Сутність та функціональна наповненість управлінського рішення

Ефективність інвестиційної діяльності значною мірою залежить від рівня розвитку капітального будівництва - одного з варіантів вкладення коштів у основні засоби, інвестиційного та промислово-будівельного комплексів, що у свою чергу зумовлюється виробничим потенціалом його матеріально-технічної бази, кваліфікацією складу виконавців, науково-технічним рівнем проектних рішень, станом організації та планування інвестиційного процесу, забезпеченістю його фінансовими ресурсами.

Моделі системи капітального будівництва – як варіант вкладення коштів в основні засоби. Для системного аналізу та регулювання процесів і параметрів функціонування цілісної системи капітального будівництва доцільно мати графічні та математичні моделі її організаційно-технологічної структури, які досить адекватно могли б відображати стан системи в цілому та кожної зі складових її частин у їх взаємозв’язку та взаємозалежності в будь-який період часу. Проте моделювання такої масштабної, складної та динамічної системи у зв’язку з неминучим компромісом між простотою та статичністю моделі, складністю та мінливістю модельованих об’єктів пов’язане з певними методологічними труднощами.

Масштаби системи капітального будівництва такі, що побудова її фізичної і, навіть, схематичної моделі у складі всіх елементів практично неможлива. Проте завжди можлива декомпозиція системи.

Виходячи з цього, розглянемо можливість побудови моделі частини системи, але такої, яка за функціональним складом елементів, внутрішньосистемними та зовнішніми зв’язками повністю відтворювала б загальносистемний організаційно-технологічний зміст. Такою частиною системи може бути кожна окрема будівля, територіальний, відомчий, галузевий будівельний комплекс або інше поєднання об’єктів, що будуються.

Створення будь-якого об’єкта у вигляді готової будівельної споруди залежить від організації системи у складі сукупності елементів -підприємства-замовника, генпідрядних, субпідрядних і забезпечуючи підприємств, органів управління, постачальників ресурсів і підприємств будівельної індустрії, підприємств, що постачають матеріально-технічні ресурси, органи управління, планування та забезпечення. Така структура системи створення об’єкта будівництва є типовою як для мікро- так і макрорівня.

Виходячи з положення про єдність кінцевої мети функціонування системи на всіх її рівнях, при досягненні якої створюється готова будівельна споруда, справедливо вважати, що на всіх рівнях системи використовуються однотипні поєднання сукупностей елементів, виконуються однакові процеси та взаємодіють однакові функціональні компоненти при тих самих вимогах до них.

Розглядаючи на будь-якому рівні функціонування системи можна з достатньою достовірністю встановити та описати існуючі внутрішньосистемні зв’язки.

Умовно внутрішньосистемні зв’язки сукупностей системоутворюючих елементів за впливом на об’єкт будівництва можна поділити на дві групи:

1) безпосередні зв’язки, що передають прямі впливи на об’єкт будівництва певних підприємств;

2) опосередковані зв’язки, що передають вплив на об’єкт одних підприємств через інші у вигляді сукупних впливів.

До першої групи внутрішньосистемних зв’язків з об’єктом будівництва можна віднести зв’язки підприємства-замовника, підрядних підприємств, постачальників матеріально-технічних ресурсів, проектних підприємств. Ці зв’язки, як правило, проявляються у вигляді передачі ресурсів - ресурсні зв’язки.

До другої групи належать внутрішньосистемні зв’язкі, що об’єднують окремі елементи (підприємства), у функціональні підсистеми (блоки), призначені для досягнення визначених проміжних результатів – створення функціональних компонентів системи, які виступають у кожній конкретній підсистемі як системоорганізуючі фактори. Такі зв’язки проявляються, в основному, у вигляді технологічних залежностей сукупностей елементів, але можуть також характеризувати передачу ресурсів всередині функціональних підсистем. До таких функціональних підсистем належать сукупності взаємопов’язаних елементів, призначених для управління, планування та проектування, ресурсного забезпечення та будівельного виробництва.

Всі елементи системи капітального будівництва не тільки технологічно, а й організаційно взаємопов’язані та взаємозалежні, але й перебувають у певних кількісних співвідношеннях: потужність будівельних монтажних підприємств, підприємств будівельної індустрії; необхідні фінансові та матеріально-технічні ресурси; кількість знарядь і засобів праці тощо. Усі вони визначаються розрахунком сукупних даних проектів об’єктів, що будуються з урахуванням нормативної тривалості зведення об’єктів будівництва.

Ефективність функціонування системи залежить також від рівня організації, взаємозв’язків, взаємодії та якості функціонування її компонентів: організаційних, управлінських, планових і проектних рішень, своєчасності та комплектності ресурсного забезпечення, технічного та технологічного рівня будівельного виробництва.

Недостатній рівень перерахованих елементів навіть при повній ресурсній збалансованості системи призведе до порушення спроектованих зв’язків, дестабілізації заданих параметрів і негативно вплине на досягнення кінцевих результатів функціонування системи капітального будівництва.

