляді. Спостерігається його залежність від таких показників, як:

- обсяг (план) поставки готової продукції і-го найменування споживачам;

- обсяг (план) реалізації продукції;

- змінна залишків відвантаженої, але не оплаченої продукції на початок і кінець планового періоду;

- план випуску готової продукції і-го найменування;

- зміна залишків готової продукції на складі на початок та кінець планового періоду,

Термін постачання визначається на основі укладених договорів із підприємствами і організаціями, споживачами. Для цього в договорах повинні бути визначені конкретні умови постачання: повний асортимент, кількість та термін постачання по бажаній по­зиції, спеціальні вимоги до якості продукції; обсяги партій і періодичність їх постачан­ня; способи транспортування продукції.

Для узагальнюючої характеристики виробничої діяльності підприємства, окремих га­лузей та промисловості в цілому визначається обсяг продукції у вартісному вигляді. Ос­новними вихідними даними при цьому є випуск продукції в натуральному вигляді та ціни.

Вартісними показниками виробничої програми є обсяги товарної, валової, реалі­зованої, чистої, умовно-чистої продукції, нормативної вартості обробітку, валового і внутрішньозаводського обороту, обсяг незавершеного виробництва.

Товарна продукція - це загальна вартість усіх видів готової продукції, робіт та послуг виробничого характеру, що буде підготовлена до реалізації. До обсягу товарної продукції належить готова продукція, послуги, капітальний ремонт свого підприєм­ства, ремонтні роботи, напівфабрикати та запчастини на сторону, капітальне будівниц­тво для непромислових господарств власного підприємства, роботи, пов'язані з освоє­нням нової техніки, тара, що не входять до гуртової ціни виробу.

Обсяг товарної продукції залежить від значень таких показників, як:

• випуск продукції і-го виду в натуральних одиницях;

• гуртова ціна підприємства одиниці виробу і-го виду, грн.;

• кількість видів продукції, що виготовляється на підприємстві;

• вартість робіт та послуг на сторону, грн.

Товарна продукція розраховується на основі виробничої програми в натуральному вимірі за такою формулою:

,

де ТП — товарна продукція, грн;

n — кількість найменувань продукції, що виробляється у плановому періоді;

Ц _і — ціна і -го виробу, грн;

N_і — кількість і -тих виробів у виробничій програмі.

Товарна продукція планується у діючих і порівняльних цінах. Розрахунок товарної продукції в діючих цінах необхідний для визначення обсягу продажу, у порівняльних цінах товарна продукція визначається для розрахунків динаміки та обсягу виробницт­ва, інших показників.

Роботи і послуги невиробничого характеру не належать до товарної продукції (на­приклад, капітальний ремонт будівель, послуги транспорту підприємства і науково-дослідні та проектні роботи стороннім споживачам тощо).

До валової продукції (ВП) належить уся продукція у вартісному виразі, незалежно від ступеня її готовності. Цю величину визначають у залежності від зміни таких показників, як:

- вартість залишків незавершеного виробництва відповідно на поча­ток і кінець планового періоду, грн.;

- вартість інструменту для власних потреб на початок і кінець планового періоду, грн.

Валовий оборот підприємства (ВО) - це обсяг валової продукції незалежно від того, де вона буде використана, в межах підприємства, чи поза ним.

Внутрішньозаводський оборот підприємства (ВЗО) - це та кількість продукції, яка використовується всередині підприємства для подальшої переробки.

Реалізована продукція (РП) - це продукція, яка відвантажується споживачеві, і за яку надійшли кошти на розрахунковий рахунок підприємства-постачальника або мають надійти у зазначений термін. Обсяг реалізованої продукції змінюється у залежності від:

- суми залишків готової нереалізованої продукції відповідно на початок і кінець і планового року, грн.;

- суми залишків відвантаженої продукції, за яку час оплати не настав, і продукція на відвантаження, що зберігається у покупців відповідно на початок та кінець планового періоду, грн.

Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» продаж товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно договорів купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають пере­дачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберіган­ня), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав, власності на такі товари.

Виробнича програма - це саме та кількість продукції, яку потрібно виробити в плановому році, щоб забезпечити план продажу (план реалізації).

Чиста продукція розраховується так: із вартості товарної продукції виключається вартість уречевленої праці (сировини, матеріалів, купованих напівфабрикатів, перенесену вартість засобів виробництва та ін.) і таким шляхом визначається вартість обсягу виробництва, на який будуть витрачені власні кошти підприємства і отримано відповідний прибуток.

Обсяг чистої продукції підприємства (ЧП) обчислюється за формулою:

ЧП =ТП - (М + А),

де М - матеріальні витрати на виробництво продукції, грн.;

А - сума амортизаційних відрахувань за відповідний період, грн.

Чиста продукція - це вартість створена на підприємстві. Чиста продукція може бути обчислена як сума основної та додаткової заробітної плати працівників підприєм­ства з відрахуваннями на соціальні заходи і прибутку. Показник умовно-чистої продукції (УЧП):

УЧП = ЧП + А.

