Характеристики («паспорти») на сім`ї, групи неформального спілкування школярів.

В ході вивчення окремої сім'ї соціальний педагог може скласти своєрідну «карту сім’ї», куди бажано включити:

- список всіх членів сім’ї з вказівкою їх імен, дат народження (смерті);

- короткі характеристики членів сім’ї;

- найважливіші для кожного члена сім’ї події;

- аналіз того, чим тримається сім’я (згуртованість і разділенність її членів, внутрісімейні правила і норми, емоційний клімат);

- опис і аналіз зовнішнього середовища (житлові умови, сусідство, місцева демографічна, економічна, екологічна, комунікативна ситуація);

- відомості про соціальний статус сім’ї і її членів, про їх національну і релігійну приналежність, освітній і соціокультурний рівень;

- аналіз проблем і потреб сім’ї (чи реалістичні очікування змін, які можливості і обмеження в задоволенні потреб і вирішенні проблем);

- оцінку і висновок, чому сім’я потребує соціальної допомоги, якої саме.

У практиці роботи соціальних педагогів склався досвід соціально-педагогічної паспортизації сімей. «Паспорт» виступає в одній з форм «карти сім’ї», що дозволяє систематизувати базову інформацію в лаконічній (стандартизованій) формі. На відміну від «карти» він не припускає регулярного оновлення (за винятком яких-небудь кардинальних змін в структурі і характеристиках сім’ї), вся оперативна інформація нагромаджується в додатках до паспорта.

Неформальне спілкування в підліткових та юнацьких групах.

Потреба у спілкуванні в підлітковому та юнацькому віці дуже ве­лика. Часто виникають спонтанні групи, рівень згуртованості яких не поступається рівневі організованого колективу. Щодо характеру лідерства: у шкільних класах офіційний лідер не завжди буває найав­торитетнішою людиною. Його висувають не стільки діти, скільки дорослі, успішність кого діяльності залежить від того, налагодить він контакти з неформальними лідерами. У стихійних групах, хоч би яким гострим було в них внутрішнє суперництво, вожаком може стати той, хто має реальний авторитет.

Структура стихійних груп спілкування і ступінь їх згуртованості визначаються рівнем розвитку взаємовідносин між юнаками й дівча­тами. У підлітків первинними осередками спілкування є одностатеві групи хлопців і дівчат; потім дві такі групи, не втрачаючи внутріш­ньої спільності, утворюють змішану компанію: пізніше всередині цієї компанії утворюються пари з юнаків і дівчат. На основі взаємного потягу, ще пізніше, у віці 19-20 років, такі пари стають стійкішими, а попередня велика компанія розпадається або відходить на задній план. Звісно, ця схема не універсальна, вона має багато варіантів.

І вуличне спілкування, і спонтанні юнацькі групи тісно пов'язані з особливостями юнацької субкультури. За всієї її розпливчастості вона має декілька постійних компонентів: специфічний набір цінностей і норм поведінки, смаки, одяг і зовнішній вигляд; почуття групової спільності й солідарності; характерну манеру поведінки, спо­соби спілкування, залицяння і т. ін.

У юнацьких захопленнях проявляється та реалізується надзвичайно важливе для формування особистості почуття належності: аби бути цілком «своїм», необхідно виглядати «як усі» і розділяти загальні захоплення. Мода, скажімо, є засобом самовираження, комунікації, Ідентифікації. Нарешті, засіб набуття статусу в своєму середовищі: оскільки норми і цінності юнацької субкультури є груповими, оволодіння ними (наприклад, уміння розбиратися у футболі чи рок-музиці) стає обов'язковим і служить способом самоствердження.

ТЕМА 3.ТЕХНОЛОГІЇ РОБОТИ СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА З ДІТЬМИ
1.Періодизація та вікові характеристики дитинства.
2. Технології соціальної роботи з різними категоріями дітей „групи ризику”.
1.Періодизація та вікові характеристики дитинства.
До вікової категорії “діти (дитина)” ми відносимо осіб, які не досягли вісімнадцятиліття. Сюди з певною умовністю можна включити такі періоди:
дошкільного дитинства /дитинство, молодший дошкільний вік (1–3 роки)/ і старшого дошкільного (3–6 років) віку;
молодшого шкільного дитинства (6–10 років);
підліткового дитинства (11–14 років);
ранньої юності (15–17 років).
Вікові характеристики дитинства (А.Мудрик, В.Сластьонін, М.Михайленко).
Дошкільне дитинство
Вікові завдання: природно-культурні (формування рухових навичок, здатності до прямоходіння, сенсорний розвиток); соціально-культурні (оволодіння мовою, предметно-маніпулятивною діяльністю, розвиток образної та елементарної логічної форм мислення, довільності поведінки, оволодіння первинними способами співробітництва й кооперації); соціально-психологічні (становлення “образу Я” та самооцінки, статева ідентифікація, становлення несвідомого почуття “базової довіри” до зовнішнього світу, почуття автономії, ініціативи).
Інститути та агенти соціалізації: родина, дитячі ясла і садки, ЗМК (телебачення, радіо, книги), батьки чи дорослі, які їх заміняють, інші старші члени родини, найближчі сусіди, вихователі, однолітки (з трьох років).
Безпосередньо-емоційне спілкування дитини з дорослими як головний чинник її розвитку в дитинстві.
Спілкування з дорослими як провідний чинник розвитку дошкільника: позаситуативно-пізнавальна й позаситуативно-особистісна форми спілкування. Криза трьох років.
Спілкування з однолітками. Дитяча субкультура: ігри, мовотворчість.
Небезпеки: хвороби і фізичні травми, безграмотність та (чи) аморальність батьків, убогість, занедбаність, антигуманність вихователів дитячих установ.
Основні напрями діяльності соціальних працівників: просвітництво й консультування батьків, організація сімейних дитячих ясел-садків, ігрових груп і групових занять; патронаж неблагополучних родин.

Дата добавления: 2014-01-04