Страхування - як метод зниження ризиків

В умовах об'єктивного існування ризику в підприємницькій діяльності і пов'язаних з цим втрат, виникає потреба у визначені системи методів, прийомів і заходів, що дозволяє не тільки прогнозувати настання ризикових подій, але і вживати заходи до виключення, або зниження негативних наслідків таких подій. Основна задача підприємця в даній сфері керування ризиками - знайти варіант дій, що забезпечує оптимальне сполучення ризику і доходу. Існування ризику, як невід'ємного елементу підприємницької діяльності викликало існування самостійного виду професійної діяльності по управлінню ризиком, яка має назву “ризик – менеджмент”.

Прийоми ризик - менеджменту складаються з засобів: дозволу ризиків, у вигляді запобігання (відхилення), утримання (залишення) ризиків на відповідальності інвестора, або його передачі і зниження ступеня ризику, за рахунок скорочення імовірності й обсягу втрат.

Найбільш розповсюдженими прийомами зниження ризику є: страхування, резервування засобів, диверсифікація і лімітування.

Страхування, згідно з Цивільним кодексом України являє собою сукупність економічних відносин по захисту майнових інтересів господарських суб'єктів і громадян при настанні визначених подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, формованих ними страхових внесків.

Сутність страхування складається в передачі ризику (відповідальності за результати негативних наслідків) за визначену винагороду кому-небудь іншому, тобто в розподілі збитку між учасниками страхування. Існують три категорії страхування - особисте, майнове, у якому об'єктом страхових відносин виступає майно підприємця і страхування відповідальності перед третіми особами за заподіяний збиток, наприклад за непогашення кредитів, екологічне забруднення і т.п.

Специфічною формою страхування є хеджування, яке використовується в практиці роботи товарних і інших бірж. Хеджування представляє собою систему мір у вигляді валютних застережень, форвардних операцій, опціонів та інше, що дозволяє виключити або обмежити ризики фінансових операцій у результаті несприятливих змін курсів валют, цін на товари, процентних ставок і т.п. у майбутньому. Наприклад, хеджування за допомогою опціонів, передбачає право (але не обов'язок) страхувальника за визначену плату (опціонну премію) купити заздалегідь обговорену кількість валюти за фіксованим курсом і в погоджений термін. При цьому вартість опціону являє собою аналог страхового внеску.

Резервування засобів, як один з методів зниження ризику, складається в створенні підприємцем відособлених страхових фондів відшкодування збитків за рахунок власних оборотних коштів і застосовується в тих випадках, коли витрати на резервування менші ніж страхові внески.

Диверсифікація являє собою процес розподілу iнвестицiй між різними, безпосередньо не пов'язаними між собою об'єктами вкладень. Прикладом диверсифікації може бути збереження коштів у різних банках, освоєння підприємцем одночасно декількох видів діяльності, чи продукції, супровідних робіт і т.п.

Лімітування, як метод зниження ризику являє собою встановлення обмежень, що сприяють зниженню ступеня ризику. Наприклад у підприємницькій діяльності лімітування застосовується у вигляді: встановлення розмірів (лімітів) ставок при продажі товарів у кредит, надання позик, визначення сум вкладення капіталів у залежності від рівня втрат і імовірності їх виникнення.

В літературі [19], рекомендуються різні міри по зниженню ризику, в залежності від імовірності та рівня втрат. При незначних втратах рекомендується прийняття ризику. Створення резервів запасів доцільне при малих і припустимих втратах та їх незначної імовірності. Однак при подальшому збільшенні втрат, рекомендується страхування, або (та) розподіл ризику. У випадку великого значення імовірності втрат, доцільно при незначних втратах прийняття ризику, або запобігання ризику при значних втратах.

Серед зазначених методів зниження ризику - страхування займає особливе положення, будучи по суті самостійною областю діяльності. Тому, більш докладно розглянемо сутність, зміст і види страхування, згідно з Цивільним кодексом України [93]. Як було відзначено, страхування складається в розподілі збитку між всіма учасниками страхування. Його можливо представити у виді своєрідної кооперації по боротьбі з наслідками стихійних лих, економічної незбалансованості і протиріч учасників виробничих відносин. Страхування зв'язане з відшкодуванням матеріальних втрат у грошовій формі, що забезпечує безперервність відтворювальних процесів через обіг коштів.

У процесі страхування беруть участь два суб'єкти: страхувальник - господарський суб'єкт, що сплачує страхові платежі і вступає з другим господарським суб'єктом - страховиком, який робить страхування та відає страховим фондом.

Страховий фонд - це резерв грошових чи матеріальних засобів, сформований за рахунок платежів страхувальників, який знаходиться в розпорядженні страховика.

Страховий інтерес - це міра матеріальної зацікавленості в страхуванні, що включає майно, яке є об'єктом страхування, право на нього чи зобов'язання стосовно нього, тобто усе то, що може бути предметом заподіяння матеріального збитку страхувальнику. Страховий інтерес може бути повним, чи частковим, тобто в якій-небудь частині загального інтересу по майну що знаходиться на ризику.