В матеріаломістких галузях використовується показник нормативної вартості обробітку (НВО), який визначається як добуток показників нормативної вартості обробітку одного виробу і-го виду (НВО_і) і кількості виготовлених виробів і-го виду (N_i,):

HBO=,

НВО_і = ЗП_рі + ЦВ_i + ЗВ_і + П_і,

де ЗП_рі - зарплата виробничих робітників (основна і додаткова з відрахуваннямна соціальні заходи) на одиницю виробу і-го виду, грн.;

ЦВі - виробничі витрати цеху на одиницю виробу і-го виду, грн.;

ЗВ_і - загальновиробничі витрати на одиницю виробу, грн;

П_і - прибуток, що припадає на одиницю виробу і-го виду, грн.

Величина незавершеного виробництва у вартісному вигляді (НЗВ) визначається за формулою:

де N - кількість виробів в натуральних одиницях;

С - собівартість одного виробу, грн.;

Т_ц - тривалість циклу виготовлення одного виробу, робочих днів;

К_нз - коефіцієнт наростання затрат при виготовленні виробу, який визначається за формулою

або ,

де М - сума матеріальних витрат на виробництво одного виробу, грн.;

С¹ - собівартість одиниці виробу без матеріальних витрат, грн.;

С₀ - одноразові витрати на початок циклу виготовлення продукції, грн.;

Сі - поточні витрати на виробництво, грн.

До складунезавершеного виробництва входять заготовки, деталі, комплекти, які знаходяться на різних стадіях виробничого процесу та підлягають наступній обробці або складанню, а також вироби у складанні та на випробуваннях.

Зміна залишків незавершеного виробництва в складі валової продукції планується при значному збільшенні обсягу виробництва в плановому періоді порівняно зі звітним, знятті з виробництва окремих видів продукції, створенні запасу при переході на випуск нових виробів зі значною тривалістю виробничого циклу. Забезпечення безперебійної та ритмічної роботи підприємства вимагає створення нормативної величини незавер­шеного виробництва, що обумовлена необхідністю наявності визначеної кількості на­півфабрикатів на кожному робочому місці, в процесі їх переміщення.

Обсяг незавершеного виробництва впливає на результати роботи підприємства, оскільки він потребує обігових коштів, а це негативно позначається на економічному стані підприємства. В той же час, забезпечує нормальний хід виробничого процесу, його безперервність і ритмічність. Тому величина незавершеного виробництва повин­на підтримуватись на оптимальному рівні.

Величина незавершеного виробництва на початок планового періоду визначається на основі даних про його наявність на кінець звітного періоду. В масовому виробництві на величину незавершеного виробництва продукції впливають наступні фактори: чис­ло робочих місць; кількість виробів, що одночасно знаходяться на одному робочому місці; спосіб передачі деталей з однієї дільниці на іншу; план виробництва та собівартість одиниці продукції.

Нормативна величина незавершеного виробництва на кінець планового періоду в масовому виробництві (НЗВ^м_к) визначається за формулою:

де РМ_і - кількість робочих місць;

ДО - кількість одночасно оброблюваних деталей (напівфабрикатів), шт.;

ДМ_і - кількість деталей (напівфабрикатів), що знаходяться між операціями, шт.;

ТР_ni - величина транспортної партії, шт.;

С_і - собівартість виробів (напівфабрикатів), грн.;

(і = 1,2,3... т - кількість виробів (напівфабрикатів).

У серійному виробництві нормативна величина незавершеного виробництва залежить від середньодобового випуску певного виду продукції, тривалості виробни­чого циклу, коефіцієнта готовності виробу та його собівартості. В його основі лежить наступна залежність показників:

,

де НЗВ_к^с - нормативна величина незавершеного виробництвана кінець планового періоду по цеху, дільниці серійного типу виробництва;

N_i - плановий випуск і-го виробу в натуральному вигляді; |

Д— кількість днів у плановому періоді;

С_і - собівартість і-го виробу, грн.;

Т_ці - тривалість виробничого циклу виготовлення виробу;

К_гі - коефіцієнт наростання затрат у виробництві по і-му виробу, що характеризує ступінь його готовності.

Коефіцієнт наростання затрат - це відношення середньої собівартості виробу в не­завершеному виробництві до собівартості готового виробу.

В одиничному виробництві величина незавершеного виробництва залежить від коефіцієнта готовності виробу і його собівартості. Вона визначається за формулою:

,

де Г - процент готовності виробу на початок і кінець планового періоду;

Д_і - кількість днів з моменту запуску виробів у виробництво на початок і кінець планового періоду.

Для оцінки залишків незавершеного виробництва у відпускних цінах їх собівартість множиться на коефіцієнт перерахунку собівартості продукції у товарну продукцію, який визначається як відношення товарної продукції у незмінних цінах до її собівартості.

Дата добавления: 2014-01-04