Методи аналізу інвестицій в основні засоби. Інвестиційні процеси, пов’язані з довгостроковими капіталовкладеннями, віддача яких очікується в майбутніх періодах, пов’язані з вкладенням капіталу в підприємницькі проекти, довгострокові активи підприємств, такі, як земля, будинки, споруди, технології, виробниче обладнання. Оцінка ефективності інвестицій в основні засоби, проведена на основі застосування різних методів, є важливим і складним розділом економічного аналізу.

Рішення, що приймаються у сфері інвестування, пов’язані з тривалими періодами часу і, як правило:

1)призводять до значного витрачання грошових коштів;

2)з певного моменту часу можуть призводити до безповоротних втрат;

3)суттєво впливають на стан інвестора в майбутньому;

4)ґрунтуються на прогнозах майбутніх умов.

Під аналізом ефективності інвестицій в основні засоби розуміють вибір найкращих інвестиційних проектів, що забезпечують в майбутньому отримання прибутків, які виправдають понесені витрати.

Метод оцінки інвестицій, засновані на дисконтуванні. Дисконтування - метод оцінки інвестиційних проектів шляхом вираження майбутніх грошових потоків, пов’язаних з реалізацією інвестиційних проектів, через їх вартість у поточний момент часу.

На сьогодні найбільше розповсюдження у різних країнах світу отримали наступні способи оцінки ефективності інвестицій, засновані на дисконтуванні:

1) спосіб чистої приведеної вартості;

2) спосіб внутрішньої норми прибутку;

3) спосіб індексу доходності.

Розглянемо зміст, послідовність розрахунку та сферу використання кожного з вказаних способів для оцінки ефективності інвестиційних проектів і прийняття управлінських рішень з їх реалізації.

Метод чистої приведеної вартості. Чиста приведена (дисконтована) вартість - різниця між приведеним (дисконтованим) грошовим доходом від інвестиційного проекту та інвестиційними витратами. Під грошовими доходами при цьому розуміють різницю між вартістю продукції за цінами реалізації і витратами на її виробництво. До витрат, як правило, не включаються витрати на амортизацію.

Грошові потоки - це рух засобів (доходів, витрат) за період реалізації інвестиційного проекту.

Критерій прийняття управлінських рішень щодо доцільності реалізації інвестиційного проекту однаковий для будь-яких видів інвестицій і підприємств: якщо чиста приведена вартість позитивна (більше нуля) - інвестиційний проект слід прийняти. Позитивне значення чистої приведеної вартості означає, що поточна вартість доходів перевищує інвестиційні витрати і, як наслідок, забезпечує отримання додаткових можливостей для збільшення добробуту інвесторів.

Щоб використовувати спосіб чистої приведеної вартості, необхідно мати інформацію про: витрати на реалізацію інвестиційного проекту; передбачувані суми можливих доходів; очікуваний економічно доцільний строк використання інвестиційного проекту; необхідну норму прибутку (дисконтної ставки), за якою розраховується чиста приведена вартість.

Ставка проценту, при якій обидві частини рівняння є рівними, називається внутрішньою нормою прибутку. Цю норму можна трактувати також як максимальну ставку відсотку, під яку підприємство може взяти кредит для фінансування інвестиційного проекту за допомогою позикового капіталу. При цьому грошовий дохід використовується протягом певного періоду для погашення суми кредиту та відсотків по ньому.

Метод індексу дохідності. Рентабельність (індекс дохідності) відношення наведених грошових доходів до інвестиційних витрат.

Можливе й інше визначення: рентабельність (індекс дохідності) - відношення приведених грошових доходів до приведених на початок реалізації інвестиційного проекту інвестиційних витрат. Останнє визначення може застосовуватися у ситуаціях, коли вкладення у інвестиційний проект здійснюються протягом декількох років.

Якщо рентабельність (індекс дохідності) буде дорівнювати 1, то майбутні приведені грошові доходи будуть дорівнювати вкладеним коштам, а підприємство отримає приріст доходу в межах заданої норми прибутку. У цьому випадку проект приймається при додаткових дослідженнях, наприклад, якщо норма прибутку, закладена при розрахунку ефективності інвестиційного проекту, буде більша, ніж норма прибутку на капітал, розрахована в цілому по підприємству. Якщо індекс дохідності більше одиниці, тоді проект приймається. При індексі дохідності менше одиниці проект відхиляється.

Питання для самоперевірки, повторення:

1. Основи аналізу інвестицій в основні засоби.

2. Інформаційна база для аналізу інвестицій в основні засоби.

3. Методи оцінки ефективності інвестиційних проектів.

4. Метод індексу дохідності.

5. Метод внутрішньої норми прибутку.

6. Метод чистої приведеної вартості.

7. Метод оцінки інвестицій, заснований на дисконтуванні.

Дата добавления: 2014-01-04