При цьому, розрізняють інтереси страхувальника - як власника майна, що включають відповідальність за збитки, яки можуть виникнути в зв'язку з володінням майна, тобто втрати прибутку та інтереси страховика, що складаються в можливості перестрахування.

Таким чином, між страхувальником і страховиком виникають визначені страхові відносини, як по сплаті внесків у страховий фонд так і по виплаті страхового відшкодування. Організаційна структура даних відносин регламентується договором страхування, до складу якого входять наступні взаємозалежні елементи: ризикові обставини, ситуація ризику, вартість (оцінка) об'єкта страхування, страхова подія, страхова сума, страховий внесок, страховий випадок, збиток страхувальника, страхова виплата, строк договору.[3,93]

Страховик перед укладанням договору вивчає об'єкт страхування, визначає його стан і обстановку, у якій він знаходиться. Стан об'єкта страхування залежить від цілого ряду факторів. Страховик враховує й аналізує тільки істотні фактори, процес спостереження та облік яких, називається реєстрацією ризику.

Фактори, якими визначається реєстрація ризику для даної ризикової сукупності, називаються ризиковими зобов'язаннями. Вони властиві даному об'єкту страхування і розглядаються як ознаки ризику. Будь-який ризик можливо представити у вигляді сукупності ризикових обставин. При укладанні договору страхування, страховик бере до уваги об'єктивні і суб'єктивні ризикові обставини. Об'єктивні ризикові обставини відбивають об'єктивний підхід до дійсності і не залежать від волі і свідомості людей (прояв стихійних сил природи). Суб'єктивні ризикові обставини відбивають підхід до пізнання дійсності, зв'язаної з волею і свідомістю людей (інтенсивний рух транспорту, порушення техніки безпеки та інше).

Оцінка вартості ризику являє собою визначення імовірності настання події, на випадок якого проводиться страхування та його наслідків, виражених у грошовій формі. Розмір оцінки вартості ризику міняється під впливом об'єктивних і суб'єктивних факторів. До цих факторів відносяться імовірність настання і характер впливу стихійних сил природи, стан протипожежної безпеки, інтенсивність та стан охорони праці і т.п.

Вивчення ризику - як імовірності настання страхового випадку дозволяє створити фінансову основу страхових операцій, виражену в науково обґрунтованому встановленні страхових тарифів (тобто плати за страхування).

Оцінка вартості ризику визначається на основі вивчення статистичних даних, що характеризують частоту виникнення небезпек (пожеж, нещасливих випадків і т.п.), силу їх дії і розмір заподіяного ними збитку.

При укладенні договору страхування, страховик здійснює підбір ризикових обставин. Усі ризикові обставини, взяті в їх єдності і взаємодії визначають стан, що називається ситуацією ризику, яка характеризує природний стан об'єкта, у якому цей об'єкт знаходиться. Ризикові обставини є умовами реалізації ризику. На підставі ризикових обставин обчислюється страховий внесок. Страховик при визначенні страхового внеску враховує результати аналізу конкретної ситуації ризику через систему знижок і надбавок (накидок) до обчисленого страхового внеску для базової сукупності ризикових обставин. Знижки і надбавки можуть встановлюватися у відсотках фіксованої суми до страхового внеску.

Ризикові обставини дозволяють оцінити імовірність страхової події. Під страховою подією розуміється імовірність заподіяння збитку об'єкта страхування. Передбачувана подія, на випадок настання якого проводиться страхування - це страховий ризик. Ризикові обставини приводять до реалізації ризику. Реалізація ризику означає настання страхового випадку.

Страховим випадком є подія, що вчинилася передбаченим договором страхування або законом, з настанням якого виникає обов'язок страховика зробити страхову виплату страхувальнику. Страховий випадок може мати місце по відношенню до одного або безлічі об'єктів страхування в рамках визначеної страхової сукупності. Страховий випадок стосовно безлічі об'єктів страхування приводить до кумуляції ризику. Під кумуляцією ризику розуміється зосередження ризиків у межах, визначеного обмеженого простору. Це сукупність ризиків, при якій велика кількість застрахованих об'єктів, або кілька об'єктів зі значними страховими сумами можуть бути порушені тим самим страховим випадком (землетрус, аварія на АЕС, ураган, повінь і т.п.), в результаті чого виникає дуже великий збиток. Кумуляція може мати місце і по одному об'єкту, наприклад перевезення на одному судні вантажів, сукупна страхова сума яких може досягати значних розмірів, або сукупна страхова сума по суб'єкту – господарнику.

У перестрахуванні кумуляція виникає в тих випадках, коли страхове товариство бере участь у ряді перестрахувальних, так званих “ретроцесiоних” договорів, у які включені ті самі ризики.

