Оцінка ефективності прийнятих рішень

Організація виконання рішень

Організація виконання рішень - це специфічна діяльність керівника, яка завершує управлінський цикл. У процесі організації виконання рішення він має справу з реальною ситуацією, яка найчастіше відрізняється від ідеальної. Слід враховувати, що керівник організовує не свою власну діяльність, а працю інших людей, тому організацію виконання рішень також слід організовувати. Завдання полягає в оптимальній побудові структури комунікації управлінських працівників і виконавців.

У технологічному ланцюзі операцій управління, спрямованих на розв’язання господарських завдань, складним і відповідальним є етап виконання прийнятих рішень. Стосовно найбільш складних і важливих рішень доцільно розробляти спеціальні організаційні процедури, визначаючи:

1) на якому рівні слід приймати рішення;

2) хто готує рішення;

3) з якими структурними підрозділами і працівниками узгоджуються рішення;

4) хто контролює і відповідає за правильне рішення;

5) хто наділяється правом вносити корективи в рішення;

6) хто оцінює рішення і дає висновок про ступінь досягнення поставленої мети (ефективність рішення).

Методи реалізації рішень повинні відповідати наступним вимогам:

- бути такими, які можна застосувати на практиці;

- забезпечувати економічність рішень. Ефект повинен бути більшим, ніж затрати, пов’язані з їх реалізацією;

- бути точними - забезпечувати відповідність одержаного результату тому, який очікували;

- бути надійними - не допускати значних помилок і не створювати ситуацій з підвищеним ризиком.

В межах наведених етапів виконання рішення передбачає здійснення наступних операцій:

1) визначення календарних строків (кінцевих і проміжних) виконання рішення;

2) призначення відповідального виконавця або кількох виконавців, доведення рішення до виконавців, а в разі потреби - до всього колективу;

3) інструктаж виконавців, роз’яснення кожному з них його місця в загальному трудовому процесі, конкретизація завдань і відповідальності:

4) матеріально-технічне забезпечення процесу праці, включаючи обґрунтований розподіл ресурсів;

5) проведення інструктивної наради, роз’яснення цілей і завдань;

6) координація дій виконавців;

7) коригування раніше прийнятого рішення;

8) мотивація діяльності виконавців;

9) облік і контроль виконання.

Після того, як рішення реалізоване, потрібно оцінити його ефективність. Ефективність системи управлінських рішень можна визначити за показниками використання основних факторів виробництва: робочої сили, землі, технічних засобів. При цьому слід враховувати соціальні та психологічні аспекти проблем, оскільки заходи вдосконалення організації праці, виробництва і управління повинні сприяти не тільки збільшенню виробництва товарів, економії живої і уречевленої праці, а й поліпшенню психологічного клімату, взаємовідносин у колективі, зростанню задоволеності від праці.

При оцінці рішень, поряд з показниками поточної ефективності, доцільно визначати дострокові результати, що випливають з факту прийняття рішень, тобто прогнозувати технічні, економічні, соціально-економічні й екологічні результати рішень, які заплановані.

Рішення буде ефективним, якщо керівництво: зорієнтоване на дію; здатне дивитися вперед і розробляти нові стратегії та плани; сфокусоване на зовнішньому (в першу чергу - клієнт, тоді - конкурент, а вже потім внутрішня політика); виявляє сильну волю (сильне лідерство); вміє створити атмосферу наполегливості та енергійності.

Ефективний процес прийняття рішення - процес узгодження форми рішення та стилю його прийняття - базується на балансі трьох елементів: логіки, інтуїції та досвіду. Кожен з них важливий для зрозуміння задіяних чинників та формулювання висновків.

Секрет добрих навичок у цьому процесі полягає в наступному:

- в розумінні власного стилю (природний трикутник управління);

- у визначенні форми трикутника конкретного рішення (єдиного у своєму роді трикутника);

- у взаємному узгоджені стилю управління і форми рішення.

Одна складова визначає об’єм даних, які необхідні менеджеру для рішення тієї чи іншої проблеми: один вимагає максимально можливих даних, інший хоче отримати лише обмежений об’єм даних. Інша складова відрізняє користувачів, які орієнтовані на осмислення і прийняття одного певного рішення і надають перевагу проводити складний багатоаспектний аналіз з наступним вибором рішення з декількох альтернативних. Таким чином, можна виділити чотири типи стилю поведінки в управлінському процесі:

- рішучий;

- гнучкий;

- ієрархічний;

- інтегрований.

Ефективність управління помітно знижується, якщо приймається надто велика кількість рішень, до того ж, головним чином, оперативних і мало інноваційних, стратегічних рішень. Нерідко вище керівництво приймає рішення за своїх підлеглих, або ж рішення приймаються на вищому рівні, ніж це передбачено відповідними регламентами; рішення, що заново приймаються на вищому рівні, ніж це передбачено відповідними регламентами; рішення, що приймаються, не враховують попередній досвід, дублюють рішення, що прийняті на іншому рівні; має місце нечітка процедура узгодження рішень між структурними підрозділами і виконавцями, незбалансованість керуючого впливу при розв’язанні різних проблем і задач.

У практичній діяльності трапляються псевдорішення, які не несуть конкретного змісту, містять у собі загальну установку, побажання типу «звернути увагу», «вжити необхідних заходів», «посилити вимоги» і т. ін. Зустрічаються також рішення паліативні (на незначний строк поліпшують ситуацію, але не усувають проблеми), а також імпульсивні (прийняті під впливом настрою).

В управлінському процесі не надається належної уваги механізму оцінки виконання рішень, створенню банку ефективних рішень, що дозволило б підвищити продуктивність розпорядницької діяльності, використовувати банки даних для навчання молодих керівників.

Дата добавления: 2014-01-04