Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Планування продуктивності праці

Продуктивність праці як економічна категорія характеризує ефективність тру­дах витрат і показує здатність праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ.

Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляється одним працівником за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання одиниці роботи чи послуги).

Продуктивність праці розраховується прямим або оберненим методами, залежно від чого маємо два показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток - це кількість виробленої продукції (обсягу робіт чи послуг), що припа­ює на одного середньооблікового працівника за певний період. Він визначається ме­тодом прямого розрахунку:

В = О / Т,

В = О / Ч,

де В - виробіток;

О - обсяг виробленої продукції (виконаних робіт чи наданих послуг);

Т - затрати робочого часу;

Ч - середньооблікова чисельність працюючих.

Трудомісткість - це показник, що характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто обернена величина виробітку):

Тр = Т / О,

де Тр - трудомісткість на одиницю продукції (робіт чи послуг).

Методи вимірювання продуктивності праці залежать від специфіки виробництва та способу визначення обсягів виробничої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.

Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробленої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах тощо),

Цей метод має широке застосування всередині підприємства: на робочих місцях, бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобувні галузі промисловості).

Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах. За науково обгрунтованими і на певний період незмінними нормами цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці.

Разом із тим, трудові показники вимагають досконалої нормативної бази, а в умови динамічного зовнішнього середовища цього досягти складно,

Найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий), який ґрунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна, реалізована та чиста продукція).

Перевага даного методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції із витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому. У зв'язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах планування і обліку.

Вартісний метод вимірювання продуктивності праці має і певні недоліки. Вони полягають у тому, що рівень виробітку більшою мірою обумовлений затратами минулої (упредметненої) праці, ніж затратами живої праці. На величину виробітку і його динаміку побічний вплив мають зміни асортименту продукції, її матеріаломісткість і трудомісткість, зміни обсягу поставок, обсягу незавершеного виробництва, відмінності та динаміка цін на продукцію. Під час обчислення валової або товарної продукції часті має місце повторюваність розрахунку у зв'язку з тим, що вартість продукції підприємства, яке постачає цю продукцію, впливає на величину продуктивності підприємстві, д яке її використовує,

Зауважимо, що показник валової продукції характеризує загальний обсяг виробничої діяльності підприємства; показник товарної продукції - обсяг, який надходить; народногосподарський обіг; показник вартості чистої продукції (новоствореної вартості) - вклад підприємства у створення продукції.

Обсяг чистої продукції розраховується як різниця між обсягом валової продукції і елементами упредметненої праці, тобто витратами на сировину, матеріали, напівфабрикати, паливо, енергію, амортизаційні відрахування:

ОЧП = ОВП – МВ,

де ОЧП - обсяг чистої продукції;

ОВП - обсяг валової продукції;

МВ - матеріальні витрати.

Рівень продуктивності праці на підприємстві можна характеризувати показника»» трудомісткості продукції. Трудомісткість відображає суму затрат праці промислового в виробничого персоналу (живої праці) на виробництво одиниці продукції і вимірюється людино-годинах (нормо-годинах).

В залежності від складу затрат праці, які формують трудомісткість продукції роз­різняють такі її види:

1. Технологічна трудомісткість (ТТ), яка включає всі затрати праці основнихробітників, як відрядників, так і почасовиків:

ТТ = ТВ + ТПч,

де ТВ - затрати праці основних робітників-відрядників;

ТПч - затрати праці основних робітників-почасовиків.

2. Трудомісткість обслуговування виробництва (ТОб) включає всі затрати праці допоміжних робітників.

Виробнича трудомісткість (ТВпр) — це всі затрати праці основних і допоміжНИХ робІТНИКІВ:

ТВпр = ТТ + ТОб.

 

Трудомісткість управління виробництвом (ТУ) включає затрати праці керів­ників, спеціалістів, службовців.

Повна трудомісткість (Т) - це трудові затрати всіх категорій промислово-виробничото персоналу;

Т = ТТ + Тоб + ТУ, або Т = ТВ + ТПч + ТОб + ТУ, або Т=ТВпр+ТУ.

 

За характером і призначенням розрізняють нормативну, фактичну й планову трудо­місткості.

Нормативна трудомісткість визначає затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт, розраховані згідно з діючими нормами.

Фактична трудомісткість визначає фактичні затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт.

Планова трудомісткість характеризує затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певної роботи з урахуванням можливої зміни нормативної трудомісткості шляхом здійснення заходів, передбачених комплексним планом підвищен­ня ефективності виробництва.