Наслідки страхового випадку виражаються в повному знищенні або частковому ушкодженні об'єкта страхування. До страхових випадків не відносяться події, що хоча і завдали шкоди, але не суперечать нормальному ходу виробничо-комерційного процесу (наприклад, природний збиток продовольчих товарів, корозія металів і т.п.). Тому в умовах договору страхування формуються точні визначення подій, що включаються в обсяг відповідальності страховика. Наприклад, при страхуванні від простоїв точно вказують, від яких саме простоїв у виробничо-комерційному процесі здійснюється дане страхування.

У процесі складання договору страхування оцінюється дійсна вартість об'єкта страхування, тобто страхова вартість об'єкта страхування. Визначення страхової вартості майна представляє страхову оцінку. Вартість майна, прийнята для цілей страхування, також називається страховою оцінкою.

При розрахунку розміру страхової оцінки істотну роль грають категорія страхувальника, вид застрахованого майна, умови страхування, установлені законом або правилами. Страхова оцінка в майновому страхуванні служить вихідним показником для всіх наступних розрахунків: визначення страхової суми, страхового внеску, страхового відшкодування. Страхова сума може встановлюватися в розмірі страхової оцінки чи її частини.

Як основу для визначення страхової оцінки часто беруть балансову вартість майна з урахуванням зносу (амортизації). Тому при повній загибелі даного майна розмір страхової оцінки збігається із сумою збитку і страхового відшкодування, тому що це майно за умовами страхування застраховане в повній балансовій вартості, а відшкодування дорівнює нанесеному збитку.

Страхова вартість об'єкта є основою для розрахунку страхової суми. Страховою сумою є визначена договором страхування, або встановлена законом грошова сума, виходячи з якої встановлюються розміри страхових внесків та страхова виплата.

При страхуванні майна страхова сума не може перевищувати його дійсної вартості на момент укладення договору (страхової вартості). Сторони не можуть заперечувати страхову вартість майна, визначену в договорі страхування, за винятком випадків, коли страховик доведе, що він був навмисно введений в оману страхувальником.

Якщо страхова сума, визначена договором страхування, перевищує страхову вартість майна, то договір є недійсним у силу закону в тій частині страхової суми, що перевищує дійсну вартість майна на момент укладення договору. Зі страхової суми страхувальник платить страховику страховий внесок, тобто плату за страхування, що страхувальник зобов'язаний внести страховику відповідно до договору чи по закону.

Страховий внесок обчислюється виходячи зі страхового тарифу та об'ємного показника, з урахуванням передбачених знижок і надбавок по наступній формулі:

Страховий внесок = (Страховий тариф)х(Об'ємний показник) – (Знижка)+(Надбавка)

Розглянемо приклад визначення страхового внеску. Нехай страховий тариф складає 40 коп. з 100 грн. страхової суми. Отже, 100 грн. - це одиниця страхової суми. Уся величина страхової суми становить 1000 грн. За

дотримання правил протипожежної безпеки страховик надає страхувальнику знижку 5%.

Згідно с вихідними даними страховий внесок дорівнює:

(0,4 х 1000: 100) = 4 тис. грн.

Знижка складає:

(5 х 4: 100) = 0,2 тис. грн.

Таким чином страховий внесок дорівнює:

(4 –0,2) = 3,8 тис. грн.

Страховий тариф представляє собою ставку страхового внеску з одиниці страхової суми або об’єкта страхування у цілому. Ця ставка визначається за допомогою так званих “актуарних” розрахунків. Страхові тарифи по обов'язковому страхуванню встановлюються в законодавчому порядку.

Об'ємний показник, тобто показник до якого прив'язаний страховий тариф, являє собою одиницю страхової суми, чи об'єкт страхування в цілому. Знижки зі страхового внеску надаються страховиком страхувальнику. Вони є формою заохочення страхувальника, що акуратно виконує свій обов'язок по збереженню застрахованого майна, а також стимулювання страхувальника, який регулярно (безупинно) відновляє договірні відносини зі страховими товариствами.

Таким чином, страхування забезпечує розподіл засобів страхового фонду, закриваючи виникаючі через стихійні лиха та інші причини, перерви у виробництві.

Оформлюються ці відносини за допомогою двосторонньої угоди між страхувальником і страховиком, який має назву – “договір страхування” [93]. Він встановлює зобов'язання страховика по виплаті визначених засобів страхувальнику при страховому випадку. Згідно з Цивільним кодексом України він визначає: предмет, форму та істотні умови договору страхування; момент набрання чинності; обов'язки та відповідальність сторін; умови та порядок здійснення страхової виплати (або відмови від неї); порядок укладення договору на користь третьої особи, співстрахування, перестрахування, а також умови припинення та недійсності договору

Факт укладення договору страхування засвідчується страховим свідоцтвом, що містить:

найменування, юридична адреса і банківські реквізити страховика;

прізвище, ім'я, по батькові, або найменування страхувальника і його адресу;

об'єкт страхування;

розмір страхової суми;

страховий ризик;

розмір страхового внеску, терміни і порядок його внесення;

термін дії договору, порядок його зміни та припинення.

Дата добавления: 2014-01-04