Тема 6. Механізм реалізації регіональної економічної політики

Основними складовими елементами механізму державного регулювання є:

• законодавчо-нормативна база;

• бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку й селективна підтримка окремих регіонів з боку держави;

• реалізація державних регіональних програм, а також індикативних прогнозів і місцевих програм соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних утворень;

• створення та розвиток спеціальних (вільних) економічних зон у певних регіонах;

• розвиток міжрегіонального й прикордонного співробітництва.

Законодавчо-нормативна база створює правову основу для реалізації і зміцнення відносин «центр-регіони», впливає на розвиток ринкових відносин на місцях, визначає організаційно-управлінські структури соціально-економічного розвитку в регіонах.

До неї належать: Бюджетний кодекс України, Земельний кодекс України, Податковий кодекс України, Закони України “ Про транскордонне співробітництво ”; “ Про розмежування земель державної і комунальної власності ”; “ Про генеральну схему планування території України ”; “ Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування ”; “ Про формування місцевих органів влади ”; та інші нормативно-правові акти.

Державна регіональна бюджетно фінансова політика – це сукупність державних фінансових заходів щодо забезпечення управління територіями країни, вирішення їх фінансових проблем.

Її функції: забезпечення незалежності регіонального управління; підтримка потенціалу регіону на достатньому рівні; забезпечення справедливого перерозподілу доходів різних регіонів з метою вирівнювання їх соціально-економічного розвитку.

Основні інструменти бюджетного регулювання розвитку регіонів:

o частка закріплених за територіями доходів у бюджетах на всіх рівнях бюджетної системи,

o місцеві податки і збори,

o нормативи відрахувань від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів;

o дотації, субсидії, субвенції;

o бюджетні позички.

Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних і регулюючих джерел доходів. Термін «власні (закріплені) доходи» означає, що ці кошти належать суб’єкту бюджетного права або повністю, або у твердо фіксованій частці і надходять до місцевого бюджету, обминаючи бюджети вищого рівня.

Основу власних доходів становлять місцеві податки і збори, відрахування від державних податків. У такий спосіб здійснюється бюджетне регулювання, тобто система відрахувань із вищих бюджетів нижчим, з метою узгодження доходів з витратами. Саме в балансуванні доходів і витрат регіонів виявляється державне регулювання місцевих бюджетів.

Регулюючі доходи охоплюють всю сукупність грошових коштів, що передаються з державного бюджету на місця: проценти відрахувань від державних податків, дотації, субвенції, кошти, отримані з держбюджету (або вищих бюджетів) за взаєморозрахунками

Використання прямого державного інвестування, надання субсидій, створення спеціальних фондів для фінансування програм, залучення іноземного і вітчизняного приватного капіталу, пільгове кредитування й оподаткування, преференції та використання позабюджетних коштів посилюють вплив держави на економіку регіонів.

Із централізованих джерел фінансуються витрати на нове будівництво, роботи з реконструкції підприємств базових галузей промисловості, агропромислового й військово-промислового комплексів, будівництво важливих природоохоронних об'єктів, тобто ті підприємства й галузі, які мають загальнодержавне значення. Також державою фінансуються витрати на прискорений розвиток галузей економіки окремих регіонів, які могли б якнайшвидше забезпечити стабільне надходження валютних коштів і зростання обсягів виробництва товарів народного споживання.

Особливим напрямком державної допомоги є фінансування структурної перебудови і реконверсії депресивних територій, тобто таких, де показники розвитку відстають від нормативних або середніх по регіону. Допомога також надається регіонам з відносно низьким рівнем промислового потенціалу та надлишком трудових ресурсів, гірським та іншим регіонам зі складними природно-географічними та екологічними умовами. У такий спосіб держава здійснює загальнонаціональні програми для розв'язання найважливіших регіональних проблем, а саме: забезпечення соціальних гарантій для населення регіонів; фінансування будівництва й функціонування загальнонаціональних об'єктів культури, освіти, науки, охорони здоров'я; надання цільової фінансової допомоги окремим регіонам з метою прискорення реформування економіки.

Видаткова частина місцевих бюджетів найбільш яскраво відображає економічні й соціальні процеси, що відбуваються в регіонах. Основну діяльність місцевих органів влади пов’язано з реалізацією планів економічного й соціального розвитку підвідомчих їм територій. Понад три чверті бюджетних витрат, як правило, спрямовується в соціальну сферу. Витрати на соціальний захист становлять до сорока і більше процентів, постійно зростає частка дотацій з місцевого бюджету на утримання комунального господарства та транспорту. Як порівняти з розвинутими європейськими країнами, то такий рівень витрат, пов’язаних із соціальним захистом населення, є високим.