Необхідно запам’ятати правило взаємозв’язку між зміною продуктивності і трудомісткості: якщо робочий час (трудомісткість) на виготовлення продукції зменшується на п %, то продуктивність праці підвищується на (100 • п) / (100 - п), %. І навпаки, якщо норма виробітку (продуктивність) збільшується на п %, то норма часу (трудомісткість) зменшується на (100 • n) / (100 + n), %.

В залежності від можливості впливу на діяльність суб'єктів господарювання усі фактори зростання продуктивності праці поділяють на дві узагальнюючі групи - зовнішні і внутрішні.

До групи зовнішніх факторів належать ті, що об'єктивно знаходяться поза контро­лем окремого підприємства (загальнодержавні та загальноекономічні - законодав­ство; політика і стратегія; ринкова інфраструктура; макроструктурні зрушення в суспільстві; природні ресурси тощо), а до внутрішніх - ті, на які підприємство може безпосередньо впливати (характер продукції, технологія та обладнання, матеріали та енергія, персонал, організація виробництва і праці, система мотивації тощо).

Усі фактори зростання продуктивності праці на підприємствах можна об'єднати у такі групи:

1) матеріально-технічні(вдосконалення техніки та технології, застосування нових видів сировини і матеріалів та ін.);

2) організаційні (поглиблення спеціалізації, комбінування, вдосконалення системи правління, організації праці та ін.);

3) економічні (вдосконалення методів планування, систем оплати праці, участі працівників у прибутках та ін.);

4) соціальні (створення відповідного морально-психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поліпшення системи підготовки та перепідготовки персоналу та ін,);

5) природні умови та географічне розміщення підприємств (ця група факторів ви­діляється та аналізується на підприємствах добувних та деяких переробних галузей промисловості).

Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого розрахунку та пофакторним методом.

Перший метод – рпямого передбачає визначення планового рівня продуктивності праці шляхом ділення запланованого обсягу випуску продукції (виконаних робіт, наданих послуг) у вартісному виразі на планову чисельність персоналу основної діяльності. Так, у промисловості плановий рівень продуктивності праці (ППпл) за методом прямого розрахунку обчислюється за формулою:

ППпл = Опл / Чпл,

де Опл- плановий обсяг випуску продукції, грн.;

Чпл — планова чисельність промислово-виробничого персоналу, осіб.

 

Поширеним методом планування показника підвищення продуктивності праці є планування за факторами її зростання.

Вказаний метод передбачає розрахунок зростання продуктивності праці через економію чисельності працівників під впливом різних факторів.

Основним показником всіх планово-економічних розрахунків є вихідна чисельність персоналу основної діяльності (Чвих) яка для промислового підприємства складатиме:

Чвих = Опл / ППбаз,

Чвих = Чбаз х Ко.пл / 100,

де Опл - плановий обсяг випуску продукції, грн.;

ППбаз - продуктивність праці (виробіток) за базовий період, грн.

Чбаз- чисельність промислово-виробничого персоналу за базовий період, чол.;

Ко.пл - зростання обсягу виробництва за плановий період, %.

 

Вплив можливої економії робочої сили на підвищення продуктивності праці за окремими факторами і в цілому визначається за допомогою показника вихідної чисельності.

Приріст продуктивності праці від вивільнення чисельності за рахунок кожного фак­тора (ППі) визначаємо за формулою:

ППі = Еі / (Чвих – Езаг) х 100,

де Еі - економія чисельності працюючих за даним фактором, осіб;

Чвих - вихідна чисельність працюючих, осіб;

Езаг - загальна економія чисельності промислово-виробничого персоналу, осіб.

 

Величина зростання продуктивності праці в цілому за рахунок дії усіх факторів ( ППзаг) визначається аналогічно:

ППзаг = Езаг / (Чвих-Езаг) * 100.

Кожен із методів планування продуктивності праці має свої переваги і вади. При застосуванні методу прямого розрахунку вадою є те, що загальне зростання продуктив­ності праці розглядається у відриві від зумовлюючих його причин, вадою пофакторного методу є штучне відокремлення факторів один від одного, які в реальних умовах знаходяться у тісному взаємозв'язку. Оскільки обидва методи доповнюють один од­ного, то при плануванні продуктивності праці необхідне їх раціональне співвідношення.

При визначенні динаміки росту продуктивності праці необхідно розрахувати її від­носний показник, тобто приріст продуктивності праці порівняно із базовим періодом:

ПП = (ППпл – Ппбаз) / ППбаз * 100.

де ПП - приріст продуктивності праці в плановому періоді порівняно із базовим пе­ріодом, %;

ППбаз, ППпл - продуктивність праці в базовому та плановому періодах.

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Планування персоналу в організації | Планування фонду оплати праці
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 551; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.04 сек.