Особливості організації та функціонування системи органів виконавчої влади України

Публічне адміністрування являє собою цілеспрямований, орга­нізуючий, регулюючий вплив держави через органи виконавчої влади та їх посадових осіб на суспільні процеси, діяльність, свідомість і поведінку громадян.

2. Ознаки та принципи виконавчої влади

Виконавчій владі притаманна низка ознак:

• відносна самостійність у системі єдиної державної влади;

• організаційний характер впливу на суспільні відносини;

• організаційна оформленість її носіїв (суб'єктів), тобто вона має конкретне суб'єктивне визначення і уособлюється в діяльності спеціальних структур, наділених державою відповідною компетенцією;

• системність суб'єктів (їх сукупність) характеризується функціональ­ною взаємозалежністю, організаційно-ієрархічною підвладністю;

• професіоналізм, тобто ця влада здійснюється спеціально утвореними і підготовленими, а також офіційно визнаними державою суб'єктами;

• універсальність існування в часі та просторі, тобто виконавча влада здійснюється безперервно й на всій підпорядкованій державі території.

Виконавча влада -одна з трьох гілок державної влади, яка склада­ється із системи державних органів і установ, що розробляють і реалізують державну політику в політико-адміністративній, госпо­дарській та соціально-культурній сферах шляхом здійснення владно-політичних та владно-адміністративних функцій, а також надають громадянам державні послуги.

Виконавча влада реалізується у безпосередньому виконанні прописів законодавчої влади, а розпорядча (державно-владна) - у виданні від сво­го імені актів управління для виконання цих приписів. При цьому виконав­ча діяльність є підзаконною, тобто базується на Конституції та законах, які є визначальними для її функціонування. Тому органи виконавчої влади здійснюють виконавчу і розпорядчу діяльність.

Виконавча влада базується на певних принципах: пріоритет прав людини, демократизм, законність, рівноправність громадян у державному управ­лінні, гласність.

Пріоритет прав людини при здійсненні виконавчої влади - одна з основних вимог побудови правової держави. Вся діяльність органів вико­навчої влади повинна бути спрямована на благо народу, підвищення його рівня життя, дотримання соціальної справедливості.

Демократизм означає залучення громадян до управління держав­ними справами, їх максимальну участь у процесі обговорення та прийнят­тя державно-управлінських рішень, звітність органів виконавчої влади та їх посадових осіб перед представницькими органами, контроль з боку громадськості за їх діяльністю, наявність колегіальних органів в окремих органах виконавчої влади.

Законність діяльності органів виконавчої влади - це точне і неухиль­не дотримання Конституції України, законів, створення режиму, який би забезпечував права і свободи громадян, а органи виконавчої влади, громадські об'єднання функціонували в межах своєї компетенції, поса­дові і службові особи виконували свої обв'язки належним чином.

Рівноправність громадян у державному управлінні - гарантія реаль­ної демократії. Дотримання принципу рівноправності в управлінні означає, що всі мають однакове право доступу на державну службу, брати участь у вирішенні завдань держави, користуватись усіма закріпленими в Консти­туції правами і свободами.

Гласність - необхідна умова демократії, джерело інформації про стан справ у країні, засіб впливу на органи виконавчої влади з боку громадсь­кості. Цей принцип проявляється у формі звітності органів виконавчої влади перед представницькими органами влади і громадськістю, доне­сення через друковані та електронні ЗМІ інформації про їх діяльність, найважливіші рішення та основні напрями роботи.

Відповідно до Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади. Він здійснює виконав­чу владу як безпосередньо, так і через центральні та місцеві органи вико­навчої влади, спрямовуючи, координуючи та контролюючи діяльність цих органів. Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севасто­полі здійснюють місцеві державні адміністрації (обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації).

Президент України є головою держави й фактично - главою виконавчої влади, виконуючи такі функції: забезпечення дер­жавного суверенітету, національної безпеки, обороноздатності, прав і сво­бод громадян, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави.

Повноваження, притаманні главі виконавчої влади, фактично в Україні розподілені між двома суб'єктами - Президентом і Прем'єр-міністром. Дуалізм керівного центру урядової організації (двоїстий центр), що характеризується так званою біцефальністю (двоголів'ям) - тобто певна подвійна підпо­рядкованість виконавчої влади, є однією з особливостей сучасної моделі організації виконавчої влади України.

Такий стан є ха­рактерним для країн зі змішаною республіканською формою правління, до яких належить Україна, на відміну 1) від президентської системи, де всенародно обраний президент виконує обов'язки як глави держави, так і глави уряду, 2) та парламентської, в якій реальна виконавча влада належить прем'єр-міністру при існуванні монарха чи номінального президента.

Стаття 113 Конституції України, яка визначає статус Кабінету Міністрів як вищий орган у системі виконавчої влади, закономірно передбачає на­явність органів нижчого рівня. Насамперед, це місцеві державні адміністрації. Неузгодженості окремих положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Закону України «Про місцеві державні адміністрації» призвели до конкуренції компетенцій місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, накладок і дублювання функцій, а відповідно і втручання одних органів у спра­ви інших, до невизначеності у ключових питаннях територіальної організації влади на місцях.

Всупереч міжнародній політико-правовій практиці, насамперед, Європейській хартії місцевого само­врядування, яка набула чинності в Україні з 1 січня 1998 року, органи міс­цевого самоврядування України на обласному та районному рівнях не мають своїх виконавчих органів. Відповідно вони змушені делегувати це право місцевим державним адміністраціям з метою забезпечення інтере­сів населення відповідних територій. Тобто місцеві державні адміністрації несуть подвійну відповідальність (перед державою і перед місцевою тери­торіальною громадою), виконуючи функції представника центру на місцях і функції із забезпечення життєдіяльності відповідної території.

Дата добавления: 2014-01-04