Бюджетна система України реформується способом її децентралізації, що узгоджується з досвідом інших європейських держав. Кількість держав, що розширюють бюджетно-податкові повноваження органів регіонального (місцевого) самоврядування, постійно зростає. Місцеві бюджети є автономними і не входять до складу бюджетів вищих рівнів.

Реалізація державних регіональних програм – це засіб регулювання розвитку економіки регіонів. Вони дають можливість узгодити територіальні, галузеві й державні інтереси. Державні регіональні програми — комплекс заходів місцевих органів державної влади та управління щодо вирішення найбільш актуальних проблем соціально-економічного розвитку регіону.

Цілі державних регіональних програм:

· активізація господарської діяльності та розвиток ринкових відносин у регіоні;

· забезпечення структурної перебудови господарських комплексів;

· вдосконалення спеціалізації;

· ліквідація локальних економічних криз;

· вирішення проблем соціального характеру, розвиток соціальної інфраструктури;

· найповніше узгодження територіальних та галузевих інтересів.

Обов’язкові елементи регіональних програм та прогнозів розвитку регіонів:

· аналіз соціально-економічного стану;

· основні напрями структурної перебудови;

· цільові установки у соціальній, економічній, природоохоронній сферах;

· визначення методів та етапів реалізації програм.

Державне регулювання регіонального розвитку складається з адміністративно-правового, економічного й специфічно-територіального регулювання. Адміністративно-правове регулювання включає розробку регіональних програм на середньо- й короткостроковий періоди (до 5 років). Програми спрямовано на вирішення проблем поточної збалансованості, стабілізації економіки, подолання спаду виробництва, фінансового оздоровлення. Для забезпечення стратегічних перетворень в економіці регіону й позитивних змін у соціально-економічній ситуації можуть складатися так звані структурні програми на довго- й середньострокову перспективу (5-10 років). Розробляється також комплексний прогноз економічного і соціального розвитку України (на 10-15 років).

В Україні сьогодні діє програма соціально-економічного розвитку Карпатського регіону. Підготовлені програми соціально-економічного розвитку Полісся, Поділля, Причорноморського та Придніпровського регіонів.

Схвалені Кабінетом Міністрів України заходи регіональних програм автоматично стають складовими державної програми економічного і соціального розвитку України

Створення вільних економічних зон - це одна з форм ефективної організації регіонального розвитку економіки, що цілком збігається із загальнодержавним підходом її реструктуризації та розширення самостійності регіонів. Метою створення вільних економічних зон є залучення інвестицій та сприяння їхньому ефективному використанню, активізація підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів та послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг, залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвиток інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку регіонів.

Вільна економічна зона (ВЕЗ) – це специфічне регіональне утворення, територія, на якій встановлюють особливий режим господарської діяльності іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями, а також вітчизняних підприємств і громадян.

Класифікація ВЕЗ:

1. за формою організації: локальні (точкові) та територіальні;

2. за характером взаємодії з національною економікою: · інтеграційні та · анклавні;

3. за функціональною спрямованістю (класифікація в світі ): зовнішньоторговельні зони, виробничі зони,· офшорні зони тощо.

4. за функціональною спрямованістю (класифікація в Україні): зовнішньоторговельні зони, комплексні виробничі зони,науково-технічні зони,туристично-рекреаційні зони, банківсько-страхові (офшорні) зони, зони прикордонної торгівлі.

Спільні пільги, що надаються ВЕЗ: надання податкових канікул (2-5 років), звільнення від оподаткування прибутку, зменшення ставки оподаткування прибутку до 15-20%, звільнення від оподаткування інвестицій, звільнення від ввізного мита і ПДВ імпортованих матеріалів, обладнання, устаткування і сировини тимчасове звільнення від сплати за землю (чи зменшення цієї плати), тимчасове звільнення від сплати ряду обов’язкових платежів.

Серед господарських форм, які сприяють пожвавленню регіонального розвитку, активному включенню країн у сучасний інтегрований світ важлива роль належить транскордонному співробітництву.

Дата добавления: 2014-01-04